Сергій Павлович навчався в КПІ тільки два перших роки свого студентського життя. У 1926 році він перевівся до Московського вищого технічного училища (нині - Московський державний технічний університет ім. М.Баумана), яке закінчив у 1929 році, взявши за тему проекту власну реальну розробку легкомоторного двомісного літака СК. Над цим літаком Сергій Корольов почав працювати ще в КПІ, а під час диплома він уже проходив льотні випробування.
Такі гіганти авіації і космонавтики, як Ігор Сікорський, Олександр Мікулін, Архип Люлька, Сергій Корольов, Володимир Челомей, не могли вирости на голому грунті. Їм, як і багатьом іншим видатним конструкторам авіаційної і космічної техніки, дала путівку в життя київська школа авіації, колискою якої був КПІ.
З тих пір як в 1898 році була заснована Київська політехніка, там працювали чотири відділення: механічне, хімічне, інженерно-будівельне і сільськогосподарське. З 1899 року почався рух за створення п'ятого, повітроплавного відділення, яке очолив один із найбільших ентузіастів авіації професор Микола Артем'єв, талановитий учень Миколи Жуковського. За його ініціативи в 1905-1906 роках при механічному гуртку КПІ було організовано повітроплавну секцію. Її першим почесним головою став професор Степан Тимошенко, а віце-головою - студент механічного відділення Вікторин Бобров. У листопаді 1908 року секція реорганізувалася в повітроплавний гурток з відділами аеропланів, гелікоптерів, орнітоптерів і двигунів.
Уже в 1907-1908 роках професор Артем'єв проводив досліди з моделлю «махо-пропелера» - сталевого маховика на вертикальній осі зі встановленими на ньому обертаються лопатями. Взимку 1908-1909 рр. професор Артем'єв з відомим авіатором Борисом Делоне відчувають великі моделі планерів (з розмахом крил до трьох метрів), запускаючи їх за допомогою катапульти з потужною пружиною від вагонного буфера. Згодом Микола Артем'єв разом з професором КПІ Олександром Кудашевим брали участь в побудові перших в Києві планера та літака.
Пристрасним пропагандистом ідей авіації і планеризму був професор КПІ Микола Делоне, син піонера авіації Бориса Делоне. Ще в 1896 році він почав систематичні досліди з моделями планерів у Новій Олександрії під Варшавою, де завідував кафедрою в інституті сільського господарства. Микола Делоне стає незмінним керівником гуртка, а потім і одним з організаторів Київського повітроплавного товариства (КПТ). Ця перша на півдні Росії авіаційна осередок об'єднала не лише відомих в той час професорів, інженерів і конструкторів, а й студентів КПІ, які йдуть в перших рядах тих, хто прокладав шлях в небо. Серед них - майбутні авіатори Сікорський, Билінкін, Карпека, Адлер та інші.
Гуртківці слухали лекції професорів КПІ і університету св. Володимира, самі виступали з рефератами й науковими доповідями з питань авіації, будували і випробовували літаючі моделі, повітряні змії, планери, проводили випробування з планером, прикріпленим до велосипеда. Згодом члени гуртка побудували одні з перших в Росії буксирувані планери.
У січні 1911 року в приміщенні публічної бібліотеки відкрилася перша виставка Київського товариства повітроплавання. Серед виставлених експонатів найбільшу увагу привертав моноплан студента КПІ Ігоря Сікорського, на якому конструктору вже вдалося здійснити пробні польоти.
До основоположників української авіації справедливо зараховують уродженців Черкас братів Євгена, Григорія, Андрія та Івана Касьяненка. Видатною постаттю в розвитку авіації в Києві став Дмитро Григорович - згодом відомий радянський авіаконструктор.
Початок Першої світової війни істотно позначилося на розвитку авіації. Припиняє роботу гурток повітроплавання КПІ - більшість його членів мобілізовано в авіачастині. Але вже з 1915 року в інституті знову починаються роботи в галузі авіації.
З 1920 року під керівництвом енергійного ректора Вікторина Боброва в КПІ розпочинається істотна перебудова - з вагомими змінами в навчальному процесі, переоснащенням матеріальної бази інституту, оновленням господарства. У 1921 році в головному корпусі під актовим залом влаштовується дослідна лабораторія двигунів і авіабудування, яка в подальшому стала навчально-виробничою базою для введення на механічному факультеті КПІ авіаспеціалізації. З 1922 року відновлюється робота авіагуртка, з 1923 р це вже Авіаційне науково-технічне товариство. Згодом у КПІ з'являється авіаційний факультет.
У 1924 р період великого ентузіазму і захоплення авіацією, в КПІ надходить Сергій Корольов.
Фото С. Корольова в студентському квитку
1924 р
Однак його захоплення авіацією почалося значно раніше. Перший поштовх до нього майбутній головний конструктор космічної техніки отримав в ранньому дитинстві, вражений демонстраційним польотом Сергія Уточкіна над базарним майданом Ніжина влітку 1910 року. Сергію було тоді всього лише три з половиною роки, але спогади про цю подію залишилися у нього на все життя: і через півстоліття, на початку 60-х років, він в найдрібніших деталях розповідав про політ Уточкіна групі льотчиків - кандидатів на зарахування в загін космонавтів .
Реальну можливість познайомитися з авіацією і авіаторами Сергій Корольов отримав на початку 20-х років в Одесі, куди переїхала його родина. Там, в Хлібній гавані, базувався третій загін гідроавіації Чорноморського флоту ГИДРО-3. Тоді Сергій Корольов уперше поблизу розглянув справжні літаки, потім потроху почав допомагати льотчикам і механікам їх обслуговувати, а трохи пізніше навіть іноді літав в якості пасажира і помічника бортмеханіка.
В умовах загального сприяння авіації в країні як гриби після дощу з'являлися всілякі аерокурси, аерокружкі, аероуголкі, а осередки Товариства друзів повітряного флоту виникли навіть у радянських представництвах за кордоном. Звичайно, відділення цього товариства не могло не відкритися і в Одесі, місті, в якому багато людей не тільки пам'ятали перші польоти Сергія Уточкіна, а й знали його особисто, в якому з 1913 року працював нехай і не дуже великий, але справжній авіаційний завод. Членом товариства став і Сергій Корольов. Незабаром з'явилося і нове захоплення - планери.
Влітку 1923 року Корольов уперше ознайомився зі спеціальною літературою, яку отримувало Товариство друзів повітряного флоту. Частина книг, присвячених конструюванню літальних апаратів, питань стабілізації, розрахунку навантажень і т.п., надходила з Німеччини. Головною перешкодою для більшості новоспечених любителів авіації була мова цієї літератури. Сергій сам зголосився перевести одну з робіт, щоб підготувати на її базі лекцію. Німецький він вивчав в будпрофшколі, де в чому допоміг і вітчим, деякий час навчався в Німеччині і який володів мовою досконало. Через кілька тижнів Сергій Корольов прочитав в Товаристві авіації і повітроплавання України і Криму (ОАВУК) свою першу доповідь, а з осені фактично став штатним лектором товариства. Він виступав перед працівниками підприємств і навчальних закладів, проводив бесіди з ліквідації «авіанеграмотності» в порту і прилеглих до міста селах. До цієї роботи Сергій ставився дуже серйозно, тим більше що, крім задоволення, вона приносила і деякі засоби. Це було дуже важливо, адже сім'ї жилося важко, та й просити у вітчима гроші на всілякі юнацькі потреби він соромився.
Однак лекторська діяльність Королева все-таки не задовольняла. Він хотів справжнього справи - створювати планери і літати на них. Сергій розумів, що нахрапом нічого не побудуєш, конструювання вимагає справжніх теоретичних знань і багатьох умінь. У цьому його переконувало ознайомлення з «проектами», які щодня приносили і надсилали в Одеське відділення ОАВУК численні ентузіасти. Тому справа він почав лише в кінці 1923 року, грунтовно підготувавшись і ретельно обдумавши свої плани. Робота над власним проектом «безмоторного літака» К-5 на деякий час стала для нього головною, хоча наближалися випускні іспити в будпрофшколі. Саме ці місяці остаточно визначили його життєвий вибір - тільки авіація!
У ті часи люди, які працювали в авіації, часто були і конструкторами, і механіками, і пілотами. Тому найбільшим бажанням Сергія стало вступити у військово-повітряну академію в Москві - це навчальний заклад вважали найкращим його друзі-авіатори з Хлібної гавані, про досягнення випускників академії писали газети, в кінці кінців - там працювали найвідоміші в цій області вчені і фахівці. Однак перешкодою став вік - в академію брали тільки кадрових молодших командирів, військових. Навіть досвід роботи в ОАВУК і в Чорноморській групі безмоторної авіації, заст.голови якої обрали Сергія Корольова, справі не допоміг - документи у нього так і не прийняли.
Остаточний вибір допоміг зробити вітчим Григорій Михайлович Баланін. Він сам в 1913 році отримав диплом Київського політехнічного інституту і про школу київських авіаконструкторів знав не з чуток.
... В заяві приймальної комісії Київського політехнічного інституту Сергій Корольов писав: «... Закінчив Першу будівельну профшколу в Одесі. В процесі навчання відбув практику на ремонтних роботах підручним черепичника. Рік і вісім місяців працював у конструкторській секції губвідділу Товариства авіації і повітроплавання України і Криму. Мною сконструйований безмоторний літак оригінальної конструкції К-5. Проект і креслення літака після перевірки всіх розрахунків визнані доцільними для будівництва і представлені для затвердження до Харкова ... Крім того, протягом року я керував гуртками планеристів в управлінні порту і на заводі імені Марті і Бадіна. Всі необхідні знання по розділах вищої математики та спеціального повітроплавання отримав своїми силами, користуючись тільки покажчиком літератури технічної секції ... ».
Втім, навіть ці, досить серйозні досягнення спершу не дуже переконали членів приймальної комісії інституту. Знову перешкодою став вік, а ще - відсутність робочого стажу. Довелося звертатися в губернське відділення профспілки працівників освіти, членом якого Корольов був як лектор ОАВУК, за напрямком (тоді цей документ офіційно називався «відрядженням») на навчання. Несподівану допомогу надав член приймальної комісії академік Михайло Кравчук. Видатний математик, завідувач кафедри математики КПІ був завжди уважний до абітурієнтів і ніби відчував талановитих людей: приблизно тоді ж він першим побачив в звичайному сільському хлопцеві Архипа Люльки, який приїхав вступати на робітфак, майбутнього академіка - видатного конструктора авіаційних двигунів. Таким чином Сергій Корольов увійшов в сім'ю студентів авіаційного факультету КПІ.
Київ не був для Корольова чужим містом. Тут зовсім маленьким він колись жив з мамою, а згодом - з дідом і бабою, тут жили його дядьки. У квартирі одного з них, маминого брата Юрія Миколайовича Москаленка, на вулиці Костьольній, 6, Сергій спочатку і знайшов собі притулок. Трохи пізніше вдалося зняти кут ближче до інституту - на вулиці Багговутівській. Досить недалеко від КПІ - на розі Володимирської і Фундуклеївської - розташовувалася газетна експедиція, куди він влаштувався на роботу розносити пресу в кіоски. Як і більшість однокурсників, Корольов сам заробляв собі на життя. А ще як особа непролетарського походження він повинен був платити за навчання. Про стипендії і мови не могло бути - її отримували тільки колишні робітфаківці. Тому Сергій не гребував ніякою роботою: бувало, і товарні вагони розвантажував на вокзалі, а одного разу навіть знявся в масовці фільму «Трипільська трагедія», яку ставила Ялтинська кіностудія.
Сергій Корольов на практиці після закінчення першого курсу КПІ. Конотоп, 1925 р
Традиції Київського політехнічного, закладені ще за часів його першого ректора Віктора Кирпичева, залишилися. Зберігся після Громадянської війни і основний кістяк викладачів. Тому з перших днів відновлення занять в 1921 році інститут запрацював на повну силу. В КПІ, як і в інших провідних вищих технічних навчальних закладах Європи, студенти отримували не вузьку спеціалізацію, а глибоку природничо-наукову базову підготовку з математики, фізики, хімії та інших дисциплін, в тому числі гуманітарних, які обов'язково поєднувалися з загальноінженерними курсами. За цією системою колись було побудовано навчання в знаменитій Паризькій політехнічній школі «Еколь політехнік», заснованої в 1795 році Конвентом Французької Республіки, Аахенськом, Віденському, Магдебурзькому технічних університетах, в Московському вищому технічному училищі та інших кращих світових закладах вищої технічної освіти. З червня 1923 року обов'язковим елементом навчання стала й літня виробнича практика протягом двох-двох з половиною місяців: після першого курсу - в навчальних майстернях, після другого і третього - на промислових підприємствах.
Корольов навчався добре. За спогадами однокурсників, приходив на заняття завжди підготовленим, часто сам викликався до дошки, тому і заліки отримував, як кажуть сьогоднішні студенти, «автоматом» - за результатами роботи протягом семестрів. Курси загальнотехнічних дисциплін читали не просто викладачі, а діючі вчені, що не могло не позначатися на ході навчального процесу. Створювалися наукові студентські гуртки і семінари з секціями по факультетським спеціальностями, постійно зміцнювалися зв'язки з відроджувати підприємствами і організаціями. У 1925 році в інституті з'явився навіть «гурток з вивчення світового простору», до його складу увійшли не тільки студенти, а й ентузіасти-професори. Планерний гурток КПІ, членом якого Сергій Корольов став у перші ж дні свого студентства, працював дуже активно.
Група планеристів біля планера КПІ-3.
Другий праворуч - Сергій Корольов. Август 1925 р
У той період інститутські планеристи не тільки конструювали, а й будували свої апарати. Дві розробки старшокурсників КПІ - рекордного планера КПІР і навчального КПІР - були визнані переможцями Всеукраїнського конкурсу проектів рекордних і навчальних планерів, і гуртківці почали готувати їх до щорічних змагань у Коктебелі. Крім цих планерів, відновлювався перший побудований в інституті планер КПІР і споруджувалася його модернізована версія КПІР-1біс. Роботи вистачало всім любителям безмоторної авіації, тут перевірялися на міцність студентські мрії про небо. Корольов працював самовіддано і вміло - ось де знадобилися навички, отримані ним в Хлібній гавані і в Одеській будпрофшколі. А ще на практиці освоював то, про що розповідали викладачі і писали підручники. Однак в інституті вже склався міцний конструкторський колектив, увійти до якого новачкові, та ще такому молодому, було важко. Втім, години, проведені в авіамайстернях, обіцяли увінчатися самостійними польотами. У гуртку діяло залізне демократичне правило - літають лише ті, хто будував. І влітку 1925 року Сергій Корольов уперше відчув себе пілотом.
Інститутські планеристи тренувалися на колишньому скакових поле - місці, де через кілька років виростуть павільйони Київської кіностудії, а ще пізніше - корпусу видавництва «Преса України» і будівля станції метро «Шулявська». Територія була рівнинною, про будь-які висхідних потоках мови не йшло. Планери запускали з амортизаторів, тому найчастіше польоти тривали недовго, але і ці хвилини для багатьох визначали все їхнє подальше життя. Тут ставали на крило не тільки майбутні льотчики, а й інженери, які з часом всі свої сили віддадуть розвитку авіації.
Створений за участю С. Корольова планер КПІ-3. Август 1925 р
Під час одного з польотів планер Сергія Корольова почав втрачати швидкість, а отже - і керованість, і в кінці кінців зіткнувся зі сталевою трубою, яка стирчала з купи будівельного сміття на краю поля. На щастя, серйозних ушкоджень ні пілот, ні конструкція не отримали, через кілька днів планер був відремонтований, а підлікуватися Корольов знову опинився на аеродромі.
За навчання и робот другий курс пролетів наче один день. Сергій Корольов відчував, як много дали Йому ЦІ два роки в Київському політехнічному, но розумів, что только почав набліжатіся до Здійснення своих планів. ВІН знову почав думати про московської військово-повітряної академии, хоча військова служба з ее чіткою регламентацією и жорсткий системою наказів чи дала б можлівість реалізуваті всі его проекти. Альо в Москві працював Андрій Туполєв, которого Сергій Корольов вважаю Кращим в стране авіаконструктором, а такоже інші відомі всій державі Вчені та Інженери-авіабудівнікі. Там БУВ Центральний аерогідродінамічній інститут імені М.Жуковського (знаменитий ЦАГІ), в тісному контакті з підприємствами провівши найсучасніші дослідження в Галузі авіабудування. А ще самє в тому году в Москву перевели и вітчіма Сергія з матір'ю. В одному з перших листів з нового місця проживання вони повідомили йому, що авіаційне відділення відкрито і в Московському вищому технічному училищі ім. М.Баумана. Це стало остаточним аргументом на користь переїзду, і влітку 1926 року Сергій Корольов подав заяву про переведення його в МВТУ. Ніяких проблем, як то невідповідності навчальних курсів або питань до успішності, не виникло, і вже у вересні він був зарахований на третій курс училища ...
Починалося нове життя. Попереду були нові розробки: спочатку планерів, в тому числі рекордних «Коктебеля» і «Червоної зірки», згодом - літаків, потім крилатих ракет, експериментальних літаків з ракетними двигунами. Попереду були знайомство з Фрідріхом Цандером і робота в Групі вивчення реактивного руху (ГИРД), безперервні пошуки і відкриття. Попереду були страшні несправедливі звинувачення і репресії, табір і робота в «шарашці» - конструкторської організації, де працювали засуджені інженери і вчені, реабілітація і нові розробки. Попереду були геофізичні ракети і ракети стратегічного призначення, перші космічні супутники і народження пілотованої космонавтики. Попереду було найбільше відкриття ХХ століття: завоювання людиною космосу. Попереду були посади, вчені звання, титули і вищі державні нагороди ... А потім - визнання і всесвітня слава - посмертна, адже Сергій Корольов до кінця життя залишався засекреченим академіком ...
Меморіальна дошка С.Корольову на головному корпусі НТУУ «КПІ»
Все це було пізніше. А стартовим майданчиком цієї щасливої і трагічної долі став Київський політехнічний інститут, де щодня в меморіальної аудиторії ім. С.Корольова навчаються студенти, де ім'я видатного конструктора увічнено його пам'ятником, де в Державному політехнічному музеї славетний шлях підкорювача космосу представлений окремою експозицією, де про людину, котрий змінив світ, нагадує скромний барельєф на фасаді.
