Артилерію можна назвати недооціненим родом військ. Рівень суспільної уваги до артилеристам часто нижче, ніж до десантникам або добробатам. Іноді доводилося чути від людей "не в темі" щось на кшталт "артилерія ... ну, вони ж не зовсім на передовій, там десь, ззаду стоять". У будь-якого військового такі роздуми викличуть посмішку. Насправді в масштабних боях без "богів війни" далеко не заїдеш. За підрахунками фахівців, саме артилерія в сучасній війні знищує до 70% сил противника. У російсько-українській війні чимало крові терористам попила запорізька 55-я окрема артилерійська бригада імені генерал-полковника Василя Петрова, про яку й піде мова.
Історія бригади
Перша назва майбутньої "55-ки" - 16-а артилерійська дивізія прориву. Створена вона була в Чебаркулі (Урал) за часів Другої світової війни. Формування частини закінчилося 30 грудня 1942 року, ця дата і є офіційним днем її народження. Першим командиром дивізії став генерал-майор Микола Гусаров. Уже через два місяці частина отримала перший бойовий досвід. Через Україну дивізія потрапила в Молдавію, далі - взяття Будапешта, Відня, Братислави.
Після закінчення війни дивізія (яка тоді мала почесне звання Кіровоградської) переїхала в Запоріжжя і "оселилася" на території, яку городяни знають як "Уральські казарми". Ще двічі з'єднання змінювало статус (з дивізії на бригаду, потім навпаки) і нумерацію. "55-й" воно стало в 1973 році.
Вже за часів незалежності, в 2005 році, дивізія знову стає бригадою. У 2010 році частини присвоїли почесне ім'я уродженця Запорізького краю, двічі Героя Радянського Союзу Василя Петрова. Він відомий тим, що повернувся на фронт після втрати обох рук.
Участь в бойових діях на Донбасі
З перших тижнів збройної агресії Росії проти України стало ясно, що це буде не просто антитерористична операція, а повномасштабна війна, і без "богів війни" нашим бійцям не обійтися. А 55-я бригада була єдиною окремої артилерійської частиною на сході України.
"Таких, як наша артилерійська бригада, в Україні всього дві - ще 26-я, що базується в Бердичеві, але вона самохідна. Була ще одна в Тернополі, але її розформували", - розповів в інтерв'ю виданню " цензор "Командир частини полковник Сергій Брусов.
Фото Дано Коваленко
До складу з'єднання входило п'ять дивізіонів: 3 гаубичних, протитанковий і розвідувальний
Перший бойовий досвід в цій війні бригада отримала в секторі "Д". Кілька батарей запорізьких артилеристів разом з 72-ї і 79-ї бригадами блокували кордон з Росією. Тоді наші бійці два місяці перебували під обстрілом з території "братської" країни, а відповідати не могли.
Літо 2014 го - перші втрати бригади. Капітан Сергій Білокобильський загинув 19 липня під час обстрілу наших позицій неподалік від села Дякове Луганської області. Вихід з Південного "котла" забрав життя майора Петра Третяка і сержанта Євгена Сиротіна.
Майже "кіношна" історія трапилася з 22-річним старшим лейтенантом Юрієм Смирновим. Влітку 2014 року його потрапив в полон під Моспине. Сепаратисти, які утримували бійця, дізналися, що він - онук Героя Радянського Союзу. Після цього бранця повезли особисто до Захарченко. Глава "ДНР" 40 хвилин умовляв воїна перейти на їхній бік. Якби терористам вдалося переконати Юрія, це стало б неоціненною знахідкою для їх пропаганди. Але той повівся, як справжній офіцер, і присяги не змінив. Зрештою терористи відпустили Смирнова в знак поваги до покійного діда.
Серед тих, хто залишив свої життя в сумнозвісному Іловайську, були лейтенанти з 55-ї ОАБр Дмитро Севостьянчік і Іван Габчак.
Не можна не згадати випадок, що стався під час догляду двох запорізьких батарей з Старобешеве в кінці серпня 2014 го. Вісім бійців тоді загубилися. Незважаючи на величезний ризик, комбат Олександр Мосейчук не залишив своїх солдатів - після відведення техніки він повернувся за ними, всю ніч шукаючи бійців в лісі, фактично в тилу бойовиків. Втрачених воїнів вдалося знайти і врятувати, а Мосейчук (незважаючи на молодий вік, його зазвичай називають Сан Саничем) став "легендою" бригади.
Фото Геннадія Старцева.
На жаль, в Старобешеве артилеристи втратили ще двох своїх - Віктора Катанова і Юрія Дьячкова.
Восени 2014 року в складі бригади на Донбасі служив "ВІП-боєць" - син Юрія Луценка Олександр. За словами солдатів, особливого ставлення до себе родич впливового політика не вимагав. "Нормальний пацан, воював як і всі, пільг і привілеїв у нього не було. І спав під машинами, і в грязі, і снаряди тягав", - згадує Віктор, мобілізований боєць "55-ки".
Правда, в армії Луценко-молодший пробув недовго - десь півтора місяця, після чого був демобілізований за станом здоров'я. Але про бригаду не забував - допомагав бійцям як волонтер.
В кінці 2014 - початку 2015 років вся країна спостерігала за запеклими боями в Донецькому аеропорту. Десантники і піхотинці, які брали участь в обороні терміналу, яких ми знаємо як "кіборгів", часто відзначають: без влучних пострілів запорізьких артилеристів навряд чи вдалося б тримати ДАП так довго.
Фото Гліба Гаранича.
На "відмінно" відпрацювали артилеристи із Запоріжжя і в Дебальцево, а трохи пізніше - в Мар'їнці. Але Дебальцеве - це нові втрати бригади: свої життя віддали сержант Євген Дужік і солдат Олександр Говоруха. Влітку 2015 загинув солдат Олег Щербань.
Майор Ярослав Шерстюк вже більше року служить в Києві, в штабі ракетних військ, але є вихідцем із запорізької бригади. Ще до війни він розробив (а потім постійно удосконалював) для наших артилеристів програму "Кріп", що робить всі необхідні розрахунки, чим суттєво прискорює їх роботу. У минулому році він представив свій новий продукт - програмний комплекс автоматизованого управління вогнем артилерійської батареї "ArtOS", створений спільно з фахівцями інженерної школи "Ноосфера".
Зараз "55-ка" продовжує нести службу на Сході. Шістьох бійців бригади нагороджено орденом Богдана Хмельницького III ступеня, 27 - орденом "За мужність".
Бойовий прапор бригади
Тих, хто допомагає бригаді, чимало, але найчастіше бійці з вдячністю згадують волонтерський фонд "Сестри перемоги" і його активістку, Запорожанка Катерину Матюху.
"Тим не менше, як не крути, за останній час забезпечення бригади покращився, - каже вона. - Звичайно, все далеко не ідеально, але в цілому 55-ка - молодці, вони в цьому плані можуть давати приклад багатьом іншим частинам".
Фото Дано Коваленко
У статті використані матеріали другого випуску видання "Усна історія російсько-української війни", надані співробітником Інституту української археографії та джерелознавства Михайлом Павленко.
