Мінім | шість лебедів

У великому лісі полював одного разу король і так завзято гнав по сліду за якимось звіром, що ніхто з його людей не міг за ним встигнути і все від нього відстали. Коли завечерело, він дотримав коня, став кругом себе оглядатися і зауважив, що заблукав. Став він шукати виходу з лісу і ніяк не міг його знайти.

Ось і побачив він, що йде йому назустріч старенька старенька-престаренькая, така, що у ній вже й голова трясеться від старості; а він і не знав, що ця бабуся - відьма.

«Голубонько, - сказав він їй, - чи не можеш ти мені показати дорогу з лісу?» - «О, звичайно, можу, - відповідала бабуся, - тільки за однієї умови; і якщо ви, пане король, його не виконаєте, то ніколи з цього лісу не виб'єтеся, і повинні будете тут померти від голоду ». - «А яке ж це умова?» - запитав король. «У мене є дочка, - сказала стара, - вона краше всіх на світі і, звичайно, заслуговує честі бути вам дружиною. Ось якщо ви її візьмете в дружини, так я вам вкажу дорогу з лісу ».

Король перелякавшись, погодився, і стара повела його до хатинки, де її дочка сиділа біля вогню.

Ця дочка прийняла короля так, як ніби вже чекала його приходу; і король побачив, що вона дійсно дуже хороша собою, але її обличчя все ж йому не сподобалося, і він не міг дивитися на неї без прихованого страху.

Після того, як він посадив дівчину до себе на коня, стара показала йому дорогу з лісу, і король знову міг повернутися в свій королівський замок, де і відсвяткував весілля.

До того часу король вже був одного разу одружений, і від першої його дружини у нього було семеро дітей - шестеро синів і дочку, яку він любив понад усе на світі. Але так як він боявся, що мачуха з ними буде недостатньо добре звертатися або навіть заподіє їм яке-небудь зло, то він і звіз їх в відокремлений замок, який стояв в самій гущавині лісу.

Замок був так в цій хащі укритий і дорогу до нього було так важко відшукати, що король і сам би, мабуть, не знайшов її, якби одна відьма не подарована йому клубок ниток дивного властивості: варто було йому тільки той клубок кинути перед собою, клубок сам собою починав розмотуватися, котився попереду і вказував дорогу.

Але король так часто відлучався на побачення зі своїми милими детушки, що ці відлучки нарешті звернули на себе увагу королеви. Вона поцікавилася дізнатися, що він там один робить в лісі. Підкупила його слуг, і ті видали їй таємницю царя і розповіли і про клубку, який один тільки міг туди вказати дорогу.

Вона ж до тих пір не заспокоїлася, поки не дізнався, де король ховає той клубок, і тоді нашила вона багато маленьких білих шовкових рубашечек, а так як вона матір'ю своєї була навчена чаклунства, то зуміла та в ці сорочки зашити деякі чари.

І ось, коли одного разу король виїхав на полювання, вона взяла сорочечки і пішла в ліс, а клубочок їй показував дорогу. Діти, ще здалеку побачили, що до них йде хтось, подумали, що це батько, і радісно побігли назустріч. Тоді вона на кожного з них накинула по сорочечці, і тільки-но ці сорочки стосувалися тіла дитини, він перетворювався в лебедя і відлітав за ліс.

Королева повернулася додому, дуже задоволена своєю поїздкою, і думала, що вона вже назавжди позбулася своїх пасинків; але дочка короля не вибігло в той раз до неї назустріч разом з братами, і королева нічого про неї не знала.

На другий день з'явився король в лісовій замок до дітей і нікого в замку не знайшов, крім доньки. «А де ж твої брати?» - запитав король. «Ах, батюшка, - відповідала вона, - вони полетіли і залишили мене одну», - і розповіла йому, що зі свого віконечка бачила, як її брати, обернувшись лебедями, полетіли за ліс, і навіть показала йому пір'я, які вони упустили у дворі, а вона підібрала.

Король засмутився, але йому і в голову не приходило, що це зле справа могла бути скоєно королевою; а так як він побоювався, що і дочку його можуть також викрасти, то задумав він взяти її з собою.

Але дочка боялася мачухи і впросила короля, щоб він їй дозволив ще хоч цю ніч залишитися в лісовому замку. Бідна дівчинка подумала, що її вже не залишать довше в цьому замку, і вона зважилася будь-що-будь відшукати своїх братів.

І тільки-но настала ніч, вона втекла з замку і поглибилася прямо в саму гущавину лісу. Вона йшла всю ніч безперервно і весь наступний день, поки вже не втомилася остаточно.

Тоді побачила вона мисливський будиночок, увійшла в нього і знайшла в ньому кімнатку з шістьма маленькими ліжечками; але вона не наважилася лягти, а залізла під одну з цих ліжечок, вляглася на міцному підлозі і задумала там провести ніч. Але коли сонце стало наближатися до заходу, вона почула шум в повітрі і побачила, що в віконце влетіли шість лебедів. Вони опустилися на підлогу і стали здувати один одному пір'я: здули все пір'я, і ​​їх лебедині шкурки впали з них як сорочки.

Тоді дівчинка глянула на них, дізналася своїх братів і вилізла з-під ліжка. Братики теж дуже зраділи, побачивши свою сестричку; але радість їх була нетривала. «Ти тут не можеш залишатися, - сказали вони їй, - це розбійницький притон; якщо розбійники знайдуть тебе тут, то вб'ють тебе ». - «А хіба ви не зумієте мене захистити?» - «Ні, - відповідали вони, - бо ми можемо щовечора тільки на чверть години скидати з себе свої лебедині шкурки і приймати людський образ, а потім знову звертаємося в лебедів». Сестричка заплакала і сказала: «Так невже ж немає можливості вас звільнити від закляття?» - «Є можливість, - відповідали брати, - але це обставлено такими тяжкими умовами, що виконати їх неможливо. Ти повинна шість років підряд не говорити і не сміятися і за цей час повинна зшити нам шість сорочок з квіток айстри. І якщо хоч одне слівце у тебе вирветься протягом цих шести років, то все твої труди пропадуть дарма ».

І коли братики це проговорили, чверть години минуло, і вони знову, звернувшись в лебедів, вилетіли у вікно.

А сестричка твердо зважилася позбавити своїх братів від закляття, хоча б навіть ціною свого життя. Вона вийшла з мисливського будиночка, пішла в саму гущавину лісу, влізла на дерево і там просиділа всю ніч.

Наступного ранку вона зійшла з дерева, набрала багато квітів айстри і почала шити. Говорити їй було ні з ким, а сміятися не було полювання: вона сиділа на своєму дереві і дивилася тільки на свою роботу.

Багато пройшло часу з тих пір, як вона пішла в цю глушину, і сталося одного разу, що король тієї країни полював в лісі, а його єгеря підійшли до того дереву, на якому сиділа дівчина.

Вони стали її кликати і питали: «Хто ти така?», - але вона їм ні слова не відповідала.

«Зійди сюди до нас, - сказали вони, - ми тобі ніякого зла не зробимо».

Вона у відповідь тільки заперечливо похитала головою. Так як вони продовжували приставати до неї з питаннями, то вона скинула їм з дерева свою золоту ланцюг з шиї і думала їх цим задовольнити.

Але вони все продовжували її допитувати; тоді вона скинула їм свій пояс, а коли і це не допомогло - свої підв'язки, і так мало-помалу все, що на ній було надіто, і залишилася нарешті в одній сорочці.

Але єгеря і тут від неї не відстали, вилізла на дерево, зняли звідти дівчину і привели її до короля.

Король запитав: «Хто ти така? Що ти робила там на дереві? »Але дівчина не відповідала ні словечка.

Він задав їй ті ж питання на всіх мовах, які йому були відомі, але дівчина, як і раніше залишалася нема як риба. А так як вона була прекрасна собою, то серце короля було зворушено, і він раптом запалав до неї гарячою любов'ю.

Обернувши її своїм плащем, посадив він дівчину на коня перед собою і відвіз до свого замку.

Там наказав він одягнути її в багате плаття, і вона блищала красою, як ясний день, але від неї не можна було добитися жодного слова.

Він посадив її за стіл поруч з собою, і її скромне вираз обличчя, її вміння тримати себе до такої міри сподобалися йому, що він сказав: «Я хочу взяти її заміж, і ні на кого іншого, крім неї, не одружуся».

І кілька днів по тому він дійсно обвінчався з нею.

У того короля мати була жінка зла, та до того ж ще й незадоволена цією одруженням сина.

Вона лихословила про молоду королеву. «Хто її знає, звідки вона родом, - говорила вона, - від неї, німий, що не дізнається; а тільки вона королю не пара ».

Рік по тому, коли королева народила першу дитину, баба забрала його, а королеві під час сну вимазала рот кров'ю. Потім вона пішла до короля і звинуватила королеву в тому, що вона людоїдка і з'їла свою дитину.

Король не хотів цьому вірити і не дозволив завдати королеві ніякого зла.

А королева постійно сиділа над своєю роботою і шила сорочки, не звертаючи уваги ні на що інше.

Наступного разу, коли вона знову народила красеня-хлопчика, лукава стара знову пустила в хід подібний же обман, проте ж король не зважився повірити її наклепі на королеву.

Він сказав: «Вона дуже добра і богобоязненна, щоб зробити що-небудь подібне; якби його не було нема, вона зуміла б сама себе захистити, і її невинність, звісно, ​​одразу ж виявилася б ».

Коли ж стара і в третій раз викрала новонароджену дитину і звела на королеву той же звинувачення (а та ні слова не могла сказати на своє виправдання), то король вже не міг захистити дружину і повинен був зрадити її суду, який і засудив спалити її на багатті.

Ось і настав день виконання вироку, настав в той же час і останній день тих шести років, протягом яких вона не сміла ні сміятися, ні говорити - і таким чином її милі браття були вже позбавлені нею від закляття.

І шість рубашечек з квіток айстри були також виготовлені; тільки у останньої не вистачало лівого рукавчики.

Коли її повели на багаття, вона склала всі сорочки на руку; а коли вже вона була на багатті і багаття вже збиралися запалювати, то вона озирнулася навкруги і побачила, що до неї летять шість лебедів. Тут вона переконалася, що і її порятунок близько, і серце її здригнулося від радості.

Лебеді закружляли біля неї і спустилися настільки низько, що вона могла їм перекинути сорочечки; і тільки-но ті сорочечки їх торкнулися, лебедині шкурки з них впали, її братики стали перед нею, молодець до молодця, жівехонькі і здоровехонькі; тільки у наймолодшого не вистачало лівої руки, а замість неї залишилося лебедине крило за спиною.

Цілувалися-милувалися братці з сестрицею, а потім королева підійшла до короля, який був усім тим, що трапилося здивований, і сказала йому: «Дорогий чоловік! Тепер я смію говорити і можу відкрити тобі, що я невинна і звинувачена не право ».

І вона повідомила про обмани старої свекрухи, яка викрала і сховала її трьох дітей.

Діти, на превелику радість короля, були розшукані і повернуті, а зла свекруха в покарання прив'язана на той же багаття і спалена.

Король же з королевою і її шістьома братами ще довгі роки жили в мирі та щасті.

( Брати Грімм )

Прочитано: 126 раз, 1 з них - сьогодні.

Якщо вам сподобалося, поділіться з друзями