У Радянському Союзі існувала централізована система обліку трудящих. У кожного працівника була трудова книжка, куди вносилися відомості про всіх місцях роботи цієї людини. Зараз трудові книжки старого зразка також існують, хоча їх статус зовсім інший. В умовах «сірої» економіки трудова книжка сприймається досить анекдотично, передає інформаційно-аналітичний портал Inpress.ua.
У цей день, 20 грудня 1938 року радянська влада прийняли рішення про введення трудових книжок. Їх придумали ще в 1918 році, але потім відмінили.
Разом з Конституцією РРФСР 1918 року був оформлено «Додаток до статті 80-ї Кодексу законів про працю» Всеросійського Центрального Виконавчого Комітету - «Правила про трудові книжки».
Індивідуальний документ - трудова книжка - скасовував будь-які посвідчення особи для: 1) осіб, які жили на нетрудовий дохід, надходження з майна,% з капіталу; 2) осіб, які працювали за наймом; 3) членів рад і правлінь акціонерних товариств, компаній і всякого роду товариств і директорів цих товариств; 4) приватних торговців, біржових маклерів, торгових і комерційних посередників; 5) осіб вільних професій, якщо вони не виконували суспільно-корисну функцію; 6) осіб, які не мали певних занять.
Місцевими Радами установам (роботодавцям) були запропоновані терміни заповнення трудових книжок - не рідше одного разу на місяць, коли в цьому документі проводився запис про виконання громадянами суспільних робіт і повинностей.
Це закріплювалося «Конституційним законом про працю» (КЗпП) в грудні 1918 року. Тоді ж Народний Комісаріат Праці затвердив статус і форму трудової книжки.
Було наказано вказувати в документі: прізвище, ім'я, по батькові та час народження власника; назва та адреса профспілки, до якого він належить; категорію, що привласнюється при зарахуванні на роботу цінових комісіями профспілок. Власник повинен був засвідчувати підписом всі записи в трудовій книжці, При звільненні з роботи документ залишався у його власника
У 1923 році трудові книжки були скасовані і на зміну їм були знову введені посвідчення особи.
21 вересня 1926 року постановою Ради Народних Комісарів СРСР були введені трудові списки; з осені 1926 року велися трудові списки, на основі яких працівникам видавалися довідки.
З 15 січня 1939 року в СРСР знову введені трудові книжки єдиного зразка для робітників і службовців усіх державних і кооперативних підприємств та установ. C 1940 року затверджений вкладиш до трудової книжки.
9 липня 1958 була затверджена «Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», в якій детально регламентувався порядок заповнення, зберігання, обліку та видачі працівникам трудових книжок. До 1970 року ця Інструкція зазнала багато змін, отримувала доповнення і роз'яснення аж до прийняття нових положень трудового законодавства.
6 вересня 1973 року Рада Міністрів СРСР і ВЦРПС з метою подальшого поліпшення порядку ведення трудових книжок робітників і службовців прийняли Постанову «Про трудові книжки робітників і службовців». 20 червня 1974 року було затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, зміни і доповнення мали місце в 1985 році і в 1987 році, а також в 1990 році.
В пост-радянських часів від трудових книжок збиралися відмовитися, але цей рудимент колишніх соціально-економічних відносин продовжує існувати. В цілому, українське трудове законодавство не дуже дотримується на ринку праці.
як повідомляв Inpress.ua , роботодавців зобов'язали платити українцям компенсації за несвоєчасну виплату зарплат при звільненні. Верховний Суд виніс рішення, за яким компанія зобов'язана видати працівнику його трудову книжку і повну зарплату (з усіма компенсаційними виплатами, обумовленими в трудовій угоді) в день його звільнення.
Відзначимо, що порушення пов'язані з безправністю людей, з великою кількістю безробітних - адже є офіційні показники безробіття і є приховане безробіття. Зараз люди бояться втратити місце, тому вони залежні від роботодавця , Зазначає правозахисник Євген Захаров.
А більшість українців, звільняючись з роботи, намагаються піти за угодою сторін (стаття 36 п.1 КЗпП), а не за власним бажанням (ст. 38), як було прийнято раніше . Як роз'яснили в Мінсоцполітики, звільнення за угодою сторін вигідно тим українцям, хто поки не знайшов нову роботу. Адже отримавши такий запис в трудову, можна стати на облік в Держслужбу зайнятості і отримувати допомогу по безробіттю вже з восьмого дня після звільнення. А який залишив роботу за власним бажанням зможе це зробити тільки з 91-го дня. Однак в першому випадку потрібна згода роботодавця, а при звільненні «за власним бажанням» - немає.
Нагадаємо, за поточний рік рівень безробіття в Україні істотно знизився, але продовжує залишатися високим . Особливо це стосується жінок - молодих матерів, випускниць вузів. У зв'язку з цим Державна служба зайнятості розширює список професій, за якими можливе навчання.
Детальніше про кар'єрні перспективи молодих українців читайте в статті Дениса Скворцова «Зарплата і освіта: як не стати двірником з дипломом» .
Читайте також:
Харків оголошений столицею України
В Америці офіційно скасували рабство
На карті з'явився новий сусід України
У Румунії почалося народне повстання
Відкрито десятий супутник Сатурна
Відкрито найвищий у світі міст
У Польщі ввели військовий стан
У Києві заарештований австрійський «шпигун»
Російська опозиція спробувала кинути виклик Путіну
Похований Патріарх Московський і всієї Русі
