Микола Гоголь - Вій

prose_rus_classic Микола Васильович Гоголь Вій

... Пролунав півня крик. Це був вже другий крик; перший почули гноми. Перелякані духи кинулися, хто як попало, у вікна і двері, щоб скоріше вилетіти, але не тут-то було: так і залишилися вони там, загрузала в дверях і вікнах. Увійшовши священик зупинився, побачивши такого сорому божої святині і не посмів правити панахиду в такому місці. Так навіки і залишилася церква з загрузала в дверях і вікнах чудовиськами, обросла лісом, корінням, бур'яном, диким терном; і ніхто не знайде тепер до неї дороги ...

Одна тисяча вісімсот тридцять п'ять ru glassy FB Tools, AlReader2 2005-05-16 http://public-library.narod.ru/Gogol.Nikolai/viy.html [Email protected] 31EDDB45-271E-4A87-B80B-7B31C2DEEBD7 1.1 Н.В. Гоголь. Зібрання творів у семи томах. Том 2. Миргород Художня література Москва 1967 © Права на ці збори електронних текстів і власне електронні тексти належать Публічній електронній бібліотеці (Євгенію Пескіна), 1994-1997 рік. Дозволено вільне розповсюдження за умови збереження цілісності тексту (включаючи дану інформацію). Дозволено вільне використання для некомерційних цілей за умови посилання на джерело. Публічна Електронна Бібліотека - товарний знак і знак обслуговування, що належать Євгену Пескіна. Вперше надруковано в збірці "Миргород", 1835. Перероблено автором для зібрання творів (1842 р).

Микола Васильович Гоголь

Миргород. Частина друга.

Вій

[1]

Як тільки вдаряв в Києві вранці досить дзвінкий семінарський дзвін, що висів біля воріт Братського монастиря, то вже з усього міста поспішали юрбами школярі та бурсаки. Граматики, ритори, філософи і богослови [2], з зошитами під пахвою брели в клас. Граматики були ще дуже малі; йдучи, штовхали один одного і сварилися між собою самим дискантом; вони були всі майже в подертих то забруднений, і кишені їхні раз були наповнені усякою поганню; як-то: бабками, зробленими з пір'їнок, недоїденим пирогом, а іноді навіть і маленькими горобенятами, з яких один, раптом цвірінькнувши серед надзвичайної тиші в класі, свого патрона до добрих впали [3] в обидві руки, а іноді і вишневі різки. Ритори йшли солідніше: одяг у них був часто й зовсім цілий, та зате на обличчі майже завжди бувала яка-небудь прикраса у вигляді риторичного тропа: або одне око заходило під самісінький лоб, або замість губи цілий пухир, або яка-небудь інша ознака; ці говорили й божилися між собою тенором. Філософи цілою октавою брали нижче: в кишенях їх, крім міцних тютюнових корінців, нічого не було. Запасів вони не робили ніяких і все, що попадалося, з'їдали тоді ж; від них несло тютюном та горілкою іноді так далеко, що проходив повз ремісник довго ще, зупинившись, нюхав, як гончак, повітря.

Ринок в цей час зазвичай тільки починав ворушитись, і торговки з бубликами, булками, гарбузовим насінням і Маковник смикали напохваті за поли тих, у кого поли були з тонкого сукна або який-небудь паперової матерії.

- Панич! паничі! сюди! сюди! - говорили вони з усіх боків. - Ось бублики, маківники, верчики, буханці хороші! їй-богу, хороші! на меду! сама пекла!

Інша, піднявши щось довге, скручений з тіста, кричала:

- Ось сусулька! паничі, купіть сусульку!

- Не купуйте в неї нічого; дивіться, яка вона погана - і ніс негарний, і руки нечисті ...

Але філософів і богословів вони боялися зачіпати, бо філософи і богослови завжди любили тільки куштувати і до того ж цілою жменею.

Прийшовши до семінарії весь натовп розміщувалася по класах, в низеньких, досить, однак же, просторих кімнатах з невеликими вікнами, з широкими дверима і забрудненими лавами. Клас наповнювався раптом різноголосим гудінням: аудитори [4] вислуховували своїх учнів; дзвінкий дискант граматика попадав якраз у дзенькіт скла, вставленого в маленькі вікна, і скло відповідало майже тим же звуком; в кутку гудів ритор, якого рот і товсті губи мали б належати, по крайней мере, філософії. Він гудів басом, і тільки чути було здалеку: бу, бу, бу, бу ... Аудитори, слухаючи урок, дивилися одним оком під лавку, де з кишені підлеглого бурсака виглядала булка, або вареник, або гарбузове насіння.

Коли вся ця вчена юрба встигала приходити трохи раніше або коли знали, що професори будуть пізніше звичайного, тоді, за загальною згодою, починали бій, і в цьому бою повинні були брати участь всі, навіть і цензори, що повинні дивитися за порядком і моральністю всього учня стану . Два богослови звичайно вирішували, як відбуватиметься битві: чи кожен клас повинен стояти за себе особливо або все повинні розділитися на дві половини: на бурсу і семінарію. У всякому разі, граматики починали найперші, і як тільки втручалися ритори, вони вже тікали геть і ставали на підвищеннях, спостерігаючи битву. Потім вступала філософія з чорними довгими вусами, а врешті й богословія, в жахливих шароварах і з претовстими в'язами. Звичайно закінчувалось тим, що богословія побивала всіх, і філософія, чухаючи боки, була пригнічені в клас і містилася відпочивати на лавках. Професор, який входив в клас і брав участь колись сам в таких боях, одну хвилину, по розпалених обличчях своїх слухачів, дізнавався, що бій був непоганий, і в той час, коли він шмагав різками по пальцях риторику, в другому класі другий професор обробляв дерев'яними лопатками по руках філософію. З богословами ж чинили зовсім іншому: їм, як казав професор богослов'я, одсипалося по мірці крупного гороху, що складалося в коротенькими ремінними канчуками [5].

В урочисті-дні та свята семінаристи та бурсаки вирушали по домах з вертепами [6]. Іноді розігрували комедію, і в такому випадку завжди відрізнявся який-небудь богослов, на зріст небагато нижчий од київської дзвіниці, що представляв Іродіаду або Пентефрію, дружину єгипетського царедворця. В нагороду отримували вони шматок полотна, або мішок проса, або половину вареного гусака тощо.

Весь цей вчений народ, як семінарія, так і бурса, між якими була-то спадкова неприязнь, був надзвичайно бідний на харчі, а до того ж неймовірно ненажерливий; так що порахувати, скільки кожен з них лигав за вечерею галушок, було б зовсім неможливо; і тому добровільні пожертвування заможних господарів не могло вистачити. Тоді сенат, що складався з філософів і богословів, відправляв граматик і риторів під проводом одного філософа, - а іноді приєднувався і сам, - з мішками на плечах пустошити чужі городи. І в бурсі з'являлася каша з гарбузів. Сенатори стільки об'їдалися кавунів і динь, що другого дня аудитори чули від них замість одного два уроки: один з вуст, другий бурчав в сенаторському шлунку. Бурса і семінарія носили якусь довгу подобу сюртуків, по сіє час: слово технічне, означало - нижче п'ят.

Найурочистішою для семінарії подією були вакансії - час з червня місяця, коли звичайно бурсу розпускали по домівках. Тоді весь великий шлях кишів граматики, філософи і богослови. Хто не мав свого пристановища, той ішов до кого-небудь з товаришів. Філософи і богослови вирушали на кондиції, тобто брались учити або підготовляти дітей людей заможних, і отримували за те в рік нові чоботи, а іноді і на сюртук. Вся ця ватага сунула разом цілим табором; варила собі кашу й ночувала серед поля. Кожен тягнув за собою мішок, в якому знаходилася одна сорочка і пара онуч. Богослови були особливо дбайливі та акуратні: для того щоб не зносити чобіт, вони скидали їх, вішали на ціпки й несли на плечах, особливо коли була бруд. Тоді вони, закачавши шаровари до колін, безстрашно розбризкували своїми ногами калюжі. Як тільки помічали осторонь хутір, зразу ж звертали з великої дороги і, наблизившись до хати, побудованої чепурніше інших, ставали перед вікнами в ряд і на все горло починали співати кант [7]. Господар хати, який-небудь старий козак-поселенець, довго їх слухав, узявшись обома руками, потім ридав прегірко і говорив, звертаючись до своєї дружини: «Жінко! то, що співають школярі, має бути дуже розумне; винеси їм сала і що-небудь такого, що у нас є! »І ціла миска вареників валилася в мішок. Добрий шмат сала, кілька паляниць [8], а іноді і зв'язана курка потрапляли разом. Підкріпившись таким запасом граматики, ритори, філософи і богослови рушали далі. Чим далі, проте ж, йшли вони, тим більше зменшувався їхній гурт. Все майже розходились по домівках, і залишалися ті, що мали батьківські гнізда далі інших.

Кінець ознайомчого уривка

СПОДОБАЛАСЯ КНИГА?