Іранський урок для України

03 березня 2014

Вчора розпочався п'ятиденний візит прем'єр-міністра Ізраїлю Біньяміна Нетаньяху в США, де він проведе переговори з американським президентом Обамою, провідними конгресменами і сенаторами, а також з діловими колами і керівниками провідних єврейських організацій Америки. Нетаньяху намагається повернути США до підготовки військової агресії проти Тегерана. Завдання, висунуті Ізраїлем перед єврейськими лобістами, цілком зрозумілі: зірвати угоди щодо іранської ядерної програми і добитися силового втручання в Ірані. Всі інші питання його порядку денного - бутафорія. У стратегії тиску Біньяміна Нетаньяху на політичні і ділові кола США з'явилися два нових акценту: порівняння нинішньої ситуації на Україні з подіями 2009 року в Ісламській Республіці та залучення американських жінок-політиків в антиіранську політику Ізраїлю.

У Тегерані ні події в Києві, ні використання Вашингтоном демократичної фразеології нікого в оману не вводить, іранський народ не сумнівається в тому, що американські методи «гуманітарної» інтервенції повсюдно призводять до воєн. Для Ірану ситуація на Україні - це трагічний урок, який піднесений США і Заходом повірив в ліберальну демократію українського народу. Проте, у Ізраїлю з'явилася ілюзія, що «український успіх» Обами може підштовхнути американців до вирішення таким же чином і іранського питання, адже грунт для іранофобіі в Білому Домі залишається.

Американське довіру Тегерану не потрібно

Президент США, як і раніше, вважає, що у випадку з іранською ядерною програмою можуть розглядатися всі можливі заходи: від дипломатичних переговорів до військових дій. Держсекретар США Джон Керрі готовий вести американську дипломатію саме цим шляхом, заявляючи, що «перш ніж розв'язувати війну, ми повинні докласти всіх зусиль, щоб з'ясувати, чи немає у цій ситуації мирного вирішення». Весь світ впевнений в тому, що Тегеран виступає за дипломатичне врегулювання, не сумнівається в реальності мирного вирішення, проте президент Обама демонструє корисливий песимізм, попереджаючи, що переговори з Іраном можуть і не завершитися успіхом. На його думку, «ці переговори спираються не на довіру».

Про яку довіру до своєї країни може говорити глава Америки, якщо США прагнуть до безумовного домінування і вишукують у неугодних держав больові точки, натиснувши на які, можна спровокувати Про яку довіру до своєї країни може говорити глава Америки, якщо США прагнуть до безумовного домінування і вишукують у неугодних держав больові точки, натиснувши на які, можна спровокувати   хаос і кровопролиття, щоб поставити це держава на коліна хаос і кровопролиття, щоб поставити це держава на коліна. У відносно Ісламської Республіки американська стратегія не працює, Тегеран залишається, мабуть, єдиною країною Близького Сходу, яка не піддається диктату США, в тому числі і в ядерному питанні. Іран прихильний виконання женевського угоди і свідомо відмовився від створення атомної бомби в зв'язку з моральними принципами, а не тому, що це забороняється договорами. Про це президент Хасан Роухані ще раз нагадав вчора на засіданні вищого командного складу міністерства оборони. Президент зазначив, що якби Іран хотів створити зброю масового ураження, то було б легше зробити хімічну або бактеріологічну зброю.

Глава Організації з атомної енергії Ірану (AEOI) Алі Акбар Салехі вважає, що «можливо, у врегулюванні ядерного питання нас ще чекають підйоми і спади, але іншого шляху, крім переговорів, у нас немає». У американців немає підстав не довіряти іранському керівництву. За інформацією, оприлюдненою в черговій доповіді Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ), в останні місяці Іран значно скоротив свої запаси високозбагаченого урану. Експерти МАГАТЕ підкреслюють, що це робиться вперше за останні чотири роки. В цілому, міжнародні фахівці відзначають, що Тегеран виконує взяті зобов'язання в рамках узгодженої в Женеві з «шісткою» Спільного плану дій, а Білий Дім прагне зірвати виконання цієї програми. Йдеться в першу чергу про погрози залишити режим санкцій без змін.

Санкції - інструмент західного тиску

Політики Євросоюзу і США, наполягаючи на державному перевороті в Україні, погрожували Києву санкціями, і особливо старався посол США на Україні Джеффрі Пайетт, що виконував в дні путчу роль координатора західних зусиль щодо відсторонення від влади законного президента країни Януковича. Санкції, як інструмент західного тиску, Ірану прекрасно відомі, під їх гнітом іранський народ протягом 35 років будує свою державність, відстоює суверенітет країни і захищає свою незалежність. І зараз американці стурбовані неминучим зміною співвідношення сил на Близькому Сході на користь Тегерана, що стоїть на порозі скасування дискримінаційних односторонніх обмежень Заходу щодо економіки Ірану.

До 20 липня 2014 року має бути вироблено всеосяжну угоду, що дозволяє повністю зняти міжнародні санкції щодо Ірану. Іранська економіка, яка переживала спад, стабілізувалася. Міжнародний валютний фонд очікує, що в 2014-15 рр. зростання економіки країни перевищить 2%. Уряду Роухані вдалося зупинити інфляцію. Іноземні туристи знову відвідують знамениті історичні об'єкти в країні. Як видно, Іран успішно виходить з міжнародної ізоляції і без американського «довіри», яке і Україні навряд чи потрібно. За обсягом прямих іноземних інвестицій, залучених в економіку України, США посідають десяте місце, вклавшись всього на один мільярд доларів. В українському товарообороті США задовольняються крихтами, імпорт американських товарів в Україну не перевищує 200 млн., А український експорт - 60-70 млн. Доларів. З Росією ж Україна щорічно торгує на 40 млрд. Доларів.

Не варто побоюватися американського всемогутності. Всупереч американському тиску, після підписання Женевської угоди міжнародні нафтові корпорації, зацікавлені в іранської нафти, почали Не варто побоюватися американського всемогутності процес переговорів про підписання багатомільярдних контрактів. Йдеться про великомасштабному співпраці з Китаєм, Туреччиною, Індією, Тайванем, Японією і Південною Кореєю. Росія також має намір підписати ряд нових угод з Тегераном, ігноруючи санкції та протести західних країн. На іранському ринку складається конкурентна динаміка, в тому числі і між західноєвропейськими країнами. Реакція Вашингтона була передбачувано негативною, США намагаються зберігати економічну блокаду Ірану, незважаючи на домовленості «шістки» про їх часткове скасування. Зараз же, коли Іран прийняв жорсткі вимоги, особливо щодо моніторингу іранських ядерних об'єктів, адміністрація президента Обами виявилася не готовою до конструктивної реакції на останні дії нової іранської дипломатії.

Численні «маневри» США тільки вказують на незмінність ворожого ставлення до Ісламської Республіці, більш того, від своїх планів по зміні іранського режиму Вашингтон все ще не відмовляється. У цьому головна суть економічного тиску США на Іран. В Україні американці, як зазначає начальник генерального штабу збройних сил Ірану генерал Хасан Фірузабаді, також претендують на панування і націлені на позбавлення країни політичної незалежності. Іранський МЗС також стурбований тим, що відбувається, глава зовнішньополітичного відомства Джавад Заріф переконаний, що народ України «сам повинен визначати своє майбутнє, а іноземне втручання в її внутрішні справи вкрай небезпечно». Особливу тривогу в Тегерані викликає ультимативну вимогу Заходу до України порвати відносини з Росією.

Вибір на користь Росії очевидний

На думку іранців, жертвувати добрими відносинами з Росією - особливо в сучасній міжнародній обстановці - в обмін на гіпотетичне зближення з США і НАТО у Києва явних резонів немає. Звернення нового керівництва до НАТО з проханням розглянути використання всіх можливостей для захисту України, принаймні, викликає нерозуміння і лякає іранських експертів своєю наївністю. Американська «захист» принесла свої плоди в Європі на Балканах. Югославія більше не існує, колишні республіки (Сербія, Боснія і Герцеговина, Чорногорія, Македонія) знаходяться в режимі протекторатів, не самостійні і готові до беззастережного виконання будь-якого доручення США і НАТО, аж до розділу своєї території. Якщо приміряти на Україну близькосхідне лекало «арабських революцій», то теж мало що вказує на західну безкорисливість. Попереду хаос і розруха як в Лівії, політична неосудність як в Єгипті, громадянська війна як в Сирії. На додаток до цього колосальні втрати від розриву економічних зв'язків з Росією, позбавлення мільйонів українців елементарного права на працю, бо український експорт до Європи, а тим більше в США не має жодних перспектив.

Що стосується іранського прикладу, то світ вже звик до того, що очікувати сенсацій у розвитку відносин Росії з Іраном немає підстав Що стосується іранського прикладу, то світ вже звик до того, що очікувати сенсацій у розвитку відносин Росії з Іраном немає підстав. Діалог між керівниками двох країн підтримується постійно, обидві сторони демонструють прихильність стабільного різнобічного співробітництва, тісно взаємодіють в питаннях регіональної безпеки. Між нашими країнами встановилися добрі і взаємовигідні відносини, які, до речі, залишаються предметом ворожого ставлення Америки. США і тут вірні своєму правилу втручатися у внутрішні справи держав, до яких відноситься і право вибору стратегічних партнерів, не залишаючи надій вбити клин в російсько-іранське співробітництво.

Роль Росії у відносинах з Тегераном спрямована на розвиток двосторонніх відносин, зміцнення регіонального співробітництва, створення нового балансу сил і зміцнення стабільності в регіоні. Росія і Іран в числі своїх основних цілей в регіоні бачать контроль над радикальними силами, розвиток дружніх відносин з країнами регіону, запобігання подальшої ескалації хаосу і нестабільності. Ніщо і ніхто не заважає американцям також встати на схожі позиції і внести свою лепту в забезпечення миру на Близькому Сході. Для цього потрібно лише небагато: відмовитися від імперських амбіцій і вести справи з Москвою і Тегераном як з рівними партнерами, без претензій на отримання односторонніх преференцій і вибір бажаних їм політичних лідерів в наших країнах. Американські симпатії відомі: це самий недемократичні режими в Саудівській Аравії та інших монархіях Перської затоки, не зазнавши не тільки майдану, а й елементарних виборів. У Сирії - це міжнародні терористичні угруповання, які становлять іноземний легіон для боротьби з законним урядом країни, разом з найбільш одіозними і авторитарними режимами сучасного світу. Американці готові дружити хоч з дияволом, аби він відповідав їх інтересам, а ще краще, щоб він став їх лакеєм. Всякі слова про демократію та свободу слова, про мораль і справедливість з вуст американців - річ дивовижна, оскільки США і мораль, США і справедливість - речі на кшталт проповіді про тверезість з вуст алкоголіка. Одним словом, багатьох «друзів» Америки можна сміливо віддавати в Гаазький суд для розгляду їх злочинів в судовому порядку.

Зрозуміло, Іран в американський коло не бажає входити, а надії заокеанських політиків на силовий примус ІРІ до бажаних політичних змін не мають жодних шансів на реалізацію. Для тих же, хто наполегливо моделює різного роду «геополітичні трикутники», що таять в собі небезпеку швидкого ірано-американського зближення в збиток інтересам Росії, доречно в черговий раз нагадати вислів аятоли Джаваді Амол: «Нехай американці не думають, що якщо ми простягаємо їм руки для рукостискання, значить, довіряємо їм. Наші менталітет і логіка вимагають того, щоб після Зрозуміло, Іран в американський коло не бажає входити, а надії заокеанських політиків на силовий примус ІРІ до бажаних політичних змін не мають жодних шансів на реалізацію обговорень і рукостискань ми б перераховували пальці ». Україна, схоже, власні «пальці» не так важливі: піддавшись тиску США і НАТО, майданщики з Києва взяли альтернативу вибору між Росією та її геополітичними суперниками на користь останніх. Не будемо забувати і про нинішні українські персоналії у великій політиці: втік Янукович не може зрівнятися з непохитним президентом Асадом, який не сприйняв американський диктат і тому став одним з головних супротивників Америки. Що стосується нових «вождів» України, то вони є навіть не «факірами на годину», а лакеями на годину. Те, що їх американці поспішили визнати, як ніщо інше свідчить про те, що саме вони на даний момент відповідають інтересам США.

************

Не можна вважати, що на Україні не йде війна. Державний переворот, здійснений там, ставить під загрозу міжнародну безпеку і може привести до кардинальної зміни балансу сил не тільки в Європі, але і у всьому Чорноморсько-Каспійському регіоні, де Іран послідовно і твердо виступає проти військової присутності США і НАТО. Захід грубо порушив громадський спокій на Україні, де сталася примусова зміна влади. У Ірану в такій ситуації немає підстав дотримуватися дипломатичну коректність і далі. Тегеран не займає ту чи іншу сторону в політичній боротьбі в Україні, але повинен зробити все, щоб не допустити розширення американської військової присутності. Поки ж США вустами «брехуни Керрі» продовжують обманювати міжнародне співтовариство, запевняючи світ в тому, що Білий Дім - за суверенітет і територіальну цілісність України. Іранський приклад здатний наочно і переконливо довести зворотне, Америці довіряти не можна, а вірити в її благі обіцянки надзвичайно небезпечно для власної безпеки України.

Редакційна стаття Iran.ru

джерело: Iran.ru

Поділитися:


Навигация сайта
Новости
Реклама
Панель управления
Информация