18 січня 2008, 16:20 Переглядів: 
Уроки фольклору. Повідавши чимало європейських країн, письменник прекрасно розумів убозтво своєї Батьківщини.
До сих пір його бояться перевидавати в повному обсязі. Незважаючи навіть на те, що саме він придумав сучасне український правопис і склав перший український історичний роман. Чим же так не влаштовує Куліш наших нинішніх інквізиторів від культури? Незалежністю!
ЧУЖИЙ СЕРЕД СВОЇХ. До цього жовчному і гострого на язик письменнику найкраще підходить визначення: свій серед чужих, чужий серед своїх. З одного боку - затятий казакофіл і збирач народного фольклору. З іншого - його ж нещадна критика, який назвав всіх кобзарів скопом "п'яними и темними", а їх творчість - "п'яніцькою бреходурнопеєю про людожерів-козаків".
Таким же подвійним було і походження Куліша. Самого себе він вважав аристократом. Але якесь підозріле дворянство мав тільки його дід. А вже батько Пантелеймона втратив право бути зарахованим до шляхетного стану і записався в звичайні козаки, незважаючи на те, що володів родовим хутором в Чернігівській губернії і навіть кріпаками мужиками. Через відсутність свідоцтв про дворянське походження Куліша виключили з Київського університету св. Володимира. За часів Миколи I там мали право вчитися тільки дворянські діти.
Історія з виключенням Куліша з другого курсу - досить темна. Мабуть, вступаючи на навчання, він назвався дворянином і пообіцяв надати відповідні документи в надії, що адміністрація про це забуде. Але в ректораті не забули, і молодий полуказак-полушляхтіч відправився на вільні хліби, виринувши вже в столиці Російської імперії на посаді старшого вчителя гімназії і одночасно викладача російської мови в Петербурзькому університеті. Як його туди взяли, залишається загадкою. Адже сам Куліш не мав не тільки вищої освіти, а й середнього. Він встиг закінчити тільки п'ять класів гімназії в провінційному Ніжині, залишивши її чи то через брак коштів, чи то через відсутність волі боротися з нудьгою, яку приносили загальнообов'язкові предмети.
ГЕНІЙ БЕЗ ДИПЛОМА. Недовчена героя цієї статті Україна зобов'язана спрощеним правописом, яке він придумав. До великої орфографічною реформи Панька Куліша (так найчастіше його називали приятелі), українці користувалися общерусским правописом, які залишилися ще з часів Київської Русі. Вони теж вживали "яті", "єри", не знали апострофа. Кулішу все це здавалося дуже складним, і він запропонував так зване "фонетичне" правопис. За принципом: "пишемо, як чуємо". Як, користуючись ним, можна робити помилки - розуму незбагненно! Проте, багатьом нинішнім школярам не по зубам навіть примітивна "Кулішівка", створена спеціально для освіти відсталих мужиків.
До весни 1847 року Кулішу надзвичайно щастило. У Київському університеті він познайомився з професором російською словесності Михайлом Максимовичем. Зблизило їх божевілля на українському фольклорі. Куліш показав професорові саморобна збірка пісень, які він записав від своєї матері. Мати, до речі, абсолютно не вміла читати. Тому збірка вийшла самий, що ні на є справжній, істинно народний, вільний від будь-яких книжкових впливів.
Професор Максимович звів фольклориста-недоучку з інспектором училищ Київського навчального округу Юзефовичем. Згадуючи згодом про це корисні знайомства, Пантелеймон писав, що Юзефович опікав його просто на диво: постачав книжки і рукописи, допоміг надрукувати в університетській друкарні історичний роман "Михайло Чарнишенко або Малоросія вісімдесят років тому" і навіть надав за казенний рахунок відрядження в Київську губернію. Куліш мандрував по ній з перервами цілих два роки. Результатом наукової експедиції стала збірка народних пісень і легенд "Записки о Южной Руси". Молодий автор придбав літературне ім'я.
Але на схилі років Куліш відгукнувся про ті благословенні часи з сарказмом:
З того ж то ми й годині Вкраїну
Вібріхуваті начали,
І на Петра й на Катерину
Хулу та наклеп верзлі.
Написано це було явно в піку Шевченка і його поемі "Сон" зі знаменитими рядками про Петра Першого, який "розпінав нашу Україну" і Катерину II, яка, по Тарасової версії, "доконала вдову-сиротину".
КАТАСТРОФА 1847
Смуга везіння закінчилася, коли Третє відділення - політична поліція Миколи I накрила в Києві Кирило-Мефодіївське братство, замишляють перетворення Російської імперії у федерацію слов'янських республік. Слідство показало, що Куліш перебував у листуванні з більшістю членів братства. І не тільки перебував, але ще і підписував свої послання титулом "гетьман".
У всі часи жандармам не вистачало почуття гумору. Збіговисько інтелігентних бюлетенів вони прийняли за глибоко законспірований підпільний центр. Куліш був заарештований у Варшаві в той самий момент, коли разом з молодою дружиною він прямував за кордон сьорбнути європейського повітря і набратися туристичних вражень. Замість Берліна і Праги довелося опинитися в Петербурзі на допиті у начальника штабу корпусу жандармів генерала Дубельта. Питання генерала: "Чи правда, що ви мали намір бути гетьманом українським?" Куліш запам'ятав на все життя.
Дурний жарт коштувала йому двох місяців у фортеці під час слідства і посилання в Тулу. Це було чисто символічне покарання. У підмосковному місті малоросійський літератор редагував "Тульські губернські відомості" і жив за панібрата з губернатором Козодоєва, про який в автобіографії відгукнувся: "Людина, як людина". Там же він здружився з місцевим жандармським капітаном Гусєвим і навіть переселився разом з дружиною в його особняк, де поліцейський і засланець разом ганяли чаї. Ось так в старі часи перепліталися в Росії політичні злочинці і ті, кому за службовим обов'язком належало за ними доглядати!
Тульська посилання тривала три роки. А потім Микола I простив Куліша. Доброзичливці показали цареві малюнки невдалого "гетьмана". Імператор розчулився і тут же дозволив засланого редактору повернутися в Петербург. Правда, заборона на публікації Куліша не було знято. Але він тут же знайшов вихід, засипавши петербурзькі журнали своїми перекладами іноземних авторів під різними псевдонімами.
Смерть Миколи I і прихід ліберальних Олександрівських часу повернули Кулішу колишню свободу. Початок 60-х років застало його маститим літератором. До цього часу він опублікував два варіанти роману "Чорна рада" (російською та українською мовами), відредагував і видав зібрання творів Гоголя, отримавши за це три тисячі рублів (10 відсотків від прибутку), спільно з Миколою Костомаровим видавав перший україномовний журнал в Петербурзі "Основа", довів до розуму рукописи втекла від чоловіка Марії Маркович, складати під псевдонімом Марко Вовчок ...
Куліша вважали главою "української" партії, затятим націоналістом і раптом він спалює все, чому поклонявся, і поклоняється всьому, що спалював. Одне за іншим з-під пера письменника виходять вже не романи, а історичні дослідження на документальному матеріалі - тритомна "Історія возз'єднання Русі", "Мальована Гайдамаччина" і "Отпадение Малоросії від Польщі". Відтепер Куліш не бачить нічого прогресивного в запорізькому козацтві, яке оспівував в молодості. Тепер козаки для нього - просто бандити і вбивці. Ні про яку державу вони не мріяли. Їх ідеалом було випити і пограбувати. Єдиною ж прогресивної силою на Україні, яка покінчила і з татарськими набігами, і з польським засиллям, вчорашній казакофіл визнає Російську імперію.
Немає нічого дивного, що з такими думками навіть в незалежній Україні Куліш залишається напівзаборонених автором. "Чорна рада" включена до шкільної програми. Але вже передмову до неї, де автор говорить про політичне нікчемність гетьманів, учням не показують. Що ж стосується історичних творів Куліша, то їх просто бояться видавати.
АВТОР ТЕРМІНА "хуторянства"
Жоден з українських класиків не говорив своїм землякам таких жорстких і неприємних істин, як Куліш. У трактаті "Хутірська філософія" він писав: "Ми Залишайся татарськими недобитками даже и тоді, коли татари, в свою черга, були нами Побиті и прідушені".
Куліш першим почав викривати просочені дешевим нарцисизмом українські історичні міфи. Скільки перевели у нас чорнила на вихваляння Києво-Могилянської академії! Яким святилищем наук її тільки не описували. А вимогливий автор "Хуторський філософії" виніс зневажливий вирок цьому закутковому навчальному закладу на задвірках Європи: "Могилянська академія не дала нам жодних чудовим таланту". І спробуйте з ним посперечатися! Адже і Сковорода, і Феофан Прокопович - найвідоміші випускники Могилянки - до переліку всесвітньо відомих учених не входять. Обидва вони - всього лише начитані підмайстри західних філософів, так і не створили оригінальних світоглядних систем - зірки провінційного масштабу.
Навіть Богдана Хмельницького Куліш називає "україно-польським Батиєм", згадуючи "Жахливе вініщення народу, подібне до того, что над нами вчинили татари на чолі з Батієм та его наступником, а Згідно на чолі з Богданом и Юрієм Хмельницький". Він добре знав по мемуарів XVII століття зворотний бік "національно-визвольної війни" - то, як Богдан розплачувався своїми ж земляками з кримськими союзниками, дозволяючи їм збирати ясир по селах.
Куліш ніби передчував, до чого призведуть брудні його колег-романтиків вже в XX столітті. Віддавши борг юнацької ідеалізації козацтва, в зрілі роки він зумів розвінчати ті фантоми, які в епоху Кирило-Мефодіївського братства сам породжував разом з Шевченком і Костомаровим.
ЗА РУСЬ триєдиного!
Протягом усіх років після 1991-го в Україні тільки те й роблять, що шукають "національну ідею". А адже вона давно є! Її сформулював ще Куліш у своєму пізньому вірші "Національний ідеал". Спочатку він описує розпад єдиної Русі після навали Батия:
Як налягло на Русь татарське ліхоліттє,
Зісталось в Києві немовби только сміття.
На Клязьмі й на Москву позабігалі люде
І візіралі, хто з киян туди прибуде.
І всі, что руської єдіності Жадан,
На Клязьмі й на Москву помалу прібувалі.
Московської Русі, на думку Куліша, вдалося зберегти духовну спадщину загиблої Русі Київської. Саме туди відбулася міграція слов'янського населення з Київщини. І він має рацію - носії давньоруської культури переселилися саме під захист московських князів. А далі настав період петербурзької імперії Петра Першого. Для автора вірша - це глибоко прогресивний державний механізм, на відміну від гетьманських міжусобиць періоду Руїни:
Імперія - се влада булу над ворогами,
Над ханом, турчином, Литвою и ляхами ...
І що б там ні Було гіркого на Вкраїні,
А густо забуяла наш нарід на руїні.
Де нас десятками за Паліїв лічілі,
Там міліонамі край рідний ми осілі.
Куліш розуміє, що тільки імперія забезпечила процвітання і самоповагу українського народу. Тільки завдяки їй і її перемогам він зміг розселитися на території розгромленого Кримського ханства. А в майбутньому автор "Національного ідеалу" прозріває оновлену триєдину слов'янську імперію:
Втомившись з попелів козацької руїни,
Клікнімо до Синів слов'янської родини:
Топімо ж у Дніпрі ненависть братню дику,
Спорудьмо втрьох одну імперію велику,
І духом трьох братів освячення диктатор,
Нехай дает нам лад свободи Імператор.
На відміну від Шевченка, який нічого не знав про майбутнє, крім банальної впевненості, що "буде син и буде мати", Куліш мав цілком певний суспільно-політичний ідеал, який і проповідував у своїй поезії.
Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram
Ви зараз переглядаєте новина "Історії від Олеся Бузини: Прозріння хутірського філософа". інші Останні новини України дивіться в блоці "Останні новини"
АВТОР:
Олесь Бузина
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою і натисніть Ctrl + Enter
Орфографічна помилка в тексті:
Послати повідомлення про помилку автора?
Виділіть некоректний текст мишкою
Дякуємо! Повідомлення відправлено.
Чим же так не влаштовує Куліш наших нинішніх інквізиторів від культури?Питання генерала: "Чи правда, що ви мали намір бути гетьманом українським?
