| номер: 10/250 Жовтень 2013 
особняк Б.М.Львовіча
Проходячи вулицями рідного міста, ми часом не здогадуємося про те, свідками яких подій їм довелося стати.Нещодавно я натрапив на оголошення в Інтернеті про авторську екскурсії Олександра Федорішен «Стежками єврейської Вінниці».З Олександром я вже був заочно знайомий - ця молода людина заснував популярний співтовариство «Історія Вінниці» в соціальній мережі «В Контакте».
- Вінниця - невелике місто з великою історією, в тому числі і єврейської, - каже Олександр. - Досить сказати, що в 1913 році 47% городян становили іудеї.
Що стосується ідеї подібної екскурсії, то вона виникла одночасно у мене і власника музею-магазину «Пан Заваркін і син» Олександра Абрамчука. Це унікальний заклад є реконструкцією магазину колоніальних товарів «Пан' Заваркін' і син», що процвітав у Вінниці на початку минулого століття. Лавку (а спочатку це була лавка) відкрив приїхав з Вапнярки Мойсей Флігельтуб, і незабаром чай, кава, спеції і екзотичні горіхи користувалися великим попитом серед заможних вінничан. У 1904-му, бажаючи розширити бізнес, Флігельтуб формально прийняв християнство і став Матвієм Заваркіним. Він забезпечував чаєм, кавою і шоколадом навіть імператорський двір, удостоївшись вдячних листів від «її величності». Після революції сім'я була змушена емігрувати - спочатку до Парижа, потім в Америку, де і до цього часу живуть нащадки Флігельтубов / Заваркіних.
Сьогодні при магазині існує клуб подорожей «Земна куля», який і організовує різні тематичні екскурсії.
- Так і народилася «Стежками єврейської Вінниці»?
- Екскурсія стала перлиною в циклі подорожей з невідомих місцях нашого міста. Її родзинка - демонстрація німого фільму «Єврейське щастя», який частково знімався в Вінниці в 1924 році. Під час екскурсії ми йдемо по вулицях, де проходили зйомки фільму, вивчаємо типову містечкову забудову, згадуємо людей, які народилися тут і прославили наше місто.
Маршрут починається у столітньої водонапірної вежі, потім йде по Єрусалимка, де колись проживало більшість євреїв Вінниці. У Південного Бугу тулилася біднота і стояли старі халупи (Нижня Єрусалимка), ближче до центру - жили євреї багатший (Верхня Єрусалимка), тут збереглися кам'яні будинки і елементи містечкової забудови. Багато чого, звичайно, було зруйновано, але в цілому Єрусалимка зберегла колорит єврейського містечка з різнорідними, наповзаюча один на одного будиночками - нехай навіть багато хто з них зведені після війни.
Примітний особняк Львовича, побудований в 1913 році в стилі неокласицизму та належав одному з найбагатших людей Вінниці того часу - Борису Мойсейовичу Львовичу.
На гроші Львовича містилася «Талмуд-Тора», він виділяв кошти на похорон жебраків, придане для бідних наречених і т.п. Львович володів одним з найбільших металургійних підприємств тієї епохи - Вінницьким чавуноливарним заводом «Молот» (зараз це - Вінницький завод тракторних агрегатів). Металеві чавунні сходи, люки водопровідних колодязів, труби - все це вірою і правдою досі служить городянам. На заводі Львовича виготовлено і чавунне ганок зі сходами - елемент фасаду будівлі Державного архіву Вінницької області (колишній єзуїтський монастир).
Звичайно, підприємці такого рівня могли собі дозволити будівництво престижного житла. Особняк Львовича зроблений зі смаком і в той же час без зайвої помпезності. На фризі можна побачити ініціали першого власника особняка - BL.
Але його сім'я жила в цьому будинку недовго - в 1918-му будівлю націоналізували, а сам Львович емігрував. Свого часу, коли Вінниця була столицею УНР, саме в цьому будинку розміщувалася резиденція Симона Петлюри. З 1930-х років будівля займає управління обласного радіомовлення.
Симетрично, між Бугом і Соборній вулицею розташований район Нова Єрусалимка - там теж колориту вистачає. Саме тут на вул. Володарського знаходиться будинок, де в 1889 р народився відомий художник Натан Ісаєвич Альтман. Він відомий, перш за все, як автор портрета Анни Ахматової, але крім цього створив цілу серію портретних бюстів вождів революції і був автором ескізів герба і прапора Української РСР. А в усьому світі його ще знають як художника-авангардиста.
- Тим не менш, у Вінниці він не удостоївся навіть меморіальної дошки.
Будівля колишньої синагоги по ул.Краснокрестовской
- Дійсно прикро, що на батьківщині його ніяк не "відзначили". Але ж він малював і рідну Вінницю - відомі його замальовки старих будиночків на Єрусалимка. Повернувшись з Франції в 1911 р, він пише, наприклад, картину «Єврейські похорон» - сумне спогад про смерть діда, і серію карикатур на своїх земляків, яку видає окремою книгою під назвою «Вінниця в карикатурах» (1912).
В кінці вісімдесятих років, в розпал перебудови, коли стали перейменовувати вулиці, група вінницьких художників зверталася в обладміністрацію з клопотанням перейменувати вул. Комуністичну, на якій жив Натан Ісаєвич з бабусею, в вулицю Альтмана. Але безрезультатно.
- Що ще можна розповісти про цей район міста?
- Не можна обійти тему Голокосту - всього за роки нацистської окупації у Вінниці, за різними оцінками, було знищено від 20 до 25 тисяч вінницьких євреїв. Якраз тут, в районі вул. Комуністичної було створено гетто, звідки у приречених була лише одна дорога.
На цій же вулиці на будинку №22 встановлено меморіальну дошку талановитому молодому поетові Юхиму Аптекману. Він брав участь у підпільній групі, яка на початку 1960-х створила у Вінниці літературну течію «марксистів-футуристів» з випуском альманахів і рукописних журналів. КДБ переслідувало юних «марксистів», можливо, тому найталановитіший представник вінницького андеграунду Юхим Аптекман покінчив життя самогубством в 1966 р не доживши і до 20 років.
А ще місце перетину вулиць Свердлова, Володарського та Шолом-Алейхема вінницькі гумористи називають «перехрестя трьох євреїв».
- А чим примітний фільм «Єврейське щастя»?
- Успішна спільна робота в Державному Єврейському Театрі (ГОСЕТ) Грановського, Міхоелса, Альтмана і композитора Пульвера наштовхнула їх на думку зняти разом фільм. Сценарій був написаний за Шолом-Алейхемом, а автором титрів став Ісаак Бабель. У 1924 р, коли стало питання про вибір натури, знімальна група за пропозицією Альтмана приїхала в його рідну Вінницю, один з районів якої - а саме Єрусалимка - зберігся в первозданному «шолом-алейхемські» вигляді. Для нас цей фільм примітний тим, що плівка зафіксувала стару Вінницю 1920-х років, людей, будівлі, зберегла дух тієї епохи.
На завершення екскурсії учасники дивляться цей фільм в кафе-музеї, намагаючись вгадати, що за будівлю промайнуло, або де саме був знятий той чи інший кадр.
За словами Олександра, для багатьох молодих людей те, що вони дізналися під час екскурсії, стало справжнім відкриттям - вони і не підозрювали про настільки багатою і насиченою «паралельної» вінницької історії. А люди старшого покоління, які застали Вінницю 50-80-х рр., Ще пам'ятають літніх євреїв, які гуляли в центрі міста і говорили на ідиш, євреїв - лікарів, вчителів, інженерів, музикантів. І хто ностальгує за тією Вінниці, мала свій неповторний колорит, створений євреями, Вінниці, яку вже не повернеш.
Розмовляв Анатолій КЕРЖНЕР
Так і народилася «Стежками єврейської Вінниці»?Що ще можна розповісти про цей район міста?
А чим примітний фільм «Єврейське щастя»?
