Казка про Іскандер

Жив-був один шах. І було йому більше сорока років, а він все ще не був одружений. Він хотів одружитися на такій дівчині, яка була б сильнішою, хоробріший і розумніші за нього. Але скільки він не шукав, ніде не міг знайти таку дівчину.

Всі знали, чого шукає шах. В один прекрасний день прийшов мудрий старий до шаха і сказав:

- Про шах, дівчина, яку ти шукаєш, - дочка Ісфаганського шаха. Піди й одружуйся на ній.

Сказав і зник.
Шах викликав свого візира, радників, розповів їм про старого і просив порадити, як бути. Візир і каже:

- Хай буде мій шах у здоров'ї! Тут немає нічого важкого. Пошлемо сватів, нехай привезуть дівчину.

- А раптом її не віддадуть за мене, тоді що? - злякався шах. Але візир поспішив його заспокоїти:
- Мій шах, ти знаменитий у всіх землях. При одній згадці твого імені королі і шахи позбавляються сну. Хто посміє ослухатися тебе? Хто відмовиться задовольнити твоє бажання? Якщо він не віддасть за тебе дочка, ми розгромимо його володіння.

Рада візира сподобався всім. У той же самий день візир зі свитою відправився в Ісфаган.

Пройшли вони довгий шлях, благополучно дісталися, куди треба було, і за звичаєм сіли перед палацом на камінь для сватов.В той же день і годину доповіли Ісфаганського шахові, що якісь свати прийшли і сидять на камені.

Шах наказав привести їх. Привели сватів, розповіли вони про бажання свого государя, попросили руки шахської дочки. Нічого не відповів шах, а велів покликати доньку. Коли принцеса прийшла, він передав їй прохання
послів і запитав:

- Що ти думаєш, дочка моя? Дівчина відповіла:
- Дорогий батько, за кого б ти не віддав мене, я скажу тобі спасибі. Але якщо дозволиш, я поставлю сватам три умови. Візир зацікавився:
- Які умови, про прекрасна принцеса? Дівчина відповіла:
- Перша умова - ми повинні змагатися з твоїм шахом в скачках і стрільби з лука. Друга умова - ми повинні боротися і битися на шаблях. Третє моє умова - шах повинен відповісти на моє запитання.

Свати погодилися і рушили в зворотний шлях. Приїхали вони до свого шахові, передали умови нареченої. Почув це шах, страшно розгнівався. Як, він, государ і володар цілого народу, буде змагатися і боротися з дівчиною! Так що скажуть люди? Ні, він на це не згоден. А за зухвалість піде на ісфаганцев війною. Але візир заперечив йому:

- Про мій шах, який сенс починати війну і проливати кров? Давай візьмемо умови дівчата, а якщо не вдасться виконати їх, тоді почнемо війну.

Але шах затявся:

- Не личить мені йти до дівчини. Тоді візир запропонував:
- Про мій шах, переберися і піди до дівчини під виглядом простого воїна. Скажи їй, що тебе прислав шах, щоб спочатку вона потягатися з тобою, якщо переможе, тоді приїде сам шах.

Ця рада сподобався шахові, і в той же день, переодягнувшись, він з невеликим загоном відправився в Ісфаган. Зупинився перед палацом і послав гінця за принцесою. Одягалася вона в обладунки, взяла в руки лук, щит і стріли і вийшла зі своєю свитою на площу:

- Це ти кликав мене, про славний шах? - запитала вона.

Переодягнений шах відповів:

- Ні, сестро, я не шах. Мій шах прислав спочатку мене. А якщо ти переможеш, тоді з'явиться він сам. Тому що через кожну дрібницю він не може залишати країну.

Дівчина образилася і хотіла повернутися, але потім подумала: "Люди-то не знають, в чому справа. Ще скажуть, що я злякалася змагань ". До того ж на площі зібралося стільки народу, що
яблуку ніде було впасти. Всі знали, що принцеса і шах, який до неї сватається, повинні змагатися. Ніхто не підозрював, що приїхав сам шах. Тому вона погодилася змагатися з посланцем шаха. Вийшли вони обидва на площу, скочили на коней і помчали, але жоден з них не зумів обігнати іншого. Потім вони пускали стріли, обидва однаково влучно, билися на шаблях, боролися. І тільки в боротьбі після великих зусиль шахові вдалося покласти дівчину на обидві лопатки.

- Ну, що скажеш тепер?
- Та нічого, - відповіла принцеса. - Тільки скажи, будь ласка, хто ти такий?

І тоді шах щиросердно зізнався їй у всьому.

- Раз так, ти повинен виконати і третє моє умова. Тільки після цього я погоджуся вийти за тебе заміж. Шах попросив її задати питання.
- Що ти вважаєш найпрекраснішим на світі? Шах відповів:
- Найпрекрасніше у світі те, що любо твоєї душі.

Слова ці дуже сподобалися дівчині. Вона пішла до свого батька і сказала, що наречений витримав випробування. Ісфаганського шах за всіма правилами влаштував весілля. Грали її сім днів і сім ночей. А через дев'ять місяців і дев'ять днів народився у молодих син. Назвали його Іскендера. Це був незвичайний дитина. Він ріс не по днях, а по годинах. В силі і розумі ніхто не міг з ним зрівнятися. І тільки один недолік був у Іскендера. З самого дитинства на маківці ріс у нього ріг. Тому він одягав високу папаху, щоб ніхто не бачив його ріг. Няні виростили Іскендера здоровим, вчителі навчили всіх наук. Він був хоробрим і вченою людиною.

Сталося так, що батько Іскендера помер. Вирішили Іскендера посадити на трон батька, але один заздрісний візир сказав:

- У нашого народу є мудрий закон: потрібно пустити в повітря птицю, на чию голову вона сяде, той і буде шахом.

Так і зробили. Випустили птаха з клітки, вона полетіла і села на голову Іскендера. Став він правити країною. І був Іскандер таким хорошим шахом, що слава про нього рознеслася по всьому світу. Тільки одним був незадоволений народ. З того дня, як Іскендср сіл на трон батька і почав правити країною, в його місті щотижня вмирав цирульник. Ніхто не міг розгадати тієї таємниці. А справа була в тому, що Іскандер кожен день запрошував цирульника постригти його, а потім вбивав. Нарешті в місті не залишилося жодного цирульника. Одного разу шах викликав до себе візира і сказав:

- Візир, я весь обріс, знайди цирульника.
- Хай буде жити великий государ, - відповів візир, - ти не залишив в місті жодного цирульника. Кого мені запросити?
- Не знаю, знайди де хочеш.

І пішов візир в село. Там з горем навпіл знайшов цирульника. Дізнався цирульник, навіщо його викликають, і зажурився. Він знав, що жоден цирульник; не повертається від шаха живим, тільки не знав, чому. Цирульник жив удвох зі старенькою матір'ю. Попрощався він з нею і разом з візиром пішов до шаха. Сяк-так тремтячими руками обстриг його і побачив на маківці ріг. Як тільки він скінчив стригти шаха, підбігли стражники, хотіли відрубати йому голову, але він повалився шахові в ноги, почав благати:

- Про шах, великий шах, не вбивай мене. У мене хвора стара мати. Якщо я помру, не буде кому доглядати за нею. Заради матері змилуйся надо мною. Я зроблю все, що ти захочеш.\\

Зглянувся Іскандер:

- Гаразд, я тебе не вб'ю, якщо ти пообіцяєш ніколи нікому не відкривати мою таємницю. Але, якщо хоч одна людина дізнається про неї, я накажу тебе негайно обезголовити.

Цирульник поклявся, і його відпустили.

Ще п'ять разів ходив він стригти шаха і свято беріг таємницю. Він весь зблід і схуднув від переживань і дум. Скільки мати не просила сказати, про що він горює, син відповідав:

- Мати, я нікому не можу відкрити свою таємницю.

Але на шостий тиждень цирульник побачив, що таємниця його нищить, не може він більше мовчати. Пішов він в ліс, вирив яму, приклав до неї рот і три рази тихо повторив: "У Іскендера є ріг".
Минуло кілька місяців, і над ямою виріс очерет. Якось проходив повз пастух, побачив очерет, зрізав його, так як очерет йому сподобався, зробив сопілку і почав грати. Але яку б мелодію він не грав, виходило завжди одне і те ж: "У Іскендера є ріг". Пастух здивувався, але не зрозумів, що б це могло означати. Але ось шахові донесли, що по всій землі поширилась чутка, ніби у Іскендера є ріг. Навіть пастуші дудочки співають про це. Почувши це, Іскандер наказав схопити цирульника і привести до нього. Кати в той же час знайшли юнака і притягли до палацу. Шах був злий.

- Послухай, - закричав він, - я хіба не просив тебе нікому не відкривати моєї таємниці? Як же вийшло, що про це всі знають?

Але юнак поклявся, що нікому, навіть матері, не говорив ні слова. Шах продовжував наполягати:

- Зізнайся, скажи правду. Так буде краще. Нарешті цирульник сказав:
- Хай буде мій шах у здоров'ї! Я бачив, що таємниця гризе мене. І я пішов до лісу, вирив яму, нагнувся над нею і сказав ці слова. Потім я засинав яму. Але жодній людині не говорив ні слова.

Зрозумів шах, в чому справа, і не стратив цирульника. З тих пір прозвали його "Іскандер-рогач". Це його дуже дратувало, і одного разу, викликавши візира, шах сказав:

- Вели приготувати військо, я збираюся в далеку дорогу. Я чув, що десь у світі темряви є жива вода. Хто вип'є її, ніколи не помре. Візир знав характер Іскендера і тому не став заперечувати, а почав підготовку до походу.

Іскандер скликав усіх вчених і мудреців, але ніхто з них не міг сказати йому, як дістатися до живої води. Кожен говорив по-різному.

Тоді Іскандер запитав:

- Хто з мудрих людей похилого віку не прийшов сюди?

Йому відповіли, що десь є старий років трьохсот, але не може він рухатися з місця, тому що тримають його в ваті. Тільки він не прийшов, інші все тут. Іскандер, не зволікаючи, прийняв рішення:

- Візир, йдемо до цього старого.

Пішли вони і знайшли старого, розповіли йому про все. І старий сказав:

- Синку, в світ темряви не кожен може дістатися.
- А я, - схвильовано запитав Іскандер, - я зможу туди дістатися?

Старий відповів:

- Синку, ти дійдеш туди, але, повертаючись, загинеш від власного меча.

Задумався Іскандер. Дуже не хотілося йому вмирати, але про себе він вирішив будь-що-будь піти туди. Запитав він у старого дорогу в світ темряви.

- Синку, туди йти сім років і сім місяців вдень і вночі. По дорозі тобі зустрінуться змії, дракони. Ти дійдеш до такого місця, що далі твої коні не зможуть йти. Ти поспішав, раскуешь коней. Потім ти доберешся до темної гори. Там є джерело. Коли ти підеш в дорогу, візьми з собою сплячу рибу. Ти кинеш її в джерело. Якщо вона воскресне, знай, що це і є жива вода.

Повернувшись від старого, Іскандер зібрав усе своє військо і вирушив у похід. Йшли багато, йшли помалу, день - дорозі, годину-привалу. Нарешті опинилися в пустелі. Тут все кишіло зміями, драконами, нікуди було ступити ногою. Воїни рубали їх мечами, кололи списами. Але змії і дракони теж чимало воїнів погубили. Сяк-так вибралися вони з цього проклятого місця.

Але не встигли навіть дух перевести, як потрапили в густий ліс. Хотіли вони зійти з коней, щоб трохи відпочити, але тут з усіх боків налетіли леви і тигри, ведмеді і вовки, орли і шуліки. Ратоборці відбивалися, як могли, але більша частина їх загинула. Побачив Іскандер, що, якщо вони вчасно не виберуться з цих місць, все загинуть. Тієї ж ночі він дав наказ рухатися далі. Довго йшли вони, нарешті піднялися на верхівку гори. І тут коні встали. Як не пришпорювати їх вершники, підкови немов приросли до землі. Іскандер згадав слова старого. І повелів воїнам спішитися і розкувати коней. Після цього вони знову сіли на коней і продовжували шлях. Раптом все навколо заволокло мороком, хоч в око стрель. Насилу, навпомацки, Іскандер знайшов джерело і кинув в нього рибу. Риба тут же ожила. Попливла. Зрозумів Іскандер, що це і є світ темряви, а в джерелі тече жива вода. Зачерпнув він жменю, напився. Сіли на коней і його супутники і рушили в зворотний шлях.

Вийшли вони зі світу темряви і побачили, що знову Іскандер став п'ятнадцятирічним юнаком і розуміє мову всіх птахів, тварин і рослин. Це дуже обрадувало шаха. Тільки одна печаль була у нього: старий сказав, що все одно, навіть випивши живу воду, він, як і інші, помре. Тому що це не основне джерело. Є ще жива вода вічності, але до того місця, де вона тече, не дійти.

Довго їхали Іскандер і його воїни. Навколо височіли стрімкі скелі. Подорожні вирішили відпочити. Іскандер ліг в тіні величезної скелі. Але через годину або два туди підійшло сонце. Побачили воїни, що яскраві промені світять прямо в обличчя шахові, встромили в землю всі свої мечі і списи, покрили їх шалями. Від шуму прокинувся шах, побачив, яку йому спорудили намет з списів і мечів. Прикусив він палець і подумав: "Ось і збуваються слова старого. Моя смерть близька ". Тільки хотів він вибратися з намету, як загримів грім, блиснула блискавка, і скеля з гуркотом обрушилася на намет Іскендера. Збіглися воїни, ледве відрили напівживого шаха. Іскандер глибоко зітхнув і заповідав:

- Коли я помру, нехай в першому ряду перед моїм труною йдуть вчені і лікарі, за ними мої воїни, а потім вже слуги з підносами, на які будуть насипані дорогоцінні камені, перли і золото. Я хочу, щоб всі люди і моя мати зрозуміли, що у мене було багато вчених, лікарів та воїнів, було скільки душі завгодно багатства. І ніщо не змогло врятувати мене від смерті.

Сказав і помер. А візир, радники і воїни повезли його тіло на батьківщину, тому що Іскандер ще раніше просив, де б він не помер, поховати його на рідній землі. Все місто одягнувся в траур, коли повернулися воїни і радники з мертвим шахом. Пишними були похорони, траурна процесія вишикувалася так, як він просив. Але тут сталося непередбачене. Скільки не клали руку мерця в труну, вона все одно витикалася назовні, долонею догори, немов і мертвий шах хотів схопити щось.

Всі з подивом дивилися на цю руку, але ніхто не міг зрозуміти, що це означає. Тоді вирішили піти до того самого старця, який вказав Іскендера шлях в світ темряви. Він сказав:

- Покладіть йому в руку жменьку землі. Він не наситився землею.

Зробили, як велів старий. І правда, рука більше не висувалася з труни. Багато днів минуло після похорону шаха, але мати ніяк не могла заспокоїтися. Кожен день приходила вона на могилу сина і проливала гіркі сльози. Одного разу, коли вона плакала на могилі, з глибини землі пролунав голос:

- О жінко, ти набридла нам своїм плачем, ми втомилися від тебе. Скажи нам, будь Іскендера ти оплакуєш? Вона відповіла:
- Іскандер-шаха. Мого сина.

Цього разу почувся голос померлого шаха:

- Мати, я думав, на цьому світі я один Іскандер-шах. Але знай, крім мене тут під сімома шарами землі стільки Искендеров, що злічити неможливо. Всі вони були шахами, хоробріший мене і розумніший за мене. І ніхто про них не плаче. Іди і ти додому. Сльозами горю не допоможеш.

З цього дня мати перестала оплакувати шаха.