Медведчук + Рабинович: Життя нє буде

Валентин Філіппов, тележурналіст, покинув Одесу в 2014 році

Підпишіться на новини «ПолітНавігатор» в Світ тісний , Яндекс.Дзен , Telegram , Facebook , Одноклассниках , Вконтакте , канал YouTube і Яндекс.Новости

На Україні вже кілька днів бурхливо обговорюють оголошення союзу Віктора Медведчука, колишнього глави президентської адміністрації часів Кучми, і депутата Верховної Ради Вадима Рабиновича, екс-представника «Оппоблока», який створив свою «За життя» ( «За життя»).

... Якщо Медведчук вступає в партію Рабиновича «За життя», то можна з упевненістю стверджувати: - Ніякого «життя» в Україні не буде. Все, до чого торкається такої «успішний менеджер», «впливовий політик» і «сірий кардинал», як Медведчук, незмінно перетворюється не тільки в лайно, а й взагалі припиняє існування. У цьому можна було переконатися не раз за недовгу історію української державності.

Для тих, хто не знає, можна нагадати, що Віктор Медведчук в минулому - глава адміністрації президента Кучми. Кажуть, саме він придумав яскраву многоходовочку з передачею влади від Кучми Януковичу. Результатом був перший майдан, третій тур і президент Ющенко з Тимошенко в прем'єр-міністрах. Один маргінал-націоналіст, а інша - підслідна в США, Росії та самій Україні, чиї махінації, тільки за доведеними епізодами, принесли їй сім мільярдів доларів.

Тут треба нагадати, що в мільярд дев'ять нулів, і сума ця пишеться так - 7 000 000 000. Але ми не вважаємо чужі гроші, навіть коли вони наші. Такі гроші все одно хто-небудь, так вкрав би. Ми говоримо про Медведчука.

Так ось, відразу після першого перевороту, для участі в наступних парламентських виборах, Віктор Медведчук замутив політичний Блок «Не Так». Замутив він його не на порожньому місці, а на основі власної партії СДПУ (о), яка результатами не блищала. Дивно навіть, партія соціал-демократів, в першу п'ятірку якої входили найвпливовіші політики того часу, бовталася, як Медведчук в ополонці.

Втім, в українській політиці є правило: - яка голова, така і дупа. Так вийшла і «Не Так». Кажу про це, тому, що маю уявлення і ставлення деякий.

Тут варто пояснити, що, як правило, Медведчук нічого такого сам не створював ніколи. Він це називав «платформою». Тобто, озвучуючи ідею і, натякаючи на свою цінну допомогу, він конструював піраміду, в яку убудовувалися різні регіональні сили, в надії на допомогу Медведчука зверху, і забезпечуючи йому підтримку знизу.

Так, відчуваючи себе не халявщиків, а партнерами, люди ставали «обдуреними вкладниками», а по-простому - лохами. Але ж говорив Господь у своїй одинадцятої заповіді: - Не займайся мережевим маркетингом!

Загалом, в результаті, Медведчук тільки заважав, по крайней мере, в Одесі. Хлопці, осідлали його платформу, витрачали кошти, а з Києва отримували виключно заборони. Заборона на захист російської мови. Заборона на вимогу федералізації. І навіть на «боротьбу з НАТО», задекларовану Медведчуком.

Як зараз згадується акція проти відкриття в Одесі «інформаційного центру НАТО», коли тисячний натовп спочатку відмовляли від спалення прапора США, а потім спробували змусити співати гімн України. Такий ось він, «кум Путіна», особистий візит якого в Одесу, взагалі, привів до замішання, тому, що ніякого «Не Так» він не говорив, а говорив «Давайте Жити Дружно» і «Ми готові до компромісів». Половина сказаного Медведчуком звучало на украінскойі мови, що для Одеси було дивно.

Втім, в Одесі «Не Так» зовсім не провалилося. І ще кілька років в місцевій раді спільно з партією Батьківщина кошмар «більшість», зібране з партій Наша Україна і Партії Регіонів. Так Так. Партія Ющенка і партія Януковича спільно українізували Одесу в період між майданами. І це не заважало Януковичу отиратися в Москві, випрошувати плюшки і отримувати кренделя, а пізніше перемогти на президентських виборах.

А Медведчук тоді саморозпустився, ніяк не беручи участь в житті своєї одеської фракції. Напевно, грошей заборгував, а віддавати не хотів.

«Український Вибір" не став якимось ноу-хау. Така ж піраміда, такий же мережевий маркетинг. Простіше - ніякого «Українського Вибору» в природі не існувало. Існував Медведчук, сайт і зовнішня реклама по всій країні. Ймовірно, навіть реклама була безкоштовною. За обіцянку підтримки в майбутньому. Коли «переможе народ».

І поїхали по країні комівояжёри. Серйозні дядьки, що володіють власним ресурсом, Медведчуку вже не вірили, тому гінці рушили по молодіжним і громадським організаціям проросійського спрямування.

Пропозиції були простими. Зніміть собі офіс, назвіться місцевим відділенням «Українського Вибору» і проводите акції. Звіти про проведені акціях надсилайте до Києва. Якщо у Вас немає прапорів «Український Вибір», то ми вам їх продамо.

- А гроші на акції !? - дивувалася активна молодь.

Їм відповідали:

- Якщо акція сподобається Медведчуку, то ми частково відшкодуємо витрати.

Крім того, пропонувалося масово збиратися на зустрічі зі столичними гостями і гостями з Москви. Приводити друзів і знайомих. Тобто, створювати натовп для приїжджає начальства.

Спочатку така тактика діяла, люди приходили в надії поставити запитання про конкретику, але в результаті вислуховували лекцію про неминучість вступу України в Митний Союз. Але, зрозумівши, що не отримають відповіді на жодне конкретне питання, приходити переставали.

А вже вуличні акції «Українського Вибору» відбувалися наступним чином. Якщо десь виникала натовп, будь то чергу за квитками на Настю Каменських або просто люди, що йдуть на футбол, туди підскакувала старенька легковик, а з неї вистрибували чотири студента, кожен з двома прапорами «Український Вибір». Хлопці вишиковувалися до кількох на тлі натовпу і водій їх фотографував з різних точок. Цілком ймовірно, так створювалися звіти про діяльність організація.

А що? Натовп, студенти, прапори. Що ще треба, щоб розтрощити хунту?

Тут треба сказати, що, коли почалося по-справжньому, «Український Вибір» разом з Медведчуком розчинився в часі і просторі. Задекларована і профінансована величезна структура не залишила жодного сліду на політичній карті України. В найстрашніші дні майдану і що послідувала Російської Весни ми не чули про «Українському Виборі».

Втім, не зовсім так. Більшість хлопців, яким комівояжера Медведчука їздили по вухах, пішло в ополчення або підпілля. Вони борються з українськими карателями або сидять в тюрмах. Найбільш успішні осіли в Росії. А багатьом Медведчук досі винен гроші. Втім, не в грошах щастя, а в відсутності Медведчука.

І тут закрадається здогад. А, може, у Медведчука все виходить? Може, його головна мета - розбити, розділити протестний потенціал російського населення України? Може і з цим «Не Так» він просто розпилював голоси виборців? І з «Українським Вибором» заважав створенню реальних проросійських організацій?

І зараз, подавшись до Рабиновичу, просто займеться розпиленням протестного голосування? Зіпсує життя того ж Оппоблоку. Втім, вони зараз всі однакові, всі в змові з нацистами. І все намагаються відіграти свою роль так, щоб зберігши вплив не допустити зміни курсу. Ось і включилася важка артилерія з розвалу справи. Сам Медведчук.

Що стосується нас, росіян, то нам Віктор Медведчук такий же ворог, як і всі інші київські політики. Він офіційно представляє київський режим на переговорах в Мінську. Він обдурив нашого президента при обміні полоненими, не віддавши нам за списком наших хлопців. Чи не віддав підло. Домовившись в присутності Патріарха, в останній момент когось підмінивши, кого-то просто не випустивши. Цим обманом хвалився Порошенко. Дослівно так і сказавши «Вдалося обдурити Путіна». І головне, щоб потім, коли все скінчиться, ми йому цього не забули.

Що ж стосується внутрішніх українських ігор, то нехай жеруть один одного. Нехай зраджують, обманюють і підставляють. Це для них нормально. А то, що при них на Україні ніякого «Життя нє буде», ми і так знаємо. Чи не для життя все це затівалося.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.