Морські кордони Росії в Криму і експансія НАТО на Чорному морі

На початку березня стратегічний розвідувальний безпілотник США RQ-4A Global Hawk протягом декількох годин шпигував вздовж західного і південного узбережжя Республіки Крим. В районі Севастополя літаючий монстр наближався до берега на відстань близько 30 кілометрів, пройшовши майже по кромці морського кордону, а в районі Алупки - на 34 кілометри. Перед тим як відправитися до берегів Криму, безпілотник пролетів вздовж лінії розмежування в Донбасі, неодноразово наближаючись на відстань від 40 до 60 кілометрів до суміжних з Україною районах Бєлгородської, Воронезької та Ростовської областей Російської Федерації. А 8 березня в Чорне море через Босфор до Румунії для участі у військових навчаннях Spring Storm 2018 попрямував десантний корабель-док ВМС США USS Oak Hill (LSD-51).

Раніше 18 лютого ескадрений міноносець ВМС США Carney пройшов через Босфор у Чорне море, приєднавшись до вже борознили його води есмінцю Ross. Саме цей корабель брав участь в ракетному обстрілі авіабази ВПС Сирії «Шайрат» після відомої провокації сирійських терористів в Хан-Шейхуні. За офіційною заявою командування шостого флоту, ці судна знаходяться в Чорному морі не тільки «... для проведення операцій з безпеки і зміцнення регіональної морської стабільності», але також «для посилення боєготовності і можливостей флоту країн НАТО», що говорить сама за себе.

І це - лише деякі з численних граней різке зростання їх активності США і НАТО по периметру російських кордонів. Проектування західної сили на Чорному морі здатне створити труднощі не тільки у військово-політичному контексті, але також і у відстоюванні економічних інтересів Росії в питаннях освоєння енергетичних родовищ в акваторії західній частині Чорного моря. Так, деякий час тому керівництво кримського ГУП «Чорноморнафтогаз» оголосило, що освоєння Одеського морського родовища газу на захід від Криму буде призупинено з травня поточного року. Формально це пов'язано з позовом України в міжнародний арбітраж (вересень 2016 г.) з приводу «незаконність» російської розробки цього родовища. Але, цілком допустимо припущення, що ситуація, що склалася виходить за суто енергетичні, «газові» рамки.

Родовища нафти і газу в басейні Чорного і Азовського морів і суші (в межах до 16 березня 2014 г.)

Так, з боку Росії може йтися фактично про першу (хоча і непрямої) поступку Києву за статусом Криму і його природно-ресурсної бази. Звичайно, возз'єднання Криму з Росією і реінтеграція його економіки в загальноросійську, поки не супроводжуються чітким російсько-українським розмежуванням морських акваторій. У зв'язку з відомою позицією чинного київського режиму, породженого державним переворотом лютого 2014 року, щодо статусу Криму такі кордону апріорі не можуть бути узгоджені. Згадане вище Одеське родовище розташоване у західного морського кордону Криму, переходячи її на ряді газових ділянок в сторону морської зони Одеської області. Це одне з найбільш великих морських родовищ в західній частині чорноморської акваторії, розвідані запаси якого становлять близько 25 млрд. Кубометрів. За 2014-2017 рр. тут було вилучено мінімум 870 млн. кубометрів на рік, що склало близько 55% від загального обсягу видобутку газу в Кримському регіоні в той період.

Нагадаємо, в грудні 2015 року між Росією і Україною в районі Одеського і Голіцинського родовищ вже мала місце серія інцидентів. Український прикордонний корабель підійшов до плавучої бурової установки «Таврида», що належить ГУП РК «Чорноморнафтогаз», зажадавши надати інформацію про склад екіпажу і цілях знаходження російської бурової установки в даному районі. Не отримавши відповіді, сторожовик попрямував до Голіцинського газоконденсатного родовища, де здійснив їх фото- і відеозйомку. У відповідь в район інциденту було направлено російський сторожовик «Аметист» Прикордонного управління ФСБ Росії по Республіці Крим. Прибувши в район Одеського і Голіцинського родовищ, ПСКР «Аметист» виявив два військові кораблі ВМС України. У відомстві уточнили, що сторожовий корабель здійснюватиме патрулювання даного району Чорного моря, «для забезпечення економічних та інших законних інтересів РФ на шельфі Чорного моря після втручання в їх роботу кораблів прикордонної служби та ВМС України».

Не виключено, що зараз претензії київського режиму будуть більшою мірою підкріплюватися збройною силою його патронів, проте прагнення Москви «не зв'язуватися» з київськими буйнопомешаннимі може створити небезпечний прецедент. Багато експертів вважають, що відмова Москви від подальшого освоєння Одеського і Голіцинського родовищ побічно підтверджує обґрунтованість не тільки позиції Києва щодо Криму, але також відомої резолюції Генеральної Асамблеї ООН (27 березня 2014 г.), та й «кримських» санкцій проти РФ з боку членів НАТО і цілої низки інших країн. Тому було б доцільніше або запропонувати Києву спільне освоєння зазначених ресурсів, а в разі відмови або ігнорування подібної пропозиції (що цілком зрозуміло) - продовжити розробку даних родовищ із забезпеченням необхідних заходів контртерористичної і військової безпеки. Справа в тому, що вищезгаданий прецедент - непоганий стимул для аналогічного позову Києва щодо легітимності Кримського Моста через Керченську протоку (його будівництво увійшло в завершується фазу). Формально діючі російсько-українські угоди цією протокою передбачають спільне управління ним з боку Москви і Києва, не допускаючи односторонніх перешкод для українського і російського судноплавства - як військового, так і цивільного, що може бути використано в якості зачіпки. як заявив недавно так званий «президент» Порошенко, «боротьба ведеться не тільки на фронті і не тільки Збройними силами України. Ця боротьба триває в політичній, дипломатичній і юридичній площині. Сьогодні - черговий етап. Ми підготували розпорядження про представництво України в розгляді Арбітражним Трибуналом Конвенції ООН з морського права по абсолютно чіткої позиції захисту інтересів України в зв'язку з порушенням Російською Федерацією суверенних прав України в Чорному та Азовському морях і Керченській протоці »(виділено нами - авт.). Меморандум містить близько п'ятисот додатків, включаючи претензії до РФ за наступними напрямками: так званий «захоплення» родовищ мінеральних ресурсів, «незаконна» видобуток нафти і газу на континентальному шельфі України в Чорному морі; «Узурпація права» на регулювання рибальства; будівництво газопроводу, лінії електропередачі і моста через Керченську протоку; проведення досліджень археологічних та історичних об'єктів на дні Чорного моря без згоди України. До речі, одна (якщо не головна) з причин обструкції «Південного потоку» з боку ЄС була в тому, що його центральний сектор планувався по лінії колишньої південнокримського морського кордону України, та ще з відгалуженням до Криму. Центральний же сектор «Турецького потоку» заплановано на південь від тієї ж колишньої кордону (іншими словами, в міжнародних водах) і без кримського відгалуження [1] .

Ратифікуючи в 1997 році Конвенцію з морського права, Москва зробила застереження про те, що «не приймає передбачені в конвенції процедури врегулювання суперечок, що ведуть до обов'язковим для сторін рішень, у спорах про здійснення суверенних прав і юрисдикції». Крим і прилегла до нього акваторія безумовно є територією РФ, де Росія на повністю законних підставах здійснює свої права по розробці шельфу, будівництва, рибальства і т.д. Де-факто навколо Криму знаходиться належне Росії територіальне море (до 12 морських миль) і виняткова економічна зона (до 200 морських миль). Намір київських горе-юристів «повісити» на морський трибунал вирішення питання про національно-державної приналежності Криму від початку є юридично нікчемним. Після ж відверто політизованого втручання Міжнародного Суду ООН у внутрішні справи Росії з приводу заборони так званого «меджлісу кримсько-татарського народу» (заборонений в Росії), Москва може з повним на те підставою і зовсім відмовитися визнавати його юрисдикцію.

* * *

Звернемося до іншої проблеми. Та обставина, що згадане рішення «Чорноморнафтогазу», як згадувалося вище, збіглося за часом з різким посиленням присутності НАТО в Чорному морі, ставить питання про необхідність врегулювання статусу Криму як російської території в системі безпеки в рамках ОДКБ. Мова йде про недостатньо чіткої офіційної позиції інших країн-учасниць ОДКБ щодо російського статусу кримського регіону. А також з тим, що до цього дня відсутні офіційні роз'яснення з боку РФ і / або ОДКБ - чи поширюється сфера дії цього Договору на Кримський регіон чи ні. Як зазначає «Білоруська Правда» (24 травня 2017 г.), «Білорусь виходить з того, чим сьогодні Крим де-факто» Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв, очевидно, не був задоволений політикою Росії щодо Криму. У телефонній розмові з канцлером Німеччини Ангелою Меркель глава Казахстану підтримав територіальну цілісність України і висловив переконання, що українська криза має бути врегульована шляхом діалогу між усіма зацікавленими сторонами. В даний час позиція МЗС Казахстану зводиться до того, що статус Криму остаточно не врегульоване. Більш того, в казахстанської націоналістичної пресі актуалізуються геополітичні побудови відомого аналітика ЦРУ Пола Гобл, вельми стурбованого «Оренбурзьким коридором», що відокремлює Казахстан від що входять до складу Російської Федерації Республік Татарстану і Башкортостану.

З членів ОДКБ однозначно підтримала право народу Криму на возз'єднання з Росією тільки Вірменія, проектуючи «кримський прецедент» на невизнану, в тому числі самим Єреваном, Нагірно-Карабахської Республіки.

У зв'язку з цим нагадаємо, що в 1950-х роках, коли територіальні претензії Греції до Албанії погрожували перерости у війну між ними, керівництво Організації Варшавського Договору (ОВД) підтверджувало, що сфера його дії поширюється на всю сухопутну, морську територію Албанії (що брала участь в ОВС до 1968 р) і на її повітряний простір. Втім, дана аналогія, звичайно, «непряма», оскільки ООН не оскаржувала легітимності кордонів Албанії. Проте, єдина позиція країн ОДКБ щодо статусу Криму і його участі в географічній сфері відповідальності поки відсутня, що негативно впливає не лише на освоєння ресурсів Криму і прилеглої до нього акваторії.

Олексій Балієв, Андрій Арешев, для «Військово-політичної аналітики»

Примітка:

[1] Російська нафтогазова геологорозвідка періодично проводиться в Південній Осетії і в чорноморській акваторії Абхазії всупереч протестам з боку Грузії. Правда, в міжнародний арбітраж офіційний Тбілісі з цих питань поки не звертався.