Статті 23-02-2011, 18:45
З п'ятої спроби держава змусило всіх підприємців, які працюють на єдиному податку, окремо платити і внески в пенсійний фонд. І хоча внески в ПФ тричі намагався поставити уряд Тимошенко і двічі (другий раз - успішно) - регіоналів, відпрацювати законодавство влади так і не змогли. До сих пір його можна трактувати двояко, і, значить, оскаржувати в суді «обов'язкові положення» щодо сплати до Пенсійного фонду.
Історія питання
У липні 1998 року Президент України Леонід Кучма на підставі перехідних положень Конституції України підписав Указ « Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва »№727 / 98 (далі по тексту - указ 727/98 про« спрощенку »). У червні 1999 року його виклали в новій редакції, яка діє і до цього дня. Саме цими нормативними актами регулювалася спрощена звітність для фізосіб (було досить здавати щоквартальний звіт за єдиним податком і, пізніше запроваджено щорічну персоніфікація частини єдиного податку в Пенсійний Фонд України - потрібно було з'явитися в ПФУ і заповнити документи) і юросіб (могли реєструватися як платники або неплатники ПДВ).
Тоді це було дуже доречно, адже умовах економічного краху мале підприємництво і торгівля стали чи не єдиною можливістю вижити для мільйонів українців. Адже навіть наявність роботи не гарантувало нічого: тоді борги із зарплати були і на промислових підприємствах, і у силовиків, і навіть в бюджетній сфері.
Згодом, коли середні зарплати в Україні перевищили позначку 600-700 грн., Єдиний податок став використовуватися для оптимізації соціальних відрахувань на фонд оплати праці. Роботодавцю стало вигідніше реєструвати своїх працівників приватними підприємцями і сплачувати єдиний податок навіть максимального рівня (200 гривень), ніж платити третину від зарплати у вигляді відрахувань до Пенсійного фонду.
Наприклад, особливі вигоди виходили в торгівлі, коли великі магазини розбивалися на відділи ПП-шників: начебто магазин великий, з десятками мільйонів оборотів в рік, і повинен платити ПДВ, податок на прибуток - але юридично представляє з себе групу (десятки, а іноді і понад сотні) приватних підприємців на єдиному податку. Природно, пов'язаних договірними відносинами з господарем, що на оподаткування не впливає.
Також єдиний податок став перекручуватися «обналу»: найпростішим варіантом виведення готівки з рахунків юридичних осіб стало укладання договорів на надання деяких нематеріальних послуг з ПП (консалтинг, юридичні, бухгалтерські та інші). Це простіше і дешевше, ніж оформляти безліч паперів і виплачувати неоподатковувані на доходи фізосіб дивіденди.
Однак «єдиноподатники» не могли повністю «переплюнути» дійсно кримінальні схеми «конвертів» - липових підприємств, що займалися лише конвертацією безготівкових коштів у готівку. Різниця полягала в тому, що на «конверті» головне юридична особа фактично працювало «на папері»: надавало якісь то послуги і розкидало по зв'язаних ПП надійшли безготівкові кошти.
СПРОБА №1: Розминка
9 липня 2003 року був прийнятий Закон України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування " (далі по тексту - закон №1058-IV ), Який повинен був вступити в силу з 1 січня 2004 року.
Цей закон передбачав пенсійні внески з приватних підприємців, які працюють на єдиному податку, всупереч Указу Президента про спрощену систему оподаткування (за Указом, частина єдиного податку повинна була направлятися в ПФ).
Першим відреагував Держкомпідприємництво, яким тоді керувала Інна Богословська. В інформаційному листі № 7577 від 26.12.2003 відомство висловило свою позицію: треба застосовувати указ 727/98 про «спрощенку »А внески в ПФ підприємці-єдиноподатники платити не повинні. Уже в січні 2004 р глава Держкомпідприємництва Інна Богословська публічно заявила про відставку , Ввівши в політичну дискусію України поняття «азаровщина».
Все перше півріччя 2004 року йшли дебати щодо внесків до ПФ і спостерігалася різна практика застосування Закону та Указу, поки влада ще більше не погіршила становище - прийняла 17.06.2004 поправки до держбюджету-2004 законом № 1 801-IV . До того ж до наявної колізії цей закон фактично заборонив розщеплювати єдиний податок, направляючи встановлені відсотки в соціальні фонди.
Свою позицію на захист спрощеної системи Держкомпідприємництва висловило повторно в листі №3817 від 8.06.2004 .
Пенсійний фонд України у відповідь виступив з листом (№7293 / 04 від 30.07.2004), в якому підкреслював, що «всі платники незалежно від форм власності і господарювання, а також обраної системи оподаткування, зобов'язані сплачувати страхові внески на загальних підставах».
В результаті протистояння 2004 року спрощена система оподаткування втратила пільгу по фонду оплати праці: було введено персоніфіковане пенсійне страхування і по кожному працівнику має оплачуватися страховий внесок.
Спроба ввести окремий пенсійний внесок для ПП була невдалою, і вже тоді було видно, що вводити доплату в ПФ, не вирішивши всі питання спрощеної системи оподаткування, не можна. Адже це веде до колізій, які юристами тлумачаться по принципам податкового права на користь платників. Цей принцип був прописаний в ст. 4.4.1. Закону України « Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами »Тоді, і в ст. 4.1.4. Податкового кодексу України Зараз.
СПРОБА №2: ПОЛІТИЧНА
Восени-2004 старий уряд Віктора Януковича подав і провело через парламент закон про Державний бюджет на 2005 рік ( перша редакція ).
Ст. 46 закону вводила оплату юридичними особами на єдиному податку повних відрахувань на соціальне страхування з пониженням єдиного податку на 50% і на фіксований сільськогосподарський податок - на 70% (до 30%).
Для ПП-єдиноподатників пропонувалося встановити на 2005 рік фіксований розмір внесків на загальнообов'язкове державне страхування у розмірі мінімального страхового внеску, визначеного Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на місяць на кожну особу ».
Новий прем'єр Юлія Тимошенко у 2005 році подала в парламент нову редакцію закону, яка виключає ці норми.
СПРОБА №3: «ЧИСТКА рядів»
Втім, скасувавши в парламенті доплати ПП, уряд Юлії Тимошенко вирішив грунтовно зачистити лави єдиноподатників.
У п. 4 кінцевих положень нової редакції Закону про бюджет на 2005 від 03.06.2005 було запропоновано виключити зі списку видів діяльності, при яких можна обирати спрощену систему оподаткування, організацію грального бізнесу, обміну валюти, роботу з підакцизними товарами (алкоголь; тютюн; паливно-мастильні матеріали,) діяльність в сфері торгівлі лікарськими засобами та виробами медичного призначення, архітектури, надання консультацій та роз'яснень з юридичних питань, аудиту, надання в оренду нерухомого майна та роботу ріелторів.
Іншими славами, уряд вирішив значно прорідити лави єдиноподатників, фактично викинувши з їх числа більшість самозайнятих осіб.
Коли до червня 2005 року почала наростати паніка в рядах єдиноподатників, втрутився Президент України Віктор Ющенко. 3 червня 2005 р парламент прийняв законопроект Ксенії Ляпіної та інших депутатів про поправки в закон про бюджет-2005 і п.4. кінцевих положень, зокрема «повернув» під єдиний податок весь консалтинг і ріелторів. Закон був підписаний Президентом і опублікований 30 червня 2005 р
Проте, перші втрати лави єдиноподатників понесли, хоча і в дуже прибуткових сферах: ювелірної; ігровий і торгівлі підакцизними товарами.
СПРОБА №4: КРИЗОВА
Зіткнувшись з наслідками світової фінансової кризи в кінці 2008 року, другий уряд Юлії Тимошенко почав шукати шляхи виходу з тупикової ситуації. Головну небезпеку представляв навіть не питання державного бюджету або розвитку економіки, а розростається дефіцит Пенсійного Фонду України. Як зазвичай це в Україні буває, «крайніми» обрали дрібний бізнес - «єдиноподатників».
Постановою Кабінету Міністрів України №366 від 14.04.2009 « Про сплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування », Були встановлені з 1 травня 2009 року доплати до Пенсійного Фонду України в розмірі не менше мінімального страхового внеску.
Постанова була, природно, незаконним, так як фактично суперечило указом 727/98 про «спрощенку »І цілого ряду законів, а також норми ст. 92 Конституції України , В якій мовиться, що податки, збори та гарантії по ним встановлюються в Україні виключно законами.
Постанова оскаржили в суді, але тільки 28 вересня 2009 року Окружний адміністративний суд м.Києва в рішенні по справі № 2а-4456/09/2670 визнав Постанова КМУ №366 від 14.04.2009 незаконним і призупинив його дію до набрання рішенням суду законної сили (на час розгляду в апеляційній інстанції).
2 листопада 2009 ця постанова була також зупинено Указом Президента України Віктора Ющенка № 890/2009 зі зверненням до Конституційного Суду України за роз'ясненнями.
Новий уряд Миколи Азарова скасував тимошенківської постанову №366 від 14.04.2009 Постановою КМУ №278 від 24.03.2010 . І лише 13 липня 2010 року Київський апеляційний адміністративний суд своїм визначенням підтвердив законність рішення суду першої інстанції і поставив остаточну «крапку» в суперечці.
Ті, хто ігнорували постанову №366 від 14.04.2009, стикалися з проблемами при здачі звітності до Пенсійного Фонду України. Ті ж, хто платив внески - повернути їх практично неможливо.
СПРОБА №5: ОСТАННЯ І УСПІШНА
У спадок від «помаранчевих», команді Януковича дістався небезпечно дефіцитний Пенсійний фонд України.
Пам'ятаючи помилки уряду Тимошенко, команда Януковича оформила ті ж самі доплати з фізосіб, що працюють на єдиному податку, законодавчо, а саме Законом України N 2461-VI від 08.07.2010 « Про внесення змін до законів України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» та «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» ».
Зокрема, їм було викладено в новій редакції пп.4 п.8 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Тепер передбачається, що питання пенсійних внесків регулюються саме цим законом (як би питання виведений зі сфери дії Указу Президента про спрощену систему та Закону України «Про систему оподаткування») і що їх розмір для платників єдиного податку не може бути менше мінімального страхового внеску.
Доплати були введені з липня 2010 року.
ЯК ПОВИННО БУТИ
Вся аргументація примусового соціального страхування підприємців фактично будується на тому, що владі потрібно якось стабілізувати дефіцит Пенсійного фонду України, запровадити єдиний підхід в оподаткуванні, а не спеціальні режими. Крім того, високі чиновники завжди підкреслюють, що підприємці на єдиному податку сплачують дуже мало, але досягнувши пенсійного віку звернуться за пенсією - їм її доведеться платити, дотуючи ПФ з держбюджету.
По-перше, проблему дефіциту Пенсійного фонду України доплати підприємців не вирішать. В значній мірі вона виникла через високих спеціальних пенсій прокурорам, суддям, військовим, чиновникам, депутатам (всього понад 12 категорій). І скільки внесків не будеш збирати - якщо не обмежити розмір максимальної пенсії і не ліквідувати особливі пенсійні режими, дефіцит буде рости і далі.
Не потрібно брехати і про рівність оподаткування.
Так як, по-перше, всі великі підприємства використовують великі схеми мінімізації (страхування; роялті; висновок на офшори; толінгова переробка сировини в Україні).
По-друге, ситуація з оплатою праці принципово різна: у великих компаній фонд оплати праці займає кілька відсотків, в той час як і для малого і для середнього бізнесу це основні витрати. Хіба справедливо обкладати 1/3 пенсійних внесків 1-5% від обороту (на великих підприємствах) і 30-80% (на малих і середніх)?
Єдиний режим оподаткування - економічний абсурд, адже економічний сенс господарювання у кожній галузі різний.
Не варто забувати, що більшість підприємців - це ті, хто не став стояти з «простягнутою рукою» у держави, а сам створив собі робоче місце. Адже на створення одного робочого місця у вугільних і інших регіонах теж держава виділяла десятки тисяч гривень. Якщо «розкидати» їх на кожного єдиноподатника, вистачило б більш ніж на десять років пенсійних внесків.
СУДИ НА СТОРОНІ ВЛАДИ
Введенням в 2010 році пенсійних доплат були порушені ряд норм чинного законодавства.
По-перше, норма ст. 1 Закону України « Про систему оподаткування »Діяв до прийняття Податкового кодексу України, яка свідчила, що« і Зміна і доповнення до цього закону та іншими законами України / ... / вносяться не пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного року і набирають чинності з початку нового бюджетного року » . Тобто не могло бути й мови про введення доплат в 2010 році. І аналогічна за змістом норма перекочувала в Податковий кодекс України - в ст. 4.1.9. А так як закон № 2461-VI був прийнятий 8 липня 2010 року та опублікований лише 17 липня, то при буквальному тлумаченні принципу податкового законодавства, він не повинен діяти і в 2011 році - а лише в новому бюджетному 2012 році.
Також незрозуміло часткове врегулювання питань доплат без прийняття закону про спеціальну систему оподаткування. Адже згідно з п. 4 перехідних положень Конституції України-1996 року, указ Президента з економічних питань, не врегульованих законами (а до них і відноситься указ 727/98 про «спрощенку »), Діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України.
У наявності юридичний нонсенс: і указ із спеціальним конституційним статусом діє, передбачає звільнення від сплати, і закон, який запроваджує доплати, також введений в дію.
Окремо зупинимося на принципі дозволу юридичної колізії, передбаченому в ст. 4.4.1. Закону України « Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами », І в ст. 4.1.4. нового Податкового кодексу України . Він фактично зобов'язує органи влади (в тому числі і ПФУ), в умовах виниклої колізії приймати рішення на користь платника податків. Тобто на користь думки, що доплати до ПФУ платити не потрібно.
Однак, судячи з розміщеним в Єдиному державному реєстрі судових рішень і постанов окружних судів, спроби оскарження не увінчалися успіхом - суди першої інстанції підтримують позицію Пенсійного фонду. Є поки надія, що суди апеляційної інстанції або Вищий Адміністративний Суд України дозволять справи інакше. Якщо ж ні - доведеться або змиритися з цим «наїздом» на спрощену систему оподаткування, або оскаржити в Європейський Суд з прав людини.
Богдан Бондаренко, спеціально для «ВВ»,
