Чим можуть похвалитися влада і опозиція

1. АВТОР:
2. Орфографічна помилка в тексті:

31 січня 2013, 7:55 Переглядів:

Три місяці життя нового парламенту виявилися куди більш бурхливими, ніж три місяці передвиборчої кампанії. 90 днів до 28 жовтня країна спостерігала за млявою інтригою, результат якої в основних рисах був передбачений ще влітку, на старті кампанії-2012, - і ніхто з учасників перегонів не зробив жодного неординарного кроку, щоб переламати ситуацію на свою користь. 90 днів після 28 жовтня вмістили в себе кілька днів протистояння влади і опозиції на скандальних округах (що закінчився внічию), невдалу спробу Юлії Тимошенко змусити свою фракцію і її союзників бойкотувати новий парламент, не менше невдалу спробу комуністів стати самостійним гравцем, блокування, зламані двері, спиляних паркан, криваві бійки, тертя всередині провладної більшості і, нарешті, сьогоднішнє зібрання опозиційних депутатів як пародію на що не відбулася позачергову сесію.

Всі ці події так чи інакше міняли розклади в парламенті і ставлення людей до партій і депутатам, за які вони голосували три місяці тому. Хто виграв? Хто програв? І чого слід очікувати від кожної з фракцій на найближчій сесії парламенту, яка відкривається через п'ять днів?

Влада: неспокійний більшість і мінімальні успіхи

ПАРТІЯ РЕГІОНІВ. Після того як стихли переможні зведення регіоналів з виборних фронтів, влада глянула на ситуацію в новому парламенті тверезим поглядом і зрозуміла, що все далеко не так гладко, як хотілося. З одного боку, головного регіонали домоглися: опозиція не зможе отримати у Верховній Раді більшість, поки ситуація в країні в цілому (і, відповідно, для влади) кардинально не погіршиться. З іншого, міцне більшість влади створити так і не вдалося. Потенційно Банкова може розраховувати на голоси 260 нардепів, проте майже половина з них не є повністю підконтрольними - на відміну від парламенту річної давнини, де проблем з результативним голосуванням практично не виникало. У цього є об'єктивні причини: на початку скликання парламент завжди менш договороспособен, чим ближче до кінця, коли у багатьох опозиціонерів пропадає мотивація бути в опозиції.

Однак головна причина - суб'єктивна: перегрупування у виконавчій владі призвела до того, що у багатьох провладних депутатів пропала мотивація працювати в більшості. Результат: все, чого змогла добитися влада за ці місяці, - розподіл влади в парламенті, затвердження прем'єра і (не з першого разу) зміна керівництва Нацбанку. Правда, інших питань, які їй необхідно було вирішувати в терміновому порядку, просто не було. Але вже з лютого вони напевно виникнуть, і тоді питання конфігурації виконавчої влади, яка влаштовує парламентську більшість, може встати з новою силою. Мова, перш за все, йде про позиції секретаря РНБО Андрія Клюєва: для створення стабільної більшості необхідно або додати йому повноважень (в тому числі по кураторству парламенту), або домовитися з ним нинішньому куратору, першому віце-прем'єру Сергію Арбузову. При вирішенні цього питання проблем в Раді-2013 у регіоналів бути не повинно.

КПУ. Комуністи були першою проблемою влади в парламенті, але, схоже, вона вирішена всерйоз і надовго: Петро Симоненко все-таки "проковтнув" зняття Ігоря Калетника з митниці і задовольнився призначенням того ж Калетника першим віце-спікером. Чому комуністи погодилися на це, відомо так і не стало, але практично не підлягає сумніву, що найближчим часом самостійну роль в Раді вони грати не будуть.

Опозиція: креатив "Свободи" і лідер не для всіх

"БАТЬКІВЩИНА". Друга за чисельністю фракція в парламенті з перших же днів її існування стоїть перед загрозою розколу. Сьогоднішня "Батьківщина" - це НУНС п'ятирічної давності, в якому об'єднані політики, які не бачать загальної перспективи. Арсеній Яценюк намагається зцементувати фракцію під себе шляхом перетворення її в єдину партію, проте в "Батьківщині" досить тих, хто не бачить своїм лідером голови "Фронту змін", і форсування питання єдиної партії лише прискорить розкол фракції. Зрозуміло, що в таких умовах фракція боєздатної одиницею парламенту бути не може. Все, що вона до цих пір робила самостійно, було направлено лише на утвердження позицій Яценюка як головного опозиційного кандидата в президенти, але це не знаходило підтримки всієї фракції (характерний приклад - голосування по декриміналізації "Юлиної" статті Кримінального кодексу, ініційоване "Батьківщиною" і проігнороване двома десятками її ж депутатів). В інших же випадках "Батьківщина" просто плететься в хвості союзників по опозиції, вимушено підтримуючи їх ініціативи.

СВОБОДА. Партія Олега Тягнибока стала відкриттям виборів, його фракція стала відкриттям нового парламенту. Будучи найменшою в опозиції, вона перевершила всіх по креативу, сміливо вторгаючись на територію тієї ж "Батьківщини" (цькування "тушок" Табалова) і змушуючи радикалізовуватися союзників (які, перетворюючись в радикалів, все одно виглядають лише наслідувачами "Свободи"). При цьому вся активність соціал-націоналістів є зовнішньої, що не змінює суті парламенту, де з затримкою, але все так само проходять потрібні для влади рішення. Лише одного разу "Свобода" реально вторглася на територію регіоналів, намагаючись змусити їх виступати на українському (що неможливо з точки зору підтримки електорату), але навряд чи це надовго.

УДАР. Віталій Кличко провів три місяці мляво. Його фракція свідомо дистанціюється від радикальних дій "Свободи", а зі своїм креативом у Кличка поки туго. При цьому його ще і підставляють свої - наприклад, Марія Матіос, взяти участь в одіозному мовному законопроекті, під яким адекватно виглядають підписи націоналістів, але не ліберальних демократів. Через подібних дій фракція УДАРу виглядає лише молодшим партнером в опозиції. Єдиний креатив ударівці - нещодавню пропозицію скликати позачергову сесію по Тимошенко, але і він пішов в пісок, так як офіційно сесія так і не зібралася.

Позафракційні: чекають шансу

Позафракційні позбавлені в Раді всіх прав. Та й можливостей у них поки що небагато - перш за все через те, що для створення фракції потрібно мінімум 32 депутата, а позафракційних всього 24 (не рахуючи формально позафракційних спікера і віце-спікерів), та й ті діляться на провладних, опозиційних і " собі на умі". Причому найяскравіші представники останніх - відомі кулуарні гравці Віктор Балога та Ігор Рибаков - зараз пішли в тінь, не бачачи перспектив. Активні лише опозиційні Петро Порошенко і Сергій Міщенко, плани яких щодо посилення власних позицій можуть спрацювати в разі розколу "Батьківщини", так Олег Ляшко, уявити якого пасивним в парламенті просто неможливо.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram

Ви зараз переглядаєте новина "Чим можуть похвалитися влада і опозиція". інші Новини політики дивіться в блоці "Останні новини"

АВТОР:

Дмитро Коротков

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter

Орфографічна помилка в тексті:

Послати повідомлення про помилку автора?

Виділіть некоректний текст мишкою

Дякуємо! Повідомлення відправлено.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ