Главная › Новости

Аналіз системи ресурсного оподаткування в Україні у зв’язку з прийняттям Податкового кодексу

Опубликовано: 22.10.2018

Груздєв О.Є.

Харківський національний економічний університет, Україна

Україна володіє значним природно-ресурсним потенціалом, ефективність використання якого залежить від досконалості механізму визначення розміру належної державі частки економічної вигоди від господарської діяльності щодо використання цього потенціалу. Користувачі природних ресурсів шляхом дотримання економічного права та сплати платежів за спеціальне використання природних ресурсів реалізують свою моральну та цивільну відповідальність перед нащадками за збереження природних ресурсів у належному стані.

Спеціальне використання природних ресурсів здійснюється на платній основі. Обов’язковість сплати всіх платежів визначено Податковим кодексом України. Система ресурсних платежів є складовою частиною податкової системи України. Вони пов’язані з фінансуванням природоохоронної діяльності держави, є самостійним джерелом доходів державного бюджету.

Однією з проблем у системі вітчизняного оподаткування є відсутність в нормативно-правовій базі чіткого визначення поняття “ресурсні платежі”, що зумовлює неоднозначне його трактування як у законодавстві, так і в науковій літературі. У спрощеному вигляді ресурсний платіж можна визначити як плату (збір), що обчислюється залежно від обсягів використаного (видобутого) природного ресурсу. Але, вочевидь, таке визначення є неповним і потребує більш глибшого його розуміння, яке б відображало як призначення, так і функції справляння ресурсного платежу.

На сьогодні в Україні згідно Податкового кодексу України до ресурсних платежів можна віднести:

1) екологічний податок (розділ VIIІ);

2) рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України (розділ ІХ);

3) рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні (розділ Х);

4) плата за користування надрами (розділ XI);

5) плата за землю (розділ XIІІ);

6) збір за користування радіочастотним ресурсом України (розділ XV);

7) збір за спеціальне використання води (розділ XVI);

8) збір за спеціальне використання лісових ресурсів (розділ XVIІ);

9) збори у вигляді цільових надбавок до діючих тарифів на електричну і теплову енергію (крім електроенергії) та на природний газ [1].

Отже, у Податковому кодексі була активізована структура ресурсних платежів, зокрема, таких, як екологічний податок, рентна плата за транспортування нафти, нафтопродуктів, транзит трубопроводами природного газу і аміаку на території України. Вводиться також плата за користування радіочастотним ресурсом, спеціальне використання лісових ресурсів та плата за користування надрами для видобутку корисних копалин замість двох податкових платежів (платеж за користування надрами для видобутку корисних копалин і збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету).

Основними напрямами реформування системи платежів за використання природних ресурсів стали:

- посилення впливу системи природно-ресурсних платежів на стимулювання їх раціонального використання, збереження і повноцінне відтворення природних ресурсів шляхом збільшення розмірів платежів до бюджету;

- впровадження щорічної індексації ставок зборів за користування радіочастотним ресурсом України, за спеціальне водокористування, за спеціальне використання лісових ресурсів і плати за користування надрами в цілях, не пов’язаних з видобутком корисних копалин, з метою обліку інфляційних процесів в економіці;

- реформування плати за землю шляхом створення справедливої бази оподаткування земельних ділянок на основі нормативної грошової оцінки землі як складової Державного земельного кадастру, такою, що відображає прогресивну світову практику;

- встановлення плати за землю з урахуванням особливостей володіння і використання земельних ділянок;

- розширення бази оподаткування земельним податком шляхом вирівнювання податкового навантаження на суб’єктів господарювання в різних сферах економічної діяльності і встановлення ставок податку для окремі категорії землі, грошова оцінка яких проведена, але розмір ставок податку законодавчо не визначений;

- переоцінка системи пільг по сплаті земельного податку з метою відміни пільг, що не мають соціальної спрямованості і економічного ефекту, і продовження вживання ефективних податкових пільг;

- введення до ставок рентної плати за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами і нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу і аміаку по території України коректуючого коефіцієнта у разі зміни тарифів на транспортування продукції магістральними трубопроводами України [2].

Розробники кодексу звернули увагу на проблеми, пов’язані із ресурсозберіганням. Проголошена ідея підвищити рівень ресурсних платежів відповідно до загальносвітових тенденцій післякризового періоду, а також впливати за допомогою рентних платежів на раціональне використання природних ресурсів. Але вищезазначене було реалізоване лише частково.

Таким чином, не дивлячись на вихідні концептуальні установки, пропозиції щодо підвищення ресурсних платежів виявилися заблокованими. У кодексі для платежів, виражених в гривнях на одиницю продукції, для всіх природних ресурсів передбачається лише індексація — з врахуванням зміни цін виробників промислової продукції. Але, як відомо, це лише механізм захисту платежів від інфляції. Інакше кажучи, ставки плати заморожуються на нинішньому рівні, не дивлячись на те, що вони значно нижчі, ніж відповідне податкове навантаження не лише в Європі, але також в Російській Федерації і Казахстані [3].

Підсумок очевидний: для природокористувачів був збережений пільговий режим. А відміна збору за геологорозвідувальні роботи при збереженні старої нормативної бази платежів за користування надрами виглядає як пряма преференція з боку держави. Можливо, вищесказане і пояснює, чому при обговоренні проекту кодексу щодо еколого-ресурсних розділів було менше всього запитань і зауважень. Сумнівно, що подібний шлях стимулювання інвестиційної активності є конструктивним.

Отже, у сфері екологічного і природно-ресурсного оподаткування зроблений крок вперед, але втрачена можливість зробити два. Причина цього — неготовність корпоративного сектору і, очевидно, житлово-комунальної сфери, деяких інших структур до підвищення рівня плати за використання природних ресурсів і до поступового наближення до європейських стандартів. У цьому сенсі Податковий кодекс, на жаль, не викликав в суспільстві адекватної критичної реакції.

Література:

1. Податковий Кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI із змінами, внесеними згідно із Законом N 2856-VI ( 2856-17 ) від 23.12.2010.

2. Симоненко В. Податковий кодекс України: що залишилося за бортом проекту / В. Симоненко // Голос України №158 від 27 серпня 2010.

3. Гаркушенко О. Узгодження понятійного апарату в сфері прородоохоронних і природоресурсних платежів / О. Гаркушенко // Світ фінансів. – 2011. Донецьк. – С. 26 – 29.

Теґи: податки

Залишити коментар

Ви повинні ввійти , щоб залишити коментар.