A.Б. Левін. "Дванадцять стільців" з "Зойкіной квартири"

  1. До 75-річчя першої публікації роману І. Ільфа та Є. Петрова і першого заборони п'єси М. Булгакова




До 75-річчя першої публікації роману І. Ільфа та Є. Петрова
і першого заборони п'єси М. Булгакова


... співпраця ніколи не віщує чогось настільки ж довговічного, наскільки може стати робота однієї людини, бо якими б даруваннями не володіли співавтори по окремо, кінцевий результат неминуче стане компромісом між талантами, деяким середнім числом, підгонкою, і укорочуванням, раціональним числом , дистильований з злиття ірраціональних. В. В. Набоков, "Трагедія трагедії".

Людей багато, а думок мало. Так вважає, і цілком справедливо, Мілан Кундера. Тож не дивно, що ідеї та сюжети кочують з книги в книгу. Не дивно і те, що питання впливів і запозичень так часто обговорюються в літературознавстві. Підраховано , Що Шекспір, хто б ним не був, тільки в трьох з тридцяти семи п'єс не використав сюжети творів інших авторів або хронік. Але він щасливо уникнув докорів в запозиченнях. Емма і Ганна Аркадіївна змінили своїм чоловікам і загинули. Нікому, слава Богу, не приходить в голову звинуватити Толстого на цій підставі в плагіаті. От якби Олексій Олександрович був неважливе сановник, а провінційний доктор ...

А є письменники, для кожного твору яких виявляється безліч попередників, нібито написали те ж саме давним-давно. До числа таких авторів, на жаль, відноситься і Михайло Опанасович Булгаков. Список тільки одних назв джерел нібито використаних ним під час написання "Майстра і Маргарити" за обсягом, мабуть, не поступиться самому роману. В. Б. Шкловський всерйоз вважав успіх Булгакова вже на самому початку його літературної популярності успіхом "вчасно наведеної цитати". Заздрість чи побратимів по ремеслу, бажання чи блиснути ерудицією тому причина, але до Булгакову, як ні до якого іншого з великих російських письменників, звернені закиди в запозиченнях. Література з цього приводу справді неозора.

Але у цієї медалі, як у будь-якій іншій, напевно, є і зворотна сторона. Хоча б з міркувань симетрії повинні існувати автори, в творах яких використані ідеї, образи, сюжетні ходи і, головне, подробиці, безумовно булгаковські. Приклад такого запозичення - герої і важливі деталі знаменитої дилогії І. Ільфа та Є. Петрова, публікація першої частини якої почалася сімдесят п'ять років тому в першому номері журналу "30 днів" за 1928 рік.

Остап-Сулейман-Берта-Марія Бендер-бей і Іполит Матвійович Вороб'янінов - літературні молодші брати Олександра Тарасовича Аметистова і Павла Федоровича Обольянінова, героїв п'єси М. А. Булгакова "Зойчина квартира", прем'єра якої відбулася в театрі імені Є. Б. Вахтангова 28 жовтня 1926 року, а останнім за життя автора подання - 17 марта 1929 року.

П'єса з гучним успіхом йшла протягом двох c половиною років, включаючи і ті п'ять місяців (листопад 1927 - квітень 1928), коли вона була вперше заборонена. Остаточно вона була знята рішенням Главреперткома після майже двохсот уявлень. Виходить, що п'єсу давали приблизно двічі кожного тижня. Моя матінка бачила цей спектакль в 1927 році п'ятнадцятирічної дівчинкою. Через сорок років, коли в "Москві" надрукували "Майстра", і про Булгакова багато говорили, вона все ще живе згадувала Мансурова в ролі Зої, шок від сцени вбивства Гуся і ажіотаж навколо вистави і п'єси. Ці нотатки, таким чином, виявляються в якомусь сенсі "спогадом про згадці".

Зрозуміло, Ільф і Петров, добре знайомі з автором п'єси, не могли її НЕ бачити. Більш того, вони виявилися під таким сильним враженням від неї, що усвідомлено чи ні, але вибрали для свого роману про захованих в стільцях діамантах аналогічну пару героїв.

У цих нотатках не місце обговорення питання про концептуальної залежності роману Ільфа і Петрова від п'єси Булгакова. Залишимо осторонь проблему спільності або відмінності парадигм цих текстів. Розглянемо тільки подробиці, зокрема, які одні тільки й здатні перетворити так звані "персонажі" в живих людей.

Почнемо хоча б з прізвищ:
Ворон б ЬЯНІНОВ
Про б ОлЬЯНІНОВ - схожість практично повне. Недарма через вісім років після прем'єри, коли "Стільці" і "Теля" стали відомі на Заході, в листі французької перекладачці Булгаков просив змінити прізвище свого героя на А больянінов 1 .

В першу ж зустріч героїв, як у п'єсі, так і в романі, той з них, якому відведена роль другої скрипки, позбавляється однієї з частин свого костюма, яка дістається головному герою. Остап отримує яскраво-блакитний гарусний жилет Вороб'янінова 2 , Як Аметистів - "чудові" штани Обольянінова 3 .

В обох творах герой другого плану поставлений долею перед необхідністю зайнятися діяльністю, до якої абсолютно не придатний, і змушений погодитися на співпрацю з головним героєм, тільки тому, що передбачає в ньому видатного пройдисвіта:

"Врешті-решт, без помічника важко, - подумав Іполит Матвійович, - а шахрай він, здається, великий. Такий може бути корисний" (1, 63).

Про б про л ь я н і н о в (за сценою, глухо). Для цього я абсолютно не годжуся. На таку посаду потрібен досвідчений пройдисвіт (25).

Остап вручає Вороб'янінова документ людини, дуже схожого на того, чий документ є в і розпорядженні Аметистова. Описи справжніх власників документів цілком можна поміняти місцями, і бо'льшая частина читачів ніколи цього не помітить:

"Конрад Карл ович Міхельсон, сорока восьми років, член спілки з тисяча дев'ятсот двадцять першого року, надзвичайно моральна особистість, мій хороший знайомий, здається друг дітей ..." (1, 105).

"І помер у мене в кімнаті приятель мій Чемоданов Карл Петрович, світла особа, партійний" (29).

Хотілося б звернути увагу читача на ім'я Карл, вжите в обох творах і що викликало в Росії двадцятих років минулого століття однозначні асоціації. Важко позбутися враження, що Ільф і Петров, бажаючи уникнути проблем з Головліту та іншими ще більш компетентними організаціями, зробили свого Конрада Карловича членом профспілки, але не членом партії. В їх романах взагалі ні разу (!) Не згадується партія або її члени, як якщо б у СРСР зовсім і не існувало такої організації як ВКП (б).

Павло Федорович і Іполит Матвійович однаково погано почувають себе в навколишньому їх радянської дійсності і зберігають абсолютно безглузді в цій дійсності залишки колишніх уявлень про comme il faut:

Про б про л ь я н і н о в. Даруйте, мені стануть давати на чай. А не можу ж я битися на дуелі з кожним, хто запропонує мені двадцять копійок (23).

"Іполит Матвійович змінився. Груди його вигнулась, як Палацовий міст в Ленінграді, очі метнули вогонь, і з ніздрів, як здалося Остапові, повалив густий дим. Вуса повільно почали підніматися ...

- Ніколи, - почав раптом чревовещать Іполит Матвійович, - ніколи Вороб'янінов не протягаються руки "(1, 337).

Є, однак, між нашими героями і істотна відмінність. На час дії п'єси (1925 рік) Обольянінова тридцять п'ять років (9), а Ворбьянінову, який народився в 1875 році (1, 535), тільки що пішов шостий десяток. Вік, зовнішній вигляд і не по роках палкий інтерес до прекрасної статі Вороб'янінова збігаються з характерними рисами безіменного пацієнта професора Преображенського з "Собачого серця". У повісті Булгакова епізод з літнім бонвіваном займає трохи більше двох сторінок, в романі Ільфа і Петрова сумна історія спроби позбавитися від сивини розрослася і не вмістилася в окремому розділі "Сліди" Титаніка ".

В "Собачому серці":

"На голові у фрукта росли зовсім зелені волосся, а на потилиці вони відливали іржавим тютюновим кольором. Зморшки розповзлися по обличчю у фрукта, але колір обличчя був рожевий, як у немовляти ...

- А чому ви позеленіли?

Особа прибульця затуманилось.

- Проклята "Жіркость"! Ви не можете уявити, професор, що ці нероби підсунули замість фарби. Ви тільки подивіться, - бурмотів суб'єкт, шукаючи очима дзеркало. - Адже це ж жахливо! Їм морду потрібно бити! - лютішаючи, додав він. - Що ж мені тепер робити, професор? - запитав він плаксиво.

Хм ... Обрейтесь наголо " 4 .

В "Дванадцяти стільцях":

"Він кинувся до свого кишенькового дзеркальця. У дзеркальце відбилися великий ніс і зелений, як молода травичка, лівий вус. Іполит Матвійович пересунув дзеркальце направо. Правий вус був того ж огидного кольору. Нагнувши голову, немов бажаючи заколоти дзеркальце, нещасний побачив, що радикальний чорний колір ще панував у центрі каре, але по краях був обсаджена тою ж трав'янистої облямівкою ...

Остап повернувся з новою мікстурою.

- "Наяда". Можливо, що краще вашого "Титаніка" ...

Почався обряд перефарбовування. Але "дивовижний каштановий колір, що надає волоссю ніжність і пухнастість", змішавшись із зеленню "Титаніка" несподівано пофарбував голову і вуса Іполита Матвійовича у фарби сонячного спектру.

Нічого ще не їв з ранку Вороб'янінов люто лаяв все парфумерні заводи як державні, так і підпільні, що знаходяться в Одесі, на Малій Арнаутській вулиці.

... жити з такими ультрафіолетовими волоссям в Радянській Росії не рекомендується. Доведеться збрити.

Іполит Матвійович ... в сотий раз сьогодні дивився в дзеркало. Те, що він побачив, йому несподівано сподобалося. На нього дивилося спотворене стражданнями, але досить юне обличчя актора без ангажементу "(1, 69 - 73).

Знаменний збіг посилюється дивною фразою Остапа: "Ваш" Титанік "ні до біса не годиться, тільки собак фарбувати" (1, 71). Хто-небудь чув, щоб фарбували собак? Тим більше що слідом за цією фразою йде вставна новела аж ніяк не про собаку, а про фарбованої біговій коні. Чи не передали чи молоді письменники цієї фразою привіт Кульки, так вразила видом зелених волосся, "що він гавкнув, але дуже боязко" 5 .

Вважаю, що в цьому місці не обійтися без ліричного відступу. Імовірність того, що ніхто з мільйонів читачів повісті Булгакова і роману Ільфа і Петрова не помітив наведеного вище вражаючого збіги, зовсім незначна. Але на свій сором я не виявив достатнього завзяття, щоб знайти публікації на цю тему. Вітаю невідомого мені автора і заздрю ​​йому.

Головні герої п'єси і роману мають однаково таємниче, почасти благородне походження. Більш-менш точно воно відоме для Остапа, "... батько якого був турецько-підданим і помер, не залишивши синові своєму Остапу-Сулейману ні найменшого спадщини. Мати покійного була графинею і жила нетрудовими доходами" (1, 331).

Родовід Аметистова ще більш загадкова: "Я, знаєте, якщо розповім вам деякі таємниці свого дітонародження, ви прямо ізойдёте сльозами" (57). Під час репетицій "Зойкіной квартири" Михайло Опанасович і перший виконавець ролі Аметистова, Рубен Миколайович Симонов, змагалися, вигадуючи різноманітні біографії Олександру Тарасовичу, поки не зійшлися на тому, що він незаконний син Великого князя і кафешантанного співачки 6 .

Прізвища Бендер і Аметистів носять однаковий відтінок вигаданою заявником, вони незвичайні і насторожують:

Про б про л ь я н і н о в. Пробачте мене. Ви дійсно дворянин?

А м е т і с т о в. Мені подобається це питання! Так ви самі не бачите, чи що?
Про б про л ь я н і н о в. Ваше прізвище мені, бачте, ніколи не зустрічалася (61).

- Спокійно, все в порядку. Моє прізвище Стегон! Може, чули?

- Чи не чув, - нервово відповів Іполит Матвійович.
- Ну, так звідки ж у Парижі може бути відоме ім'я Остапа Бендера? Тепло тепер у Парижі? Гарне місто. У мене там двоюрідна сестра замужем ... (1, 61)

Остання фраза знову-таки відсилає читача до "Зойкіной квартирі". Як добре відомо читачеві, сюжет п'єси становить відчайдушна спроба "кузіночкі" Аметистова, Зої Пельц, пристрасно мріє про Париж, добути грошей для того, щоб "дати латати з СеСеРе".

Що до біографій наших героїв за радянських часів, то вони теж схожі на диво. Аметистів служив актором у Владикавказі, старшим музикантом в Новочеркаської міліції і так далі, поки в Одесі не вирішив "зжити бюрократизм", в результаті чого опинився в бакинської в'язниці, і після відсидки з'являється перед глядачами (29).

У 1922 році і Остап сидів в Москві в Таганській в'язниці, зрідка з'являється на сцені, правда не в якості актора, а як "улюбленець Рабіндраната Тагора", є володарем міліцейської кашкета з гербом міста Києва, і, прямуючи до Чорноморська (евфемізм Одеси), прикрашає знамениту Антилопу Гну гаслом, що закликають "вдарити по нехлюйству" (1, 284; 2, 71 - 73).

Будь-якої хвилини Бендер і Аметистів готові у всеозброєнні зустріти мінливості долі. Обидва завжди мають з собою для цього все необхідне. Свій "джентльменський набір" Остап зберігає в "акушерському саквояжі", а Олександр Тарасович - в забрудненому валізі. Обидва з ніжністю відносяться до цих виробів шкіргалантереї:

"Моя права рука, - сказав великий комбінатор, поплескуючи саквояж по товстенький ковбасному боці. - Тут все, що може знадобитися елегантному громадянинові моїх років і мого розмаху" (2, 71).

А м е т і с т о в. Вірний мій товариш, чемодан. Знову з тобою удвох, але куди? (87)

Вміст валізи і валізи ідентично. Крім згаданої міліцейської кашкета і афіші мага Остап возив з собою чотири колоди карт з однаковою сорочкою, пачку документів з круглими бузковими печатками, благодійні листівки та емалеві нагрудні знаки (2, 71 - 72).

У Аметистова в валізі шість колод карт, портрети вождів (28), "документів повну кишеню" (30), він з'являється "з медальйоном (очевидно, з емалевим нагрудним значком у формі медалі з" портретом ") на грудях (25).

Чи є білий докторський халат і стетоскоп, що зберігаються в саквояжі Бендера кивком у бік "лікаря з відзнакою" М. А Булгакова, "вивчає душі своїх пацієнтів" (1, 72) і за спогадами сучасника колишнього володарем такого ж докторського валізки, нехай читач вирішує сам. Я схильний вважати саме так, оскільки в романі є й інші відсилання до обставин біографії автора "Зойкіной квартири" і його творам двадцятих років.

Дуже схожі манери мови Остапа і Аметистова. Обидва кажуть на дивній суміші макаронічної російського, характерного для людей "світла" дореволюційної Росії і радянського канцеляриту. Аметистів мало не в кожну репліку вставляє французьке вираз, набагато рідше німецьке і не вживає англійських слів. Точно так і Остап ніколи ні слова не говорить по-англійськи, зрідка вживає німецькі слова, але досить сильний у французькому, щоб повчати Балаганова:

- Слухайте, Шура, якщо вже ви остаточно перейшли на французьку мову, то називайте мене не мосьє, сітуайія, що означає - громадянин (2, 32).

Остап навіть більш освічений, ніж його партнер, він дозволяє собі критикувати Вороб'янінова:

- Ну і вимова у вас, Кіса! Втім, що від жебрака вимагати! Звичайно, жебрак в Європейській Росії говорить гірше, ніж Мильеран (1, 337).

Аметистів, на відміну від витончено світського Обольянінова, говорить по-французьки неважливо і удостоюється цілком справедливого докору Зої:

З о я. Слухай геніальний Аметистів, про одне тебе прошу, не говори ти по-французьки. По крайней мере, при Аллі не говори. Адже вона на тебе очі витріщає.

А м е т і с т о в. Що це означає? Я погано, може бути, кажу?

З о я. Ти не погано говориш ... ти жахливо говориш (47).

У другому листі до французької перекладачці Булгаков уточнює: "Любить хизуватися французькими фразами (у Вас - англійськими), причому вимовляє по-французьки або по-англійськи жахливо" 7 .

З радянської нової Бендер і Аметистів вибирають однакові штампи:

А м е т і с т о в. Йому! Прямо в очі. Я старий бойовик, мені нема чого втрачати, крім ланцюгів. Я у свій час на Кавказі величезну роль грав. І кажу, ні, кажу, Михайло Іванович, це не діло. Ухилилися ми - раз. Втратили чистоту лінії - два. Втратили заповіти ... Я, каже, так, каже, так я тебе, говорить, в двадцять чотири години, каже, поверну особою до села (33).

Звертаючись до Козлевичу, Остап каже: "А в Арбатові вам втрачати нічого, крім запасних ланцюгів. Чорнильниця" Обличчям до села "стояла не тільки на столі керівника конторою" Рога і копита "(2, 173), але і у Каїна Олександровича Доброгласова, начальника Відділу благоустрою Піщ-Ка-Ха міста Піщеслава з опублікованої влітку 1928 року повісті Ільфа і Петрова "Світла особистість" (1, 403). Аметистів жартує, що рукостискання скасовуються (60), і в конторі Бендера "висіли звичайні установчо плакати щодо годин прийому і шкідливість рукостискань "(2, 171).

Обидва героя на блакитному оці декларують свою законослухняність:

А м т е т і с т о в. Закон-с. А закон для мене святий. Нічого не можу (36).

І великий комбінатор говорить про себе в третій особі так: "Зауважте собі, Остап Бендер нікого не вбивав. Його вбивали - це було. Але сам він чистий перед законом. Я, звичайно, не херувим. У мене немає крил, але я шаную Кримінальний кодекс (2, 30). "

Подання про ідеальне майбутнє у Аметистова і Бендера збігається до дрібниць. Мета, до якої вони так прагнуть - місто на березі далекого теплого моря і білі штани:

А м е т і с т о в. Ах, Ніцца, Ніцца, коли ж я тебе побачу? Лазурне море, і я на березі його в білих брюках! (47)

Мотив білих штанів як символу безтурботним, легкої, щасливого життя з'являється вже в "Дванадцяти стільцях" (1, 333). На самому початку "Золотого теляти" ідея сформульована остаточно:

"... у великій бухти Атлантичного океану ... Мулати, бухта, експорт кави, так би мовити, кавовий демпінг, чарльстон під назвою" У моєї дівчинки є одна маленька штучка "і ... про що говорити! Ви самі бачите, що відбувається. Півтора мільйона чоловік, і всі поголовно в білих штанях. Я хочу звідси поїхати "(2, 30).

У третій картині першої дії Обольянинов нарікає:

"Сьогодні до мене в кімнату є якийсь довгий нероба у високих чоботях, з сильним запахом спирту, і каже:" Ви колишній граф ... Я кажу - вибачте ... Що це значить "колишній граф"? Куди я подівся, цікаво знати? Ось же я стою перед вами (22). "

Луною цих нарікань виглядає не лише "колишній гірський князь, а нині трудящий Сходу громадянин Гігієнішвілі" (2, 149), але цілий розповідь "Граф Средіземскій", що представляє собою, по-видимому, невикористану заготовку до "Золотому теляті" і за життя авторів НЕ публіковавшійсяся. Жалюгідний старий, вмираючий "в антисанітарних умовах" (читач не пропустить, сподіваюся, перекличку з безсмертним монологом безіменного автора у виконанні Аркадія Ісааковича Райкіна), ображений карикатурою з віршованою підписом, що закінчується рядками:

Що ви скажете дізнавшись,
Що Средіземскій - колишній граф.

І далі: "Предки Средіземскій всілякі образи змивали зазвичай кров'ю (2, 442 - 443)". Средіземскій як і Обольянинов пригнічений неможливістю дуелі. Епізод з Средіземскій в остаточний текст "Теляти" не було включене. Автори, мабуть, відчули, що мало смішного в смерті самотнього старого чоловіка, викинутого з життя і абсолютно безправного. Але в іншому вставному епізоді смак їм змінив, і тоді вони дозволили собі перетворити сцену загибелі Якова Григоровича Фельдмана з "Білої гвардії", зарубаного сотником Галаньбой 8 в розвеселий "Розповідь Остапа Бендера про Вічного Жида", який закінчується майже слово в слово, як епізод з Фельдманом:

- Мовчи, жидівська морда! - радісно закричав чубатий отаман.

- Рубай його, хлопці-молодці! І вічного мандрівника Герасимчука (2, 308 - 309).

У цій вставною новелі знову згадані ні в тин, ні в ворота пальми, Ріо-де-Жанейро і, зрозуміло, білі штани. Через сімдесят п'ять років важко уявити, як подібна історія могла здаватися смішною. Уважний сьогоднішній читач знайде і ще чимало сторінок в романах Ільфа і Петрова, на яких час радикально переставив акценти.

Можна вказати і на інші відгомони творів Булгакова або фактів його біографії у Ільфа і Петрова. Так, філіппіці Пилипа Пилиповича (прошу вибачення за мимовільний каламбур) про вкрадені 13 квітня 1917 року зі парадних сходів будинку Калабухова калошах, пальто, трьох палицях і самоварі швейцара 9 в "Дванадцяти стільцях" відповідає багатослівний пасаж про крадіжку мокрої білизни з горищ і закипаючого самовара з двору (1, 99). У вставною новелою про гусара-схимника графі Олексія Буланова згадана княгиня Білорусько-Балтійська (1, 123 - 124). І ось що з цього приводу пише Валентин Петрович Катаєв, який добре знав Булгакова по спільній роботі в редакції "Гудка":

"Згодом, коли синьоокий прославився і на деякий час розбагатів, наші припущення щодо його провінціалізму підтвердилися: він одягнув краватку метеликом, кольоровий жилет, черевики на ґудзиках, з прюнелевим верхом, і навіть, що здалося зовсім неймовірним, в один прекрасний день вставив в око монокль, розлучився зі старою дружиною, змінив коло знайомих і одружився на якійсь Білосільських-Білозерської, яку прозвали отруйними авторами "Дванадцяти стільців" княгинею Блорусско-Балтійської " 10 . І через сорок років після смерті Булгакова ревнива заздрість до нього досі живе у чудовій пам'яті восьмідесятітрёхлетнего письменника, який розміняв свій незвичайний талант на благополуччя. У 1929 році його молодший брат і Ільф під псевдонімом Дон здіймав бучу опублікували в журналі "Чудак" фейлетон "Великий табір драматургів". Наведемо з нього витримки пообшірнее, щоб читач зміг визначити, які емоції рухають авторами:

"На шлях драматурга його штовхають важкі удари долі.

Після тривалої розмови з дружиною громадянин переконується, що жити на платню важкувато. А тут ще треба внести великий пай в жілстроітельную кооперацію.

- Чи не красти ж, чорт візьми!

І громадянин, почувши від знайомих, що за п'єси багато платять, не втрачає ні хвилини і в два вечори складає п'ятиактні п'єсу ...

Заломивши капелюх і весело посвистуючи, первинний вигляд драматурга спускається вниз по Тверській, згортає в проїзд Художнього театру і в жаху зупиняється ...

Драматурги другого роду перелицьовують літературні піджаки, сподіваючись, що вони стануть як нові.

В п'єси переробляються романи, повісті, фейлетони і навіть газетні оголошення.

Як завжди, кишеньку перелицьованого піджака з лівого боку перекочовує на праву. Всі збентежені, але намагаються цього не помічати, і вдають, ніби піджак зовсім новий ...

Третій, самий закінчений вигляд драматурга - драматург визнаний. У його квартирі висять театральні афіші, і пахне супом. Це запах лаврових вінків (2, 472 - 473) ".

Ну і як після таких перлів не змінити коло знайомих?

Наведені вище численні збіги виключають, як здається, їх випадковість. Якщо прийняти, що кожне із зазначених збігів незалежно від інших, а ймовірність кожного (свідомо завищена) становить одну другу, то ймовірність їх одночасного появи в дилогії лежить між однієї мільйонної і однієї десятимільйонна. Всіх російських романів у багато тисяч разів менше, ніж потрібно для випадкового появи такої послідовності збігів. У той же час встановити причини виникнення кожного з цих збігів через півстоліття після смерті всіх трьох авторів навряд чи можливо.

Та й чи потрібно взагалі таке буквоедское, пильну читання? Не знаю. Мені-то було цікаво відшукати в читаннях-перечитати і розтасканих на цитати романах вкраплення з іншого тексту іншого автора. Дуже хотілося б сподіватися, що знайдуться і ті, кому буде цікаво прочитати ці нотатки, абсолютно не претендують на те, щоб змінити загальноприйняте і мною щиро поділяємо думку про п'єсу і романах, як про "першокласних творах" 11 .

Але досить про подібність. Сказано ж:

"Художник бачить саме різницю. Подібність бачить профан".

Ну що ж, кілька слів про відмінності, хоча це тема для іншої роботи. Булгаков - чудовий письменник, а Ільф і Петров - чудові радянські письменники. Принципова відмінність, для підтвердження якого прошу у стомленого цитуванням читача дозволу на останню цитату:

"Літературна робота, творчість - річ надзвичайно складна, в ній є тисяча тонкощів. Коли ж робота закінчена, до неї, як ми тільки що бачили, підходять з сокирою. Звичайно, цей найскладніший літературна праця може бути цілком відкинутий, як ворожий політично, і тоді, звичайно, можна пустити в справу і сокира. Але щодо творів радянських, які не можуть бути відкинуті в цілому по політичних міркувань, сокира не є знаряддям критики і виховання (3, 413) ".

Всього чотири фрази. Дві перші могли б належати і Булгакову, але дві останні - ніколи!

На відміну від своїх малодушних сучасників, ім'я їм легіон, Михайло Опанасович Булгаков найвищою мірою володів якістю, яке Юрій Павлович Казаков назвав "мужністю письменника". І немає у нього причин, скільки б часу не минуло, соромитися будь-який з своїх сторінок, починаючи від перших пророчих про "Прийдешніх перспективи" до останньої, на якій по блискучій місячної доріжці йде назавжди від свого автора, назавжди залишається з захопленим читачем, жорстокий п'ятий прокуратор Іудеї вершник Понтій Пілат.


    список літератури

    1 Булгаков М. А. Зібрання творів: У 8 т. - СПб .: Азбука-классика, 2002 (далі Б2002). Т. 8, с. 458.
    2 Ільф І. А., Петров Є. П. Зібрання творів: У 5 т. - М .: Державне видавництво художньої літератури, 1961 (далі всі посилання на твору Ільфа і Петрова наводяться за цим виданням у тексті із зазначенням курсивом номера тому і сторінки ). Т. 1, с. 67.
    3 Б2002. Т. 7, с. 31 (далі всі посилання на п'єсу "Зойчина квартира" наводяться в тексті за цим виданням із зазначенням тільки номера сторінки).
    4 Б2002. Т. 3, с. 234 - 235.
    5 Б2002. Т. 3, с. 233.
    6 Спогади про Михайла Булгакова. Предисл. В. Я. Лакшина. Послесл. М. О. Чудакова. Упоряд. Е. С. Булгакової та С. А. Ляндрес. - М .: Радянський письменник, 1988, с. 357.
    7 Б2002. Т. 8, с. 460.
    8 Б2002. Т. 2, с. 206 - 207.
    9 Б2002. Т. 3, с. 249 - 250.
    10 Катаєв В. П. Алмазний мій вінець: Повісті. - М .: Радянський письменник, 1981, с. 66.
    11 Набоков про Набокова та інше: Інтерв'ю, рецензії, есе / Упоряд., Предисл., Коммент., Н. Г. Мельникова. - М .: Видавництво Независимая газета, 2002, с. 205.


© A.Б. Левін , 2003-2019.
© мережева Словесність , 2003-2019.

НОВИНКИ "СЕТЕВОЙ СЛОВЕСНОСТІ" Стівен Улі: Щоденник, вірші [Стівен Улі (Steven Uhly) - співає, письменник, перекладач німецько-Бенгальський походження. Народився в Кельні в 1964 году. ] Олександр Попов (Гінзберг) : транзитний квиток [Свою частку готуючісь зустріті, / Я живий, чи не вірячі, что живу, / Альо слово - легке, як вітер, / Мене Тримай на плаву ...] Дмитро Гаранін : гори подолано [І чудно, и урочистих вокруг, / як Ніби Щось важліве сталося - / від людства Пішов у темряву недуги, / Яким бог є свою немілість ...] Владислав Кураш : Наша людина в Варшаві [Всю ніч Йому снилися якісь кошмари. Всю ніч ВІН від когось відбівався и тікав. А вранці прокинув з думкою, что Щось в жітті не так и Щось треба ...] Галина Булатова : "Стіходворенія" Едуарда Учарова [Про книгу Едуарда Учарова Стіходворенія: Вірші, проза, есе - Казань: Видавництво Академії наук РТ, 2018.] Олександр Білих : Сутра очеретяної суторі, 2019 р .. [У сміттєвіх баків / Ріються бомжі в Радянський книгах - / Століття освіти минувши ...]А чому ви позеленіли?
Що ж мені тепер робити, професор?
Хто-небудь чув, щоб фарбували собак?
Ви дійсно дворянин?
Так ви самі не бачите, чи що?
Може, чули?
Ну, так звідки ж у Парижі може бути відоме ім'я Остапа Бендера?
Тепло тепер у Парижі?
Знову з тобою удвох, але куди?
Що це означає?
Навигация сайта
Новости
Реклама
Панель управления
Информация