Лілія Рагуцький: Боєць батальйону імені Кульчицького: окопна війна - це смерть для армії - блог - Новини АТО - фото

Чому одному з перших ватажків незаконного збройного формування "ДНР" Ігорю Стрєлкову-Гиркин вдалося вийти зі Слов'янська і закріпитися в Донецьку? За що батальйон Кульчицького заслали в "посилання" подалі від зони бойових дій? Як виживали бійці легендарного батальйону в "голодному" 2014-му і що "вбиває" їх у відносно мирному нинішньому етапі війни? Чи є у нас сили для переможного ривка і що нам робити після перемоги зі вчорашніми ворогами?

Про все це читайте в заключній частині інтерв'ю OBOZREVATEL з командиром 1 роти батальйону імені Кульчицького Сергієм Ткаченко з позивним "Гном".

Початок розмови можна прочитати тут і тут .

- Сергію, скажіть, багато що змінилося в батальйоні за ці 4 роки?

- З певного періоду ми офіційно знаходимося на другій лінії. І багато хлопців, які були підготовлені, які пройшли енну кількість боїв і які готувалися до реальної війні, пішли з підрозділу.

- Через те, що офіційно вас відвели з "передка"?

- В тому числі.

Facebook батальйону імені генерала Кульчицького

- Коли це сталося?

- Остання наша точка на першій лінії - це була Станиця Луганська. Там ми почали перекривати потоки контрабанди. А потім провели велику затримання - не мої хлопці, але теж з "Кульчицьких". Було відео навіть, як вони затримали 12 фур.

І почалися розборки і з ВСУ, і з СБУ.

- Це коли вас в оточення брали?

- Так. Тоді приїхали бійці з батальйону "Чернігів", земляки мої. І 128-а. Приїхали на БМП, оточили наше місце дислокації. Наші теж повитягали все, що у нас тільки було ...

Ми тоді добре познайомилися з СБУшниками львівськими. Хороші хлопці виявилися. Приїхали і трохи ситуацію заспокоїли. Слава богу, не дійшло до перестрілки між собою. Чи не доставили ми ворогові такого задоволення.

Але з тих пір нас використовують для охорони доріг. Інакше я це назвати не можу.

- Багато людей пішло?

- Відсотків 70. Правда, більшість - мобілізовані. Контрактників мало було.

Але зі Станиці тоді, влітку 2015 го, нас на півроку вивели в чарівне село Євсуг (село в Біловодському районі Луганської області). Якщо по карті подивитися, це 60 км до зони бойових дій і 40 - до кордону з Росією. Там не було чого робити. Від слова взагалі. Стояли по 100 чоловік на один блокпост. Ми не знали, чим себе зайняти .. З нудьги займалися спортом і відточували майстерність в стрільбі.

Охороняти ми повинні були одну дорогу, міст і взводи опорні пункти на висотках. Ось тільки охороняти їх було не від кого. Там особливо і не ходив ніхто. А в бруд і сльота туди взагалі не дістатися було.

Так що ніхто з нас не міг зрозуміти, навіщо нас туди відправили.

- А після Євсуг?

- Після нас перевели в район Попасній, де ми провели наступні два роки. Не буду розповідати детально, чим займаємося. Нехай буде охорона блокпостів, контроль дороги і ті ж вопи.

Частина хлопців перейшли в в / ч 3018 - це бригада легкої піхоти. Їх підготовки вистачило для того, щоб туди потрапити.

Спочатку планувалося, що це буде бригада за всіма стандартами НАТО. Якщо чесно, я сам у відборі брав участь - і мені сподобалося. Щоб туди потрапити, треба було мати певний рівень фізичної підготовки і відповідати вимогам до моральних якостей. Коли я туди ходив, відбір тривав 5 або 6 днів.

А потім все це нівелювалося. І туди стали набирати мало не з вулиці. Перекинули туди половину "Барса". Строковиків брали на контракт.

Словом, ідея хороша, а реалізація - як зазвичай.

А ми ... Наш батальйон тримається зараз на "старички". На людях, щільно вже підсіли на "наркотик війни". Людей, які вже не бачать себе на громадянці, хоча до війни мало хто з них мав відношення до армії. Але вимушено вони стали військовими.

І ніхто не думав, що війна затягнеться так надовго. Я, наприклад, розраховував, що впораємося максимум за півроку.

- Коли вам особисто стало зрозуміло: це надовго?

- Ще на Карачуні. Коли проходила друга ротація.

Ми повинні були забезпечувати контроль дороги. І коли зі Слов'янська почали виходити колони з бойовиками, ми повинні були їх затримувати, по ідеї. Але був наказ: перемир'я. НЕ стріляти. І колони спокійно вийшли.

І лише одну з колон противника обстріляли тоді. Мабуть, хтось не почув наказу. Або не послухався.

Всі інші вийшли. Частина вирушила в Донецьк. Частина - в Луганськ.

Ігор Стрєлков-Гиркин, один з ватажків незаконного збройного формування "ДНР"

- Це відбувалося вдень або вночі? Тому що мені доводилося чути твердження, що бойовиків Гиркин не знищили виключно тому, що виходили вони пізно вночі і в обстановці найсуворішої таємності.

- Вони виходили протягом тижня. Це ж не були класичні колони. До нас приїжджали місцеві таксисти, говорили: хлопці, там і там ... Але що ми могли зробити? Наше завдання було контролювати цю конкретну дорогу - ми і контролювали. І по цій дорозі дійсно ніхто не йшов.

- Хочеться ще повоювати, як колись?

- Так. Хочеться. Тому що ти якийсь час провоевал, а потім поринаєш в рутину ... 80% часу я як командир пишу зараз якісь рапорту, вирішую побутові проблеми людей.

До нас зараз чимало нових бійців прийшло, вони не пам'ятають, що таке 2014 рік, коли бронежилет передавався того, хто на пост заходить, тому що на всіх не вистачало. І каска одна на двох була. А Сухпай тоді взагалі їсти не можна було. Зараз не служба, а курорт, якщо порівнювати з початком війни. За всіма параметрами.

Якщо ти потрапляв в місце, де була електрика - тобі пощастило. Якщо ти міг хоча б зрідка урізноманітнити свій раціон - тобі пощастило. Ми на Карачуні три тижні їли тільки кільку в томаті. Вранці і ввечері. Вдень не їли, економили - її теж не багато було ... Після того дивитися на неї не можу!

А як воду збирали дощову? Тому що не було води. Ми від цього найбільше страждали. Це зараз вода бутильована є. Так що - так, в плані тиловому Україна зробила великий прорив. У Нацгвардії - так точно. У ВСУ начебто теж.

З проблем - тільки жалюгідна досить ситуація із забезпеченням технікою. Хоча з приладами ситуація більш-менш. Звичайно, немає межі досконалості і завжди хочеться більше і краще - але для нинішнього моменту і нинішніх завдань нам вистачає.

А техніки реально мало. І не завжди те, що є, підходить для задач, які ми виконуємо або могли б виконувати.

У деяких моментах нові зразки техніки сирі, їх треба допрацьовувати. Хоча це так завжди з новою технікою, тому що в теорії - це одне, а на практиці завжди виходить трохи інакше.

І виходить, що в 2014-2015 роках було якесь взаємодія ВСУ, НГУ, СБУ, міліцейських підрозділів ... Ніхто не поділяв. А зараз ... Можливо, це пропаганда з того боку, але серед військових, особливо, простих солдатів, ходять чутки, що ми - це загрядотряди. Як НКВД при "Радах". Ми з хлопцями спілкуємося, чуємо про це то тут, то там.

- Я думала, це перебільшення ...

- Анітрохи. Хоча буває неприємно, коли ми передаємо військовим позиції, а вони видають: о, пацани, ми думали, що ви заградотряд, а ви - нормальні ...

- Цікаво виходить. Спочатку вами місцевих лякали, а тепер ось - військових.

- Так. Не зрозуміло. Насправді ні ВСУ, ні нам толком не зрозуміло, що взагалі відбувається.

Те перемир'я, то загострення ... Хоча - ну що дасть перемир'я? На війні перемир'я використовують або для перегрупування військ, або для підготовки до оборони або до атаки.

А у нас таке активне перемир'я почалося після Дебальцеве. Тому що тоді росіяни показали, як вони вміють використовувати період затишшя.

Наскільки я можу судити, зараз мало який підрозділ що з ВСУ, що з Нацгвардії зможе виконати наступальні дії. Адже ми серйозно не наступали вже два роки. Є невеликі зрушення. То там Сепар трохи потіснили, то тут видавили ... Але це багато не дасть. За два роки просунутися на 5-10 км - це несерйозно.

Та й політичні рішення далеко не всім зрозумілі.

І головне ... В 2014-15 роках ми поверталися героями-ні героями, але ми, принаймні, пишалися тим, що робили. І люди нами пишалися в тому ж Києві, Житомирі, Чернігові. Ставлення було позитивне.

Facebook батальйону імені генерала Кульчицького

А зараз, по крайней мере, до НГУ, воно більше негативне. Так, наш батальйон не використовують для охорони урядового кварталу під час протестних акцій - але ми ж теж частина Нацгвардії. Так що отримуємо свою порцію спрямованого на неї негативу.

Та й в цілому ставлення до учасників АТО погіршився. Чомусь прирівнюють учасників АТО до переселенців. Не хочу всіх гребти під одну гребінку, у мене в підрозділі третину пацанів - з Донбасу, чудові хлопці. Але багато переселенців, оформляючи статус і отримуючи якісь пільги, в тому числі, можливість придбати житло за пільговою ціною і різного роду виплати, їздять при цьому на таких машинах, що ти розумієш: тих виплат йому вистачить, щоб заправитися на тиждень.

І це все бачать.

А постійні скандали з перевізниками, які відмовляються перевозити дітей, хоча є закон? Не знаю, це наслідок особистого ставлення, або вказівку від керівництва ...

- А може, це результат того, що люди на мирних територіях починають забувати, що йде війна - нехай і окопна.

- Окопна війна - це смерть для армії, насправді. Є втрати непоправні. Кожен день гине 2, 3, 4 людини ... Незрозуміло за що і навіщо.

Адже ми не розуміємо, що ми хочемо від цих територій. Приєднати їх назад? Що в такому випадку ми будемо робити з тим населенням, яке не зможе сприйняти українську владу? Прийняти їх у свою велику і дружну сім'ю ми не можемо - бо цим ми цю сім'ю розвалимо. Це буде 5 колона, яку ми будемо годувати і забезпечувати, а вони будуть нам шкодити, насправді.

Є варіант, як в країнах Балтії - статуси громадянина і негромадянина. Може, на якомусь етапі це і вихід. Чому б і ні? Ці люди зможуть працювати в Україні, жити тут, але в політичному житті участі не братимуть. Тому що вже зараз багато ключові посади що на Донбасі, що в Києві займають знову вихідці з Донецька - при всій повазі до більшості народжених в цьому місті наших співвітчизників.

Чому це відбувається - незрозуміло. Тому що деякі особистості - досить одіозні. Але це злить.

Facebook батальйону імені генерала Кульчицького

Ну і до всього іншого люди, які в батальйоні і на війні з найперших днів, вже втомилися. Адже в перший, другий рік війни сім'ї розуміли: нас покликав борг. На п'ятому році багато хто вже відмовляються розуміти, навіщо ми тут і чому все затягнулося так надовго.

А враховуючи, що з урахуванням ротацій і бойового злагодження ти сім'ю бачиш в кращому випадку місяців 4 на рік - багато сімей розпадаються.

І я жінок розумію. Тому що ось її чоловік жив з нею десять років. Ходив на роботу, але щовечора повертався до неї. Проводив час з дружиною, з дітьми. Вони звикли до такого укладу.

А тут він раптом поїхав. І пропускає всі свята. Дні народження дітей. Та й мета цього всього не так і зрозуміла. Начебто вона і є. А на кшталт - і немає її.

Ну і ще ж є проблема, коли люди приходять сюди за статусом УБС. Це повсюдна проблема. Людина приходить, проходить ВЛК, психологічний відбір, їде на Донбас на одну ротацію, отримує УБС - і все, моментально перетворюється в хворої людини. Відразу комісії або переводиться в якісь тилові частини.

Facebook батальйону імені генерала Кульчицького

Ми просто починаємо плодити армію УБДшніков. Це нікому не треба. Це виснажує бюджет.

А взагалі, з відвоювали, особливо в перших вільних мобілізації, дуже багато хто готовий повернутися. Але вони готові повернутися, щоб воювати. Вони не готові просто гнити на якомусь ВОПе або сидіти і тупо вважати, скільки "Градів" або снарядів від САУ прилетіло в твою сторону, передавати це кудись по рації, не завжди отримуючи можливість адекватно відповісти.

Підпишись на Telegram-канал і подивися, що буде далі!