Після графіті на Грушевського: чи не знищать чи й пам'ять про Майдан-2004?

Скандал з «Іконами Революції» поставив питання про організацію збереження всіх пам'ятників обох Майданів

Після знищення графіті "Ікони революції" на Грушевського, 4 розгорівся не тільки реальний, а й віртуальний скандал в соцмережах, який переріс в словесні розбирання між прихильниками радикального вирішення питання і лібералами (а на додачу - провокаторами, які підбурювали і тих, і інших). Минула доба - і настала черга конспірологічних версій: мовляв, це таки спланована під початок нового політичного сезону провокація. Там адже недарма, як «рояль в кущах», виявилася Віра - сестра Надії Савченко. І головний фігурант, власник магазину Ігор Доценко якось підозріло міняв свої свідчення: від образливого для патріотів заяви про малозначимой мазанині «стріт-арту» - до запевнень, що завжди берег її як рідну, а тепер його підставили невідомі вороги.

Втім, на наш погляд, головне в цьому скандалі то, що залишилося на периферії суспільної уваги. Аби не заглиблюватися в деталі недільного скандалу, наважимося припустити, що за майже чотири роки від початку Революції Переваги в українському суспільстві відбувся розподіл на дві групи. Перша - громадяни України, які готові і будуть плекати і оберігати пам'ять про обидві Революції. І, зробимо знову обережне припущення, що таких людей, судячи з кількості коментарів у соцмережах, - більшість. Друга частина дуже різношерста. Тут і ті, для кого гроші не пахнуть, і публіка, яка не бачить нічого страшного в тому, щоб поїхати в окупований Крим на пляж, і відверті ватники, які ніколи не підтримували жодну з Революцій, а тільки їх паплюжили.

Для тих, хто думає, що це вперше - маємо "свіжий" приклад.

А пам'ять Помаранчевої революції не зафарбувати?

Буквально сьогодні в редакцію Укрінформу звернулися небайдужі кияни, які, проходячи повз "легендарної" колони Головпоштамту - свідчення бурхливих подій кінця 2004 - початку 2005 року - не побачили там скляного футляра, за яким зберігалися написи і малюнки учасників Помаранчевої революції. "Перші дві колони зафарбовані. На третій зник скляний футляр, який захищав написи часів революції 2004 року. Схоже, найближчим часом цю колону теж зафарбувати ", - повідомили очевидці.

Ми відразу пішли на Хрещатик, 22. Що ж, історичні артефакти на місці, але скляна вітрина на одній з колон дійсно зникла (Див. Фото нижче). Дзвонимо за коментарем до прес-служби Укрпошти, де нам відповіли, що написи часів Помаранчевої революції ніхто зафарбовувати не буде. "Не переживайте, все залишиться на своєму місці ... Що стосується захисного скла, то воно знято для очищення і до кінця тижня буде встановлено".

"Легендарна" колона Головпоштамту - свідоцтво Буремний подій кінця 2004 - качана 2005 років

Ага, точно, не переживайте? Свого часу популярна серед киян «Газета по-киевски» подала пропозицію про музеєфікацію графіті часів Помаранчевої революції і наполягла на цьому. А зараз скандал на Грушевського - ще одне підтвердження: пам'ять про обидва Майдану, може, захистити нікому? Ту ж «Газету ...» знищили ще при Януковичі в 2011 році.

Ми згадали про ще один випадок - бруківку на Хрещатику і на Грушевського. Після Революції 2014 року пролунала пропозиція, що місця, з яких під час зіткнень на Майдані бралася бруківка, викласти каменем іншого кольору, щоб відразу було видно - це тут! Щось схоже пропонувалося і з місцями, де були барикади: позначити бруківкою або металом, як свого часу в Німеччині позначили напрямок Берлінської стіни. Але жодна з ідей не реалізована. Головну вулицю столиці виклали тієї ж сіро-червоною плиткою ... Мабуть, хтось на цьому заробив ...

Але є питання ... Яка у нас в силі концепція збереження пам'яті, радикально повернувшись траєкторію розвитку України? Що ж зроблено? Як зберігається пам'ять про місця, де воювали і гинули герої революцій?

Пам'ятників культури - новий закон

"Ікони революції" на фасаді будівлі НАНУ по вул. Грушевського, 4 були створено 10 лютого 2014 року в пам'ять про Революції, її учасників і загиблих. У тому ж році, за сприяння ініціативи Музею Свободи / Музею Майдану їм було присвоєно статус пам'яток історії, номер 240: «Місце бойових дій і масової загибелі громадян в районі вул. Грушевського в Києві під час акцій протесту в лютому 2014 року, вул. Грушевського, 1,2,3,4. Пам'ятник історії Наказ Мінкультури від 15.10.2014 № 869 937-Кв »і взятий під охорону держави. Відповідно їх знищення є злочином і підпадає під дію Кримінального кодексу. Порушника може чекати штраф до ... 2350 гривень - сума, в яку держава оцінює ці об'єкти. Очевидно, що, наприклад, бізнесменові Ігорю Доценко - власнику магазину меблів "Емпоріум", який причетний до ліквідації згаданих малюнків - заплатити 2350 гривень штрафу нічого не варто. Те, що люди, яких добре знає київська поліція, побили в його магазині вітрини - це предмет окремого розслідування. Але такі прояви самосуду продовжаться, якщо на державному рівні не вирішиться питання збереження історичної спадщини. А ще було б непогано, щоб на рівні київської міської влади цим би займалися більш ефективні (в частині досягнення результату) люди.

Хто відновить "Ікони" на Грушевського?

Як би там не було, але оригінальні "Ікони революції" знищені. Питання: хто їх буде відновлювати? Напередодні глава патрульної поліції Юрій Зозуля звернувся з відповідним запитом до столичних художникам. На пропозицію відгукнувся Гео Лерос - режисер, куратор, засновник одного з найбільших міжнародних арт-проектів: "Будемо відновлювати по фотографіях, вони будуть такими ж", - сказав куратор мистецьких проектів. Однак автор "Ікон революцій", який працює під псевдонімом Sociopath, заявив, що ніхто з представників державних інститутів не звертався до нього: "Читаю, що група художників, начебто завтра - 4 вересня, буде відновлювати малюнки без моєї участі. Шкода, але такий крок, як на мене, ніщо інше, як спроба обдурити нас усіх і пропіаритися на цій ситуації. Ви розумієте, що самовільне відновлення в даній ситуації неможливо ... ".

Sociopath запевнив, що у нього є оригінальні трафарети, і пообіцяв самостійно відновити малюнки, "як тільки ситуація прийме правильне розвиток". І все було б непогано, якби суспільство мало справу з конкретною людиною, а не з трохи провокаційним псевдонімом. Хіба не так ?

Мирослав Лісковіч, Київ