- Стаття 1 Зобов'язання поважати права людини
- РОЗДІЛ I ПРАВА І СВОБОДИ
- Стаття 3 заборона катування
- Стаття 4 Заборона рабства і примусової праці
- Стаття 5 Право на свободу та особисту недоторканність
- Стаття 6 Право на справедливий судовий розгляд
- Стаття 7 Покарання виключно на підставі закону
- Стаття 8 Право на повагу до приватного і сімейного життя
- Стаття 9 Свобода думки, совісті і релігії
- Стаття 10 Свобода вираження поглядів
- Стаття 11 Свобода зібрань та асоціацій
- Стаття 12 Право на вступ до шлюбу
- Стаття 13 Право на ефективний засіб правового захисту
- Стаття 14 заборона дискримінації
- Стаття 15 Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації
- Стаття 16 Обмеження на політичну діяльність іноземців
- Стаття 17 Заборона зловживання правами
- Стаття 18 Обмеження у застосуванні обмежень щодо прав
- РОЗДІЛ II ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
- Стаття 20 кількість суддів
- Стаття 21 Критерії добору суддів
- Стаття 22 вибори суддів
- Стаття 23 Термін повноважень
- Стаття 24 Відсторонення від посади
- Стаття 25 Секретаріат і референти
- Стаття 26 Пленарні засідання Суду
- Стаття 27 Комітети, палати та Велика палата
- Стаття 28 Заяви комітетів про неприйнятність
- Стаття 29 Рішення палат щодо прийнятності та суті заяв
- Стаття 30 Відмова від розгляду справи на користь Великої палати
- Стаття 31 Повноваження Великої палати
- Стаття 32 компетенція Суду
- Стаття 33 міждержавні справи
- Стаття 34 індивідуальні заяви
- Стаття 35 умови прийнятності
- Стаття 36 Участь третьої сторони
- Стаття 37 Виняток скарги зі списку
- Стаття 38 Розгляд справи за участю зацікавлених сторін
- Стаття 39 Досягнення дружнього врегулювання
- Стаття 40 Слухання у відкритому засіданні та доступ до документів
- Стаття 41 Справедлива сатисфакція
- Стаття 42 Рішення палат
- Стаття 43 Направлення справи на розгляд Великої палати
- Стаття 44 остаточні рішення у справі
- Стаття 45 Мотивування постанов і рішень
- Стаття 46 Обов'язкова сила рішень та їх виконання
- Стаття 47 консультативні висновки
- Стаття 48 Компетенція Суду щодо консультативних висновків
- Стаття 49 Мотивування консультативних висновків
- Стаття 50 Витрати на забезпечення діяльності Суду
- Стаття 51 Привілеї та імунітети суддів
- РОЗДІЛ III Інші положення
- Стаття 53 Гарантії існуючих прав людини
- Стаття 54 Повноваження Комітету міністрів
- Стаття 55 Відмова від інших засобів врегулювання спорів
- Стаття 56 Територіальне
- Стаття 57 застереження
- Стаття 58 Денонсація
- Стаття 59 Підписання і ратифікація
Конвенція про захист прав людини і основних свобод.
Рим, 4 листопада 1950 року.
Уряди, які підписали цю Конвенцію, будучи членами Ради Європи,
беручи до уваги Загальну декларацію прав людини, проголошену Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року,
враховуючи, що ця Декларація має на меті забезпечити загальне та ефективне визнання і додержання проголошених у ній прав,
вважаючи, що метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між його членами і що одним із засобів досягнення цієї мети є підтримка і подальше здійснення прав людини і основних свобод,
знову підтверджуючи свою глибоку віру в ті основні свободи, які складають підвалини справедливості і миру в усьому світі і які найкращим чином забезпечуються, з одного боку, справді демократичної політичної системою та, з іншого боку, загальним розумінням і дотриманням прав людини, з яким вони пов'язані ,
сповнені рішучості, як уряди європейських країн, які дотримуються єдиних поглядів і мають спільну спадщину політичних традицій і ідеалів, поваги свободи і верховенства права, зробити перші кроки на шляху колективного забезпечення певних прав, сформульованих у Загальній декларації,
домовилися про таке:
Стаття 1
Зобов'язання поважати права людини
Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
РОЗДІЛ I
ПРАВА І СВОБОДИ
Стаття 2
Право на життя
1. Право кожної людини на життя охороняється законом. Ніхто не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку, винесеного судом за вчинення злочину, за який законом передбачено таке покарання.
2. Позбавлення життя не розглядається як порушення цієї статті, якщо воно є наслідком виключно необхідного застосування сили:
а) при захисті будь-якої особи від незаконного насильства;
b) для здійснення законного арешту або для запобігання втечі особи, затриманої на законних підставах;
с) для придушення, відповідно до закону, бунту або заколоту.
Стаття 3
заборона катування
Ніхто не повинен зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводженню чи покаранню.
Стаття 4
Заборона рабства і примусової праці
1. Ніхто не може триматися в рабстві або підневільному стані.
2. Ніхто не повинен залучатися до примусової чи обов'язкової праці.
3. Для цілей цієї статті значення терміна "примусова чи обов'язкова праця" не поширюється:
a) будь-яку роботу, виконання якої звичайно вимагається під час ув'язнення, призначеного згідно з положеннями статті 5 цієї Конвенції або під час умовного звільнення з-під варти;
b) будь-яку військову службу, а в тих країнах, в яких в якості законного визнається відмова від військової служби з мотивів особистих переконань, службу, визначену замість обов'язкової військової служби;
c) будь-яку службу, яка має виконуватися у випадку надзвичайного стану або стихійного лиха, що загрожує життю чи благополуччю населення;
d) будь-яку роботу або службу, які входять в звичайні цивільні обов'язки.
Стаття 5
Право на свободу та особисту недоторканність
1. Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність. Ніхто не може бути позбавлений волі інакше як в наступних випадках і в порядку, встановленому законом:
a) законне ув'язнення особи під вартою після її засудження компетентним судом;
b) законний арешт або затримання особи за невиконання законного рішення суду або для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом;
с) законний арешт або затримання особи, здійснені з метою забезпечення її присутності перед компетентним судовим органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо є розумні підстави вважати за необхідне запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;
d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру або законне затримання здійснене з метою забезпечення її присутності перед компетентним органом;
e) законне затримання осіб для запобігання поширенню інфекційних захворювань, а також душевнохворих, алкоголіків, наркоманів чи бродяг;
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її незаконному в'їзду в країну, чи особи, щодо якої вживаються заходи з метою депортації або екстрадиції.
2. Кожному заарештованому має бути негайно поінформовано зрозумілою для нього мовою про підстави його арешту і будь-яке обвинувачення.
3. Кожна особа, кого заарештовано або затримання відповідно до положень підпункту с) пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою службовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку або на звільнення до суду. Таке звільнення може бути залежність від надання гарантій явки в суд.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або затримання, має право на розгляд, в ході якого суд без зволікання встановлює питання про законність його затримання і приймає рішення про його звільнення, якщо затримання є незаконним.
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має право на компенсацію.
Стаття 6
Право на справедливий судовий розгляд
1. Кожна людина має право при визначенні його цивільних прав та обов'язків або при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним на підставі закону. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в судові засідання протягом всього процесу або його частини в інтересах моралі, громадського порядку або національної безпеки в демократичному суспільстві, а також коли того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - в тій мірі, в якій це, на думку суду, суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
2. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
3. Кожна людина, обвинувачена у вчиненні кримінального злочину, має якнайменш такі права:
a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього;
b) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту;
c) захищати себе особисто чи використовувати правову допомогу захисника на свій або, якщо у нього немає достатніх коштів для оплати послуг захисника, мати призначеного йому захисника безоплатно, якщо цього вимагають інтереси правосуддя;
d) допитувати свідків обвинувачення або мати право на те, щоб їх допитали, а також вимагати виклику і допиту свідків з її сторони на тих же умовах, що і для свідків, які свідчать проти нього;
e) отримувати безкоштовну допомогу перекладача, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не говорить цією мовою.
Стаття 7
Покарання виключно на підставі закону
1. Ніхто не може бути засуджений за будь-який кримінальний злочин на підставі вчинення будь-які дії або бездіяльності, яка, згідно з діючим на момент його вчинення національного або міжнародним правом, не були кримінальним злочином. Не може також бути призначене суворіше покарання, ніж те, яке застосовувалося на час вчинення кримінального правопорушення.
2. Ця стаття не перешкоджає судовому розгляду і покарання будь-якої особи на підставі вчинення будь-які дії або за бездіяльність, які на час їх вчинення становили кримінальне правопорушення відповідно до загальних принципів права, визнаних цивілізованими націями.
Стаття 8
Право на повагу до приватного і сімейного життя
1. Кожна людина має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.
2. Не допускається втручання з боку державних органів у здійснення цього права, за винятком втручання, передбаченого законом і необхідно в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки і громадської безпеки або економічного добробуту країни, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 9
Свобода думки, совісті і релігії
1. Кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання і свободу сповідувати свою релігію або переконання як індивідуально, так і спільно з іншими, публічним або приватним чином, в богослужінні, вченні і виконанні релігійних та ритуальних обрядів.
2. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, встановленим законом і необхідним у демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони громадського порядку, здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Стаття 10
Свобода вираження поглядів
1. Кожна людина має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без будь-якого втручання з боку державних органів і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане обов'язки і відповідальність, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або обеспечени я авторитету і неупередженості правосуддя.
Стаття 11
Свобода зібрань та асоціацій
1. Кожна людина має право на свободу мирних зібрань та на свободу асоціацій з іншими, включаючи право створювати професійні спілки і вступати до них для захисту своїх інтересів.
2. Здійснення цих прав не підлягає жодним обмеженням, за винятком тих, які встановлені законом і які є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки і громадського спокою, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здійснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, поліції чи адміністративних органів держави.
Стаття 12
Право на вступ до шлюбу
Чоловіки і жінки, які досягли шлюбного віку, мають право вступати в шлюб і створення сім'ї згідно з національними законами, які регулюють здійснення цього права.
Стаття 13
Право на ефективний засіб правового захисту
Кожна людина, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть в тому випадку, якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні.
Стаття 14
заборона дискримінації
Здійснення прав і свобод, викладених у цій Конвенції, гарантується без будь-якої дискримінації за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного або соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або будь-яким іншим обставинам.
Стаття 15
Відступ від зобов'язань під час надзвичайної ситуації
1. Під час війни або іншого надзвичайного стану, який загрожує життю нації, будь-яка Висока Договірна Сторона може вжити заходів, що відступають від своїх зобов'язань за цією Конвенцією тільки в тій мірі, в якій вимагає гострота становища за умови, що такі заходи не суперечать іншим її зобов'язанням за міжнародним правом.
2. Наведене вище положення не може бути підставою для відступу від статті 2, крім випадків смерті внаслідок правомірних воєнних дій, і від статей 3, пункту 1 статті 4 і статті 7.
3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, використовуючи це право на відступ від, інформує вичерпно Генерального секретаря Ради Європи про вжиті нею заходи і про причини їх вжиття. Вона також повинна повідомити Генерального секретаря Ради Європи про припинення дії таких заходів і з якого часу положення Конвенції знову повністю виконуються.
Стаття 16
Обмеження на політичну діяльність іноземців
Жодне з положень статей 10, 11 і 14 не може розглядатися як що перешкоджає запровадженню Високими Договірними Сторонами обмежень на політичну діяльність іноземців.
Стаття 17
Заборона зловживання правами
Ніщо в цій Конвенції не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій державі, групі будь-яка група осіб або будь-яка особа має право займатися будь-якою діяльністю або вчиняти будь-які дії, спрямовані на знищення будь-яких прав і свобод, визнаних в цієї Конвенції, або на їх обмеження в більшому обсязі, ніж це передбачено в Конвенції.
Стаття 18
Обмеження у застосуванні обмежень щодо прав
Обмеження, які дозволяються цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, можуть застосовуватися тільки з тією метою, крім тих, для яких вони були передбачені.
РОЗДІЛ II
ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
Стаття 19
Створення Суду
З метою забезпечення дотримання зобов'язань, прийнятих на себе Високими Договірними Сторонами їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, утворюється Європейський Суд з прав людини, який далі називається "Суд". Він працює на постійній основі.
Стаття 20
кількість суддів
Число суддів, що входять до складу відповідає кількості Високих Договірних Сторін.
Стаття 21
Критерії добору суддів
1. Судді повинні мати високі моральні якості та кваліфікацію, необхідну для призначення на високу судову посаду, або бути юристами з визнаним авторитетом.
2. Судді засідають в Суді у своїй особистій якості.
3. Протягом всього терміну перебування на посаді судді не можуть займатися ніякою діяльністю, несумісною з їх незалежністю, неупередженістю або вимогами виконання посадових обов'язків обов'язків на постійній основі повноважень; всі питання, що виникають у зв'язку з застосуванням цього пункту, вирішуються Судом.
Стаття 22
вибори суддів
1. Суддя від кожної з Високих Договірних Сторін обираються Парламентською Асамблеєю більшістю поданих за нього голосів за списком з трьох кандидатів, запропонованих відповідною Високою Договірною Стороною.
2. Така сама процедура застосовується при доукомплектування складу Суду у випадку приєднання нових Високих Договірних Сторін, а також при заповненні вакансій, що виникли.
Стаття 23
Термін повноважень
1. Судді обираються строком на шість років. Вони можуть бути переобрані. Однак строк повноважень половини суддів перших виборах, спливає через три роки з моменту обрання.
2. Судді, строк повноважень яких спливає через перші три роки, визначаються Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після їх обрання.
3. З метою забезпечення, наскільки це можливо, поновлення повноважень половини складу суддів кожні три роки Парламентська Асамблея може до початку будь-яких наступних виборів вирішити про те, що тривалість строку або строків повноважень одного або декількох суддів, які мають, ніж шість років, але в будь-якому випадку не більше дев'яти і не менше трьох років.
4. У випадках, коли мова йде про більш ніж один строк повноважень, і Парламентська Асамблея застосовує попередній пункт, розподіл строків повноважень здійснюється Генеральним секретарем Ради Європи за жеребом одразу ж після виборів.
5. Суддя, обраний для заміни судді, строк повноважень якого не сплив, обіймає посаду протягом решти частини строку повноважень свого попередника.
6. Термін повноважень суддів закінчується після досягнення 70-річного віку.
7. Судді обіймають посаду до їх заміщення. Разом з тим вони продовжують вести справи, які вже є в їхньому провадженні.
Стаття 24
Відсторонення від посади
Суддя може бути звільнений з посади доти в разі, якщо буде ухвалене іншими суддями більшістю у дві третини голосів не ухвалять рішення про те, що його невідповідність встановленим вимогам.
Стаття 25
Секретаріат і референти
Суд має канцелярію, функції та організація якої визначені Правилами процедури Суду. Суду надають допомогу референтів.
Стаття 26
Пленарні засідання Суду
На пленарних засіданнях Суду:
а) обирає Голову Суду та одного чи двох заступників Голови Суду строком на три роки; вони можуть бути переобрані;
b) створюються палати на визначений строк;
з) обирає голів палат Суду; вони можуть бути переобрані;
d) приймає Правила процедури Суду; и
e) обирає керівника Секретаріату і одного або більше заступників Секретаря.
Стаття 27
Комітети, палати та Велика палата
1. Для розгляду переданих йому справ Суд засідає комітети в складі трьох суддів, палатами у складі семи суддів і розгляд Великої палати в складі сімнадцяти суддів. Палати Суду на певний термін утворюють комітети.
2. Суддя, обраний від Договірної Сторони, якої в справі, є ex-officio членом палати або Великої палати; в разі відсутності такого судді або якщо він не може брати участь в засіданні, такої держави особа, яка виступає в якості судді.
3. До складу Великої палати входять також Голова Суду, заступники Голови, голови палат та інші судді, які визначаються відповідно до Правил процедури Суду. У тих випадках, коли справа передається на розгляд Великої палати згідно зі статтею 43, у її не може засідати жоден суддя з палати, яка постановила рішення, за винятком голови палати і судді, щоб зацікавлена держава, що є стороною в справі.
Стаття 28
Заяви комітетів про неприйнятність
Комітет може одностайним голосуванням оголосити неприйнятною заяви, поданої відповідно до статті 34, або виключити її з реєстру справ, якщо таке рішення може бути прийнято без додаткового вивчення. Це рішення є остаточним.
Стаття 29
Рішення палат щодо прийнятності та суті заяв
1. Якщо не було прийнято жодного рішення, згідно зі статтею 28, палата приймає рішення щодо прийнятності та суті індивідуальних заяв, поданих згідно зі статтею 34, і по суті справи.
2. Палата приймає рішення щодо прийнятності скарги держави, поданої відповідно до статті 33, і по суті справи.
3. Рішення щодо прийнятності виноситься окремо, якщо Суд, у виняткових випадках, не вирішить інакше.
Стаття 30
Відмова від розгляду справи на користь Великої палати
Якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї або якщо вирішення питання може увійти в суперечність з раніше винесеним Судом постановою, Палата може до прийняття свого рішення відмовитися від своєї юрисдикції на користь Великої палати, якщо ні одна зі сторін не заперечує проти цього.
Стаття 31
Повноваження Великої палати
а) Велика палата приймає рішення щодо заяв, поданих згідно зі статтею 33 або статтею 34, коли будь-яка палата відмовляється від розгляду справи згідно зі статтею 30 або якщо справу було передано їй на розгляд згідно зі статтею 43;
b) розглядає запити про надання консультативних висновків, подані згідно з положеннями статті 47.
Стаття 32
компетенція Суду
1. Юрисдикція Суду поширюється на всі питання, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, які можуть бути йому на розгляд відповідно до статей 33, 34 і 47.
2. У випадку виникнення спору щодо юрисдикції Суду по конкретній справі питання вирішується Судом.
Стаття 33
міждержавні справи
Будь-яка Висока Договірна Сторона може передати на розгляд Суду питання про будь-яке порушення положень Конвенції та протоколів до неї іншою Високою Договірною Стороною.
Стаття 34
індивідуальні заяви
Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви, які стверджують, що вважають себе потерпілими від порушення однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.
Стаття 35
умови прийнятності
1. Суд може прийняти питання до розгляду тільки після того, як були вичерпані всі внутрішні засоби правового захисту, відповідно до загальновизнаних норм міжнародного права, і впродовж шести місяців від дати прийняття остаточного рішення у справі.
2. Суд не розглядає жодної заяви, поданої відповідно до статті 34, якщо вона:
а) є анонімною; або
b) є за своєю суттю порушує, яка вже була розглянута Судом, або вже подане на розгляд до іншого міжнародного органу розслідування чи врегулювання, і якщо вона не містить нових фактів у справі.
3. Суд визнає неприйнятною будь-яку індивідуальну заяву, подану згідно зі статтею 34, якщо він вважає несумісною з положеннями Конвенції або протоколів до неї, явно необґрунтованою або є зловживанням правом на подання заяви.
4. Суд відхиляє будь-яку заяву, яку він вважає неприйнятною згідно з цією статтею. Він може зробити це на будь-якій стадії розгляду.
Стаття 36
Участь третьої сторони
1. У всіх справах, які розглядає палатою або Великої палати, кожна Висока Договірна Сторона, громадянин якої є заявником, має право подавати свої письмові зауваження і брати участь у слуханнях.
2. В інтересах належного здійснення правосуддя Голова Суду може запропонувати будь-якій Високій Договірній Стороні, яка не є стороною у справі, або будь-яка зацікавлена особа, яка не є заявником, подати письмові зауваження або взяти участь у слуханнях.
Стаття 37
Виняток скарги зі списку
1. Суд може на будь-якій стадії розгляду прийняти рішення про вилучення заяви із реєстру справ, якщо обставини дозволяють зробити висновок про те, що:
а) заявник не має наміру далі підтримувати свою заяву; або
b) спір уже вирішено; або
з) з якоїсь іншої причини, встановленій Судом, подальший розгляд заяви не є виправданим.
Проте, Суд продовжує розгляд заяви, якщо цього вимагає повага до прав людини, гарантованих в Конвенції та протоколах до неї.
2. Суд може прийняти рішення про поновлення заяви в реєстрі справ, якщо вважатиме, що це виправдано обставинами.
Стаття 38
Розгляд справи за участю зацікавлених сторін
і процедура дружнього врегулювання
1. Якщо Суд визнає заяву прийнятною, він:
а) розглядає справу разом з представниками сторін і, якщо це необхідно, здійснює розслідування, для ефективного здійснення якого заінтересовані держави створюють усі необхідні умови;
b) надає себе в розпорядження заінтересованих сторін з метою забезпечення дружнього врегулювання спору на основі поваги до прав людини, як їх визначає Конвенція та протоколи до неї.
2. Розгляд в порядку, передбаченому положеннями підпункту b) пункту 1, є конфіденційною.
Стаття 39
Досягнення дружнього врегулювання
У разі досягнення дружнього врегулювання Суд вилучає справу з реєстру, прийнявши рішення, яке містить лише стислий виклад фактів і досягнутого рішення.
Стаття 40
Слухання у відкритому засіданні та доступ до документів
1. Якщо в силу виняткових випадках не вирішить інакше, його засідання є відкритими.
2. Доступ до документів, переданих на зберігання Секретареві, є відкритим, якщо Голова Суду не вирішить інакше.
Стаття 41
Справедлива сатисфакція
Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає справедливу сатисфакцію потерпілій стороні.
Стаття 42
Рішення палат
Рішення палат стають остаточними відповідно до положень пункту 2 статті 44.
Стаття 43
Направлення справи на розгляд Великої палати
1. Протягом трьох місяців від дати постановлення рішення палатою будь-яка сторона у справі може у виняткових випадках може подати прохання про його направлення на розгляд Великої палати.
2. Колегія у складі п'яти суддів Великої палати задовольняє клопотання, якщо справа порушує серйозне питання щодо тлумачення або застосування положень цієї Конвенції чи протоколів до неї або важливе питання загального значення.
3. Якщо комітет приймає клопотання, Велика палата вирішує справу шляхом постановлення судового рішення.
Стаття 44
остаточні рішення у справі
1. Рішення Великої палати є остаточним.
2. Рішення палати стає остаточним:
а) якщо сторони заявляють, що не будуть звертатися з проханням про направлення справи на розгляд Великої палати; або
b) через три місяці після винесення постанови відсутній прохання про передачу справи на розгляд Великої палати; або
c) якщо комітет Великої палати відхиляє прохання про передачу справи відповідно до положень статті 43.
3. Остаточне судове рішення опубліковується.
Стаття 45
Мотивування постанов і рішень
1. Постанови, а також ухвали про прийнятність або неприйнятність заяв мають бути вмотивовані.
2. Якщо судове рішення цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.
Стаття 46
Обов'язкова сила рішень та їх виконання
1. Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду у справах, в яких вони є сторонами.
2. Остаточне рішення Суду передається Комітетові міністрів, який здійснює нагляд за його виконанням.
Стаття 47
консультативні висновки
1. Суд може, на запит Комітету міністрів, надавати консультативні висновки з правових питань, які стосуються тлумачення Конвенції та протоколів до неї.
2. Такі висновки не поширюються на питання, які стосуються змісту та обсягу прав і свобод, визначених у розділі I Конвенції, протоколах до неї, ні інші питання, яке Суд чи Комітет міністрів, можливо, розглядати внаслідок будь-якого провадження, Конвенцією.
3. Рішення Комітету міністрів про подання запиту щодо консультативного висновку Суду приймається більшістю голосів представників, які мають право засідати в Комітеті.
Стаття 48
Компетенція Суду щодо консультативних висновків
Питання про те, чи стосується запит Комітету міністрів про надання консультативного висновку до компетенції Суду, як вона визначена в статті 47, Суд вирішує.
Стаття 49
Мотивування консультативних висновків
1. Консультативні висновки Суду мають бути вмотивовані.
2. Якщо консультативний висновок цілком або частково не виражає одностайної думки суддів, кожний суддя має право викласти окрему думку.
3. Консультативні висновки Суду передаються Комітетові міністрів.
Стаття 50
Витрати на забезпечення діяльності Суду
Витрати, пов'язані з діяльністю Суду покладаються на Раду Європи.
Стаття 51
Привілеї та імунітети суддів
Судді під час виконання своїх обов'язків користуються привілеями та імунітетами, передбаченими у статті 40 Статуту Ради Європи і в угодах, укладених на її основі.
РОЗДІЛ III
Інші положення
Стаття 52
Запити Генерального секретаря
Після отримання запиту від Генерального секретаря Ради Європи будь-яка Висока Договірна Сторона надає роз'яснення щодо того, яким чином її внутрішнє законодавство забезпечує ефективне виконання будь-якого з положень цієї Конвенції.
Стаття 53
Гарантії існуючих прав людини
Ніщо в цій Конвенції не може бути витлумачено як обмеження чи приниження будь-якого з прав людини і основних свобод, які можуть гарантуватися законами будь-якої Високої Договірної Сторони або будь-яким іншим угодою, стороною якої вона є.
Стаття 54
Повноваження Комітету міністрів
Ніщо в цій Конвенції не зачіпає повноважень Комітету міністрів, наданим йому Статутом Ради Європи.
Стаття 55
Відмова від інших засобів врегулювання спорів
Високі Договірні Сторони згодні з тим, що, без спеціальної угоди про це, вони не будуть використовувати діючими між ними договорами, конвенціями або деклараціями для на розгляд, шляхом направлення скарги, суперечки, що виникла в зв'язку з тлумаченням або застосуванням положень цієї Конвенції , засобами врегулювання спорів, ніж ті, які передбачені цією Конвенцією.
Стаття 56
Територіальне
1. Будь-яка держава при ратифікації або в будь-який час після цього заявити шляхом повідомлення Генерального секретаря Ради Європи про те, що дія цієї Конвенції, відповідно до пункту 4 цієї статті, поширюється на всі або деякі з територій з них, за міжнародні відносини яких вона є відповідальною.
2. Дія Конвенції поширюється на території, визначені в повідомленні, на тридцятий день після отримання цього повідомлення Генеральним секретарем Ради Європи.
3. Положення цієї Конвенції застосовуються до таких територій з належним урахуванням місцевих вимог.
4. Будь-яка держава, яка зробила заяву відповідно до пункту 1 цієї статті, може в будь-який час після цього заявити від імені однієї або кількох територій, яких стосується заява відноситься, що вона визнає компетенцію Суду приймати заяви від окремих осіб, неурядових організацій або груп приватних осіб, як це передбачено статтею 34 Конвенції.
Стаття 57
застереження
1. Будь-яка держава під час підписання цієї Конвенції або здачі на зберігання ратифікаційної грамоти може зробити застереження стосовно будь-якого окремого положення Конвенції з огляду того, що той чи інший закон, чинний на той час на її території, не відповідає цьому положенню. Ця стаття не передбачає застережень загального характеру.
2. Будь-яке застереження, заявлене згідно з положеннями цієї статті, має містити стислий виклад відповідного закону.
Стаття 58
Денонсація
1. Висока Договірна Сторона може денонсувати цю Конвенцію тільки після закінчення п'ятирічного періоду від дати, коли вона стала учасником Конвенції, і після закінчення шести місяців після подання відповідного повідомлення на ім'я Генерального секретаря Ради Європи, який інформує про це інші Високі Договірні Сторони.
2. Денонсація не звільняє відповідну Високу Договірну Сторону від її зобов'язань за цією Конвенцією стосовно будь-якої дії, яке могло бути порушенням таких зобов'язань і могло бути скоєно нею до дати набуття денонсацією чинності.
3. Будь-яка Висока Договірна Сторона, яка перестає бути членом Ради Європи, на тих же умовах перестає бути і стороною цієї Конвенції.
4. Конвенція може бути денонсована відповідно до положень попередніх пунктів стосовно будь-якої території, на яку поширено її дію згідно з положеннями статті 56.
Стаття 59
Підписання і ратифікація
1. Ця Конвенція відкрита для підписання державами - членами Ради Європи. Вона підлягає ратифікації. Ратифікаційні грамоти здаються на зберігання Генеральному секретарю Ради Європи.
2. Ця Конвенція набирає чинності після здачі на зберігання десяти ратифікаційних грамот.
3. Для тих держав, які згодом ратифікують Конвенцію, вона набуває чинності з дати здачі на зберігання їхніх ратифікаційних грамот.
4. Генеральний секретар Ради Європи повідомляє всі держави - члени Ради Європи про набрання Конвенцією чинності, про Високі Договірні Сторони, які ратифікували її, і про здачу ратифікаційних грамот, які можуть бути отримані згодом.
Вчинено в Римі 4 листопада 1950 року англійською і французькою мовами, при цьому обидва тексти мають однакову силу, в одному примірнику, який зберігається в архіві Ради Європи. Генеральний секретар надсилає засвідчені копії всім підписали Конвенцію державам.
Головна сторінка || договори || Пошук || інші Сайти
