Олексій Смирнов. Опеньки. Книга друга. глава 6

16. Гороховий концентрат

Структура свята виявилася непродуманої, а тому була відсутня взагалі.

Генерал Ганорратов вважав, що йому буде досить з'явитися на балконі і вітально помахати місту - це вже свято. Оформити цю затію в щось більш осмислене він не вмів і не хотів. А тому вийшло невиразне, абсурдне захід з неодноразовими безглуздими паузами.

Зневіра і туга трохи скрашивались обіцяним до вечора військово-визвольним шоу в концертному залі: багатьом урочистий музейний обід представлявся невдалої прелюдією до основного перлової страви.

Нагнали дресированих журналістів; квартал оточили. Прислали школярів і курсантів, змонтували оркестр, поклали квіти, запалити неблаговонія, запалили вогні святого Ельма, приготувалися до пісні і танці святого Вітта. Для масового харчування спорудили поміст, куди силами і засобами заволокли вогнедишну польову кухню. Сатурн і Сартур, озброєні черпаками, соромливо переступали і без потреби гриміли алюмінієвими мисками. Незаможні городяни, серед яких нишпорили стурбовані співробітники Зазору і Мувіна, вишикувалися в боязку чергу, бажаючи поїсти дармових харчів.

Ганорратов, про всяк випадок пропустивши Парогонова вперед, піднявся по сходах і, поширюючи переможні біоструми, змішані з "Шипром", прийняв ключі від квартири, які Зазор смиренно вручив йому разом з хлібом і сіллю. Підполковник сумно проводив поглядом коровай, добра половина якого зникла в генеральській сприйнятливою пасти.

Двері розчинилися, на генерала війнуло громадянської затхлістю, і він скривився, твердо маючи намір в найкоротші терміни змінити її на казармову.

"Де ж запах псини?" - обурювався про себе Ганорратов.

Швидко, примічаючи найдрібніші деталі нехитрого, застиглого побуту, він пройшов на балкон, наподдает по шляху меморіальний глобус юного Артура Амбігууса. Глобус, до того обгороджений вишневими оксамитовими шнурами і забезпечений яка б пояснила табличкою, скотився від жаху прямо під ноги завойовника.

Квартиру, перероблену в музей, посильно і посередньо облагородили, ніж були багаті власники будь-якої конфіскованої начиння. Всюди, наприклад, витонченості та науковості заради, були розкладені прекрасно видані томи Брема, яких Амбігууси зроду не тримали. Тома були забрані в шкіру тварин відповідно до видів і типів, описуваних в томах, а відразу під обкладинкою кожного фоліанта виявлялося вклеєні дзеркальце.

На балконі генерал відверто посміхнувся і зробив рукою давно заготовленої вітання. Загуркотів барабан; курсанти - добірні грибні частини - затупотіли на місці і рушили страхітливим ладом. Генерал, продовжуючи посміхатися, доклав руку до зсунений кашкеті. Ритм збагатився: вступили труби. Польова кухня диміла щосили, курсанти прокашлятися і гримнули позастатутних пісню, просочену нестатутних ставленням:

Генерал відчув, як під вірним бронежилетом набухають демонічні крила. Він довго чекав цього моменту; парад, який означав падіння останньої бунтівної твердині, закріплював його абсолютну, незламну і легендарну влада. Дзвін посуду пестив його слух; Ганорратов скосив очі і схвально простежив, як Сатурн Трігемінус вивалює черговий черпак в тремтячу старечу миску.

- Розмножити і представити до чергового звання, - шепнув генерал Парогонову, киваючи на кухарів. Капітан важко зітхнув. Йому здавалося дивним, що генерал не розуміє, наскільки це непристойно - стояти на одному балконі поруч з чотирма зірочками. Пісня курсантів змусила Парогонова згадати інші рядки харизматичного поета: "Кому - бублик, кому - дірка від бублика".

- Це і є соціалістична республіка! - докінчив генерал і підморгнув капітанові.

Той похолов, зметикувавши, що розповів про бублик вголос.

- Пора, товаришу генерал, - видавив з себе Парогонов, змінюючи тему.

Ганорратов здивовано втупився на нього.

- Кашу їсти, - пробелькотів капітан.

Той посмурнел. Будь-яке зіткнення з неперевіреними і непростерілізованним буттям вселяло в генерала ганебну тривогу. Колись, давним-давно, він тріскається цю кашу навпіл з рибою за милу душу і не боявся, що його отруять, хоча саме це з ним і робили. Тепер же він відвик від прекрасного світу загальнонародних каш і супів, вбачаючи в ньому вороже злочинні. Але Ганорратов не міг дозволити собі прилюдного малодушності.

- Кухарів обшукали? - запитав він про всяк випадок. Під балконом тривав марш, на який Ганорратов вже не звертав уваги.

- Ми навіть взяли у них мазок на дизентерію, - схилився Парогонов.

- Чи далекоглядно і глибоко, - похвалив генерал.

- балує, - відгукнувся капітан, соромливо червоніючи. - Не так вже й глибоко, якісь десять сантиметрів. І видно там було паршиво і недалеко.

Трігемінуси думали так само. Вони ніяк не очікували полостного огляду, і Сартур подумки подякував Зазору за прочуханку, влаштовану через прихованої фляжки. "З'їхав з глузду!" - Зазор потрясав кістлявими кулаками, а Мувін осудливо сопел у нього за спиною. За наказом підполковника фляжку замінили поміченим пакетиком з гороховим концентратом, легко загубилося серед собі подібних. Парогонов, перевіряючи пакетики вибірково, надкусив декілька штук, але до головного не добрався.

Зараз же Мувін і Зазор, що стояли серед натужно радісним натовпом, свердлили Ганорратова поглядами, гадаючи, чи є на ньому бронежилет.

- Повинен бути, - бурмотів Зазор. Він нервував і хрустів пальцями. - Повинен, повинен, повинен бути.

- Він без нього ні кроку, - полковник, як міг, заспокоював старшого товариша, хоча встиг заразитися його сумнівами.

17. Акушерська допомога

Кухарі, недосвідчені у військовій техніці, припускали затягнути польову кухню в квартиру і розправитися з Ганорратовим при закритих дверях. Але побачивши її, усвідомили, що діяти доведеться на свіжому повітрі. Вишикувалася черга, і кухарям доводилося злобно відбиватися від бажаючих безкоштовного супу.

Співробітники Зазору, як могли, тіснили жебраків. Співробітникам допомагали переодягнені Севастьяничі, яких, проти очікування, поналовілі досить багато.

- Суп ще не готовий! - сичав Сатурн, зводячи накладні брови. - Жеріть, сволочі, кашу!

Обурені руки продовжували тягнутися. Сатурн в розпачі озирався, закликаючи сина в помічники, але той був сильно зайнятий: наповнював миски, одночасно стежачи за балконом. В котлі весело булькотів гороховий концентрат, вже прийняв у себе пакетик, щедро заряджений грибний пудрою.

- Розмноження малозабезпечених неприпустимо, - попереджали Зазор і Мувін.

Сатурна долали сумніви.

- На Білланжі було п'ять халатів, з яких самих впору суп варити, - каркав він. - А тут звичайний бронежилет. Ноги не прикриті. В ноги все і піде.

- Нехай іде, - не погоджувався Сартур. - Ти уяви собі, як це буде - в ноги. По-моєму, безнадійно смертельно.

Батько пританцьовував, випускаючи хмарки осіннього пара.

- До чого такі складності, - бурчав він кровожерливо. - Убили б просто - і добре ...

Котел димів. Замерзлий Сатурн готовий був знехтувати наслідками і по вуха зануритися в гороховий суп.

- Геть звідси! - він замахувався, і пенсіонери відкочувалися, Рокоча. - Начальство має зняти пробу. Такий порядок, розумієте? Порядок! Ви все про порядок виєте! .. вилиці. Все Сталіна чекаєте. Ну і дотримуйтесь порядок ...

- Вали звідси! - Сартур змахнув черпаком побачивши черговий ненажерливої ​​лапи. - Даруйте, ваша ... товаришу генерал, - пробурмотів він злякано, дізнавшись Ганорратова.

Ганорратов ненатурально реготав, тримаючись за живіт. Він боявся є з польової кухні, проте тримався молодцем. Парогонов подвізгівал через широкої генеральської спини. Одночасно він подавав знаки охорони, активно розчищають майданчик, витісняючи і давлячи цивільних дармоїдів.

Сатурн Трігемінус від хвилювання заплутався в мисках, і генеральське веселощі стало переплавлятися в бурякове роздратування.

- Милом, чи що, підведені твої тарілки? - загуркотів він.

- Ні, - Сатурн віддувався в вуса.

Юний Трігемінус, бліднучи, озирнувся в пошуках підтримки. Севастьяничі з награним байдужістю відверталися. Він залишився один на один з Левіафаном.

- Скуштуйте, товаришу генерал, - батько перейняв ініціативу і боляче пхнув Сартура ліктем.

Той відчув, що черпак раптом зробився слизьким і вистрибує з пальців. Тоді Сартур напряг уяву і представив Білланжі, з яким він тримався набагато холоднокровніше. "А все тому, - подумав Сартур, - що Білланжі був явним злочинцем, тоді як тут я зазіхаю на служителя закону. У мені хвилюється рабська крапля. Але вона ж і радіє".

Коли терпіння Ганорратова готові було вичерпатися, образ Білланжі сформувався остаточно і затьмарив генеральський лик. Рухи кухаря знайшли чіткість і спритність. Сартур занурив черпак в вохристих рідину і щедро наповнив підставлену посудину. Генерал підозріло придивився.

- Там щось плаває, - зауважив він з несподіваною жалібно в надірвав зике. - Волос ... і муха.

- Ні, товаришу генерал! - Сартур впустив черпак. - Волосся виключені. А мух вже не буває, холодно.

Ганорратов огризнувся:

- Це в тебе волосся немає, а другий он як обріс!

Сатурн зблід, злякавшись, що корумпований їдець вчепиться йому в перуку і розкриє обман.

- Руді, товаришу генерал, волосся-то, - поспішно промимрив він.

- А ти почім знаєш, який у мене в мисці?

- Такий і плюнути може, шкідник, - шепнув догідливий Парогонов.

Ганорратов помовчав, наливаючись люттю, але раптом зрозумів, що на нього дивляться всі - міліціонери, завмерлі шеренгами красноголовців; обивателі, нові піонери, принишклий оркестр і преса - хоч і вірна, та підла.

- Подайте мені ложку, - розпорядився він. - І хліба побільше.

Парогонов по-селянськи притиснув до запали животу то, що залишилося від вітального короваю, вихопив у Сатурна довгий ніж, відрізав здоровенний шмат. Про всяк випадок оглянувся і, не випускаючи ножа, прикрився долонею від зайчика, відкинутого біноклем зачаївся Зазору.

"Замах?" - не вірячи очам, жахнувся капітан. Але тут забили барабани, а генерал, розчарувавшись в ложці, кинув її в котел і вилив в себе вміст миски через край.

Зупинився поглядом він стежив, як кухарі змінюють кухонні ковпаки на медичні та натягують халати. В руці молодшого блиснули акушерські щипці. Сартур Трігемінус мав свої припущення щодо родових шляхів.

- Що ви ... - почав Ганорратов і схопився за боки.

Сатурн у відповідь нахабно і переможно посміхнувся. Генерал витріщив очі, підстрибнув, відштовхнув Парогонова і кинувся в будинок. Капітан рвонувся слідом, але підоспілі Севастьяничі притримали його за лікті, Парогонов присів.

- У товариша генерала схопило живіт, - пояснив йому голос Мувіна, зазвеневшій над вухом. - Гороховий суп відомий своїми грубими властивостями. Вони непередбачувані, але тільки на перший погляд.

Капітан, розуміючи, що справа не в супі, проводив відчайдушним поглядом лжеповаров, що мчали за генералом.

- Пустіть, - проскреготав він. - Вони такі ж санітари, як кухарі. Вони не справжні акушери.

- Обійдешся, гад, - заперечив полковник.

18. Двійнята

Зазор задоволено поспав, відклав бінокль, зняв кашкет і витер піт. Він випростався, хруснувши попереком, і крадькома, по-котячому, покинув горище.

- Бойова тривога, - сказав Зазор в рацію.

Поки він спускався по сходах, в відчинені двері музею-квартири вже потягнулися ланцюжка особливого призначення. Слідом за ними піднімався Мувін, штовхаючи вперед Парогонова. Зазор, задивившись, спіткнувся, втратив рівновагу, змінився в обличчі і ледь не впав.

- З вами все в порядку, товаришу підполковник? - Мувін притримав капітана і пильно дивився на Зазору.

- Дурниці, - той криво посміхнувся.

Мувін не зводив з нього очей.

- Дурниці, - роздратовано повторив Зазор, затримуючись в дверях і поправляючи з'їхала піратську пов'язку.

- Так-так, - Мувін прокинувся, але залишився сумним і настороженим.

Їх погляди схрестилися.

Підполковник хмикнув і проїхав в передпокій, подібний вже не кішці, а переможного журавлю. З грибного капища мчали моторошні, переважно невиразні, стогони. Іноді, втім, вдавалося розібрати окремі слова.

- Мамо! Мамочка! - кричав генерал.

- "Народжуючи, ти будеш кликати матусю по-російськи", - кинув через плече розвеселившись Зазор.

Ганорратов сидів на руках у Сатурна, який сидів, в свою чергу, на стульчаке, зневажаючи кирзовими чобітьми молоді гриби. У кутку згорнувся первісток генерала, який загинув при ударі об тверде дно негостинного судини. Увірвавшись в оранжерею і справедливо звинувачуючи у всьому гороховий суп, генерал приготувався до переможного і опустошительному феєрверку, проте двійник, не маючи можливості відмежовуватися від генерала через бронежилета, скористався невдалою путівкою в життя. Перед ним відкривався тільки один родовий шлях, і близнюк кинувся до світла, сліпий і безпорадний, плутаючись в нескінченних заворотах кишечника. Він йшов головою вперед, а не ногами, як годиться Завідомо небіжчикові, і горохова фракція концентрату послужила йому погану службу, надавши зайве прискорення. Новонароджений вдарився тім'ям і помер відразу, не встигнувши видати першого крику. Але дещо він все ж встиг: суча ногами, порвав Ганорратову печінку і селезінку. На відміну від близнюка, він дуже швидко випарувався, нагадавши батькові і синові про славних ресторанних часи.

Сатурн Трігемінус, прикидаючись гінекологічним кріслом, міцно тримав генерала за розведені ноги. Сартур сидів навпочіпки і захоплено тицяв в родове отвір щипці.

- Головка здалася! - щипці клацнули всередині генерала, але промахнулися. - Повне розкриття!

- Третій пішов, товаришу підполковник, - пояснив, відсапуючись, Сатурн.

У генерала тривали таємні чекістські сутички. Ганорратов перестав кричати і тільки хрипів. З рота потекла кривава піна. Зазор наблизився, підняв генеральське повіку.

- Розріжте промежину, - велів він Сартуру. - Інакше будуть розриви, а в них немає ніякої естетики.

Той взяв з підлоги ножиці. Зазор відступив на крок, милуючись.

- У народженні нового життя завжди є щось прекрасне і в той же час моторошне, - сказав він глибокодумно.

- Мені потрібен звеселяючий газ, - видихнув Сартур. - Тільки не кажіть, що він вже пущений, - застеріг він Зазору, виставляючи закривавлену долоню. - Те, що пущено, веселить тільки казармених старожилів. Дайте хоча б ефір! Йому дуже боляче.

- Гази! - загримів Зазор, і чиїсь послужливі руки моментально вручили йому балон і маску.

Під маскою генерал зареготав і навіть спробував розповісти анекдот, але Сартур обурено цикнув:

- З глузду з'їхали! Немовлята все запам'ятовують. Обставини народження накладають відбиток на все подальше життя, а ви збираєтеся скалічити новонародженого своїм ідіотським гумором.

- Двійнята - це тобі не хрін собачий, - тим часом погодився старший Трігемінус. Він зірвав вже непотрібні і давно остогидлі вуса. При цьому він ненадовго відпустив ганорратову ногу, і та негайно, рефлекторно вдарила Сартура каблуком.

- Тужся, а не бийся! - гримнув Сартур.

Генерал залишком свідомості сприйняв рада, напружився і тут же віддав Богові душу в прямому і переносному сенсі. Сартур встиг схопити здалася бульдожью голову і захопив її в кліщі, але занадто сильно здавив, і та розкололася, так і не встигнувши покерувати першими кроками.

Ганорратов обм'як, і на обличчі його проступило умиротворений і здивований вираз на кшталт того, що в подібній ситуації виникло у покійної княгині Болконской.

- "Що ж ви зі мною зробили, панове?" - прочитав вираз Сартур. Бажаючи докінчити розпочату, він витягнув з генерала плід.

- Все одно не жилець був, - понуро констатував Сатурн. - Обвиття пуповини, - він вказав на тугу і міцну, як трос, кишкову петлю, намотавши на засмаглу, обвітрену шию молокососа.

Крихта, вони все ж підняли плід за ноги, вдарили і завмерли в очікуванні першого крику.

- У таких випадках рекомендують раннє прикладання до грудей, - згадав Сатурн.

Розчавлена ​​особа уткнулось в колючий генеральський кітель, а Сартур відскочив, забруднений раптової струменем.

- Родничок? - насупився він.

- Ні, джерельце це інше, - сказав батько навчально. - Він зникає, розчиняється, ми втрачаємо його. Ні, не джерельце - помацай у себе на маківці, він так і не затягнувся. Я про малюка. Ми втрачаємо його. А адже народився в сорочці, і не в простий, а у форменому.

Сартур озирнувся на шум в передпокої.

Тепер кричав капітан Парогонов:

- Це не я! це не я!..

Він захлинався, але його продовжували бити, а Зазор зрушив з місця, щоб не заважати розлюченим, озвірілим Севастьяничам.

Кітель капітана розкрився, білизна розірвалося. На лівих грудей Парогонова красувався профіль генералісимуса, який, за твердженням капітана, чи не був татуюванням, але виступив самостійно, виштовхує серцевим вогнем і забираючи собі соки, а капітан не міг похвалитися надлишком соків. Партнери Парогонова - як відомчі, так і інші - не раз радили йому звести генералісимуса, але капітан відмовлявся.

"Все-таки Суворов", - виправдовувався він і гладив синю порохову косичку.

19. Капітан, посміхніться

- Чи не бийте його, - обурився Сатурн Трігемінус. - Він же полонений!

Севастьяничі на мить відірвалися від втомився Парогонова, зміряли кухарів-акушерів винуватим поглядом і з надією перевели очі на Зазору. Той, посміхнувшись краєм рота, похитав головою, і Парогонов зник під купою пихкаюче тел.

- Це нелюдяно, товаришу підполковник, - прошлепал тремтячими губами Сатурн Трігемінус, вже забула про скоєне породіллі. - Капітан! Капітан, посміхніться! .. Ми вас витягнемо і будемо судити по закону ...

Зазор перебив його і, схопивши за плече, перенаправив в дальній кінець передпокої:

- Ви спочатку подивіться, що він накоїв.

Сартур зробив кілька кроків і ледь не впав, зачепившись за міліцейські черевики полковника Мувіна. Коридор вигинався, ноги стирчали з-за рогу.

- Посміхніться, полковник! - стривожився Сартур.

Він завернув за ріг, відразу ж висунувся і покликав батька лютим жестом. Сатурн обійшов бочком розкладається приплід.

- Непритомність? - прошепотів він злякано.

- Чи не непритомність, - процідив Сартур.

Полковник Мувін лежав нерухомо, приголомшений погляд випитував у загубився в імлі стелі відповіді на вічні людські питання. "Бути чи не бути?" - запитував недалекий полковник, між тим як світобудову вже відповіло йому з метафізичної безапеляційністю. "Все добре в міру, - відгукувалося світобудову. - Трошки побути і трошки понебить, а головне - не слід задаватися проблемами, які вирішуються на найвищому рівні без вашого мікроскопічного участі". У лобі Мувіна зяяла дірка, і кров тоненькою цівкою стікала на підлогу, щоб влитися в основну калюжу, натік з вихідного отвору. Полковник був безповоротно мертвий.

Зазор взявся в боки.

- Переконалися? - запитав він жорстко. - Цей нелюдь скористався метушнею і шумом ... Тільки даремно це! Вбивство міліціонера при виконанні - справа непростиме ...

Зазор раптом вихопив свій пістолет, сунув в тремтячу гущу Севастьяничей і двічі вистрілив. Вереск Парогонова обірвався, а якийсь Севастьянич, поранений в щоку, отлепілі від суспільства і мовчки застрибав на одній нозі.

- Ось так, - прокоментував свої дії Зазор, весь покритий плямами.

Сартур відійшов від тіла.

- А де ж глушник? - запитав він.

- Який глушник?

- Звичайний, я в них не розбираюся ... Ми не чули постріли - правда, тато?

- Чи не чули, - підтвердив Сатурн.

Зазор неодмінно розвів руками.

- Тут же стрілянина була, автоматна, - сказав він розгублено. - Вона і зараз триває ...

Дійсно - особливе призначення безшумних ланцюжків полягало в тому, щоб стріляти без всяких на те підстав. Дзвеніли вибиті стекла, кришилася штукатурка.

Трігемінуси кивнули.

- Була, - погодився Сартур. - Та тільки я ще в школі чув, як стріляє автомат ... Я ще в дитячому саду це чув ...

- Ось його пугач, - Зазор штовхнув іменне, за підписом Ганорратова, зброя, валятися на підлозі. - По-моєму, все зрозуміло. Ви були зайняті - куди вам прислухатися ... Товариш полковник супроводжував затриманого, і той не стерпів ...

- Ну да, ну да, - задумливо кивнув Сартур.

Зазор, вважаючи справу вичерпаним, пішов розпорядитися щодо впізнання, розкриття і поминального салюту.

- Справу зроблено, синку, - знизав плечима Сатурн. - Нам нема в чому каятися. На війні як на війні.

Він повернувся в оранжерею і дбайливо прикрив Ганорратову вирячені очі. Потім розкрив їх таявшему новонародженому, щоб той хоча б посмертно побачив світло.

- Це не той калібр, тато, - наполягав і бубонів Сартур. - Подивися, який маленький пістолет, дамський.

Він підняв з підлоги пістолет - дійсно, дамській моделі. Ганорратов, дарчі надписуючи ця зброя капітану, натякав своїм подарунком на різноманітні послуги, подробиці яких назавжди поглинула могила.

- Як мінімум, магнум, - Не вгамовувався молодик. - Може бути, коли все тут палили з автоматів ...

Батько не відповідав. Вбивство полковника і слідче завзяття Сартура, вже пустило паростки, нагадали йому про скорботних події, в результаті яких він втратив вірного товариша-окуліста і вітряну, але веселу, дружину.

Трігемінуси вийшли на вулицю.

- Я буду наполягати на експертизі, - гарячкував Сартур. - Це темна історія. Жорстоке поводження з полоненими - порушення женевської конвенції і гаазького трибуналу, я напишу прямо в Страсбург.

Вибудовуючи плани, він і сам не вірив в їх здійсненність.

Задубілі глядачі, які оточили польову кухню, рвонулися до бачкові. Генеральський суп остигав, затягуючись плівкою.

- Так жеріть, - байдуже махнув рукою Сатурн.

Голодуючі захоплено завили, припадаючи до казанів.

продовження: Глава 7. ВАЛЕНКИ ДЛЯ ДЖИХАДУ
Зміст

© Олексій Смирнов , 2005-2019.
© мережева Словесність , 2005-2019.

НОВИНКИ "СЕТЕВОЙ СЛОВЕСНОСТІ" Стівен Улі: Щоденник, вірші [Стівен Улі (Steven Uhly) - співає, письменник, перекладач німецько-Бенгальський походження. Народився в Кельні в 1964 году. ] Олександр Попов (Гінзберг) : транзитний квиток [Свою частку готуючісь зустріті, / Я живий, чи не вірячі, что живу, / Альо слово - легке, як вітер, / Мене Тримай на плаву ...] Дмитро Гаранін : гори подолано [І чудно, и урочистих вокруг, / як Ніби Щось важліве сталося - / від людства Пішов у темряву недуги, / Яким бог є свою немілість ...] Владислав Кураш : Наша людина в Варшаві [Всю ніч Йому снилися якісь кошмари. Всю ніч ВІН від когось відбівався и тікав. А вранці прокинув з думкою, что Щось в жітті не так и Щось треба ...] Галина Булатова : "Стіходворенія" Едуарда Учарова [Про книгу Едуарда Учарова Стіходворенія: Вірші, проза, есе - Казань: Видавництво Академії наук РТ, 2018.] Олександр Білих : Сутра очеретяної суторі, 2019 р .. [У сміттєвіх баків / Ріються бомжі в Радянський книгах - / Століття освіти минувши ...]