ВІД РЕДАКЦІЇ
У середу 5 квітня, в той самий момент, коли пишуться ці рядки, в Європарламенті проходять дебати з українського питання. Вони почалися о 16.00 за київським часом: безвіз в переліку обговорюваних питань значиться під №3.
6 квітня, коли газета вже піде в друк, на пленарному засіданні ЄП очікується голосування за проектом законодавчої резолюції про внесення України до переліку третіх країн, для громадян яких скасовуються візові вимоги. Є надія, що ЄС підтримає рішення 26 квітня. І тоді в середині червня воно нарешті вступить в силу.
Втім, поки це все лише припущення. І ми не можемо знати, чим закінчаться сьогоднішні дебати і яким буде результат голосування в четвер.
Хоча навіть якщо цього і не станеться, т. Е. Безвіз в черговий раз країна не отримає, навряд чи цей факт особливо позначиться на тих громадян України, хто прагне працевлаштуватися в Європі.
А поки пропонуємо увазі читачів дослідження, підготовлене фахівцем агентства Nova Europa, на злободенну для українців тему.
За минуле десятиліття з Латвії, Литви, Польщі, Румунії та Словаччини виїхали від 6 до 9% самих високоосвічених молодих професіоналів
Поки Західна Європа шукає шляхи порятунку від припливу іммігрантів і біженців, її сусіди з Центральної та Східної Європи ламають голову над прямо протилежною проблемою - як утримати в своїх країнах рвуться на чужину громадян.
Самі здібні й талановиті їдуть на Захід, щоб осісти в більш заможних країнах Євросоюзу, а східноєвропейські держави в результаті стикаються з економічними негараздами і неухильним зниженням чисельності населення.
На цьому тлі особливої популярності набувають гасла протесту проти еміграції. Так, в кінці жовтня минулого року Литва дружно підтримала виступаючу проти витоку мізків партію «Союз селян і зелених», і ця сила здобула перемогу на виборах до парламенту. Такому результату дивуватися не варто. З моменту вступу Литви до Євросоюзу, а це сталося в 2004 році, з країни на Захід виїхали близько 10% жителів.
Кілька тижнів тому «Вишеградська четвірка» країн Центральної Європи - Чехія, Угорщина, Польща та Словаччина - скликала саміт, де зажадала більш рішучих дій щодо запобігання еміграції молодих громадян. В кінці минулого літа Латвія запустила соціальну рекламну кампанію з повернення членів діаспори на батьківщину, заманюючи їх додому гаслом «Хочу тебе назад». До цієї ініціативи приєдналася Польща, де розроблена програма «Повернення». Її організатори пропонують тим, хто готовий повернутися, житло, працевлаштування та послуги системи охорони здоров'я. Угорщина в цей час заманює вітчизняних втікачів на батьківщину обіцянкою оплати авіаперельоту і видачі підйомних коштів.
З початку 90-х років минулого століття Центральну і Східну Європу покинули близько 20 млн. Найобдарованіших працівників. У переважній більшості вони їхали в Західну Європу: їх манило її процвітання, а додатковим стимулом для від'їзду стала стагнація національних посткомуністичних економік. На руку зіграв і режим відкритих кордонів Євросоюзу. При цьому масова міграція населення послужила не тільки поштовхом до розвитку на Заході рухів, які виступають проти іммігрантів і ЄС, - вона ще й спустошувала економіки країн, розташованих на периферії Східної Європи.
Одним з провокуючих чинників еміграційного кризи Європи стала ідеологічна зацикленість Брюсселя на свободу переміщення робочої сили, а також давно заявлена мета - лібералізація ситуації на континенті, де панує етнічна різноманітність, за допомогою єдиного ринку. Проте в лютому 2017 р Маастрихтського договору - пакту про створення єдиного ринку - виповнилося 25 років, а всі недоліки стратегії універсальності без урахування індивідуальних особливостей останнім часом стають все більш очевидним.
2000-і в процесі подальшого розширення ЄС на схід несли з собою повне стирання кордонів. В ті часи багато жителів східних держав голосували ногами, прагматично вибираючи більш високі зарплати і давно усталену систему державного управління в Західній Європі. Навіть сьогодні рівень середньостатистичної зарплати в східних країнах, грубо кажучи, складає не більше половини доходів громадян Франції, Німеччини та Великобританії.
Обрана Центральною та Східною Європою модель забезпечення економічного зростання малими витратами (з метою залучення світових виробників в регіон з дешевою робочою силою) дійсно принесла приплив мільярдів доларів у вигляді прямих іноземних інвестицій і дозволила створити мільйони робочих місць в промисловості регіону. Але сьогодні все проявилися згодом недоліки цієї моделі стають очевидними.
Ідея залежності від індустрій з низьким рівнем оплати праці виявилася нежиттєздатною, оскільки робочі всіх спеціальностей без виключення емігрували до Західної Європи в пошуках більш високооплачуваних місць. Зазнавши поразки в конкурентній боротьбі, східноєвропейські компанії стикаються з гострим дефіцитом кадрів, що негативно позначається на регіональних показниках продуктивності праці. В Угорщині, наприклад, результати соцдослідження Talent Shortage, проведеного Manpower Group в 2016-2017 рр., Продемонстрували, що складнощі з наповненням вакансій відчувають понад 50% угорських підприємств. Тим часом кількість угорців, які виїжджають за кордон у пошуках роботи, б'є всі рекорди.
В кінцевому підсумку такий витік мізків істотно ускладнює життя східним державам, позбавляючи їх можливості зберігати конкурентну перевагу. За даними звіту Єврокомісії, опублікованого в кінці минулого року, за минуле десятиліття з Латвії, Литви, Польщі, Румунії та Словаччини виїхали від 6 до 9% самих високоосвічених молодих професіоналів. Переважна більшість цих емігрантів додому не повернулися. Країни позбавляються кваліфікованих робочих рук і знань, життєво необхідних для переведення їх держав на більш прибуткові рейки невиробничої економіки. А що надходять на батьківщину платежів заробітчан явно недостатньо для компенсації вже нанесених збитків.
Додатково погіршує ситуацію скорочення чисельності і старіння населення на тлі еміграції жителів дітородного віку. Співвідношення числа літніх утриманців і працездатних громадян радикально зростає по всьому регіону, а державні бюджети тріщать по швах від непосильного навантаження у вигляді витрат на виплати соціальних допомог.
Польща з моменту вступу в ЄС в 2004 р втратила понад 2 млн. Співвітчизників, що перебралися на Захід, що радикально прискорило темпи старіння населення. На самому початку 90-х питома вага непрацюючого через вік населення (громадян старше 65 років в процентному відношенні до населення у віці від 15 до 64 років) становив тут близько 15%, а сьогодні наблизився до 20%. За розрахунками аналітиків Eurostat, до 2040 р він може зрости в 2 рази - до 40%.
Судячи з даних датованого 2016 р дослідження МВФ, в середньому збиток від еміграції, що наноситься країнам регіону, оцінюється приблизно в 7% втраченого реального економічного зростання. А якщо існуючі тенденції збережуться, він потенційно здатний досягти і 9% вже до 2030 р
Дослідники МВФ, які вивчали ситуацію в країнах Центральної та Східної Європи (як членів ЄС, так і не входять до складу союзу), звернули увагу на те, що еміграція здатна уповільнювати процеси вирівнювання розмірів зарплат на континенті. Проведений аналіз свідчить - при відсутності відтоку кваліфікованих робочих рук розрив між доходами громадян цих країн і середнім доходом жителя ЄС був би на 5% менше.
Демографічний занепад в країнах Балтії - це ще й серйозний привід для занепокоєння за безпеку цих держав. Автори підготовленого міністерством оборони Великобританії в 2015 р звіту попереджали: «еміграція скорочує чисельність населення призовного віку, доступного для призову в збройні сили в разі кризи». На сьогоднішній день сумарна чисельність населення Естонії, Латвії та Литви становить лише 6 млн. Потенційна нестача людських ресурсів стала очевидною в особливо напружений період актуальності загрози, яка походить від Росії, що відроджується, і невпевненості в готовності США виконувати обіцянки, дані регіону.
Природно, сам факт вступу в Євросоюз приніс додаткові вигоди східноєвропейським країнам: угоди про безмитну торгівлю, мільярдне фінансування програм розвитку, мільярди прямих іноземних інвестицій, а також зростання авторитету (за рахунок ефекту причетності з «м'якою силою») на планеті. Але незважаючи на те що глобалістських підхід Брюсселя дійсно стимулює процвітання на континенті, плоди забезпечується ЄС економічного зростання розподіляються нерівномірно.
Озираючись назад, можна констатувати: Європейському Союзу слід відкласти або принаймні пригальмувати процес вступу східноєвропейських держав в зону свободи переміщення робочих рук - як мінімум до тих пір, поки зарплати, економічні можливості і рівень системи державного управління в Центральній і Східній Європі не досягнуть рівня Західної Європи.
Як альтернативне рішення Брюссель міг би зберегти певні адміністративні обмеження свободи переміщення - наприклад, у вигляді обов'язкових дозволів на роботу або заснованої на квітах і балах імміграційної системі. Це дозволило б уникнути масштабних транскордонних міграцій. А враховуючи, що в черзі за потенційним членством в ЄС стоять Албанія, Боснія і Герцеговина, Косово, Македонія, Чорногорія, Сербія та Туреччина, впроваджувати подібну систему явно ще не пізно.
Звичайно, введення квот на міграцію може виявитися досить непростим процесом, що межує з волюнтаризмом. Та й навряд чи це рішення здатне приборкати потік мігрантів - його масштаби збережуться до тих пір, поки ЄС не відмовиться від ідеї подальшого розширення і поки життя на Заході буде виглядати краще животіння на сході.
Крім того, в Брюсселі вважають обмеження на свободу переміщень явищем неприпустимим: в підготовленому 1 березня Єврокомісією офіційній доповіді викладені 5 можливих сценаріїв розвитку блоку (що передбачають різні рівні інтеграції країн в ЄС), але ні в одному з них немає ні слова про обмеження щодо єдиного ринку товарів, послуг, капіталу і робочих рук.
Що може зробити Брюссель? Наприклад, послухатися порада МВФ і виділити додаткові фонди для компенсації збитків у вигляді зниження темпів економічного зростання, понесених в результаті еміграції. ЄС може також надавати більш суттєву допомогу університетам регіону в проведенні досліджень, підтримувати індустрії, в яких використовується висококваліфікована праця. Все це допоможе країнам Східної та Центральної Європи утримувати і навіть залучати до своїх країн кваліфіковану робочу силу і студентів. При цьому Брюсселю слід і далі чинити постійний тиск, вимагаючи демократизації і зменшення масштабів державної корупції: це невід'ємний компонент програми, націленої на мінімізацію факторів, що стимулюють еміграцію.
Євросоюз став жертвою власного утопічного прагнення до стандартизації процесів прийняття політичних рішень в економічно і геополітично унікальних країнах: свідченням правоти цієї точки зору є криза єврозони і приплив мігрантів.
Однак заради майбутнього своїх східних членів Брюсселю необхідно порушити деякі табу і переглянути доцільність ідеї свободи переміщення. Наслідки масового витоку мізків з Центральної та Східної Європи переконливо демонструють: приступати до процесу захисту ліберальних цінностей Брюсселю слід за результатами ретельного самоаналізу, а завершувати його реформами.
Стаття опублікована Foreign Affairs 30 березня 2017 р © Council on Foreign Relations // Tribune News Services.
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
Що може зробити Брюссель?
