Газова історія України. Частина третя: в облозі «Газпрому»

Ще якихось десять років тому газові контракти між Україною і Росією розривалися в односторонньому порядку з найменшого капризу політиків. Тепер для цього їм доводиться звертатися до міжнародного Стокгольмського суду, вже завалений позовами «Нафтогазу» і «Газпрому». Поки що суперечка йде лише про суму в 2,6 мільярда доларів, проте вже найближчим часом ця нова газова війна може привести до газової ізоляції України ...

Продовження. Початок читайте тут: Газова історія України. Частина перша: від «Ітери» до афери і тут: Газова історія України. Частина друга: за ширмою «РосУкрЕнерго».

Знижки та печеньки великої політики

Закон, що вступив на президентський престол Віктор Янукович прийняв Україну з кабальним газовим договором за січень 2009 року, який був лише злегка ослаблений в листопаді новими домовленостями прем'єром Тимошенко і Путіна. Зокрема, був знижений обсяг обов'язкових закупівель на 2009 і 2010 рік (до 33,5 мільярдів кубометрів), а також «Газпром» тимчасово закрив очі на недобір газу, відклавши введення штрафних санкцій проти «Нафтогазу». Але зате була введена практика щомісячних розрахунків з «Газпромом», що нагадує різке посмикування повідця на який фактично була взята Україна.

Від перемоги Януковича багато українців очікували якихось змін на краще. Адже регіонали перед виборами проїли своєму електорату лисину обіцянками «налагодити відносини з Росією», «домовитися про зниження ціни на газ» і «запустити промисловість». Але ці обіцянки фактично залишилися невиконаними. Відносини з Росією продовжували погіршуватися, фактично Москва почала проти Києва економічну війну, посиливши умови відносин відразу ж після обрання Януковича. Складалося таке враження, що Путін ставив на Тимошенко, а тут вибори недоречно виграв Янукович. І він досить «напаскудив» Віктору Федоровичу, загострюючи україно-російські відносини і внісши значну лепту в провокування другого Майдану - відразу після якого поцупив у України Крим.

Домовитися про зниження ціни на газ Януковичу теж не вдалося. На початку 2010 року вартість російського газу чудесним чином стрибнула з 210 до 300 доларів (перевищивши вартість газу для Німеччини), а в 2011 році перевищила 400! І «донецькі» були змушені підписати з Москвою т.зв. Харківські угоди, які давали Україні знижку на газ у розмірі 100 доларів в обмін на продовження оренди баз ЧФ РФ в Криму ще на 30 років. По суті, з української сторони це була політична капітуляція, а з російської - шулерство (маніпуляція цінами на газ). І це повторилося в листопаді 2013 року, коли Росія знову надала Януковичу ще одну знижку на газ, а також 15-мільярдний кредит для ... покупок російського газу. В обмін на відмову підписання Асоціації з ЄС і згоду України на вступ до МС.

В Україні більш ніж достатньо ідіотів, які вважають що «співпраця» з МВФ благотворно впливає на розвиток української економіки. І ще більше дурнів, які вірили, що «братські» газові знижки Москви 2010 і 2013 років були якраз тими обіцяними пільгами, отриманими Україною за «відновлення відносин з Росією» і вступ до МС, які повинні були «підняти» українську промисловість і економіку в цілому. На жаль, в це не вірили навіть підписували договори з Путіним і Медведєвим «донецькі» - зрозуміли, що їх на ... в загальному, підкріплену не надіслали.

Порівняємо умови газових відносин України і Росії трьох часових періодів. У 90-е «Газпром» був лише одним з багатьох постачальників газу в Україну, в основному відносини з ним зводилися до транзиту російського газу в Європу (і злодійства оного з ГТС). Російські компанії продавали українським компаніям будь-яку кількість газу в ціновому діапазоні 50-80 доларів, іноді навіть по бартеру (крім «Газпрому»). А ще в Україні надходив дуже дешевий середньоазіатський газ (по 37 доларів + транзит), що купується як українськими компаніями безпосередньо, так і через російську "Ітеру" - теж наполовину по бартеру, але за нього українська сторона теж весь час «забувала» платити. І все це практично без всяких умов!

За умовами угод з російською стороною 2001-2004 р.р. Україна, в обмін на приєднання до путінського проекту ЄЕП, отримувала «пільгу» у вигляді 30 мільярдів російського газу (з можливим збільшенням до 58), що поставляється «Газпромом» бартером в якості оплати за транзит. Плюс Росія залишала коридор для транзиту в Україну середньоазіатського газу (по 37-43 долара плюс транзит), але тільки для компаній «Eural TransGas» і «РосУкрЕнерго».

Погодимося, що дані умови цілком можна назвати пільговими, хоча на той момент вони такими і не були. Просто вуглеводні тоді коштували дешево, і без «світових» націнок, а «Газпром» ще не монополізував газовий ринок навколо України. Та й сама Україна ще не посварилася на смерть з Туркменістаном через свої хронічні неплатежі і шахрайських схем бартерного розрахунку калошами і старими тепловозами. І в таких умовах українська промисловість могла працювати на повну силу, без будь-якої економії газу - хоча в реальності виробництво тоді скоротилося до половини від рівня 1990 року.

Порівняємо це з умовами договорів 2009, 2010 і 2013 років. Повна монополія «Газпрому» на поставку газу в Україну, втрата середньоазіатського ринку газу, нав'язані Москвою обов'язкові обсяги закупівлі газу, загроза штрафів за «недобір», щомісячні розрахунки. Плюс розрахункова ціна за російський газ, яка з 2011 року перевищувала 400 доларів - так що навіть з подвійною знижкою (у кінці 2013 року) його кінцева вартість становила б 210-230 доларів.

початок краху

Для української промисловості це було занадто дорого, що погіршилося падінням світових цін на метал - і не забарилося позначитися на обсягах виробництва в Україні. У плюсі ​​були (і то тимчасово) лише хімкомбінати, куплені в 2010-2013 р.р. олігархом Фірташем. Він придбав їх для переробки 11 з гаком мільярдів кубометрів газу, які відсудив назад у «Нафтогазу» (при Тимошенко їх конфіскували у «РосУКрЕнгерго» в рахунок оплати боргів). Подейкували, що на увазі близькості Фірташа з Могилевичем і його зв'язками з російською «газової мафією», він міг би потім укласти окремий контракт на закупівлю газу у Росії або Туркменістану, дійсно пільговий.

Зростання цін на газ викликав тоді і підвищення його вартості для населення України, оскільки 20 мільярдів кубометрів газу українського видобутку на всіх не вистачало. У 90-х тарифи для населення розраховувалися за ціною газу близько 35 доларів, в 1999-2006 р.р. газ відпускався по 190 гривень (38 доларів) без обмежень, в 2006-2008 його ціна піднялася до 340 гривень (68 доларів). Восени 2008 року тарифи на газ в Україні знову зросли і стали диференційованими: при споживанні до 2500 кубометрів на рік - 495 гривень (99 доларів), при споживанні від 2500 до 6 тисяч кубів - 800 гривень (160 доларів). На тлі кризи, що вибухнула це був важкий удар по населенню, але потім падіння гривні і збільшення зарплат кілька «змазали» ці тарифи.

Але в серпні 2010, вже при Януковичі, тарифи почали наздоганяти піднявся долар. При споживанні до 2500 кубів на рік вони зросли до 798 гривень (99 доларів), і при споживанні від 2500 до 6 тисяч кубів до 1207 гривень (150 доларів), наявність лічильника давало знижку близько 5%. Відповідно, підросли тарифи на опалення і гарячу воду. Це підкинуло оберемок дров в розгорається багаття протестів опозиції, а прихильник Януковича кілька зажурилися.

Регіонали ще рік обіцяли домовитися з Росією про зниження ціни на газ, але вона лише зростала, і тоді прем'єр Азаров придумав для виборців морквину, пообіцявши , Що в 2023 році Україна зможе повністю забезпечувати себе газом власного видобутку. Пізніше цю обіцянку підхопили вже Яценюк, а потім Порошенко - і можливо, вони виконають його, але тільки ціною повної деіндустріалізації країни.

Схоже, що російська політика «ведмежих обіймів» не подобалася самим регіоналам: бачачи, що Росія не йде на значні поступки в питанні ціни на газ, вони продовжували «євроінтеграцію» України до самої осені 2013 року, і відмовилися від неї вже тільки будучи припертий до стіні розпочатої Росією економічною війною. Але було вже пізно.

Коли в Києві відбулася «революція гідності», то в Москві автоматично розірвали домовленості листопада 2013 року і анулювали другу знижку на газ (так толком і не запрацювала). Даний хід був цілком логічний (не хочете в ТС - не буде знижки), тут до Кремля ніяких претензій не було. Але потім в березні 2014 року Росія анексувала Крим, влаштувавши там спецоперацію з анонімними «зеленими чоловічками» і спектакль з «референдумом», після чого заявила, що Харківські угоди від 2010 року теж більше не дійсні, оскільки ЧФ РФ більше не орендує кримські бази. А тим часом до серпня 2014 року «Газпром» підняв ціну на газ до 485 доларів.

Цинічну хупцу більш сильного агресора в Києві тоді проковтнули мовчки і з переляком, мабуть побоюючись, що Путін захоче забирати собі ще кілька областей. Все, на що наважилася «кривава хунта», це «нишком" не доплачувати за купується російський газ, обсяги якого почали різко скорочуватися.

Хто заднім розумом сильний?

Борги за газ завжди були головним бичем економіки України. Вони не давали їй вільно дихати в 90-е, вони змусили її підписувати невигідні контракти в «нульові», і вони ж загнали її в енергетичний глухий кут за останні кілька років. Зараз Київ намагається вийти з цього глухого кута шляхом сутяжничества з «Газпромом» в Стокгольмському суді. Але чи вийде?

нинішня україно-російська газова війна (Третя за рахунком) почалася навесні 2014 року зі скасування «Газпромом» своїх знижок для «Нафтогазу», а також запуском системи штрафів за недобір - раніше (при Януковичі) майже не застосовувалася. Підставою було одностороннє розірвання Москвою всіх домовленостей 2010-2013 років, давали знижки, що знижували обсяги обов'язкових закупівель і відкладали штрафи за недобір. Заодно Москва зажадала назад вже виданий уряду Азарова кредит в 3 мільярди доларів, виданий «Нафтогазу» для розрахунків з «Газпромом».

Україна зі свого сторону ... просто закопала голову в пісок. Кредит вирішили не віддавати, штрафи не платити, закупівлі газу російського знижувати. Однак транзитний договір з «Газпромом» в Києві не чіпали (там все влаштовувало), зате потім вирішили зі свого боку викотити Москві рахунок за скорочення його обсягів - мовляв, це принесло збитки «Нафтогазу». З усіма своїми претензіями боку і звернулися в Стокгольмський суд, що став основною ареною цієї газової війни. І поки що фортуна була прихильна до «Нафтогазу»: йому вдалося висудіть фактичне скасування кабальної умови обов'язкових обсягів закупівель газу (початковий пункт договору 2009 року), знизивши з з 52 до 4-5 мільярдів кубометрів на рік, і анулювати штрафи за його невиконання. А також враховувати знижки Харківських угод (Стокгольм не визнав анексію Криму) і переглянути вартість газу в сторону «ринкової», що знизило ціну спожитого в 2014 році російського газу з 485 до 352 доларів.

Потрібно зауважити, що якби суд підтримав всі претензії «Газпрому» і змусив би «Нафтогаз» заплатити за все обумовлені договором 2009 року обсяги російського газу за ціною встановленої Москвою (плюс штрафи і пеня), то Україна б залишилася винна Росії від 57 до 75 мільярдів доларів! Тому перемога в Стокгольмському суді була дійсно історичною. І це був перший такий випадок, коли Київ зміг ефективно використовувати офіційну третю сторону (міжнародний суд) в своєму газовій суперечці з Москвою.

Тим часом ситуація на світовому ринку газу теж сприяла Україні: в 2015 році ціни на нього пішли різко вниз, до 250, а потім до 210 доларів. Це дозволило «Нафтогазу» влаштувати політико-економічний трюк: почати закуповувати газ в Європі (фактично російський, але у польських і словацьких компаній), одночасно скорочуючи прямі закупівлі у «Газпрому». Сенс цього кульбіту? Виключно політичний! Однак ходили чутки, що на цьому непогано заробляли якісь посередницькі фірми, наближені до Банкової.

А от пересічні українці від усього цього лише програли. Прикриваючись вимогами МВФ, уряду Яценюка в 2015-му і уряд Гройсмана в 2016-му роках провело масштабне підвищення тарифів на газ буквально в рази, що буквально підкосило сімейні бюджети мільйонів українських сімей.

У квітні 2015 го газ вже коштував 3600 гривень (при споживанні до 2400 кубів на рік) і 7100 гривень при споживанні понад - відповідно, 163 і 322 долара за курсом (22). Однак газ, що відпускається для ТЕЦ і котелень, подорожчав тільки до 2934 гривень (133 долари), що зробило зиму 2015-2016 р.р. не настільки шокуючою для українських споживачів. Зате в травні 2016- го Гройсман заднім числом (з квітня) ввів загальну ціну на газ в розмірі 6879 гривень (264 долара), без всяких знижок. І Україна заволала від болю, навіть не дивлячись на щедро роздаються субсидії (які нині відбирають взад).

Найобурливіше в цьому було те, що підстави для підвищення вартості газу не було. Ринкова вартість газу українського видобутку становила в 2015-2016 р.р. близько 1350 гривень (включаючи транспортування і прибуток облгазів), і піднімати її «від ліхтаря» було просто протизаконно (по антимонопольному законодавству). Влада пішла на хитрість: уряд Яценюка додало до цієї ціни більш 100% податків і ренти, а уряд Гройсмана додало ще 3500 гривень якихось «інвестицій в газовидобуток.

По суті це була афера і кабала, похлеще тієї, яку «Газпром» влаштував «Нафтогазу». І якби опозиційні українські політики дійсно б хотіли допомогти українському народові в питаннях тарифів, вони б напевно могли б домогтися скасування цих підвищень в судах - в тому числі в Стокгольмському. Але, схоже, що ні «Оппоблок», ні Рабинович з Мураєва, і не Тимошенко чи Ляшко цього не хочуть. Їм куди простіше стрясати повітря порожніми гаслами.

А ось перемога «Нафтогазу» над «Газпромом» в міжнародному суді сильно запаморочила голови українських політиків. Зараз вони не просто намагаються стягнути з «Газпрому» присуджений тому борг в 2,56 мільярда доларів (вперше не Україна виявилася винна за газ, а їй!), А забрати його активами проекту «Північний потік-2». Сенс цієї затії зрозумілий: київські політики всіма силами намагаються зірвати будівництво другої гілки «Nord Stream», боячись, що одного разу «Газпром» скоротить транзит газу через Україну до мінімуму. Деяка логіка в цьому є, але виконання просто жахливе!

Справа в тому, що українські політики, як завжди, спритні хитрувати в тактиці, але абсолютно тупі в стратегії. Так, скорочення транзиту російського газу принесе «Нафтогазу» мільярдні збитки, але це не так болісно, ​​як залежність всієї української економіки від російської монополії на газ. Подивимося навколо: на сході зараз ми можемо купувати газ тільки у «Газпрому», а на заході теж у того ж «Газпрому» (у його дочірніх структур та СП в Європі). З усією сторін один «Газпром», прямо облога якась! І ця облога триває, мінімум, з 2009 року.

Зараз окрилений успіхами «Нафтогаз» намагається підняти тариф на транзит російського газу з 2,7 доларів за кожен сто кілометрів до 42 доларів (12 за «вхід» і 30 за «вихід»), одночасно «змусивши» росіян не скорочувати, а навіть збільшити транзит газу до 100 мільярдів кубометрів. Сенс цієї затії зрозумілий: отримувати в рік 4,2 мільярда доларів, лежачи під розлогою вишнею. Зараз же «Нафтогаз» має з транзиту лише близько 2 мільярди доларів (максимум).

Але більш фатальної помилки Києва годі й уявити! Звичайно, чотири мільярди доларів на рік на халяву начебто і добре, і розпиляти їх можна буде, але як же українська економіка в цілому? Української промисловості потрібно багато дешевого газу, якщо звичайно вона збирається відродитися. Та й тарифи для населення потрібно повернути до реальними ринковими цінами, прибравши незаконні націнки. Але найголовніше, що Україні потрібні альтернативні джерела газу, як це було до 2006 року. А якщо відкинути фантазії про дирижаблі, що летять до нас з Катару, то поки що єдиною альтернативою «Газпрому» є відновлення відносин з Туркменістаном. Благо у того є зайві 30-35 мільярдів кубометрів газу в рік, які йому поки нікуди прилаштувати (Росія припинила закупівлю туркменського газу).

Але транзит цей може здійснюватися поки що тільки через газопровід «Середня Азія - Союз», що йде по території Росії. А щоб тариф за цей транзит був невисоким, і щоб цей транзит взагалі був можливий, Україна не повинна зараз смикати ведмедя за вуса і виставляти «Газпрому» збільшений в 15 разів тариф за прокачування газу в Європу.

Поки що на стороні київських політиків чисто математичні розрахунки. На гіпотетичні 4,2 ​​мільярда доларів, виручені за транзит російського газу, можна купити у того ж «Газпрому» або «в Європі» 18,2 мільярда кубометрів газу по 230 доларів. Але це за умови, що транзит газу буде не менше 1000 мільярдів кубів на рік, і що його ціна не підвищиться знову.

На іншій стороні ваг - реальні велічезні ОБСЯГИ середньоазійського газу. Для закупівлі якого потрібні гроші, причому, бажано, по передоплаті (у України в Середній Азії нехороша репутація «кидали») і сприятливі умови його транзиту по російському газопроводу «Союз». Якби вартість транзиту у «Нафтогазу» і «Газпрому» була б однаковою, як колись, то за шлях з Азії в Україну довжиною 2500 км довелося б зараз платити додатково 67 доларів за кожен тисячу кубометрів газу. Однак даний тариф можна було б і знизити, при бажанні. І тоді все впиралося б лише в саму ціну середньоазіатського газу - змогли б українські переговорники уламати «Туркменбаши Другого» на 150-160 доларів? Адже Китай купує у них по 185. Але, по крайней мере, Україна могла б мати хороший альтернативне джерело газу.

Ось тільки цей альтернативний джерело газу потрібен лише в одному випадку - якщо Україна буде відновлювати і нарощувати свій промисловий потенціал. Зараз же, взявши курс на економіку «аграрної держави» з енергетикою на соломі і біогазі, Україна споживає всього 31 мільярд кубометрів газу, з них 20 мільярдів власного видобутку. Дійсно, навіщо їй зараз якісь альтернативні джерела газу?

Однак вирватися з кабали «Газпрому» шляхом ліквідації своєї промисловості це сама дурна ідея, яка коли-небудь приходила в голову київським політикам. Тому що своїм куцим розумом, що не бачить нічого далі найближчого тендеру по розпилу бюджетних фондів, вони не розуміють, що деіндустріалізація України фактично означає наступ в ній епохи «темних віків», аналогічної економічному занепаду Західної Європи в ранньому Середньовіччі. Коли люди теж вирішили, що для повного щастя їм вистачить пшеничного поля і пари свиней.