Донбас - край шахтарів і металургів. Формування Донбасу пов'язано з відкриттям тут вугілля в 1721 році. Вугледобувне виробництво починає розвиватися на початку XIX століття, слідом за ним створюються металургійні та машинобудівні підприємства. Перетворення регіону в промисловий призводить до його активного заселення людьми, яке триває і після створення СРСР. В результаті на сході України до моменту проголошення незалежності України в 1991 році зосереджена величезна кількість промислових підприємств, на яких зайняті більшість жителів регіону.
Однак разом з незалежністю, Україна отримала і самостійність в управлінні промисловістю. У цьому плані підприємства на сході країни, які раніше функціонували в тісній зв'язці з іншими промисловими регіонами СРСР, виявилися на крок позаду інших регіонів.
Жителі західних областей також їздять на заробітки в сусідні країни, з розвитком технологій зростає цінність інтелектуального капіталу, який розвивається в Києві, Дніпропетровську, Харкові, Львові. У західних і центральних регіонах України продовжує розвиватися агропромисловий комплекс, "легкі на підйом" обробна, легка і харчова промисловість.
Для розвитку зосередженої на сході і півдні України важкої промисловості необхідна модернізація, яка вимагає тимчасових і грошових витрат, яких охоплені "ринковим бумом" керуючі підприємств і їх власники воліють уникати. Щодо активна модернізація української промисловості почалася тільки в середині 2000-х рр.
Відсутність модернізації, нездатність знайти нові ринки збуту і неефективні схеми управління призвели до того, що багато підприємств, і відповідно, їх працівники, виявилися в залежності від державної підтримки, в тому числі і прямих дотацій з бюджету, а також російського ринку. Це забезпечило Росії можливість економічного тиску на українську владу і призвело до припинення Януковичем підготовки до підписання Угоди про асоціацію з ЄС, яка спровокувала євромайдан.
Ще однією "проблемою" Сходу є великий відсоток етнічних росіян, які проживають на Донбасі. За даними перепису населення 2001 року, в Донецькій області частка українців становить 56,9%, а російських - 38,2%. Російську мову вважають рідною 74,9% населення. У Луганській області на 2001 рік частка українців становить 56,7%, а російських - 38,2%. 68,8% населення області назвали рідною російську мову. Майже ідентичні показники.
Проблема статусу російської мови неодноразово використовувалася як один з інструментів в політичній боротьбі - особливо велика її роль була в президентських кампаніях 1994 і 2004 років. Так, в ході виборів 1994 року три чверті україномовних виборців підтримали "націоналістичного" Леоніда Кравчука, а три чверті російськомовних виборців віддали голоси за Леоніда Кучму, який виступав за надання російській мові статусу другої державної. У 2004 році Донбас налякали націоналізмом Ющенко. У той час як Віктор Янукович обіцяв у разі його обрання зробити російську мову другою державною, Ющенко асоціювався з "помаранчевим американським" Майданом і примусовою націоналізацією Сходу.
Тоді в Сєвєродонецьку ледь не сталося те, що сталося в 2014 році - з'їзд "депутатів всіх рівнів" намагався відокремити від України південно-східні території. Так місцеві олігархічні групи шантажували влада на тлі скандальних виборів президента. Проти учасників з'їзду почалися переслідування з боку політичних структур, були відкриті кримінальні справи. Найбільш постраждали від політичного переслідування глава Харківської області Євген Кушнарьов і голова донецької обласної ради Борис Колесников, яких влада звинувачувала в "сепаратизмі" і "спробі насильницького зміни кордонів України" і ув'язнили. Однак, незабаром всі кримінальні справи були закриті за відсутністю складу злочину, залишивши після себе тільки політичний резонанс.
"Реванш" Донбасу в 2010 році, здавалося, заспокоїв Схід, однак розбурхав Захід. Ухвалення мовного закону Колесніченка-Ківалова в 2012 році супроводжувалося протестами. А скасування цього закону в лютому 2014 роки взагалі спровокувала східні регіони на повномасштабний бунт.
Оскільки "мовна" проблема в Україні приносить чималі політичні дивіденди, її підтримують і розвивають ряд політичних сил - КПУ, Партія регіонів, ПСПУ Вітренко, "Родина" Маркова та ін. Росії проблема російської мови в Україні дозволяє впливати на офіційний Київ. Для цього РФ контролює в Україні ряд громадських і політичних структур - починаючи від УПЦ МП і закінчуючи "російськомовної України" Колесніченко, "Українським вибором" Медведчука, партіями "Русское единство" і "Русский блок", численними козацькими організаціями.
Сьогодні в Україні не запропоновано прийнятного для всіх рішення мовної проблеми, саме тому вона стає зручним інструментом впливу на потенційний електорат. На думку українського історика Ярослава Грицака, "гострота ситуації викликана тим, що україномовні інтелектуали в більшості випадків виступають прихильниками мовної, а не політичною українізації, що виявляється неприйнятним для російськомовних громадян сходу і півдня України в цілому".
Прихильники єдиної державної мови в Україні вважають, що в країні відсутні будь-які проблеми з використанням російської мови. При цьому російська мова є спадщиною "колоніального минулого" і засобом впливу Російської Федерації на Україну, а надання російській мові статусу державної сприятиме сепаратистським тенденціям в південних і східних регіонах країни.
При цьому їхні опоненти впевнені, що невирішені проблеми в мовній сфері можуть викликати відцентрові тенденції в державі, а наявність офіційного статусу у двох або більшого числа мов є поширеною практикою в сучасному світі. Деякі експерти навіть вказують, що вирішення мовного питання може стати передумовою подолання розколу, існуючого в сучасному українському суспільстві.
Особливо яскраво цей розкол проявився взимку-влітку 2014 року.
Євромайдан на Сході, згідно з даними Фонду Демініціативи та Центру Разумкова, в січні підтримували лише 30% опитаних. Оголошений президентом Януковичем курс на євроінтеграцію, згідно з даними GfK Ukraine на початок листопада 2013 року, підтримували лише 47% виборців Партії регіонів і лише 2% прихильників Компартії. Це так званий східний електорат.
Причин цього є декілька. Місцевий бізнес переважно був проти підписання УА з ЄС. Неконкурентна на європейських ринках продукція продавалася в Росію, а та пригрозила закриттям свого ринку . Бізнес пригрозив звільненнями працівників, зростанням безробіття і соціальної напруги. Робочі місця і так звана "стабільність" - головні цінності, за які Схід дякував Януковича під час його президентства. Тому відмова влади від підписання СА на сході України взяли з полегшенням.
А ось євромайдан асоціювався з заворушеннями, замахом на "стабільність", цінності, насильницькою українізацією, втручанням Америки. Події на Евромайдане доходили до жителів східних регіонів через ЗМІ, зокрема, через призму телебачення, об'єктивність якого станом на кінець 2013 - початок 2014 року викликала певні сумніви. Прикладом є скандал навколо телеканалу "Інтер", 16 журналістів якого заявили про цензуру та закликали керівництво об'єктивно висвітлювати події на Евромайдане.
"Каменем спотикання" для жителів східних областей стала участь націоналістичних "Свободи" і "Правого сектора" в Евромайдане, масовий "повал" пам'ятників Леніну, хвиля штурмів адмінбудівель у багатьох західних і центральних областях країни. Ці фактори призвели до формування думки у багатьох жителів Сходу, що євроінтеграція України в першу чергу призведе до втрати декларованої Януковичем "стабільності", підвищення цін і рівня безробіття, в той час як євромайдан сприймався як майданчик для висунення опозиційних політиків і націоналістичних рухів.
Уже після зміни влади в лютому Верховна Рада допустила ключову помилку - скасувала "мовний закон". На Донбасі це сприйняли як наступ на людські права, що в принципі було досить очікувано.
