Одеса знову завмерла в очікуванні звільнення

Ігор Плисюк, Одеса   Молода людина, сьогодні Одеса відзначала 74-ту річницю свого визволення від німецько-румунських окупантів Ігор Плисюк, Одеса

Молода людина, сьогодні Одеса відзначала 74-ту річницю свого визволення від німецько-румунських окупантів. Дата не кругла, хоча і знакова: адже наше місто тримав свою героїчну оборону рівно 74 дня. І я добре пам'ятаю, як ще недавно буквально тисячі одеситів виходили на вулиці, несучи квіти до пам'ятників Невідомому матросу та іншим пам'яткам, що символізували нашу Велику Перемогу над лютим мракобіссям і людиноненависництвом. Так було…

Підпишіться на новини «ПолітНавігатор» в Світ тісний , Яндекс.Дзен , Telegram , Facebook , Одноклассниках , Вконтакте , канал YouTube і Яндекс.Новости

А нині, обійшовши все місто, я побачив: теплий весняний день видався мені якимось сірим, і не розцвічували його ні червоні прапори Перемоги, заборонені драконівськими законами, прирівнювати їх до «комуністичній пропаганді», ні усмішки городян.

Буденність чергових промов чиновників, казенно покладали квіти до пам'ятників під український гімн, боязко уникали навіть крамольного «Велика Вітчизняна», заміненого «Друга світова», була сповнена фарисейства лицемірства.

І - море поліцейських в похмурої чорній формі, яких на вулиці зігнали аж півтори тисячі ...

Ні, були і квіти біля підніжжя знаків пам'яті подвигів предків. Було і єдиний прояв хоч якогось єднання справжніх одеситів. Близько сотні їх зібралося о 17 годині біля Вічного вогню біля пам'ятника Невідомому матросу в парку ім. Шевченко.

Шевченко

Але - туди ж, під поліцейською охороною, з'явилася банда молодчіков- «активістів» неофашистського толку, які намагалися зірвати мирну акцію криками типу «смерть ворогам!» І «Слава Україні!». Але - туди ж, під поліцейською охороною, з'явилася банда молодчіков- «активістів» неофашистського толку, які намагалися зірвати мирну акцію криками типу «смерть ворогам

Ні, зіткнень не було, поліція розділяла два табори. Але - залишилося від усього цього відчуття гіркоти і туги, а не колишнього «свята зі сльозами на очах». І почуття того, що ми знову живемо вже який рік під окупацією, виморожувати і випалює все найсвятіше в душах людей.

Їм не потрібна пам'ять. Їм вигідно безпам'ятство і поклоніння хибним, чужим духу мого міста, кумирам.

Одеса знову завмерла в очікуванні звільнення ...

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.

Навигация сайта
Новости
Реклама
Панель управления
Информация