Герб Житомирської області розроблений в Києві і затверджений 11 квітня 2003 року
Управлінням державних нагород
і геральдики.
Герб Житомирської області * являє собою щит з червоним полем, розділений на 4 частини прямим рівностороннім золотим нитковидним хрестом. У центрі щита поміщений герб міста Житомира - щит меншого розміру з синім полем, на тлі якого зображена срібна міська стіна з трьома вежами і відкритими воротами.
У верхній частині щита знаходяться срібний архістратиг Михаїл з опущеними донизу мечем і піхвами (праворуч) срібний вершник на коні (зліва);
У нижній частині герба - срібний рівносторонній хрест з розбіжними променями (праворуч), і золоте сонце з шістнадцятьма променями - зліва.
Щит увінчує золота міська корона Деметри - символізує союз сіл, з трьома Муровані зубцями і трьома житніми колосками, яка спирається на перевитий стрічками золотий житній сніп, в центрі якого невелике зображення Державного Герба України.
Щит оздоблює золотий вінок із житніх колосків (Жито - жито, тобто Житомир - там де вирощують, продають, вживають жито)), в нижній частині якого зображення шишок і листя хмелю і квіток льону (ці культури мали провідне значення в економіці краю). Вінок перевитий синьо-жовтою стрічкою ".
Житомирська область була утворена 22 вересня 1937 року. Вона знаходиться в межах Поліської низовини на півночі України і в межах Придніпровської височини - на півдні.
Герб Житомирської області розроблений київськими фахівцями і затверджений 11 квітня 2003 року.
Територія Житомирської області населена здавна. На пагорбі лівого берега річки Свинолужки, поблизу Городища Черняхівського району виявлено залишки Ранньопалеолітичне Житомирської стоянки (понад 100 тис. Років тому), на якій зібрано понад 2 тис. Знарядь з кременю.
Територію сучасної Житомирської області в епоху міді заселяли різноетнічні племена. На початку II тис. До н. е. в південній частині області мешкали землеробсько-скотарські племена пізньої трипільської культури. Їх поселення складалися з глинобитних будинків, Долини річок Ужа, Тетерева і Случі.
В епоху бронзи їх змінили землеробсько-скотарські племена тшинецкой культури. Поширення заліза в Подніпров'ї збіглося з появою тут в VII ст. до н. е. кочових племен скіфів.
Найдавнішим містом і водночас резиденцією князів на древлянській землі став Іскоростень (про герб: http://www.rosflaxhemp.ru/fakti-i-cifri/o-lne/len-i-gerbi.html/id/707 . Київський князь Олег підкорив і обклав даниною древлян в 883 році. Після чого територія увійшла до складу Київського князівства. Після руйнування міста Іскоростеня княгинею Ольгою, центром древлянської землі стає фортеця і важливий ремісничий центр - Вручий (Овруч), за володіння яким між синами князя Святослава - Ярополком і Олегом йшла кровопролитна боротьба. Олег в 977 році загинув і був похований «в Вручого».
Багато бід принесла російським землям монголо-татарська навала. Особливо сильно міста Житомирщини зазнали руйнування від монголо-татар в 1240 р Після того, як литовські князі в кінці XV ст. налагодили союзні відносини з ворогом Кримського ханства - Золотою Ордою, українським землям почали погрожувати набіги кримських татар.
За Люблінською унією (1569 г.) було оформлено об'єднання Литовського великого князівства з шляхетською Польщею у федеративну державу, і територія сучасної Житомирської області в складі Правобережної України потрапила під владу Польщі. У 1471 феодальна Литва остаточно ліквідувала Київське удільне князівство і перетворила його в звичайну провінцію - Київське воєводство, яке поділялося на Київський, Житомирський, Овруцький та інші повіти. Повіти, в свою чергу, ділилися на волості. На чолі волостей стояли старости. Окремі волості перебували у володінні феодалів.
Загальнонародна боротьба за звільнення з-під польського гніту, за возз'єднання України з Росією завершилася рішенням Переяславської ради. Воно було потужним волевиявленням українського народу, відображенням його одвічних прагнень і сподівань. Однак після Андрусівського перемир'я 1667 року територія сучасної Житомирської області, залишилася під польською шляхтою.
В кінці XVII ст. на Житомирщині прокотилася хвиля селянських заворушень. Головною силою всіх заворушень були селяни. Повстанці, які називали себе гайдамаками, громили панські маєтки, розправлялися зі шляхтичами. У 1750 р загони гайдамаків оволоділи Бердичевом, Народичі, Радомишлем.
У 1793 Правобережна Україна возз'єдналася з Лівобережною в межах Російської держави. Але аж до 1831 року на Правобережжі, в тому числі і на Житомирщині, майже всі сільські школи знаходилися в руках католицького і уніатського духовенства, яке примусово насаджувало польську мову. Однак, коли почалася Вітчизняна війна 1812 року, населення Волині всіляко допомагало російської армії боротися проти французьких військ.
Двічі відвідав Житомирщину (вересень 1847 - лютий 1848, вересень 1848 - травень 1850) великий французький письменник-реаліст Оноре де Бальзак. У Бердичеві і Верхівні він написав повість «присвячених».
У Першу світову війну Житомирщина стала одним з прифронтових районів, на які війна лягла особливо важким тягарем. І в Другу світову війну міста і села області зазнали нападу фашистських загарбників одними з перших в СРСР.
До середини січня 1944 р коли війська 1-го Українського фронту завершили Житомирсько-Бердичівської операцію, територія області була повністю очищена від ворога.
джерело: http://www.heraldicum.ru/
