Документи і матеріали

Більшість литовського суспільства, налаштованого вкрай антирадянськи, вважало німецьку окупацію тимчасовим і меншим злом, ніж входження Литви до складу СРСР. Співпраця з німецькими властями або лояльне ставлення до них повинні були, на його думку, в майбутньому зберегти литовську державність і культуру. У перший рік окупації ця частина суспільства брала участь у створенні органів самоврядування, відновлювала дорадянські структури і господарські відносини, надавала активну допомогу в боротьбі з відступаючими частинами Червоної армії, переслідування і знищення своїх співвітчизників, прихильників Радянської влади, а також єврейського населення Литви.

У той же час Німеччина не поспішала (по крайней мере, до кінця війни з СРСР) відновлювати литовську державність. Так, 5 серпня 1941 Тимчасовий уряд Литви було розпущено німецькими окупаційними властями. Видані ним закони були анульовані. Всю повноту влади з цього моменту здійснювали німецькі військові і цивільні влади, що делегували частину своїх повноважень органам литовського самоврядування.

Скасування литовських державних структур і ультимативно-директивні методи управління німецької влади привели до зростання їх неприйняття литовськими націоналістами.

У жовтні 1941 р частина колишніх членів Тимчасового уряду Литви, що входили до складу Литовської християнсько-демократичної партії (Lietuvių krikščionių demokratų partija), сформували підпільну організацію Литовський фронт (Lietuvių frontas), яка ставила собі за мету відновлення литовської державності, не вдаючись до збройної боротьби проти Німеччини. До складу Фронту увійшли 1000 осіб. На чолі організації став колишній прем'єр-міністр Тимчасового уряду Литви, професор філології Каунаського університету Юозас Амбразявічюс (Juozas Ambrazevičius -Brazaitis). У воєнізовані загони Кяйстутіс (Kęstutis) вступили 6000 колишніх офіцерів литовської армії. Назва цієї організації походить від імені литовського князя XIV в. Кейстута. У назві також містилася смислова гра - «kęstutis» по-литовськи означає «терплячий», що підкреслювало головне завдання організації - тривале накопичення сил і очікування слушного моменту для виступу.

Наприкінці 1941 р Литовський фронт підпільно почав видавати газету «Свобода» ( «Laisvę»).

Перший номер підпільної газети «Свобода». 1941 р

Головним редактором був випускник філософського факультету Каунаського університету Антанас Страбуліс (Antanas Strabulis). У газеті друкувалися програмні документи і звернення «Литовського фронту», інструкції литовцям, як себе вести при окупаційному режимі, дискусії про майбутнє Литви, інформація про події за кордоном, взята, як правило, з повідомлень радіо Лондона. На додаток до газети «Свобода» в 1942 - 1943 рр. видавався «Бюлетень Литовського фронту» (Lietuvių fronto biuletenis). Вийшло 234 номери.

17 грудня 1941 році під керівництвом Литовського фронту була створена підпільна Литовська визвольна армія (Lietuvos laisvės armija), яка не робила активних дій проти німецьких властей і вермахту, а поставила своїм завданням зміцнення своєї організації і накопичення сил для подальшої боротьби за незалежність Литви. Засновником Армії був студент юридичного факультету Вільнюського університету, колишній курсант військового училища Казіс Веверскіс (Kazys Veverskis).

Казіс Веверскіс

Єдиною формою боротьби з німецькою окупацією Литовський фронт і Литовська визвольна армія обрали саботаж. Вони закликали литовців не вступати в поліцейські батальйони, не ставати на облік на біржі праці, ухилятися від вербування на роботу в Німеччину і не брати участь в поставках сільгосппродукції для потреб вермахту.

На початку 1942 р в Каунасі представники Литовського національного союзу (Lietuvių tautininkų sąjunga) створили підпільну організацію Союз борців за звільнення Литви, де активно брала участь націоналістично орієнтована литовська молодь. Союз підпільно почав видавати газети «Новий похід» (Naujas žygis), «Наш край» ( «Mūsų žemė») і «Молодь, пильнуй!» ( «Jaunime, budеk!»).

У 1942 - 1944 рр. у Віленському краї, традиційно спірному між Польщею і Литвою, йшли бойові зіткнення між загонами (9000 осіб) польської Армії Крайової (Armia Krajowa) і загонами Литовської визвольної армії.

В ніч з 16 на 17 березня 1943 о зв'язку з небажанням литовської молоді вступати у війська СС німецькі окупаційні власті закрили Каунаський і Вільнюський університети, в яких на той момент вчилися 2750 студентів. У числі 48 видатних діячів культури і науки Литви гестапо заарештувало кілька університетських викладачів.

У липні 1943 року в зв'язку з провалом мобілізаційної кампанії в Литві німецькі окупаційні власті заборонили в ній діяльність всіх політичних партій.

25 листопада 1943 був сформований Центральний комітет за звільнення Литви (Vyriausiasis Lietuvos išlaisvinimo komitetas), який об'єднав в своєму складі націоналістів, християнських демократів і соціал-демократів і діяв в якості підпільного уряду Литви, орієнтованого на Великобританію і США. На чолі Комітету встав професор Стефанас Кайрис (Steponas Kairys). Своєю метою Центральний комітет за звільнення Литви ставив за допомогою США і Великобританії після війни відновити литовську державність. Комітет видавав газети «Борець за свободу» ( «Laisves kovotojas») і «Независимая Литва» ( «Nepriklausoma Lietuva»).

З початку 1944 року всі підпільні партії і групи литовських націоналістів припинили будь-яку антигерманскую діяльність і почали готуватися до відбиття вступу Червоної армії на територію Литви. Для цього була створена Місцева дружина Литви (Lietuvos Vietinė rinktinė), куди вступили 12 000 чоловік (в основному з Литовської визвольної армії). Її очолив литовський генерал Повилас Плехавічус (Povilas Plechavičius). Незабаром Місцева дружина Литви отримала статус союзника Німеччини.

У квітні 1944 р Місцева дружина Литви взяла участь в боях проти польських партизан Армії Крайової.

У травні 1944 р Місцева дружина Литви була розформована командуванням вермахту в зв'язку з передбачуваною неблагонадійністю її особового складу. Близько 100 солдатів і офіцерів Дружини були розстріляні і ще 110 відправлені в концтабір Штутгоф. Генерал Повилас Плехавічус був відправлений до Латвії, в концентраційний табір Куртенгоф під Саласпілс, але потім відпущений і евакуйований до Німеччини.

Влітку 1944 загони Литовської визвольної армії вели активну боротьбу проти загонів радянських партизанів, які увійшли на територію Литви з Білорусії в період відступу німецької армії.

Ексгумація тіл семи литовських селян села Кінчуляй, що надали допомогу радянським партизанам і вбитих за це бійцями Литовської визвольної армії. Август, 1944 р

У червні 1944 р гестапо провело ряд арештів членів Центрального Комітету за звільнення Литви. Частина керівництва Комітету перемістилася до Німеччини і Фінляндії.

Бійці Литовської визвольної армії. Літо 1944 р

Проте, в Литві збереглися основні структури Центрального Комітету за звільнення Литви, які заздалегідь почали готуватися до партизанської війни проти Радянської влади. В даному напрямку їм допомагали армійська розвідка вермахту і спецслужби СС. У спеціальних школах з числа бійців Литовської визвольної армії були підготовлені висококваліфіковані диверсанти. Надалі вони взяли активну участь у збройній боротьбі проти Радянської влади в загонах «лісових братів» (miško broliai).

На початок серпня 1941 р Литві перебували групи радянських підпільників загальною чисельністю в 36 чоловік під командуванням Альбертас Слапшіса (Albertas Slapšys). У тому ж місяці на Шауляйський нафтобазі підпільники випустили 11 000 тон горючих і мастильних матеріалів в річку Війолку.

5 вересня під Каунасом радянські партизани атакували і спалили склад з продовольством.

У тому ж місяці все підпільники були заарештовані або вбиті.

Страчені партизани. Вільнюс. Осінь 1941 р

13 грудня був страчений керівник підпільників Альбертас Слапшіс.

У наступні роки по всій Литві йшла масова «полювання» на будь-які прорадянські групи. У ній брали участь не тільки німецька та литовська поліція, а й значна частина литовського населення.

Будь-яка спроба організувати прорадянський Опір швидко придушувалася.
У лютому 1942 р в Каунасі литовська поліція заарештувала підпільну групу (37 осіб) під керівництвом Пранас Зібертаса (Pranas Zibertas). Всі члени групи були страчені.

У травні 1942 р в Паневежисі литовська поліція заарештувала підпільну групу литовських комуністів (48 осіб) на чолі з колишнім інструктором Паневіжиської повітового комітету КП (б) Литви Пятрас Вайчунасом (Petras Vaičiunas). Всі члени групи були розстріляні.

У липні 1942 року група підпільників (35 осіб) під керівництвом комуніста Йозас Любаускаса (Juozas Liubauskas) спробувала організувати партизанську базу під Шауляєм, але були арештовані і страчені.

У той же час іноді відбувалися акти диверсій. Так, в жовтні 1942 р невідомі підпалили фабрику, що виготовляла збірні будиночки для вермахту, а на залізничних коліях перевели стрілку, що призвело до зіткнення поїзда зі стояли на запасній колії вагонами.

Залізничний потяг, підірваний партизанами. Литва, 1944 р

26 листопада 1942 по постанові Державного комітету оборони СРСР був створений Литовський штаб партизанського руху на чолі з Антанасом Снєчкус ((Antanas Sniečkus). В Литву прямували розвідувальні і диверсійні групи (взимку 1942 - 1943 р. Було направлено сім таких груп (200 осіб ), які досить швидко виявлялися картельними органами німецької адміністрації і литовського самоврядування, і знищувалися.

З грудня 1942 р Віленському краї Литви діяла партизанська бригада імені К.Е. Ворошилова під командуванням Федора Георгійовича Маркова.

Федір Георгійович Марков

Абба Ковнер

Юозас Вітас

К1 квітня 1943 року на території генерального округу «Литва» (Generalkommissariat Litauen) діяли 29 радянських партизанських загонів загальною чисельністю в 199 осіб. Особовий склад загонів складався майже повністю з євреїв, які втекли в ліси (перш за все в Рудницьку пущу) з гетто і концентраційних таборів. Серед командирів єврейських партизанських загонів виділялися своєю активністю Генріх Ошерович Зіманас і Абба Ковнер (Abba Kovner). До літа 1944 року в єврейських партизанських загонах перебувало до 700 осіб.

8 травня 1943 в Вільнюсі була сформована група підпільників під керівництвом Юозаса Вітаса (Juozas Vitas).

19 червня Юозас Вітас був заарештований і убитий.

29 вересня було заарештовано всіх члени Вільнюської підпільної групи.

На початку січня 1944 року в Вільнюсі підпільники підірвали трансформатор, в результаті чого в місті дві доби не було електрики.

У лютому 1944 р у Вільнюсі підпільники підпалили автомайстерню, де згоріло 50 автомобілів.

У травні 1944 р були арештовані 130 учасників комуністичного підпільного руху в Вільнюсі. Більшість з них були розстріляні.

Влітку 1944 року в Литву в період відступу німецьких військ почали проникати групи радянських партизанів з Білорусії, і до осені того ж року тут діяло близько 10 000 радянських партизан, об'єднаних в 67 загонів.

13 липня 1944 Червона армія визволила Вільнюс. Разом з нею в місто увійшли і 11 партизанських загонів (2000 осіб).

Партизани загону «Месник» у Вільнюсі. 13 липня 1944 р

Всього за 1941 - 1944 рр. (В основному в 1944 р) радянськими партизанами на території Литви було вбито і поранено 14 000 солдатів вермахту і литовських поліцейських, організовано понад 500 аварій військових ешелонів і зруйновано близько 100 мостів. Більше 1800 партизан були нагороджені радянськими орденами і медалями, а восьми з них було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Польське партизанський рух в південно-західній частині Литви (Віленський край), де проживало значне число поляків, почало складатися ще в жовтні 1939 року, коли дані території були відокремлені СРСР від Польщі і передані Литовській республіці.

З осені 1939 року і до літа 1940 р організований в Лондоні урядом Польщі у вигнанні Союз збройної боротьби (Związek Walki Zbrojnej) здійснив ряд збройних акцій проти литовської армії і органів литовської влади у Віленському краї.

З січня 1940 р Союз збройної боротьби був розділений на дві складові частини, що діють в німецькій літературі та литовсько-радянської зони окупації ( «Kresy Wschodnie»). В останній був виділений «Округ Вільно» ( «Okręg Wilno»), який очолив підполковник Никодим Сулик-Сарновського (Nikodem Sulik-Sarnowski).

Підполковник Никодим Сулик-Сарновського

Підполковник Олександр Кржижановський

З приєднанням Литви до СРСР з літа 1940 р загони Союзу збройної боротьби вступили в протидію з частинами Червоної армії і органами державної безпеки СРСР.

13 квітня 1941 р підполковник Никодим Сулик-Сарновського був заарештований НКВД. Його пост зайняв підполковник Олександр Кржижановський (Aleksander Krzyżanowski).

З початком бойових дій Німеччини проти СРСР 22 червня 1941 року і появою на території Литви литовських національних формувань польські партизани перейшли до бойового протидії з частинами вермахту і литовськими загонами самооборони, які незабаром були перетворені в поліцейські батальйони.

З 1942 р в Віленському краї діяли загони польських партизан (9000 осіб), які підпорядковувалися уряду Польщі у вигнанні і відносяться до формуванням Армії Крайової - наступниці Союзу збройної боротьби. У цей період литовські органи самоврядування за допомогою литовської поліції приступили до виселення польського населення з Литви в Генерал-губернаторство (колишню територію Польщі). Польські партизани відповіли атаками на литовських поліцейських і терором проти литовського населення.

У 1942 - 1944 рр. відбувалися постійні збройні сутички між загонами Армії Крайової та Литовської Визвольної армії.

Бійці Армії Крайової, часто відрізнялися крайніми антирадянськими і антиєврейськими настроями, при нагоді знищували єврейські партизанські групи в Литві або вступали в збройні сутички з радянськими партизанами.

14 серпня 1943 загін Армії Крайової захопив місто Жоджісткі і перебив литовсько-німецький гарнізон (130 осіб).

26 серпня біля Хатовіц радянська партизанська бригада імені К.Е. Ворошилова під командуванням Федора Григоровича Маркова завдала поразки польському партизанському загону (200 чоловік) під командуванням підпоручика Антонія Бужинського (Antoni Burzyński). Радянські партизани розстріляли 80 полонених поляків, включаючи підпоручика Бужинського.

Підпоручик Антоній Бужинський

17 січня 1944 загін Армії Крайової захопив місто Рудоміно, взявши в полон 15 литовських поліцейських.

6 липня 1944 загони (9000 осіб) Армії Крайової під командуванням підполковника Олександра Кржіжановського атакували (Operacja Ostra Brama) німецький гарнізон (17 000 чоловік, 320 гармат, 420 кулеметів) Вільнюса.

7 липня під час боїв в околицях Вільнюса партизан Армії Крайової підтримала 5-а гвардійська танкова армія генерал-лейтенанта Павла Андрійовича Ротмістрова (3-й Білоруський фронт).

8 липня до Вільнюсу підійшли основні сили 3-го Білоруського фронту Червоної армії (близько 100 000 чоловік).

13 липня, після боїв, в яких брали участь спільно з солдатами і офіцерами Червоної армії і партизани Армії Крайової, Вільнюс був звільнений.

Червоноармійці і бійці Армії Крайової на вулицях Вільнюса. Липень 1944 р

Радянське командування заборонило партизанам Армії Крайової вивішувати польські прапори і не допустило їх участь в параді на честь визволення міста.

16 липня польські офіцери, включаючи полковника Олександра Кржижановського, були запрошені на нараду до командуючого 3-м Білоруським фронтом генералу армії Івану Даниловичу Черняхівському, де були заарештовані. У той же час всі загони Армії Крайової в районі Вільнюса були роззброєні. Заарештовані під Вільнюсом поляки (5700 чоловік) були укладені до фільтраційного табору Мідники, а потім відправлені в Рязанську область, де частина з них була включена в формуються частини Війська Польського, а решта отримали різні терміни ув'язнення, повернувшись до Польщі тільки після 1954 р

Уникли арешту (3300 чоловік) партизани Армії Крайової в Литві відійшли в ліси і почали бойові дії проти частин Червоної армії та Війська Польського.

Боротьба за Радянську Прибалтику у Великій Вітчизняній війні 1941 - 1945, Рига, 1967. Кн. 2.

Вовк М. Ю. Армія Крайова на території СРСР під час Другої світової війни. // Журнал «Знання. Розуміння. Уміння ». 2005. № 2.

Гітлерівська окупація в Литві. Вільнюс, 1966.

Станкерас П. Литовські поліцейські батальйони 1941 - 1945 рр. М., 2009.

Korab-Żebryk R. Operacja wileńska AK. Warszawa, 1985.