Біла Церква - місто в Київській області на річці Рось. Районний центр. Населення - понад 200 тисяч мешканців. Значний центр хімічної промисловості. Місто було засноване в 1032 році князем Ярославом Мудрим.
Початок ХІ століття позначився постійними набігами печенігів на південні окраїни Київської держави. В результаті кордони Русі були зміщені на північ - до берегів Стугни. У 1017 року київський князь Ярослав Мудрий завдав поразки печенігам і відтіснив їх на південь. Для зміцнення південних рубежів держави вздовж р.Росі в 1032 році було розпочато будівництво оборонної лінії - системи сторожових фортець, сполучених між собою величезними насипами та ровами.
Саме в 1032 році з'явилися Корсунь, Богуслав, Стеблів, Володарка (літописний Володарев) та інші населені пункти Поросся. І саме в цьому році на скелястому лівому березі Росі з'явився військово-феодальний замок, що отримав назву Юр'їв (на честь християнського імені Ярослава Мудрого - Юрій). Замок пізніше "обріс" містечком, яке в кінці ХІ століття стало кафедральним центром Пороської єпархії.
Серцем міста була гора з розміщеним на ній дитинцем (замком). Також на горі стояв білокам'яний собор - обов'язковий атрибут єпархіального центру.
Юр'їв жив у постійній напрузі. Набіги печенігів змінились натиском половців, а пізніше - монголо-татар. Місто було кочівникам "як кістка в горлі", постійно заважаючи їх походам на північ. Не раз його повністю руйнували. В останнє Юр'їв пав у руїнах в ХІІІ столітті для того ... щоб відродитись з новою назвою - Біла Церква.
Згорілий Юр'єв залишив після себе тільки високий напівзруйнований єпископський собор. Ця споруда, побудована з білого каменю, довгий час служила переселенцям орієнтиром серед густих і диких лісів, які покривали тоді долину Росі. Тому місце, де стояв собор, а потім і місто, що постало з руїн князівського Юр'єва на скелястому березі, отримало назву Біла Церква.
Собор, якому місто завдячує своєю назвою зник в урагані історичних подій. Зараз навряд чи хтось скаже, ким і коли він був повністю зруйнований. Під час археологічних розкопок, проведених вже в ХХ столітті, на Замковій горі було знайдено залишки цієї споруди.
1362 року Біла Церква разом з Київським князівством була приєднана до Литви, а після Люблінської унії (1569 року) увійшла до складу Речі Посполитої. Городок став центром староства (адміністративна одиниця) і набув значення найважливішого стратегічного пункту на півдні держави.
В середині XVI століття для захисту держави від татар у Білій Церкві було побудовано замок, в якому знаходився постійний польський гарнізон, який налічував до 2 тисяч солдатів і офіцерів. Замок побудував Симеон Глібович, князь Пронский. Він стояв на Чорному (татарському) шляху і був головним форпостом на півдні Речі Посполитої. Під стінами Білоцерківського замку в наступні століття пролилося стільки крові, що напевно можна було б всю Рось, на скелястому березі якої він стояв, розфарбувати червоним. Гора, на якій колись був розміщений замок, називається Замковою.
В кінці ХVІ століття Біла Цеков вперше стала знаменитою на всю Річ Посполиту. Цьому посприяло повстання міщан, розгніваних відміною старостою, Янушем Острозьким, Магдебурзького права в місті. У 1589 році вони захопили замок зі зброєю і боєприпасами і майже рік утримували місто в своїх руках.
Не минуло й двох років з часу придушення повстання городян, як в місті відбулися події, які в майбутньому вплинули на хід історії не тільки України і Польщі, але, можливо, і всієї Центральної і Східної Європи. У 1591 році захопленням саме білоцерківського замку почалося селянсько-козацьке повстання, яке започаткувало період постійних війн між Україною та Польщею. На чолі повстання став Христофор (Криштоф) Косинський. Це видатне виступ був придушений зусиллями князя Василя-Костянтина Острозького.
Минув деякий час і Польщу сколихнуло нове, значно потужніше, повстання, яке очолили Северин Наливайко, Григорій Лобода та Матвій Саула. Під час цього повстання неподалік від Білої Церкви, в урочищі Гострий Камінь відбулася значна битва між польським та козацьким військом.
Під час визвольної війни 1648-54 рр. Біла Церква, яка була вже досить великим містом - центром староства та полку і мала понад 1000 дворів, стала одним з найважливіших опорних пунктів козацького війська. Довгий час Богдан Хмельницький з основними своїми силами перебував в Білоцерківському замку, розсилаючи звідси по всій Україні заклики до боротьби. 18 (26) вересня 1651 року тут відбулася було підписано угоду між польсько-шляхетським урядом і гетьманом Богданом Хмельницьким, яке отримало назву - Білоцерківський договір.
У 1663 році під час битви між польським військом і загонами Івана Сірка замок у Білій Церкві був практично зруйнований. Але вже в наступному році його відбудували знову, укріпивши за найсучаснішими правилами фортифікаційної техніки - він, здавалося, став практично неприступним. Його не змогли взяти ні війська Івана Брюховецького в 1665 році, ні Петра Дорошенка в 1667, 69 і 72 роках.
З 1660 років Біла Церква поперемінно належала то Росії, то Польщі, деякий час Поросся навіть було нейтральною територією.
Початок XVIII століття в Україні позначився великим повстанням козаків під проводом білоцерківського та фастівського полковника Семена Палія проти Польщі. Палій в 1702 році з 10-тисячним загоном взяв у облогу Білу Церкву. Після декількох невдалих штурмів полковник вдався до хитрощів - взявши в полон коменданта, він змусив замок капітулювати. Місто стало центром повстання, до нього звідусюди потяглися знедолені селяни. Населення Білій Церкві в той час досягло 70 тисяч, замок постійно зміцнювався. У 1703 році полякам вдалося придушити повстання, і в тому ж році Правобережжі була окупована російськими військами. Палій був заарештований і висланий до Сибіру. Далеко не останню роль в цьому зіграв гетьман Мазепа.
Іван Мазепа народився поряд з Білою Церквою в родовому помісті - селі Мазепинці і вважав цей край своєю батьківщиною. У 1703 році він оселився в білоцерківському замку й надумав зробити місто своєю власністю. У Білоцерківському замку гетьман почував себе в абсолютній безпеці. Саме тут він провів значну частину свого життя, нажив левову частку своїх капіталів і став одним з найбагатших феодалів у Європі; тут стратив Кочубея і Іскру і, можливо, саме тут виношував ідеї про незалежність України. За деякими джерелами в Білоцерківському замку було знайдено скарбницю гетьмана.
Іван Мазепа скеровував значну частину прибутків від своїх 20 тисяч маєтків на будівництво культових споруд. По всій Україні за звів він цілу низку пишних церков в стилі українського бароко. У 1706 році будівництво великої кам'яної церкви почав Мазепа на батьківщині - в Білій Церкві. Криваві події 1708 року та подальша передача міста Польщі так і залишили цю споруду недобудованою. До наших днів дожила лише частина тієї церкви, яка має назву Микільська.
До 1774 років Біла Церква "варилася" в котлі смут і повстань, вінцем яких стала Коліївщина. За придушення Коліївщини польський коронний гетьман - граф Ксаверій Браницький - в 1774 році отримав в подарунок одне з найбагатших в Польщі Білоцерківське староство, а в 1793 році місто остаточно приєднали до Росії. На довгий час (до ХХ століття) Білоцерківщина стала вотчиною сім'ї Браницьких.
"Біла Церква і" Олександрія "були дійсним феодальним герцогством з двором, з величезною кількістю людей, котрі харчувалися навколо двору, з великими стайнями породистих коней, з охотами, на які з'їжджалася вся аристократія Південно-Західного краю" - ось що писав про часи Браницьких в Білій Церкві Микола Бердяєв в своєму "Самопізнанні".
Браницькі мали неоднозначний вплив на свою головну резиденцію. Вони зробили Білу Церкву провінційним містом, який втратив адміністративне значення для держави. Згідно з указом Катерини ІІ і не без "указки" Браницьких замок був зруйнований, Білоцерківське староство ліквідували, повітовий центр перенесли до Василькова, місто з казенної власності перейшло в приватну.
У 1806 році Браницькі уклали договір з єврейською громадою, якій дали дозвіл на поселення і будівництво у місті. Євреї принесли в Білу Церкву велику торгівлю і ремесло. Вона стала вузлом важливих транспортних шляхів, через нього проходили численні урядові, військові, поштові естафети і купецькі каравани. У 1809-14-х роках Браницький в центрі міста звів торгові ряди, ніж стимулював подальше розселення євреїв в Білій Церкві і зумовив докорінну зміну етнічного складу міського населення.
У 1918 році Біла Церква знову в повний голос заявила про себе. У цьому місті згуртувалась велика сила, яка згодом сколихнула всю Україну.
"Ще у вересні ніхто в Місті (Києві) не уявляв собі, що можуть спорудити три чоловіка, які мають талант з'явитися вчасно, навіть в такому нікчемному місці, як Біла Церква," - ці образливі для Білої Церкви слова з «Білої гвардії" Михайла Булгакова стосуються Торопца, Петлюри та Винниченка. Вони підтверджують той факт, що саме це місто відіграло провідну роль у створенні Директорії Української Народної Республіки.
У листопаді 1918 року в Білій Церкві почалося збройне повстання під проводом Семена Петлюри і Володимира Винниченка. Тут відбувалося формування основних сил Директорії. Тут вперше було надруковано повідомлення про відновлення влади незалежної УНР.
Більше місяця місто над Россю було штабом сил повстанців, фактично другою столицею України. Саме звідси вирушило 60-тисячне військо, яке 14 листопада 1918 року захопило Київ.
Довгий час після цих подій Біла Церква була звичайним провінційним містечком, поки в 1972 році тут не побудували промисловий гігант "Білоцерківшина". Саме тоді в місті почали, як гриби після дощу, рости промислові підприємства - він став значним індустріальним центром, одним з найпотужніших вузлів хімічної промисловості України. У 70-х роках почав величезними темпами зростатиме населення міста: за два десятиліття воно зросло майже на сто тисяч, тобто майже в два рази!
Сучасна Біла Церква - місто з більш ніж 200 тисячним населенням - розкинулася в долині Росі по обидва боки річки. З правого борту долини відкривається прекрасна панорама міста (виїзд з Білої Церкви в Таращанському напрямку): передній план охоплює комплекс дач "нових українців". Далі простягається один з нових мікрорайонів багатоповерхової забудови - Таращанський масив. Найнижча частина долини Росі зайнята районом приватної забудови, який зовсім не схожий на сільський. Тут немає великих "городніх" просторів. Середні за розмірами, переважно цегляні, будиночки туляться один до іншого і оточені тісними, затишними двориками. Далекий план панорами займає суцільна багатоповерхова забудова, над якою місцями вискакують труби численних підприємств.
У східній частині міста розкинувся величезний промисловий вузол. Крім "Росави" тут розташовані заводи гумотехнічних та азбестотехнічних виробів, механічний, шинний № 2, Білоцерківська ТЕЦ та інші підприємства. Велика частина працездатного населення Білої Церкви працює саме тут.
З шостої години ранку переповнені тролейбуси везуть на заводи робочий люд. Діти йдуть до школи, і Біла Церква неначе вимирає. Тільки на ринках видно прояви життя (особливою активністю відзначається ринок шин та інших гумових виробів). Знову місто оживає тільки до 17-ї години, коли народ повертається з роботи.
Ценр міста сформувався давно. Тут розміщені основні визначні пам'ятки: Преображенський собор, Микільську церкву, костьол Івана Хрестителя, торгові ряди (БРУМ). Але центр життя Білої Церкви розташований не в історичному центрі, а кілометрів на п'ять східніше. Це найбільший житловий масив міста, який населення називає масивом Леваневського в честь однієї з його перших вулиць. За площею він займає близько восьмої частини міста, але тут проживає більше третини його населення.
Недалеко від центру розмістився головний ринок міста. Він величезний, але працює тільки у вихідні та четвер - це данина традиції. Покупці - переважно жителі навколишніх сіл.
Велика частина жителів Білої Церкви - люди, далекі від сільського господарства, але практично всі вони селяни по духу. І навіть не тому, що самогон є їх основним алкогольним напоєм, а тому, що традиції можуть мати таку силу тільки в селі. А традиції в Білій Церкві дійсно дуже сильні. Різдво, Меланки, Василя, Водохреща, Великдень святкують з ненабагато меншим завзяттям, ніж в Західній Україні.
Але свята річного циклу: Трійця, Івана Купала, Іллі, Маковея та Спаса - особлива частина життя міста. Івана Купала святкують зазвичай тільки на березі Росі. Це справжнє дике буйство з неймовірною кількістю алкоголю, а головне, з величезними вогнищами з некондиційних та зношених автомобільних шин (цього добра в Білій Церкві вистачає). Підготовка до свята починається за місяць. Підлітки з вулиць, що примикають до Росі, починають збір шин, який перетворюється на справжнє змагання - чиє багаття буде вище. Незмінним багаторічним переможцем є масив Ярмоли. Багаття такої величини можна побачити хіба що під час бойових дій. В окремі роки гора з вантажних шин, зібрана Ярмолинці, досягала 10 метрів у висоту (яким же був багаття !?). Кілька разів вогонь, що палає кілька діб, перекидався на будинку, і тоді за справу бралися пожежники. Впродовж останнього десятиріччя міська міліція і пожежна служба ведуть запеклу боротьбу з білоцерківськими паліями.
Немає сумнівів, що так міцно святкові традиції в місті тримаються завдяки магії його колиски - Росі, і дісталися вони жителям у спадок від полян, слов'янського племені, етнічною територією якого було Пороссі.
Біла Церква відома також таким негативним явищем, як криміналітет. Як це не сумно, але після розпаду СРСР місто перетворилося на один з кримінальних центрів України. "Бандитський місто" - такий синонім Білій Церкві звучить іноді навіть з депутатських трибун. Найбільший "розгул" криміналу спостерігався в 90-х роках. Чому так сталося? Є кілька пояснень, серед яких переважає думка про боротьбу за гроші, пов'язані з "Білоцерківшина", в яку вплутувалися і вихідці з Чечні.
Комплекс споруд поштової станції (20-ті роки ХІХ століття)
Якщо вам доведеться побувати в Білій Церкві, то крім "Олександрії" не полінуйтеся і зайдіть з ранку в базарний день в м'ясний павільйон на центральному ринку міста. Зверніть увагу на сало. Ви не утримаєтеся, щоб не спробувати його. Тоненькі, з прорости, із запашною м'якою кіркою, воно просто тане в роті. Запевняємо вас, що сало на ринках Білої Церкви одне з найкращих в Україні. Тут це справжня культура. Білоцерківці дуже скрупульозно ставляться до якості сала. Методи відгодовування свиней і обробки дозволяють отримувати оригінальний, неповторний за смаком продукт, який можна представляти маркою "Made in Ukraine".
Текст і фото Романа Маленкова
СХЕМА ЦЕНТРАЛЬНОЇ ЧАСТИНИ МІСТА. ГОЛОВНІ ПАМ'ЯТКИ
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Біла Церква. Визначні споруди
Біла Церква. Дендропарк "Олександрія"
Біла Церква. Дзвіниця Преображенського собору
Біла Церква на малюнках Наполеона Орди
Чому так сталося?
