Українська армія поступається російським військам за чисельністю і технічного оснащення. Вся надія - на бойовий дух
Весняним вдень 14 березня Гончаровський полігон в Чернігівській області виглядав ідеальною ілюстрацією військової могутності України. Землю борознили бронетранспортери і модернізовані танки «Булат» підвищеної прохідності, небо прорізали фронтові бомбардувальники СУ-24 і спеціалізовані бойові вертольоти Мі-24. А з землі їм погрожували зенітні установки.
Агресія Росії в Криму, а також концентрація її бойових з'єднань у східних і південних кордонів країни загострила інтерес влади до здатності збройних сил протистояти зовнішнім силам. Подивитися, що вони можуть, на Чернігівщину прибули виконуючий обов'язки президента України Олександр Турчинов і тимчасовий міністр оборони Ігор Тенюх.
Останній раз з таким розмахом комплексні тактичні навчання сухопутних військ, за словами начальника полігону Максима Чурикова, тут проходили 18 років тому. Скільки військовослужбовців і техніки брали участь в цьому показовому виступі, представники армії вже і не пам'ятають. У приватній бесіді з кореспондентом Фокусу один з офіцерів озвучив цифри в тисячу чоловік і кілька сотень бойових машин і установок.
Високі чиновники побаченим залишилися задоволені. «Наша армія працює, вона готова боронити і захищати Україну», - заявив після навчань Турчинов.
Слова керівника держави, виголошені під бадьорі маневри танків на полігоні, - відмінна картинка для телебачення. Але для людей, професійно вивчають армію, вони звучать не дуже переконливо. Олексій Мельник, провідний експерт військових програм Центру Разумкова, готовий поправити Турчинова: армія дійсно готова до оборони, але якщо мова йде про протистояння з РФ, то воно буде недовгим. Російські війська значно перевершують вітчизняні сили за кількістю солдатів і числу військової техніки. Так що якщо завтра війна, основною надією України стане бойовий дух її армії. 
Щоб збільшити зображення, натисніть тут .
Менше і гірше
Який брав участь в навчаннях водій бронетранспортера Львівської десантної бригади старший солдат Василь Легедза в питаннях захисту Батьківщини щирий до прямолінійності. «За Україну померти не страшно», - говорить він.
Йому і служити країні не страшно, навіть комфортно. «Я після срочка (строкової служби. - Фокус) відразу на контракт пішов. Одягли, взули, добре годують, зарплата 3,8 тисячі гривень. Живу в гуртожитку на території частини, у нас євроремонт, плазмові телевізори, є спорткубрікі (спортзали. - Фокус) », - говорить Легедза.
Але навіть те, що задовольняє львівського десантника, недоступно більшості українських військовослужбовців. На тому ж полігоні в Гончарівську в казармах солдатів місцевої частини все виглядає так, як ніби не оновлювалося з радянських часів.
З ремонтом останні роки було погано не тільки у Гончарівського військового містечка, а й у всій українській армії - реальне фінансування збройних сил не дотягувала навіть до передбачених бюджетом витрат.
Тільки в 2013-му Міноборони отримало з державної скарбниці всі заплановані гроші - 15,3 млрд грн ($ 1,9 млрд). До того, починаючи з 2006 року, армії весь час діставалося менше, ніж прописувалося в головному фінансовому документі країни.
Але проблема навіть не в цьому: то, що держава розраховувала дати військовим, не могло кардинально поліпшити стан справ в армії. Причина - армійський бюджет в основному йшов на утримання збройних сил, а не на їх оснащення і розвиток. Так, в 2012 році з 14,7 млрд грн, виділених з державної скарбниці на потреби оборонного відомства, 82% пішло саме на утримання. У модернізацію вклали лише 18% загальної суми. Навіть для держав, чиї армії оснащені не в приклад краще за українську, це дуже мало. Великобританія і США, за даними ООН, на підготовку своїх сил і розвиток озброєнь витрачають до 30% свого оборонного бюджету, Росія - майже 50%. І це при тому, що самі по собі витрати на армію в цих країнах в десятки, а то і сотні разів вище. Так, військовий бюджет США на 2013 рік склав $ 633 млрд, Великобританії - $ 58 млрд, а Росії - $ 71 млрд.
Крім того, Україна останнім часом поступово скорочувала чисельність своєї армії. У 2014-му планували звільнити ще 2,5 тис. Офіцерів, а до 2017 року знизити чисельність всіх військовослужбовців на 60 тис. - до 122 тис. Чоловік.
Бідою армії, за словами Мельника з Центру Разумкова, стало і те, що останнім часом ключові пости в оборонному відомстві займали непрофесійні військові.
На лінії вогню
Якими силами має Україна і що знаходиться по той бік кордону 
Щоб збільшити ізображіеніе, натисніть тут.
Вскочити в останній вагон
У другій половині березня, перед обличчям російської загрози, влада спробувала максимально швидко реанімувати армію. Так, Кабмін додатково виділив 6,8 млрд грн на озброєння, закупівлю військової техніки і її ремонт. Завдяки цьому кроку вперше в історії української армії її фінансування - в сумі понад 22 млрд грн - наблизилося до мінімальних річних потреб. Втім, вони розраховувалися для поетапної модернізації в мирний час, а зовсім не для протистояння з реальним ворогом.
Закупівлю нових озброєнь Міністерству оборони потрібні як повітря. За словами військового експерта Миколи Сунгуровського, 92% військової техніки знаходиться в експлуатації більше 20 років, і лише 1% всіх бойових машин армії був проведений в останнє десятиліття.
На щастя, у України є резерв. Так, за словами Сергія Згурця, військового експерта, директора інформаційно-консалтингової компанії Defense Express, на заводах «Укр оборонпрому» давно застоялася техніка, раніше не була вона викуплена Міноборони. І це в першу чергу сучасні танки «Булат», протитанкові керовані ракети.
Країна має непоганий технічний потенціал для модернізації власної армії. Адже націо нальне оборонна промисловість працює цілком пристойно, дозволяючи Україні входити в десятку найбільших експортерів зброї. У минулому році підприємства, що входять в «Укроборонпром», продали зброї на суму понад 13 млрд грн - це майже стільки ж, скільки спочатку планувалося виділити на армійські потреби з держбюджету в 2014 році.
На жаль, констатує Згурець, купити багато нової техніки, навіть з урахуванням збільшеного фінансування Міноборони, влада не зможе - потреби армії занадто великі.
відступати нікуди
Українська армія програє росіянам не тільки з технічного забезпечення. Загальна кількість військ РФ біля кордонів України, як заявив 11 березня Тенюх, склало 220 тис. Чоловік. У той же час, за його даними, загальна чисельність українських сухопутних військ сьогодні дорівнює 41 тис. Чоловік, а в стані бойової готовності перебувають лише 15% з них.
Правда, в України є великий кадровий резерв: на її території за станом на початок 1990-х перебував майже мільйон військовослужбовців, значна частина яких живе тут до сих пір. Крім того, українські військові, починаючи з 1992 року, отримали бойовий досвід, беручи участь в 11 миротворчих операціях за межами країни. «У разі вторгнення збройні сили здатні на якийсь час зупинити агресора і за цей час підготувати резервістів», - говорить Фокусу один з офіцерів запасу, який брав участь в миротворчих місіях в Африці, на території колишньої Югославії та в Іраку.
Скільки зможуть протриматися українці проти російських солдатів в разі масштабних зіткнень, експерти прогнозувати не беруться: в ході бойових дій порушується будь-який план. Наприклад, США так і не змогли зломити опір в'єтнамських партизан в 1960-х роках, військова машина СРСР за два десятки років не зуміла придушити афганських партизан.
«Існує багато чинників, що впливають на розклад сил, які не визначаються кількістю військ і навіть чисельною перевагою у військовій техніці», - пояснює Згурець. І наводить як приклад економічні санкції США і ЄС проти Росії, які можуть знизити загальну боєздатність російських сил. Іншим фактором, що зміцнює українську сторону, Згурець називає невдоволення діями президента Володимира Путіна всередині самої Росії. Особливо воно загостриться в разі, якщо російські солдати стануть повертатися додому в цинкових трунах.
Української же армії, впевнений Згурець, сил додасть розуміння того, що її військовослужбовці не є агресорами, а змушені захищати свою землю. 
Щоб збільшити зображення, натисніть тут.
Інфографіка: Олександр Шатов.
Дмитро Орлов, Фокус
