- Епоха Кравчука (1991 - 1994) Фото: Валентин Кузьмін Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук і...
- Епоха Кучми (1994 - 2005)
- Епоха Ющенка (2005 - 2010)
- Епоха Януковича (2010-2014)
- Епоха Турчинова (23 лютого - 7 червня 2014 року)
- Епоха Порошенка (червень 2014 року - по даний момент)
Епоха Кравчука (1991 - 1994) 
Фото: Валентин Кузьмін
Голова Верховної Ради УРСР Леонід Кравчук і президент СРСР Михайло Горбачов під час зустрічі в Кремлі, 1991 рік.
Головне завдання президента Леоніда Кравчука у зовнішній політиці полягала в тому, щоб, по-перше, оформити цивілізований мирний, без війни, розлучення з Росією. А по-друге, довести право на існування України, домовившись про визнання світовим співтовариством її незалежності. Адже в Києві пам'ятали заклик президента США Дж.Буша-старшого (1 серпня 1991 року) не виходити зі складу СРСР, назвавши прагнення українців до незалежності «самогубною націоналізмом». І слова Маргарет Тетчер про те, що незалежність України для неї те ж саме, що від'єднання провінції Квебек від Канади.
Для виконання першого завдання Кравчук пішов на створення в 1991 році СНД - Союзу Незалежних Держав, що констатувало остаточну смерть СРСР. Правда, довгий час труднощі залишалися: в Криму себе вільно почували сепаратисти, претензії на Севастополь з боку РФ тривали аж до 1996 року. За Кравчука також почався процес поділу спільного Чорноморського флоту в Криму.
Фото: http://gazeta.dt.ua
Президент США Білл Клінтон, президент Росії Борис Єльцин і президент України Леонід Кравчук після підписання меморандуму в Будапешті, 5 грудня 1994 року.
Ще одним важливим міжнародним документом президентства Кравчука можна вважати Будапештський меморандум 1994 року, за яким Київ відмовлявся від ядерної зброї в обмін на гарантії безпеки від США, Великобританії, Росії та Китаю. Саме цей документ дозволив Україні почати встановлення конструктивних відносин із Заходом і отримати від нього фінансування. Хоча цей договір і не виконав в результаті свого завдання, так як в односторонньому порядку був порушений Росією.
Епоха Кучми (1994 - 2005)
Зовнішня політика двічі президента Леоніда Кучми не передбачала однозначного вибору інтеграції України. Кучма вважається батьком політики багатовекторності - лавірування між Росією і Заходом. Проблеми ж у нього починалися кожного разу, коли він більше схилявся до якогось одного варіанту.
Вперше Кучма став президентом завдяки проросійської риториці. Це допомогло йому зняти напруженість на російському напрямку - припинити кримський сепаратизм, завершити поділ Чорноморського флоту (в 1997), і, нарешті, підписати (в 1997) Договір про дружбу і співпраці між Україною і Росією.
На наступних президентських виборах 1999 року Кучма переміг уже як прозахідний президент. Саме при Кучмі були зроблені перші кроки до НАТО - підписаний план Україна-НАТО, а також закладені основи майбутнього зближення з Євросоюзом.
Фото: EPA / UPG
Президент України Леонід Кучма вітає представника ЄС з питань зовнішньої політики і безпеки Хав'єра Солану (ліворуч), прем'єр-міністра Італії Сільвіо Берлусконі та голову Європейської комісії Романо Проді (праворуч) під врема саміту Україна-ЄС в Лівадійському палаці в Ялті року 07 жовтня 2003 року .
Але прозахідного курсу Кучми заважала низка скандалів: недоведені нібито поставки систем ППО «Кольчуга» до Іраку в обхід санкцій привели до міжнародної ізоляції українського президента. Це ускладнення відносин із Заходом підштовхнуло Кучму до чергової переорієнтації на Росію - він оголосив про намір приєднається до проросійського Єдиного економічного простору (ЄЕП). Крім того, в 2004 Кучма виключив з Військової доктрини положення про вступ України в НАТО і ЄС як кінцеву мету зовнішньої політики. Він заявив, що на тому етапі ці питання є неактуальними.
Епоха Ющенка (2005 - 2010)
Віктор Ющенко, який став президентом завдяки «Помаранчевій Революції», відновив курс України на Захід, вступ до НАТО став державною політикою. Таке прагнення не увінчалося успіхом: на Бухарестському саміті в членстві було відмовлено - на наполегливу вимогу Путіна, якому підіграли Меркель і Саркозі. Правда, таку теоретичну можливість в майбутньому закріпили в фінальному документі.
Фото: EPA / UPG
Президент України Віктор Ющенко і генсек НАТО Яап де Хооп Схеффер під час саміту НАТО в Бухаресті, Румунія, 04 квітня 2008 року.
Ющенко також підтримав Грузію під час нападу на неї Росії.
В результаті Україна вперше після оголошення про незалежність зіткнулася з великомасштабною атакою Кремля відразу в усіх напрямках українсько-російських відносин і до 2010 року між державами запанувала «п'ятирічка ненависті».
Епоха Януковича (2010-2014)
Президентство Віктора Януковича - це спроба продовжити політику багатовекторності Кучми: від курсу в НАТО на догоду Москві в Києві відмовилися (бо це не обіцяло ніяких економічних преференцій), але збереглася самостійна гра в стосунках з ЄС.
В результаті Янукович заявив про позаблоковий статус України і продовжив базування ЧФ РФ в Криму (Харківські угоди 2010 року) ще на 25 років, до 2042 року.
Фото: EPA / UPG
Володимир Путін і Віктор Янукович на церемонії святкування Дня Військово-морського флоту в Севастополі, Україна 28 липня 2013 року.
При цьому курс на ЄС формально був продовжений. Але через три роки, на Вільнюському саміті, Янукович, під тиском Володимира Путіна, несподівано для всіх відмовився підписати вже узгоджене Угода про асоціацію України з ЄС та Угода про зону вільної торгівлі. Це стало справжнім шоком для європейської зовнішньої політики, а також призвело до масових протестів в Києві. Після застосування силовиками сили проти протестуючих настала ескалація конфлікту - більше сотні активістів загинули під кулями силовиків режиму Януковича. Сам Янукович, який після цього погодився на переговори за посередництва країн ЄС і навіть підписався під проведенням дострокових президентських виборів, все одно втік до Росії.
Епоха Турчинова (23 лютого - 7 червня 2014 року)
Відразу після втечі президента Януковича Росія почала широкомасштабну військову агресію проти України: спочатку окупувала Крим, потім стимулювала заворушення в східних і південних областях України, а в серпні 2014 року зважилася навіть на введення регулярних військових частин.
Тому завданням виконуючого обов'язки глави держави (Янукович самоусунувся від виконань своїх обов'язків) Олександра Турчинова, який був одночасно і головою Верховної Ради, у зовнішній політиці стало створення широкого фронту міжнародної підтримки України в її опорі РФ.
Фото: Макс Левін
Одним з важливих міжнародних кроків була також денонсація Києвом в односторонньому порядку «Харківських угод», підписаних Януковичем. Крім того, парламент прийняв ряд необхідних законів для запровадження безвізового режиму з ЄС.
Епоха Порошенка (червень 2014 року - по даний момент)
Обраний на Евромайдане проєвропейський курс України продовжив переміг з великим відривом від конкурентів на позачергових президентських виборах Петро Порошенко. Він оголосив стратегічний курс на зближення з НАТО, а також підписав відкинуте Януковичем Угоду про асоціацію з ЄС і договір про ЗВТ.
Хто має в тому числі досвід глави МЗС Порошенко забезпечив створення світової коаліції держав, які не тільки засудили агресію Росії, але і ввели проти Москви економічні санкції, а також почали допомагати Києву в проведенні реформ. Такий безпрецедентною підтримки на світовій арені Україна не отримувала за всі 25 років незалежності.
Так, Захід надає фінансову, технічну, консультаційну та деяку військову допомогу. В Україні працюють консультанти світових організацій і країн, ряд іноземців зі світовим ім'ям допомагають проведенню реформ, деякі навіть прийнявши громадянство України.
Фото: EPA / UPG
Сучасне керівництво України будує держава з прицілом на його інтеграцію в західне світове співтовариство. Захід демонстративно такі наміри підтримує.
Однак на практиці іноді виставляються ряд обмежень - наприклад, Європа не поспішає з безвізовим режимом з ЄС, незважаючи на те, що Київ виконав усі умови. Або Київ тримається на відстані витягнутої руки від повноцінного входження в НАТО, замінюючи його «особливим партнерством» та пакетом допомоги для реформування системи безпеки. Говорити вголос про перспективу повноправного членства в Євросоюзі теж не прийнято - щоб не підставляти симпатизують Києву влади в країнах ЄС, які змушені виправдовуватися перед зростаючою кількістю євроскептиків.
Фото: EPA / UPG
Росія ж усіма способами намагається загальмувати відбуваються зміни в Україні: підтримує війну на Донбасі; дестабілізує ситуацію в Україні через своїх прихильників або використовуючи внутрішні протиріччя; а також підмовляє деякі сили на Заході від допомоги Україні. Поки такі деструктивні дії не увінчалися успіхом, але і Росія не припинить свій опір до тих пір, поки в Кремлі буде знаходитися нинішня політична еліта, що складається з представників силових структур - саме вони прищеплюють громадянам РФ імперські, мілітаристські і агресивні настрої і тому не згодні на демократичні внутрішні перетворення в РФ. І тому остаточний втечу України «з совка» - з орбіти російського впливу, без спільних зусиль всього західного світу, знаходиться все ще під загрозою.
Опубліковано в журналі " Business Ukraine "
