Рабайя Фуад приїхав в Єкатеринбург вчитися в аспірантурі і залишився тут викладати.
Ми продовжуємо проект, в якому знайомимо вас з іноземними вченими, які приїхали в Єкатеринбург з Індії, Японії, Туреччини, Китаю, Польщі, Німеччини, Великобританії. Розповімо про те, навіщо вони перебираються на Урал, ніж тут займаються, що думають про російському освіті та Єкатеринбурзі взагалі.
Сьогодні розповімо про молодого вченого, який приїхав в Єкатеринбург з Палестини. Як розповідає Рабайя Фуад, тут його приймають за кого завгодно - турка, серба, але тільки не за араба.
- Я приїхав в Росію дуже давно, десь 15 років тому, приїхав сюди вчитися. Спочатку в Волгоград, рік вчив там російську мову, потім закінчив бакалаврат, потім магістратуру і поїхав додому. Потім приїхав в Єкатеринбург вчитися в аспірантурі УрФУ, став кандидатом технічних наук, зараз пишу дисертацію, щоб стати кандидатом політичних наук, - каже він.
Іноземець визнається, що російська мова давалася йому нелегко, він починав вчити його з нуля. І навіть зараз виникають труднощі при прочитанні наукових статей.
До Єкатеринбурга він жив у Волгограді, і там його побили скінхеди, тут з агресією він не стикався, навпаки, до іноземців ставляться з цікавістю. 
Палестинця поселили в старому гуртожитку на Комсомольській. Спочатку в кімнату зі студентами з країн СНД, а потім, коли подружився з комендантом, - в окрему. Після аспірантури він став знімати квартиру.
- У Палестині ми часто ходимо в гості, кожен день - до дядькам, тіткам, сусідам. Сусіди для нас як брати, прийнято кожен день ходити до них, питати «як справи». А тут, скільки живу на квартирі, не знаю, хто в мене в сусідах, - каже Рабайя Фуад.
Тут він намагається зайвий раз не говорити, що він - араб.
- В Єкатеринбурзі людям не подобається, коли вони чують іноземну мову. Якщо вони чують, як кажуть два араба, насторожено дивляться. Але це нормально, в іншій країні треба говорити рідною мовою. Я рідко на вулиці говорю арабською, якщо кажу, то дуже тихо, коли спілкуюся з одним. Чи не тому, що я боюся, а просто з поваги. Але навіть якщо чують, то мало хто може розібрати: арабська це або таджицьку, - розповідає палестинець.
Палестинець викладає в УрФУ арабську мову. 
Уральці агресії до палестинця жодного разу не виявляли, а ось в Волгограді бувало всяке.
- У Волгограді на мене нападали скінхеди, побили тоді, потрапив до лікарні. Іншим разом їхав в автобусі, вони розгромили салон, але не звернули уваги на мене. А тут люди підходять до мене, хочуть познайомитися, іноді стою, розмовляю з кимось, мене запитують: «Ви турків або серб?» Не розуміють, що араб, - каже Рабайя Фуад.
За кілька років життя в Єкатеринбурзі він встиг його полюбити, подобається гуляти по паркам, їздити на озеро Шарташ, дуже сподобалося на оленів струмках.
- Я навчився тут поважати чергу, читати в транспорті. У Палестині у батьків, сусідів прийнято обговорювати один одного, говорити, як треба поводитися, а тут можна жити так, як хочеш. Росія стала для мене другою рідною країною. Екатерінбуржци дуже добрі. Коли я тільки переїхав до Росії, мені здавалося, що тут дуже холодно. Але зараз звик, і здається, що клімат Палестини мені вже не підходить, дуже жарко. Взимку, коли їздиш на машині, холод не такий страшний, - каже іноземець.
«Зараз я звик до уральського клімату, і здається, що жаркий клімат Палестини мені вже не підходить», - зізнається іноземець. 
Нещодавно він перевіз з Палестини свою дружину. Вона теж працює в УрФУ, вчиться в магістратурі.
- У нас різні закони. Багато жінок в Палестині ходять в хустках. Моя дружина на батьківщині теж носила хустку, а тут я дозволив ходити без нього. Жінки в Росії - головні, вони не слухаються в усьому чоловіка. Самі розплачуються в магазині, можуть сказати чоловікові, що йому не можна щось робити: не можна пити, не можна курити. А в Палестині чоловік головний. Ще там батьки містять дитини, поки він вчиться в університеті, коли закінчить, вони можуть не працювати, вони повинні відпочивати, і їх містять діти. А тут працюють мало не до смерті і самі допомагають дітям, а не навпаки, - говорить він.
У Росії Рабайя Фуад вперше спробував юшку, каже, що в Палестині не уявляють, що можна так готувати рибу.
- Тут дуже смачна юшка, у нас в Палестині не уявляють, що з риби можна варити суп, у нас її тільки смажать або шашлик роблять. Мені подобаються пельмені і млинці. Що стосується продуктів, то здається, що тут все несправжнє. Красиве, але несправжнє - фрукти, овочі. Ми більше їмо м'ясо, а тут більше їдять картоплю. А справжню палестинську кухню можна спробувати в «Аль-Шамі» і «Дамаску», - говорить він.
«Тут дуже смачна юшка, у нас в Палестині не уявляють, що з риби можна варити суп», - поділився Рабайя.
Нагадаємо, в попередніх серіях ми розповідали про китаянці Ян І, яка за 6 років життя в Єкатеринбурзі стала просто Надею, про індійців Азефе Мухаммеда, якому перехожі на вулиці співають «Джиммі, Джиммі» і просять сфотографуватися. А ще про британця Джеймса Уайті, який називає гречку «пекельної їжею», німці Хансе Вісмете, який говорить, що Німеччина - такий же Грязьбург, тільки там в парках чистіше , І італійці Крістіане Тропеа, який прийняв салат «оселедець під шубою» за торт.
Текст: Ірина Ахметшина
Фото: Артем Устюжаніна / Е1.RU
