Колишній президент невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (у 1991-2011 роках). До цього очолював Верховну раду Придністров'я, був депутатом Верховної ради Молдавської РСР. Під час збройного конфлікту між Молдавської республікою і Придністров'ям в 1992 році був головнокомандувачем армії ПМР, брав участь в бойових діях. У грудні 2011 року зазнав поразки на чергових виборах президента ПМР.
Ігор Миколайович Смирнов народився 3 жовтня 1941 року в Петропавловську. У 1974 році закінчив Запорізький машинобудівний інститут. У 1966-1987 роках працював на електромашинобудівний завод в місті Каховка. Пройшов шлях від робітника до заступника генерального директора.
У 1987 році Смирнов очолив Тираспольський завод "Електромаш". У 1990 році був обраний депутатом Верховної ради Молдавської РСР, в тому ж році став головою Верховної ради Придністров'я. У 1991 році був обраний президентом невизнаної Придністровської Молдавської Республіки (ПМР) - відокремилася від республіки Молдова найбільш індустріально розвиненого району, населеного переважно росіянами. Під час збройного протистояння між Молдовою і Придністров'ям в 1992 році був головнокомандувачем армії ПМР. За даними ряду ЗМІ, безпосередньо брав участь в бойових діях.
У 1992-94 роках Смирнов вступив в конфлікт з командувачем 14-ю армією сухопутних сил РФ, дислокованої в Придністров'ї, генералом-лейтенантом Олександром Лебедем (з 1998 року - губернатор Красноярського краю, в 2002 році загинув в авіакатастрофі), який звинуватив керівництво ПМР в корупції , зловживанні владою і таким, що відмовився передати армії Придністров'я частина підконтрольного йому озброєння. Звільнення Лебедя зі збройних сил РФ в липні 1995 року ряд ЗМІ пов'язав з його конфліктом із Смирновим.
У 1996 році Смирнов був вдруге обраний на пост президента ПМР. У травні 1997 року підписав з президентом Молдавії Петром Лучинським меморандум про основи нормалізації відносин між Молдовою і Придністров'ям, проте в жовтні відмовився від участі в кишинівському саміті СНД. Свою відмову Смирнов мотивував тим, що переговорний процес можливий тільки в тому випадку, якщо Молдова визнає суверенітет ПМР.
У 2000 році Смирнов був втретє обраний главою Придністров'я, набравши 81,8 відсотка голосів.
В кінці 2003 року Смирнов брав участь в організованих Москвою переговорах між ПМР і Молдовою. В ході переговорів російська сторона запропонувала свій варіант врегулювання придністровського конфлікту, розроблений заступником глави адміністрації президента РФ Володимира Путіна Дмитром Козаком і отримав назву "меморандум Козака". Згідно з цим документом, передбачалося створення "асиметричної федерації", в якій центральна влада залишалася у Молдавії, а Придністров'ю надавалася максимально широка автономія. Однак в результаті меморандум був відкинутий президентом Молдавії Володимиром Вороніним як ущемляє суверенітет Молдавії і перетворює її в конфедерацію. Після цього Смирнов заявив, що об'єднання Молдавії і ПМР неможливо.
Спостерігачі відзначали тісний зв'язок Смирнова з російським бізнесом. У 2003-2005 роках в Придністров'ї було приватизовано більшість промислових підприємств. Майже всі вони дісталися комерсантам з Росії. Зокрема, в грудні 2003 року уряд Смирнова продало за 29 мільйонів доларів російсько-бельгійської компанії Saint Gidon Invest Молдавську ГРЕС (державну районну електростанцію) - найбільше в регіоні підприємство, що генерує електричну енергію. На думку деяких аналітиків, ціна угоди була істотно занижена. Влітку 2005 року ГРЕС була перепродана РАО "ЄЕС Росії".
3 березня 2006 року керівництво України заявило про пропуск через свій кордон тільки тих вантажів з ПМР, які пройшли оформлення в Молдові, що фактично означало початок торгової блокади невизнаної республіки. Смирнов звинуватив Україну і Молдавію в політичному тиску на Придністров'ї. При цьому він підкреслив, що продовження блокади викличе в регіоні гуманітарну катастрофу. 16 березня, після втручання російського МЗС, блокада була знята.
14 червня 2006 року на саміті в Сухумі глави невизнаних держав Придністров'я, Абхазія і Південна Осетія - Смирнов, Сергій Багапш і Едуард Кокойти - підписали декларацію про співпрацю. У цьому документі говорилося про намір невизнаних республік створити спільні миротворчі сили в тому випадку, якщо з зон конфліктів виведуть російських миротворців. Крім того, в документі підкреслювалося прагнення трьох пострадянських територій розвивати відносини з Москвою.
У 2006 році Смирнов ініціював проведення референдуму про незалежність ПМР. За підсумками референдуму, проведеного 17 вересня 2006 року, 97,1 відсотка жителів Придністров'я висловилися за незалежність невизнаної республіки і подальше вільне приєднання до Російської Федерації. Референдум не був визнаний ні Молдовою, ні Росією, ні Євросоюзом, зате його порахували законним Абхазія і Південна Осетія.
У жовтні 2006 року Смирнов заявив про свій намір брати участь у виборах президента ПМР, намічених на 10 грудня 2006 року. Кандидатом в президенти Смирнов був висунутий Народно-демократичною партією "Прорив!" і Об'єднаним радою трудових колективів Придністров'я.
10 грудня 2006 року Смирнов був в четвертий раз обраний президентом ПМР. За нього віддали свої голоси 82,4 відсотка виборців. При цьому явка склала 66,1 відсотка. Найближчий суперник Смирнова - редактор газети компартії ПМР "Правда Придністров'я" Надія Бондаренко набрала 8,1 відсотка голосів. Результати виборів не були визнані офіційним Кишиневом. Євросоюз, ОБСЄ і США також заявили про неможливість визнати підсумки виборчої кампанії.
У серпні 2011 року в пресі з'явилася інформація про те, головне слідче управління Слідчого комітету РФ почало перевірку розподілу фінансової допомоги, яку Росія надавала ПМР з 2006 року. ЗМІ писали, що СК РФ підозрював, що кошти переводяться на рахунок ЗАТ "АКБ Газпромбанк", головою ради директорів якого в 2004-2008 роках був син президента ПМР Олег Смирнов, а президентом - дружина Олега Марина. Втім, ті ж видання пов'язували появу в пресі цієї інформації з майбутніми в грудні 2011 року виборами президента ПМР, на яких Росія, як писали в ЗМІ, відмовилася підтримувати кандидатуру Ігоря Смирнова.
Незважаючи на відсутність підтримки з боку Росії, у вересні 2011 року Смирнов висловив намір п'ятий раз балотуватися в президенти ПМР. 10 жовтня 2011 року він офіційно висунув свою кандидатуру на президентські вибори. Керівник адміністрації президента Росії Сергій Наришкін, коментуючи це рішення, назвав його "помилковим кроком". 28 жовтня 2011 року Слідчий комітет РФ порушив кримінальну справу проти Олега Смирнова за звинуваченням в розкраданні 160 мільйонів рублів, спрямованих Росією в Придністров'ї в якості гуманітарної допомоги.
Перший тур виборів президента ПМР відбувся 11 грудня 2011, в ньому взяли участь шість кандидатів. У той же день деякі ЗМІ з посиланням на дані exit poll, отримані інформаційним агентством "Вектор", повідомили про перемогу Смирнова, який набрав 47,38 відсотка голосів. Тим часом, за попередніми даними ЦВК, за підсумками голосування лідирував екс-спікер парламенту Євген Шевчук, за ним слідував голова парламенту Придністров'я Анатолій Камінський, а Смирнов займав лише третє місце. 12 грудня стало відомо, що Смирнов подав скаргу до ЦВК про визнання першого туру виборів недійсним через "порушень правил передвиборної агітації з боку кандидата Анатолія Камінського, а також порушення під час голосування". 16 грудня ЦВК у задоволенні скарги відмовив. В цей же день були оголошені офіційні підсумки першого туру президентських виборів: згідно з ними, Смирнов посів в першому турі третє місце, набравши 24,66 відсотка і поступившись Шевчуку (38,55 відсотка) і Камінському (26,3 відсотка). Шевчук і Камінський, таким чином, продовжили боротьбу за президентський пост. У другому турі, який пройшов 25 грудня, перемогу здобув Шевчук, за нього проголосували 73,88 відсотка виборців.
30 грудня 2011 року Шевчук офіційно змінив Смирнова на посаді глави ПМР.
Ігор Смирнов одружений, у нього двоє дорослих синів.
