Опозиційний блок не без підстав вважається правонаступником Партії регіонів: практично всі його лідери і в ПР були на перших ролях, а головне - спирається ПРО на той самий електорат, що і «регіонали».
І, схоже, на жаль, вони починають повторювати ті самі помилки, які призвели ПР до сумного фіналу. Повторю загальні місця: свого часу до влади ПР прийшла в ситуації електорального розколу країни, голосами виключно південно-східного електорату. Енну кількість голосів, отриманих Віктором Януковичем і ПР в центрі і на заході України, не повинні вводити в оману - це виборці з цілком «південно-східної» системою поглядів, просто проживали в інших регіонах (це ж відноситься дзеркально і до голосували за «помаранчеві »партії в південно-східних регіонах).
Прошарок виборців, які (на сленгу політтехнологів - «електоральне болото»), досить легко - в залежності від обставин - змінюють свої уподобання (саме вони в більшості випадків і вирішують результат виборів, за їхні голоси і розгортається основна боротьба), виявилася надзвичайно мала. Показово, що різниця в кількості (відносному) голосів, отриманих «південно-східним» і «західним» кандидатами у других турах президентських виборів 2004-го і 2010 року, не перевищила одного відсотка.
Прийшовши ж до влади в 2010 р, Янукович і «регіонали» взяли курс на «зшивання» країни. Безумовно, такий підхід не можна не визнати державним і навіть, як би не ставитися до четвертому президенту в цілому, ілюстрацією принципу: «політики думають про майбутні вибори, а державні діячі - про майбутні покоління».
Однак все «зшивання» звелося виключно до загравання з Заходом країни - в першому ж після обрання інтерв'ю ( «2000», №22 (512), 4-10.06.2010, стор. А1, 6-7) Віктор Янукович категорично відкинув можливість федералізації , був узятий жорсткий курс на євроінтеграцію (характерно, що, як показували опитування, прихильників євроінтеграції серед виборців ПР було куди менше, ніж прихильників Митного союзу серед адептів БЮТ), представники «помаранчевого» табору активно залучалися до влади (Петро Порошенко був міністром економіки в уряді Нік Олая Азарова), їм була практично повністю віддана на відкуп гуманітарна сфера.
Сподівання ж власного електорату задовольнялися за залишковим принципом, навіть куций мовний закон Ківалова-Колесніченка був прийнятий тільки напередодні парламентських виборів-2012, оскільки повне нехтування своїм електоратом було небезпечно. В іншому ж головною турботою було не злити «націоналів».
Але «регіоналам» не просто не вдалося розширити свою електоральну базу за рахунок «західників», навіть помірних. У них навіть не вийшло покращити свій імідж на заході і в центрі, щоб їх сприймали нехай не як «свою», але цілком «українську», а значить - «терпиму» партію, чиї відмінності від «помаранчевих» партій не виходять за рамки звичайних між правлячою партією і опозицією для будь-якої стабільної демократичної системи. «Регіонали» продовжували вважатися «агентами Москви», мало не породження пекла.
Найбільш активну (т. Е. Формує «порядок денний») частина західного електорату багатовекторність абсолютно не влаштовувала, вони вимагали активної реалізації гасла «Геть від Москви!», Вважали його єдиним рецептом, який здатний забезпечити Україні процвітання. Для багатьох підсвідомо навіть був «образливий» сам факт, що Україна керує політсила, обрана «неправильними» Гражда. Чим це закінчилося - відомо.
Величезну роль в фіаско «регіоналів» зіграло розчарування в них базового електорату, який поставив собі за резонним питанням: навіщо захищати владу, яка не захищала його інтереси, перш за все в гуманітарній, мовній сфері (при тому що від «своєї» влади чекають не пасивної оборони, а настання), маючи для цього всі можливості? Адже політика українізації не тільки в контексті власне української мови, а й перегляду історії, нехай і не такими темпами, як за часів Ющенка, тривала і при Януковичі. І звичайно, не додавав «регіоналам» очок у базового електорату курс на євроінтеграцію, однозначно (і справедливо) сприймається як спрямований на згортання зв'язків з Росією.
Євромайдан цей розкол поглибив на порядок, зробивши його не лише «електоральним» (зміна пропорцій - вже інше питання). Чи потрібно повторювати, що втрата Криму, конфлікт на сході, шалена офіційна пропаганда призвели до значної радикалізації західного електорату. Те, що для Оппоблока нині існує електоральна ніша тільки тих громадян, які категорично не сприймають ексцеси постмайданного курсу, визнається і самими його лідерами. Власне, і декларована ними політична програма, з якою вони збираються йти на вибори, побудована виключно на захисті інтересів «політичного південного сходу», їх гідному і ефективному представництві.
І ось, в Фейсбуці на сторінці відділення Опозиційного блоку в м Гола Пристань Херсонської обл. з'являється публікація такого змісту: «Сьогодні, в цей сонячний і прекрасний день, мені хочеться привітати Всіх з Великим православним святом Покрови Пресвятої Богородиці! Нехай Пресвята Богородиця всіх нас покриє своєю благодаттю! А ще, сьогодні, 14 жовтня, ми відзначаємо День захисника Вітчизни!
Правильніше сказати, що в цей день ми вшановуємо пам'ять тих хлопців, які в мирний час заплатили за наш мир і спокій найдорожчу плату - свою ЖИТТЯ!
І сьогодні в Голій Пристані, як і в багатьох містах країни, був організований мітинг-пам'ять, де говорили слова подяки хлопцям-атовцам і шанували пам'ять тих, хто з цього пекла не повернувся!
Територіальна організація ПП ПРО також взяла участь в мітингу і привітала з Днем захисника учасників АТО - Добровольського Н. (депутата Бехтерської ОТГ, ветерана-афганця) і Золотаревського Е. (жителя с. Н. Збур'ївка, захисника Донецького Літовище) (так в тексті, що, безумовно, додало публікації «шарму». - А. П.) ».
Відразу скажу, ніхто з розсудливих людей в Україні не виправдовує сепаратизм. Захист Батьківщини, її суверенітету - безумовно, борг і честь кожного її громадянина. І у мене немає ніяких сумнівів в тому, що лідери Оппоблока щиро за відновлення територіальної цілісності України, в т. Ч. І тому, що це відповідає і їхнім власним інтересам.
Але ж наріжним каменем його - Оппоблока - політичної платформи є категоричне неприйняття і засудження методів, якими нинішня влада прагнула реалізувати свій політичний курс на південному сході і якими намагається відновити цілісність країни. Оппоблок закликає вирішувати проблему єдності держави мирними засобами, не виключати пошук компромісу. Опозиція переконана, що сила не може бути єдиним аргументом.
Але з контексту аналізованого мною повідомлення випливає, що Оппоблок розглядає нічим не обмежується використання військової сили на сході як абсолютно справедливу і виправдану ( «хлопці захищали наше мирне життя») політику. Більш того, Оппоблок в Херсоні, виявляється, активно святкує введений владою під тиском націоналістів День захисника Вітчизни, що відзначається саме 14 жовтня, т. Е. Який корениться до дати заснування УПА, і - впевнений - що викликає цим фактом у всіх нинішніх і потенційних прихильників ПРО абсолютно однозначну реакцію.
Називаючи ж речі своїми іменами, будь-яке публічне дію політика або політичної сили, особливо опозиційної, має на меті залучення на свою сторону виборців. А який може бути ефект від наведеного вище «пасажу»? Адже весь досвід минулого показує, що виборець, який виправдовує АТО, за Оппоблок не голосуватиме в будь-якому випадку. А ось його базовий електорат свої висновки зробить. У кращому випадку вони вважатимуть ПРО безхребетними пристосуванцями, від яких нічого хорошого чекати не варто.
Невже досвід так і не навчив лідерів Оппоблока, що розрахунок на те, що «нікуди не подінуться, крім нас, їм все одно голосувати ні за кого», себе не виправдовує? Розчарований виборець просто проголосує ногами, хоча б для того, щоб не легітимізувати нинішній режим наявністю кишенькової опозиції. Але ж, як ми вже неодноразово зазначали, головне для «антиМайдан» партій сьогодні навіть не стільки залучення нових прихильників, скільки мобілізація базового електорату: переконати людей прийти на вибори, довести, що вибори можуть щось змінити.
Звичайно, містечко Гола Пристань - всього лише херсонська глибинка. І цілком може бути, що має місце «самодіяльність на місцях». Але і елементарна партійна дисципліна повинна бути! Адже мимоволі напрошується думка, що це пробний камінчик, який вирішено спочатку випробувати в глухій провінції. Однак в часи інтернету будь-яка місцева новина при наявності «резонансного потенціалу» легко стає загальнонаціональною. І дійсно, якщо вже якісь місцеві обставини змусили територіальну організацію Оппоблока взяти участь в даному заході, навіщо було повідомляти про це в соцмережі, підставляючи не тільки себе, але і всю політсилу?
На завершення ж звернуся все-таки до лідерів Оппоблока. Звичайно, «зшивати» країну потрібно, але, як показує досвід, можливо це тільки з чіткою політичною позиції, коли протилежна сторона побачить, що ні диктат, не розподіл людей на «правильних» і «неправильних», а тільки взаємна повага і пошук компромісу здатні зберегти країну від розвалу в історичній перспективі. А запобігливість, демонстрація вкрай вузьких меж своєї «опозиційності» дасть результат ще більш сумний, ніж в 2014 р
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
А який може бути ефект від наведеного вище «пасажу»?Невже досвід так і не навчив лідерів Оппоблока, що розрахунок на те, що «нікуди не подінуться, крім нас, їм все одно голосувати ні за кого», себе не виправдовує?
