Всі фото - Міністерство оборони України
Вітаючи 8 вересня танкістів з професійним святом, міністр оборони України Степан Полторак заявив, що з наступного року планується перехід до активної фази реформ військової освіти. Він також зазначив, що почнеться реформа з двох вищих військових навчальних закладів: Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові і створеного тільки в минулому році Військового інституту танкових військ "Харківський політехнічний інститут".
Символічно, що саме ці два військових ВНЗ позаминулого літа перебували в епіцентрі скандалу, коли вся країна обговорювала плани міноборони створити інститут танкових військ в Харкові, ліквідувавши відповідний факультет у Львові. Але зараз не про це, тим більше, що тоді публічною обіцянкою не чіпати львівську академію Полторак вдалося погасити скандал. Зараз пропонуємо поглянути на те, який саме очікується дана реформа військової освіти.
І хоча офіційної інформації про це ще немає, певні обриси майбутньої реформи можна розглядати, проаналізувавши відповідні матеріали з відкритих джерел. Зокрема, в статті "Розвиток системи вищої військової освіти України і за кордоном: державно-управлінські аспекти" в журналі "Інвестиції: практика та досвід" за лютий 2016- го року, де Степан Полторак пропонує розглядати реформу військової освіти, як невід'ємну складову реформи освіти взагалі.
На переконання міністра оборони, військова освіта є складовою частиною державного утворення і являє собою аналогічно певний процес становлення особистості. Однак, на відміну від державного, військову освіту формує особливу особистість - військового фахівця, який повинен і здатний займатися військовою діяльністю.
Характерною особливістю функціонування системи військової освіти (СВО) на сучасному етапі є те, що вона виступає одночасно і інструментом, і об'єктом реформування Збройних Сил України. Власне, розвиток СВО є складовою частиною і одним з пріоритетних напрямків розвитку Збройних Сил України, оскільки від професійної підготовки офіцерських кадрів, їх патріотизму і здатності виконувати військовий обов'язок залежить боєготовність і боєздатність військ.
Разом з тим, сьогодні, згідно з інформацією, розміщеною Міністерством оборони України, подальший розвиток СВО стримується низкою основних факторів, а саме:
- недостатньо ефективним управлінням СВО, аналітичним та інформаційним супроводом реалізації проектів і прийнятих рішень;
- неповним відповідністю змісту навчання військових фахівців досвіду бойової і оперативної підготовки військ, їх застосування в операціях, в локальних конфліктах і війнах;
- незавершеністю оптимізації мережі вищих військових навчальних закладів (ВВНЗ), військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів, навчальних центрів і навчальних військових частин, їх організаційно-штатних структур і чисельності особового складу;
- недостатнім досвідом військової служби на відповідних посадах у військах значної частини науково-педагогічних працівників ВВНЗ;
- недостатньою ефективністю інтеграційних процесів військової освіти і науки;
- застарілої навчально-матеріальною базою, відсутністю достатньої кількості сучасних навчально-тренувальних систем і комплексів;
- недостатнім фінансовим забезпеченням СВО;
- незавершеністю опрацювання змін законодавчої бази системи освіти в державі та відповідних нормативно-правових актів з питань військової освіти в Міністерстві оборони України;
- падінням престижності та мотивації проходження військової служби, а також низьким рівнем соціального захисту військовослужбовців тощо.
Реформована ж система військової освіти повинна забезпечити підготовку військових фахівців з високим рівнем професіоналізму, компетентності, інтелектуального розвитку, загальної і військово-професійної культури, здатних з високою ефективністю виконувати поставлені завдання з оборони України, розвитку власної творчої індивідуальності, наполегливій самостійного засвоєння нових знань протягом військової служби, прийняття оптимальних рішень в нестандартних умовах за всіма спеціальностями і спеціалізаціями, кото риє визначають рівень боєздатності та боєготовності Збройних Сил.
Для цього, за словами Степана Полторака, українські вчені вирішили залучити передовий світовий досвід, а саме:
1. Підготовку висококваліфікованих військових фахівців, здатних управляти військами під час виконання відповідних бойових операцій і здійснювати проведення навчань в мирний час.
2. Створення, експлуатацію і застосування складних систем озброєння і військової техніки (ОВТ).
3. Здійснення і супровід фундаментальних і прикладних досліджень.
4. Організацію, проведення та контроль дослідно-конструкторських робіт зі створення нових поколінь ОВТ.
5. Ефективне дію у виконанні завдань, які виникають під час здійснення міжнародних антитерористичних та миротворчих операцій.
Розвиваючи думку, Степан Полторак в статті стверджує, що в українських реаліях, з урахуванням практики сучасної підготовки військових фахівців, вдосконалення системи вищої військової освіти, можна здійснити в наступних напрямках:
- подальшої інтеграції військової освіти і науки;
- формування нового покоління моделей підготовки висококваліфікованих військових фахівців, здатних ефективно управляти військами в бою;
- приведення структури і чисельності ВВНЗ у відповідність до потреб Збройних Сил України;
- формування і становлення військових педагогів нової формації;
- збереження і зміцнення основних науково-педагогічних шкіл за ключовими напрямами підготовки військових фахівців;
- вдосконалення матеріально-технічної бази вищих військових навчальних закладів.
У той же час, в міністерстві оборони не збираються відмовлятися від переваг вітчизняного військового освіти. Зокрема, лейтенант Збройних Сил України після прибуття в війська відразу здатний приступити до виконання своїх посадових обов'язків, тоді як в арміях провідних країн світу (включаючи США) випускники ВВНЗ, в основному, вимагають додаткової підготовки.
Тому, в результаті, реформа військової освіти України базуватиметься на впровадженні та дотриманні наступних тенденцій, які повинні гармонійно поєднати вітчизняні напрацювання і передовий світовий досвід:
- системний підхід до організації та здійснення підготовки офіцерських кадрів;
- розвинена інфраструктура системи підготовки офіцерських кадрів;
- підпорядкованість ВВНЗ командувачам видів військ;
- багаторівневість військової підготовки;
- використання спеціалізованих навчальних центрів;
- підготовка військових фахівців відповідно до реальних потреб військ як в мирний, так і воєнний час;
- підвищення кваліфікації протягом усього військової служби, створення потужних університетів, навчально-наукових комплексів шляхом об'єднання окремих ВВУЗов;
- забезпечення престижності навчання, поваги до історії, традицій, фундаменталізації, гуманізація, демократизація, інформатизація і технологізація навчального процесу;
- впровадження системи управління якістю освіти.
Все це, на думку реформаторів, має забезпечити військовому утворенню інноваційне, динамічний рух, престижність в майбутньому вітчизняному інформаційному суспільстві і вагомий внесок в надійне зміцнення обороноздатності України.
