Іван Андрійович Крилов біографія

Іван Андрійович Крилов - біографія

відомий: письменник , поет , перекладач , байкар

Країна: Росія

Категорія: письменники

Знак зодіаку: Водолій

Дата народження: 13 лютого 1769г.

Дата Смерть: 21 листопада 1844г. (75 років)

Біографія додана: 1 Квітня 2014.

Іван Андрійович Крилов (2 (13) лютого 1769 Москва - 9 (21) листопада 1844 Санкт-Петербург) - російський поет, байкар, перекладач, письменник.

В молодості Крилов був відомий перш за все як письменник-сатирик, видавець сатиричного журналу «Пошта духів» і ходила в списках пародійної трагікомедії «Трумф», висміює Павла I.

«Заспівай, светик, нехай не соромиться він! Що якщо, сестриця,
При красі такий і співати ти майстриня, -
Адже ти б у нас була цар-птах! »
( «Ворона і Лисиця», байка, 1807);

Крилов Іван Андрійович

Крилов є автором понад 200 байок з 1809 по 1843 рік, вони вийшли в світ в дев'яти частинах і перевидавалися дуже великими на ті часи тиражами. У 1842 році його твори вийшли в німецькому перекладі. Сюжети багатьох байок сходять до творів Езопа і Лафонтена, хоча чимало і оригінальних сюжетів.

Багато вирази з байок Крилова стали крилатими.

Батько його Андрій Прохорович Крилов (1736-1778) вмів читати і писати, але «наук не вчився», служив в драгунському полку, в 1772 р відзначився при захисті Яицкого містечка від пугачовців, потім був головою магістрату в Твері і помер, залишивши вдову з двома малолітніми дітьми.

Іван Крилов перші роки дитинства провів в роз'їздах з сім'єю. Грамоті вивчився вдома (батько його був великий любитель читання, після нього до сина перейшов цілу скриню книг); французькою мовою займався в сімействі заможних сусідів.

У 1777 він був записаний в цивільну службу підканцеляристом Калязинського нижнього земського суду, а потім Тверського магістрату. Ця служба була, мабуть, тільки номінальною і Крилов вважався, ймовірно, у відпустці до закінчення навчання.

Навчався Крилов мало, але читав досить багато. За словами сучасника, він «відвідував з особливим задоволенням народні зборища, торгові площі, гойдалки і кулачні бої, де штовхався між строкатим натовпом, прислухаючись з жадібністю до промов простолюдинів».

У 1782 р Крилов ще значився підканцеляристом, але «у оного Крилов на руках ніяких справ не було», і платні він, мабуть, не отримував. Нудьгуючи безплідною службою, Крилов в кінці 1782 р поїхав до Санкт-Петербурга з матір'ю, яка мала намір клопотати про пенсію і про краще пристрої долі сина.

Крилова залишилися в Санкт-Петербурзі до серпня 1783 р і клопоти їх були безплідні: після повернення, незважаючи на довготривале незаконне відсутність, Крилов звільнився з магістрату з нагородженням чином канцеляриста і стає на службу в петербурзьку казенну палату.

В цей час великий славою користувався «Мельник» Аблесимова, під впливом якого Крилов написав, в 1784 р, оперу «Кофейница»; сюжет її він взяв з «Живописця» Новикова, але значно змінив його і закінчив щасливою розв'язкою. Крилов відніс свою оперу до книгопродавцу і друкареві Брейткопф, який дав за неї авторові на 60 рублів книг (Расіна, Мольєра і Буало), але опери не надрукували.

«Кофейница» побачила світ тільки в 1868 (в ювілейному виданні) і вважається твором вкрай юним і недосконалим, до того ж написаним незграбними віршами.

При звіряння автографа Крилова з друкованим виданням виявляється, однак, що останнє не цілком справно; по видаленні багатьох недоглядів видавця і явних описок юного поета, який в дійшла до нас рукописи ще не зовсім обробив свою оперу, вірші «Кофейница» навряд чи можуть назватися незграбними, а спроба показати, що новомодні (предмет сатири Крилова - не стільки продажна Кофейница, скільки бариня Новомодовой) і «вільні» погляди на шлюб і моральність, сильно нагадують радницю в «Бригадир», не виключають жорстокості, властивої Скотининим, так само як і безліч чудово підібраних народних приказок, роблять оперу 16 літньо го поета, незважаючи на невитриманість характерів, явищем для того часу чудовим. «Кофейница» задумана, ймовірно, ще в провінції, близько до того побуті, який вона зображає.
У 1785 р Крилов написав трагедію «Клеопатру» (вона не дійшла до нас) і відніс її на перегляд знаменитому акторові Дмитрівське; Дмитрівська заохотив молодого автора до подальших праць, але п'єси в цьому виді не схвалив.

«А ви, друзі, як не сідайте,
Все в музиканти не годитесь. »
( «Квартет», байка, 1811 г.)

Крилов Іван Андрійович

У 1786 р Крилов написав трагедію «Филомела», яка нічим, окрім достатку жахів і криків і нестачі дії, не відрізняється від інших «класичних» тодішніх трагедій. Не набагато кращі написані Криловим в той же час комічна опера «Скажена сім'я» та комедія «Автор у прихожей», про останню Лобанов, друг і біограф Крилова, каже: «Я довго шукав цієї комедії і шкодую, що, нарешті, її знайшов». Дійсно, в ній, як і в «Скаженою сім'ї», крім жвавості діалогу і кількох народних «слівець», немає ніяких переваг.

Цікава тільки плодючість молодого драматурга, який увійшов у близькі стосунки з театральним комітетом, отримав дармовий квиток, доручення перевести з французького оперу «L'Infante de Zamora» і надію, що «Скажена сім'я» піде на театрі, так як до неї вже була замовлена музика.

У казенній палаті Крилов отримував тоді 80-90 руб. в рік, але положенням своїм не був задоволений і перейшов до Кабінету її Величності. У 1788 р Крилов позбувся матері і на руках його залишився маленький його брат Лев, про який він все життя піклувався як батько про сина (той в листах і називав його зазвичай «тятенька»). У 1787-1788 рр.

«Коли в товаришах згоди немає,
На лад їх справа не піде,
І вийде з нього не справа, тільки борошно. »
( «Лебідь, Щука і Рак», байка, 1814 г.)

Крилов Іван Андрійович

Крилов написав комедію «бешкетники», де вивів на сцену і жорстоко висміяв першого драматурга того часу Я. Б. Княжніна (Ріфмокрад) і дружину його, дочка Сумарокова (тараторять); за свідченням Греча, педант Тяніслов списаний з поганого віршотворця П. М. Карабанова. Хоча і в «пустунів», замість істинного комізму, ми знаходимо карикатуру, але ця карикатура сміла, жива і дотепна, а сцени благодушного простака Азбукін з Тянісловом і Ріфмокрадом для того часу могли вважатися дуже кумедними. «Бешкетники» не тільки посварили Крилова з Княжнин, але і накликали на нього незадоволення театральної дирекції.

«Пошта духів»

У 1789 р, в друкарні І. Г. Рахманінова, утвореного і відданого літературному справі людини, Крилов друкує щомісячний сатиричний журнал «Пошта духів», в якому бере участь, між іншим, Радищев (на це вказано А. Н. Пипіним в «Віснику Європи », 1868, травень).

Зображення недоліків сучасного російського суспільства викриваючи тут в фантастичну форму листування гномів з чарівником Маликульмульк. Сатира «Пошти духів» і за ідеями, і за ступенем глибини і рельєфності служить прямим продовженням журналів початку 70-х років (тільки хльосткі нападки Крилова на Ріфмокрада і тараторять і на дирекцію театрів вносять новий особистий елемент), але щодо мистецтва зображення помічається великий крок вперед.

За словами Я. К. Грота, «Козицький, Новиков, Емін були тільки розумними спостерігачами; Крилов є вже виникають художником ».

«Пошта духів» виходила тільки з січня по серпень, так як мала всього 80 передплатників; в 1802 р вона вийшла другим виданням.

«А я скажу: на мене вже краще пий.
Та справа розумій. »
( «Музиканти», байка, 1808 г.)

Крилов Іван Андрійович

«Глядач» і «Меркурій»

У 1790 р Крилов написав і надрукував оду на укладення миру зі Швецією, твір слабке, але все ж показує в автора розвиненої людини і майбутнього художника слова. 7 грудня того ж року Крилов вийшов у відставку; в наступному році він став власником друкарні і з січня 1792 р починає друкувати в ній журнал «Глядач», з дуже широкою програмою, але все ж з явною схильністю до сатири, особливо в статтях редактора.

Найбільші п'єси Крилова в «Глядача» - «Каиб, східна повість», казка «Ночі», сатирико-публіцистичні есе та памфлети ( «Похвальна мова в пам'ять моєму дідусеві», «Мова, говоренная повісити в зборах дурнів», «Думки філософа по моді »).

За цими статтями (особливо по першій і третій) видно, як розширюється світогляд Крилова і як зріє його художній талант. У цей час він вже становить центр літературного гуртка, який вступав в полеміку з «Московським журналом» Карамзіна.

Головним співробітником Крилова був А. І. Клушин. «Глядач» маючи вже 170 передплатників і в 1793 р перетворився в «Санкт-Петербурзький Меркурій», що видається Криловим і А. І. Клушино. Так як в цей час «Московський журнал» Карамзіна припинив своє існування, редактори «Меркурія» мріяли поширити його повсюдно і надали своєму виданню можливо більш літературний і художній характер.

У «Меркурії» поміщені всього дві сатиричні п'єси Крилова - «Похвальна мова науці вбивати час» і «Похвальна мова Ермолафіду, говоренная в зборах молодих письменників»; остання, висміюючи новий напрямок в літературі (під Ермолафідом, тобто людиною, яка несе ермолафію або нісенітницю, мається на увазі, як зауважив Я. К. Грот, переважно Карамзін) служить виразом тодішніх літературних поглядів Крилова.

«У справах, які набагато важливіші,
Нерідко від того погибель всім буває,
Що чим би загальну біду зустрічати дружною,
Всяк суперечки затіває
Про вигоду своєї. »
( «Розділ», байка, 1812 г.)

Крилов Іван Андрійович

Цей самородок суворо дорікає карамзинистов за недостатню підготовку, за презирство до правил і за прагнення до простонародності (до Лаптєв, сіряк і шапок із заломом): очевидно, роки його журнальної діяльності були для нього навчальними роками, і ця пізня наука внесла розлад в його смаки , що послужив, ймовірно, причиною тимчасового припинення його літературної діяльності.

Найчастіше Крилов фігурує в «Меркурії», як лірик і імітатор простіших і грайливих віршів Державіна, причому він виявляє більш розуму і тверезості думки, ніж натхнення і почуття (особливо в цьому відношенні характерно «Лист про користь бажань», що залишився втім, не надрукованим). «Меркурій» проіснував всього один рік і не мав особливого успіху.

В кінці 1793 р Крилов поїхав з Петербурга; ніж він був зайнятий в 1794-1796 рр., відомо мало. У 1797 він зустрівся в Москві з князем С. Ф. Голіциним і виїхав до нього в село, в якості вчителя дітей, секретаря і т. П., В усякому разі не в ролі дармоїда-нахлібника.

В цей час Крилов вже широким і різнобічним освітою (він добре грав на скрипці, знав по-італійськи і т. Д.), І хоча як і раніше був слабкий в орфографії, але виявився здатним і корисним викладачем мови і словесності (див. «Спогади» Ф. Ф. Вігеля). Для домашнього спектаклю в будинку Голіцина написав він шуто-трагедію «Трумф» або «Подщіпа» (надруковану спершу за кордоном, потім в «Русской старине», 1871 р кн. III), грубувату, але не позбавлену солі і життєвості пародію на классицистическую драму, і через неї назавжди покінчив з власним прагненням отримувати сльози глядачів.

У 1801 р князь Голіцин був призначений ризьким генерал-губернатором, і Крилов визначився до нього секретарем. У тому ж або в наступному році він написав п'єсу «Пиріг» (напеч. В VI т. «Збір. Акд. Наук»; представлена ​​в 1 раз в Петербурзі в 1802 р), легку комедію інтриги, в якій, в особі стискуючи , мимохідь зачіпає антипатичний йому сентименталізм. Незважаючи на дружні відносини зі своїм начальником, Крилов 26 вересня 1803 року знову вийшов у відставку.

Що робив він наступні 2 роки, ми не знаємо; розповідають, що він вів велику гру в карти, виграв один раз дуже велику суму, роз'їжджав по ярмарках і ін.

байки

У 1805 р Крилов був в Москві і показав І. І. Дмитрієву свій переклад двох байок Лафонтена: «Дуб і Тростина» і «Розбірлива наречена». За словами Лобанова, Дмітрієв, прочитавши їх, сказав Крилову: «це справжній ваш рід; нарешті, ви знайшли його ».

«Поклажа б для них здавалася і легка:
Так Лебідь рветься в хмари,
Рак задкує назад, а Щука тягне в воду.
Хто винен з них, хто має рацію, - судити не нам;
Та тільки віз і нині там. »
( «Лебідь, Щука і Рак», байка, 1814 г.)

Крилов Іван Андрійович

Крилов завжди любив Лафонтена (або Фонтена, як він називав його) і, за переказами, вже в ранній юності випробовував свої сили в перекладах байок, а пізніше, може бути, і в бувальцях їх; байки і «прислів'я» були в той час в моді.

Прекрасний знавець і художник простого мови, завжди любив наділяти свою думку в пластичну форму апології, до того ж сильно похилий до глузування і песимізму, Крилов, дійсно, був як би створений для байки, але все ж не відразу зупинився він на цій формі творчості: в 1806 році він надрукував тільки 3 байки, а в 1807 р, з'являються 3 його п'єси, з яких дві, відповідні сатиричного напрямку таланту Крилова, мали великий успіх і на сцені: це «Модна лавка» (остаточно оброблена ще в 1806 р . і в перший раз представлена ​​в Петербурзі 27 і ля) і «Урок дочкам» (сюжет останньої вільно запозичений з «Précieuses ridicules» Мольєра; представлена ​​в перший раз в Петербурзі 18 червня 1807 року) було.

Об'єкт сатири в обох один і той же, в 1807 р цілком сучасний - пристрасть нашого суспільства до всього французького; в першій комедії французоманії пов'язана з розпустою, у другій доведена до геркулесових стовпів дурості; по жвавості і силі діалогу обидві комедії становлять значний крок вперед, але характерів немає, як і раніше.

Третя п'єса Крилова: «Ілля Богатир, чарівна опера» написана на замовлення А. Л. Наришкіна, директори театрів (поставлена ​​в перший разу 31 грудня 1806 г.); незважаючи на масу нісенітниці, властивої феєрія, вона являє декілька сильних сатиричних рис і цікава як данина юному романтизму, принесена таким вкрай неромантичним розумом.

Невідомо, до якого часу належить незакінчена (в ній всього півтора дії і герой ще не з'являвся на сцену) комедія Крилова у віршах: «Ледар» (напеч. В VI т. «Збірника Акад. Наук»); але вона цікава, як спроба створити комедію характеру і в той же час злити її з комедією вдач, так як недолік, що зображається в ній з крайньою різкістю, мав свої основи в умовах життя російського дворянства тієї і пізнішої епохи.
герой Лентул
любить лежебочіть;
Зате ні в чому іншому не можна його паплюжити:
Чи не зол, що не сварливий він, віддати последне радий
І якби не лінь, в чоловіків він був би скарб;
Привітний і ввічливий, при тому і не невіглас
Радий зробити все добро, та тільки б лише лежачи.

У цих небагатьох віршах ми маємо талановитий начерк того, що пізніше було розвинене в Тентетнікова і Обломова. Без сумніву, Крилов і в самому собі знаходив порядну дозу цієї слабкості і, як багато справжні художники, саме тому і поставив собі за мету зобразити її з можливою силою і глибиною; але цілком ототожнювати його з його героєм було б вкрай несправедливо: Крилов - сильний і енергійний чоловік, коли це необхідно, і його лінь, його любов до спокою панували над ним, так би мовити, тільки з його згоди.

«У породі і в чинах високість хороша;
Але що в ній прибутку, коли низка душа? »
( «Осел», байка, 1815 г.)

Крилов Іван Андрійович

Успіх його п'єс був великий; в 1807 р сучасники вважали його відомим драматургом і ставили поруч з Шаховским (див. «Щоденник чиновника» С. Жихарева); п'єси його повторювалися дуже часто; «Модна Лавка» йшла і в палаці, на половині імператриці Марії Федорівни (див. Арапов, «Літопис російського театру»). Незважаючи на це, Крилов зважився покинути театр і послухатися порада І. І. Дмитрієва.

У 1808 р Крилов, знову надійшов на службу (в монетному департаменті), друкує в «Драматичному Віснику» 17 байок і між ними кілька ( «Оракул», «Слон на воєводстві», «Слон і Моська» і ін.) Цілком оригінальних . У 1809 р він випускає перше окреме видання своїх байок, в кількості 23, і цієї книжечкою завойовує собі чільне і почесне місце в російській літературі, а завдяки подальшим виданням байок він стає письменником в такій мірі національним, яким до того часу не був ніхто інший .

З цього часу життя його - ряд безперервних успіхів і почестей, на думку величезної більшості його сучасників - цілком заслужених. У 1810 він вступає помічником бібліотекаря до Імператорської публічної бібліотеки, під начальство свого колишнього начальника і заступника А. Н. Оленіна; тоді ж йому призначається пенсія в 1500 рублів на рік, яка згодом (28 березня 1820 г.), «під повагу відмінних дарувань в російській словесності», подвоюється, а ще пізніше (26 лютого 1834 г.) збільшується вчетверо, при чому він височить в чинах і на посаді (з 23 березня 1816 року він призначений бібліотекарем); при виході у відставку (1 березеня 1841 г.) йому, «не в приклад іншим», призначається в пенсію повне його зміст по бібліотеці, так що все він отримує 11700 руб. ас. на рік.

Шановним членом «Бесіди любителів російської словесності» Крилов є з самого її заснування. 16 грудня 1811 року його обрано членом Російської Академії, 14 січня 1823 року одержав від неї золоту медаль за літературні заслуги, а при перетворенні Російської Академії в відділення російської мови і словесності Академії Наук (1841) був затверджений ординарним академіком (за переказами, імператор Микола I погодився на перетворення з умовою, «щоб Крилов був першим академіком»).

2 лютого 1838 року в Петербурзі святкувався 50-річний ювілей його літературної діяльності з такою урочистістю і в той же час з такою теплотою і щирістю, що подібного літературного торжества не можна вказати раніше так званого Пушкінського свята в Москві.

«Осел був самих чесних правил:
Ні з хищностью, ні з крадіжкою незнайомий,
Чи не поживився він хазяйським ні листком
І птахам, гріх сказати, щоб давав потачку ... »
( «Осел і Мужик», байка, 1818-1819 рр.)

Крилов Іван Андрійович

Помер Іван Андрійович Крилов 9 листопада 1844 роки від нетравлення шлунка. Похований 13 листопада 1844 року на Тихвинском цвинтарі Олександро-Невської лаври. У день похорону друзі і знайомі І. А. Крилова разом із запрошенням отримали по примірнику виданих ним байок, на заголовному аркуші яких під траурні каймою було надруковано: «Принесення на пам'ять про Івана Андрійовича, за його бажанням».

Анекдоти про його дивовижному апетиті, неохайності, ліні, любові до пожеж, вражаючою силою волі, дотепності, популярності, ухильної обережності - занадто відомі.

Високого становища в літературі Крилов досяг не відразу; Жуковський, в своїй статті «Про байку і байки Крилова», написаної з приводу вид. 1809 р ще порівнює його з І. І. Дмитрієвим, не завжди до його вигоді, вказує в його мові «похибки», «вираження противні смаку, грубі» і з явним коливанням «дозволяє собі» піднімати його подекуди до Лафонтена , як «вправного перекладача» царя байкарів.

Крилов і не міг бути в особливій претензії на цей вирок, так як з 27 байок, написаних ним до тих пір, в 17 він., Дійсно, «зайняв у Лафонтена і вигадка, і розповідь»; на цих перекладах Крилова, так би мовити, набивав собі руку, відточував зброю для своєї сатири. Вже в 1811 році він виступає з довгим рядом абсолютно самостійних (з 18 байок 1811 р документально запозичених тільки 3) і часто разюче сміливих п'єс, які «Гуси». «Листи і Коріння», «Квартет», «Рада мишей» та ін.

Вся найкраща частина читаючої публіки тоді ж визнала в Крилові величезний і цілком самостійний талант; збори його «Нових байок» стало в багатьох будинках улюбленою книгою, і злісні нападки Каченовского ( «Укр. Європи» 1812 р № 4) набагато більш пошкодили критику, ніж поетові. У рік Вітчизняної війни 1812 року Крилов стає політичним письменником, саме того напрямку, якого трималося більшість російського суспільства. Також ясно політична ідея видна і в байках двох наступних років, напр. «Щука і Кот» (1813) і «Лебідь, Щука і Рак» (1814; вона має на увазі не Віденський конгрес, за півроку до відкриття якого вона написана, а висловлює невдоволення російського суспільства діями союзників Олександра I).

У 1814 році Крилов написав 24 байки, все до однієї оригінальні, і неодноразово читав їх при дворі, в гуртку імператриці Марії Федорівни. За обчисленню Галахова, на останні 25 років діяльності Крилов падає тільки 68 байок, тоді як на перші дванадцять - 140.

«А я скажу, не з тим, щоб за Осла заступати;
Він, точно, винен (з ним зроблений і розрахунок),
Але, здається, не має рації і той,
Хто доручив Ослу стерегти свій город. »
( «Осел і Мужик», байка, 1818-1819 рр.)

Крилов Іван Андрійович

Звірення його рукописів і численних видань показує, з якою надзвичайною енергією і уважністю цей в інших відносинах ледачий і недбалий людина виправляв і вигладжував перші замальовки своїх творів, і без того, мабуть, дуже вдалі і глибоко обдумані. Накидав він байку так побіжно і неясно, що навіть йому самому рукопис тільки нагадувала обдумане; потім він неодноразово переписував її і всякий раз виправляв, де тільки міг; найбільше він прагнув до пластичності і можливої ​​стислості, особливо в кінці байки; моралі, дуже добре задумані і виконані, він або скорочував, або зовсім викидав (чим послаблював дидактичний елемент і посилював сатиричний), і таким чином свою вроду доходив до своїх гострих, як стилет, висновків, які швидко переходили в прислів'я. Таким же працею і увагою він виганяв з байок все книжкові обороти і невизначені вирази, заміняв їх народними, картинними і в той же час цілком точними, виправляв споруду вірша і знищував так зв. «Поетичні вільності».

Він досяг своєї мети: по силі вираження, по красі форми байки Крилоа - сама довершеність; але все ж запевняти, ніби у Крилова немає неправильних наголосів і незручних виразів, є ювілейне перебільшення ( «з усіх чотирьох ніг» в байці «Лев, Сарна і Лисиця», «Тобі, ні мені туди не влізти» в байці «Два хлопчика» , «Плоди неуцтва жахливі такі» в байці «Безбожники» і т. д.). Всі згодні в тому, що в майстерності розповіді, в рельєфності характерів, в тонкому гуморі, в енергії дії Крилов - справжній художник, талант якого виступає тим яскравіше, ніж скромніше отмежёванная їм собі область.

Байки його в цілому - не суха повчальна алегорія і навіть не спокійна епопея, а жива стоактная драма, з безліччю чарівно окреслених типів, справжнє «видовище житія людського», розглянутого з відомої точки зору. Наскільки правильна ця точка зору і повчальна байка Крилова для сучасників і нащадків - про це думки не цілком схожі, тим більше, що для повного з'ясування питання зроблено далеко не все необхідне. Хоча Крилов і вважає благодійником роду людського «того, хто найголовніші правила добродійних вчинків пропонує в коротких висловах», сам він ні в журналах, ні в байках своих не був дидактики, а яскравим сатириком, і до того ж не таким, який карає насмішкою недоліки сучасного йому суспільства, на увазі ідеалу, твердо внедрившегося в його душі, а сатириком-песимістом, погано вірить в можливість виправити людей якими б то не було заходами і прагнуть лише до зменшення кількості брехні і зла.

Коли Крилов, з обов'язку мораліста, намагається запропонувати «найголовніші правила добродійних вчинків», у нього це виходить сухо і холодно, а іноді навіть і не зовсім розумно (див. Напр. «Водолази»); але коли йому випадає нагода вказати на протиріччя між ідеалом і дійсністю, викрити самозакоханість і лицемірство, фразу, фальш, тупе самовдоволення, він є істинним майстром. Тому навряд чи доречно нагадувати на Крилова за те, що він «не висловив свого співчуття до жодних відкриттів, винаходів або нововведень» (Галахов), як недоречно вимагати від усіх його байок проповіді гуманності і душевного благородства.

У нього інше завдання - стратити зло безжальним сміхом: удари, нанесені їм різноманітним видам підлості і дурості, так мітки, що сумніватися в благотворну дію його байок на велике коло їх читачів ніхто не має права. Чи корисні вони, як педагогічний матеріал? Без сумніву, як будь-яке істинно художній твір, цілком доступне дитячому розуму і допомагає його подальшого розвитку; але так як вони зображують тільки одну сторону життя, то поруч з ними повинен пропонуватися і матеріал протилежний напрямку. Важливе історико-літературне значення Крилов також не підлягає сумніву.

«І у людей в чинах
З шахраями та ж біда: поки чин малий і бідний,
Те шахрай не так ще помітний;
Але важливий чин на шахрай, як дзвінок:
Звук від нього і гучний і далекий. »
( «Осел», байка, 1829-30 рр.)

Крилов Іван Андрійович

Як в століття Катерини II поруч з захопленим Державіним був необхідний песиміст Фонвізін, так в століття Олександра I був необхідний Крилов; діючи в один час з Карамзіним і Жуковським, він представляв їм противагу, без якого наше суспільство могло б зайти надто далеко по шляху мрійливої ​​чутливості.

Не поділяючи археологічних та вузько-патріотичних прагнень Шишкова, Крилов свідомо приєднався до його кухоль і все життя боровся проти напівсвідомого західництва. У байках з'явився він першим у нас «істинно народним» (Пушкін, V, 30) письменником, і в мові, і в образах (його звірі, птахи, риби і навіть міфологічні фігури - істинно російські люди, кожен з характерними рисами епохи і суспільного положення), і в ідеях.

Він симпатизує російській робочій людині, недоліки якого, проте, чудово знає і зображує сильно і ясно. Добродушний віл і вічно скривджені вівці у нього єдині так звані позитивні типи, а байки: «Листи і Коріння», «Світська сходка», «Вовки та вівці» висувають його далеко вперед з середовища тодішніх ідилічних захисників кріпосного права.

Крилов обрав собі скромну поетичну область, але в ній був великим художником; ідеї його не високі, але розумні і міцні; вплив його неглибоко, але широко і плідно.

переклади байок

Першим перекладачем Крилова на азербайджанську мову був Аббас-Кулі-Ага Бакіханов. У 30-ті роки XIX століття, ще за життя самого Крилова, він перевів байку «Осел і Соловей». Доречно буде зазначити, що, наприклад, на вірменську мову перший переклад був зроблений в 1849 році, а на грузинський - в 1860.

Понад 60-ти байок Крилова в 80-х роках XIX століття перевів Гасаналіага хан Карадазький. Як зазначав видатний азербайджанський літературознавець Микаил Рафілі, «перекази Хан Карадазького мали виняткове значення в культурному житті Азербайджану. Завдяки його перекладам навчально-виховна література збагатилася новими, соціально-насиченими творами і російська література стала дійсно надбанням широких мас Азербайджану.

А скринька просто відкривався.

Крилов Іван Андрійович

Ці переклади з любов'ю читалися і вивчалися школярами, вони сприймалися як оригінальне явище в літературному житті. Карадазький прагнув дати переклад дуже близький за своїм змістом до оригіналу. Дуже характерно, що перекладач не обмежувався передачею змісту, але іноді давав і свої висновки, почерпнуті з народних приказок і виражали квантессенцію твори Крилова ... Переклади байок Крилова займали найбільш важливе місце у всій перекладацької діяльності азербайджанських письменників кінця XIX століття ».

Інтерес до творчості Крилова був великий і не випадково, що видатний азербайджанський письменник Абдуррагім бек Ахвердов почав в 1885 році свою літературну діяльність з переказу байки Крилова «Дуб і Тростина». Далі, як то кажуть, более.

Рашид бек Ефендієв, Мірза Алекперов Сабір, Аббас Сіххат, Абдулла Шаіг - всі вони зверталися до творчості Крилова. У 1938 році була видана книга А. Шаіга, який включав переклади 97 байок Крилова. У перекладах Шаіга чітко проглядаються перші, але сміливі досліди перекладів Гарадазького ( «Інтерес Шаіга до поезії, літературі з'явився в семирічному віці, коли він став вчитися в тифлисской школі. Він запам'ятовував вірші азербайджанською, російською та перською мовами. Першим його підручником з'явився" Ветен дили ", в який були включені байки І. А. Крилова в перекладі Гасаналіага хана Карадазького (Гарадаг)».

Іван Андрійович Крилов - фото

Рекомендований контент:

Іван Андрійович Крилов - цитати

Кількість переглядів: 13513