Лідер-Пресс - НЕ ТАКИЙ ВЖЕ Й ВІН ШАЛЕНИЙ ЦЕЙ Божевільного Капелюшника. Інтерв'ю з актором Павлом Євтушенко

Як уже повідомлялося, у вівторок, 25 грудня, в магазинах «Коктейль» ТОВ «ЕНЕРГІЯ» чудив Божевільний Капелюшник. Так-так, той самий Божевільний Капелюшник - один з героїв улюбленої багатьма книги Льюїса Керролла «Аліса в країні чудес». З'явився ж цей герой в «коктейль», щоб підтримати бонусну акцію , Яку проводила компанія «ЕНЕРГІЯ» до Нового року та Різдва Христова. І підтримував, треба сказати, дуже активно: більшість з тих, хто поспілкувався з невгамовним керроллівської персонажем, пішов додому і з покупками, і з тими самими бонусами, які запропонувала компанія.

Виконував роль Божевільного Капелюшника актор Національного академічного драматичного театру імені Максима Горького Павло Євтушенко. Без гриму (в гримі-то - мама рідна: зустрінеш такого десь в темному провулку і можеш залишитися заїкою на все життя!) - симпатичний молодий чоловік з дещо східною зовнішністю.

Його акторська кар'єра складається вдало. Він грає в багатьох спектаклях, які поставлені в Національному академічному драматичному театрі імені Максима Горького. Ну, наприклад, в п'єсі «Пане коханку» Андрія Курейчика Павло Євтушенко виконуємо роль Матея Радзивілла, в «Едіпа» Олени Мінчуковой - людини з хору, в «Пігмаліона» Бернарда Шоу - саркастично перехожого, в «Дванадцятої ночі» Вільяма Шекспіра - Матроса, в «Зойкіной квартирі» Михайла Булгакова - Херувима, в «Шинкарка» Карло Гольдоні - Фабріціо, Женю в «Четвертої планеті» Олега Данилова. Цей список можна продовжувати і продовжувати.
Та й в кіно Павло знімається досить активно. Ось про це і багато іншого кореспондент «Лідер-Пресс» і поговорив з актором, поки у того був час перед виступом в «коктейль».

- Павло, ви мріяли про кар'єру актора з дитинства?

- Так і є насправді. Де б не жили, вічно зі знайомими пацанами якісь театралізовані ігри придумував. А класі в п'ятому в студію театральну пішов. Правда, тільки рік отзанимался - викладач наша поїхала.

- Де б не жили? ..

- Так. Мій тато - військовий. Ось ми за ним і колесили по країні. Народився я в Брянську. Але звідти майже відразу переїхали на Далекий Схід - в місто Комсомольськ-на-Амурі. Потім батька перевели на службу в групу радянських військ в Німеччині. А після - в частину, яка дислокувалася в міському селищі Рось біля міста Волковиська Гродненської області. Там ми вже і осіли.

- Але повернемося до професії актора ...

- Зауважу, що шлях до неї, незважаючи на величезне бажання пов'язати своє життя з театром, прямим не був. Спочатку я зробив невеликий гак: вступив до музичного училища в Гродно по класу диригент оркестру та викладач гри баяні та акордеоні. А вже потім, закінчивши училище, подав документи в Білоруську державну академію мистецтв, щоб стати актором. З другого курсу мене і запросили в Національний академічний драматичний театр імені Максима Горького.

- З вашою освітою б куди-небудь в оперету податися. Адже теж театр! ..

- Ні (сміється), оперета не для мене! Вокалом, якщо сказати чесно, не вийшов. Я більше співаючий актор, ніж співак-актор. Та й до душі мені драматичне мистецтво, я в ньому себе комфортно відчуваю. Виступаю не тільки в амплуа такого собі закоханого, але і характерні ролі граю. Загалом, поки щастить!

- А які, Павло, ролі улюблені?

- Улюблені ?! Ну, по-перше, роль Закоханого в п'єсі Ріккардо Піппа «Viva Commedia!». Цю п'єсу написали спеціально для нашого театру, а поставив її італійський режисер. У підсумку я дуже полюбив Італію, став вивчати італійську мову і відправився туди в подорож. Ми в спектаклі виконуємо пісні на венеціанському діалекті. Коли на цю постановку прийшли представники італійського посольства, вони були в шоці!
По-друге, роль Херувима з «Зойкіной квартири». Треба сказати, що обидві далися мені не просто: довелося довго пошукати характер для цих героїв. Але вийшло! І по-третє, роль у виставі «Тестостерон» за п'єсою Анджея Сарамоновіча, за яку я в 2017-му отримав премію Спілки театральних діячів Республіки Білорусь «Кришталевий квітка».

- В одному з інтерв'ю ви говорили, що в своєму акторському творчості віддаєте перевагу театру. Однак у вас вже і фільмографія солідна ...

- З кіно у мене складні стосунки. Через мою зовнішність мене, скажімо, не беруть в білоруські картини. Прийшов якось на кастинг серіалу «Талаш». Ну ви пам'ятаєте - війна, партизани ... Подивився на мене режисер і питає: «Ти-то сам можеш уявити себе на тапчані та в постолах? Я не можу. Ось коли нам знадобиться хтось на роль іноземця - припустимо, італійця - або циганського барона, ми тебе проголосуємо ».

Однак в кіно все-таки знімають. І знову ж таки не тільки в амплуа закоханого, а й в характерних ролях. Так, наприклад, в серіалі «Псевдонім« Албанець »грав терориста. Бігав з автоматом, викрадав людей і вимагав за них викуп.

А недавно знявся в чотирьохсерійному фільмі з робочою назвою «Улюблене місто» (на екрани скоро вийде під назвою «Танкіст»), де в головній ролі російський актор Олексій Чадов. Картина про війну. Там теж у мене була характерна роль - такого собі раціоналізатора, який придумав, як посилити бронювання танків. До речі, у цього мого героя існує реальний прототип.

Сталася на знімальному майданчику така історія.

Історія про те, як і акторам буває страшно

У фільмі «Танкіст» є епізод, де мені потрібно стріляти з протитанкової рушниці з німецької танку. З самого сьогодення. Зрозуміло, що я ту важку штуку ніколи і в руках-то не тримав! Ситуація між тим така: мало того, що стріляти треба, так на це тільки один дубль відпущений.

- Як хоч звертатися з рушницею? - питаю.

Мені показали. Я спробував

- А якісь «побічні ефекти» при пострілі можуть бути? - уточнюю.

- Та ні, - заспокоюють. - Хіба що віддача сильна в плече (втім, не сильна, а найсильніша: калібр патронів для ПТРД і ПТРС становив 14,5 міліметра - це, по суті, міні-снаряди, які пробили до 30 міліметрів броні! - авт.). Ну і, якщо неправильно прицілюватися, прикладом, коли на спуск натиснеш, зуби вибити може. А так немає, ніяких «побічних ефектів»!

Чесно кажучи, перспектива вставляти зуби після зйомки мене не дуже втішила. Та що там - дуже налякала. І в спокійній-то обстановці пальнути з цієї рушниці боязно, а мені ж треба стріляти як би в гарячці бою. Та ще текст в його гущу кричати. Раптом в метушні що неправильно виконаю ?! Страшно, аж руки трусяться!
Але сяк-так страх пересилив і все зробив як треба. Правда, на плечі потім ще довго синець був.

- А чого злякався-то ?! - продовжує Павло. - Просто мені вже одного разу зуби вставляти доводилося.

Історія про те, як може підвести поспіх

На першому курсі академії студенти в основному тварин грають. Собак, кішок, ховрахів різних. А викладачі оцінюють, як в образ вжився, наскільки твій «герой» пізнаваний. Я для себе вибрав Щура. Етюд такої робили: мовляв, ця Щур в комору, щоб поживитися урожаєм, проникнути хоче. А Кот той комору від гризунів охороняє. І ганяє їх там несамовито.

У нас були величезні мішки з-під картоплі. На репетиціях ми ті мішки набивали ніж під руку попадеться - ковдрами, подушками, книжками. Мовляв, це і є той самий жаданий урожай.

І ось іспит. За столами всі викладачі з кафедри. Списку немає - для більшої об'єктивності. І все етюди йдуть навалом. Скоро і ми. Нам однокурсники допомагали готуватися - мішки набивали. І в один в поспіху якихось дерев'яних брусків напхали. І так вийшло, що тільки Кот, по нашим задумом, на мить відвернувся, я швиденько проник в комору і на такому хорошому куражі, з усього розмаху, щоб піддати жару, штовхаю зуби якраз в той самий мішок. І потрапляю на ... дерев'яний брусок!
Виразно відчуваю, як два передніх ламаються. Біль така, аж в очах темно. А дограти-то треба!
Благо після нашого етюду відразу перерву оголосили. Виходжу на коридор. А самому і боляче, і смішно. Це ж треба такому статися - трохи деревинку НЕ схарчіл! А навколо однокурсники стоять, трясуться, своєї черги на здачу очікують.

- Ну як там? - цікавляться.

- Нормально, - кажу.

І посміхаюся своїм щербатих ротом. Ну, тут все і лягли від сміху ...

- А взагалі, акторський хліб - він легкий чи важкий?

- Він цікавий! Дякую провидіння, що воно нагородило мене такою професією. Не було випадку, щоб я прокидався з думкою: «Як я не хочу йти на роботу!». Навпаки - кожен день йду в театр з радістю. Репетирую і граю з задоволенням. Сьогодні - в масовці, завтра - одну з головних ролей. І завжди навіть в одному і тому ж спектаклі є елемент новизни. А «Viva Commedia!» Взагалі завжди робимо по-різному: в самій п'єсі передбачені моменти для імпровізацій, так би мовити, на задану тему. Це по-справжньому захоплює!

Та й глядач завжди різний. Встановити з ним контакт, змусити полюбити свого героя - завдання складне, але захоплююча. І коли вирішуєш її - тоді задоволення нічим не виміряти!

- А над чим, Павло, зараз працюєте?

- Зовсім недавно, у вересні, здали спектакль «Небезпечні зв'язки» за п'єсою Кристофера Хемптона, в якому у мене відразу дві ролі - в залежності від складу. І обидві - класні! А з початку 2019 го нову постановку почнемо репетирувати. Я і в ній задіяний.

- Але не акторством же єдиним ...

- Лицедійство - це головне. А так я ще вірші іноді пишу. Ось недавно з моїм другом-співаком йому пісню склали. Люблю фотографувати. І дуже люблю фотографуватися сам. Мене навіть часто залучають в якості моделі. Ось знову ж недавно була фотосесія для журналу «Весільний сезон», де я, як то кажуть, постав в образі Марка Шагала. Дуже пишаюся цим!

- А з компанією «ЕНЕРГІЯ» познайомилися-то як?

- Під час презентації фільму Тіма Бертона «Аліса в Задзеркаллі» на фестивалі «Театрон line-2017». До речі, «ЕНЕРГІЯ» допомогла мені здійснити мою давню мрію - зіграти Божевільного Капелюшника: перед прем'єрним показом стрічки був організований своєрідний флешмоб - «Божевільне чаювання» за участю згаданого керролівського персонажа. Тоді і з брендом «Ahmad Tea» познайомився.

- А не хотіли б Божевільного Капелюшника зіграти на сцені?

- Звичайно, хотів би! Справа за малим - знайти режисера, який би поставив цю знамениту казку Льюїса Керролла.

- А самому поставити ?!

- А що?! Непогана ідея! Як-небудь варто спробувати!

Розмову записав Сергій КВІТКЕВІЧ