У вітчизняній банківській практиці при кредитуванні фізичних осіб (як правило, це перш за все споживче, іпотечне кредитування) фінансові установи (з метою додаткового забезпечення наданого кредиту) можуть залучати поручителів боржника для солідарної відповідальності в разі неможливості виконання основних позичальником своїх зобов'язань, звичайно ж, якщо про такому обумовлено в самому кредитним договором. Цим і користуються деякі люди, що хочуть зробити поручителем свого родича . Законодавець передбачив не тільки права сторін кредитного договору забезпечити його реальне виконання, а й можливість припинення, зміни та збільшення поручительських відповідальності перед кредитором ..
За змінами в судовій практиці з питань регулювання відносин банків і позичальників, людині не має юридичної освіти, звичайно ж, встежити дуже складно. Сам факт таких відносин носить досить неоднозначний характер, і тому не слід дивуватися, що зміни в цей процес вносяться із завидною постійністю. Навіть грамотному адвокату в нововведеннях законодавця в області кредитних правовідносин розібратися буває досить не просто.
Взагалі, відносини банків і позичальників дуже складні, виникає маса суперечок, вирішуючи які, судам доводиться давати припис на зміну тієї чи іншої правової норми, що регулюють ці відносини. Але все одно всі нюанси врахувати неможливо, і по нинішній день в судовій практиці виникають спірні моменти, які український законодавець не поспішає вирішувати.
Одним з таких спірних моментів є припинення поручительства. Цьому питанню присвячена ст.559 ГК України. Найбільша кількість запитань у практикуючих юристів та адвокатів виникає до першої та четвертої частин цієї статті.
Проаналізувавши ч.4 ст.559 зазначеного кодексу стає ясно, що сприйняття цих положень у банків і у позичальників буде абсолютно різним. Норма свідчить, що поручительство припиняється після закінчення терміну, обумовленого в договорі поруки. Якщо ж в договорі немає жодного рядка про закінчення терміну, то він припиняється автоматично після закінчення 6-ти місяців після початку дії договору, однак за умови, що банк не висуває жодних претензій до поручителя.
Якщо термін основного зобов'язання не встановлений або ж встановлений моментом пред'явлення вимоги, то поручительство вважається припиненим, якщо протягом року банк не пред'явить позов поручителю. Ось тут то і виникає перший спірний нюанс, одні фахівці, які спеціалізуються на подібних справах, схильні вважати, що поручительство припиняється, якщо банк не звернувся до суду протягом півроку, а інші впевнені, що після звернення з претензією до поручителя, банк має додатково ще 3 роки позовної давності для пред'явлення поручителю звинувачень в ухиленні від зобов'язань. Найцікавіше, що всі ці позиції вірні і відповідають чинному законодавству.
Нагадаємо про те, що ще в далекому 2012 році Вища спеціалізований суд України присвятив Пленум питань цивільних і кримінальних справ, і в ході його підтримав піврічний термін подачі позову. Здавалося б, що з цього моменту ніяких розбіжностей виникати не повинно. Але, буквально через півроку, 21 листопада 2012 року той же самий Вищий спеціалізований суд на своєму Пленумі підтримує протилежне рішення про трирічний термін подачі позову. Тепер це зробити стало ще складніше, ніж навіть змусити дружину зробити аборт . Різку зміну рішення фахівці пояснили тим фактом, що ч.4 ст.5599 ЦК України не встановлює обмеження кредитору на право звернення до суду з позовом.
Така ситуація ще більше розпалила і так не самі дружні відносини банківських установ і позичальників. Колеги погодяться, що це жодним чином не допомагає у впровадженні єдиної судової практики. Таким чином, в кожному подібному випадку суди мають право орієнтуватися на те рішення, яке дозволяє максимально суб'єктивно розібратися в справі. З огляду на незаперечний факт корупції в наших судах, всі ми розуміємо, в чию користь орієнтовані судові рішення. Заради справедливості слід сказати і про те, що у великій радості, не всі українські судді схильні до хабарництва, і тому, в деяких випадках рішення суду справедливо, неважливо в чию сторону воно направлено.
Поручитель і його відповідальність
Ще одним напруженим моментом є збільшення поручительських відповідальності. Ч.1 ст.559 ЦК України говорить про те, що порука припиняється з закінченням зобов'язань або ж у разі зміни рівня зобов'язань без згоди поручителя, через що рівень його відповідальності за договором значно збільшується. Поручителі впевнені, що збільшення їх відповідальності без попереднього попередження з банку автоматично веде до зміни в договорі, і як наслідок - припинення поручительських зобов'язань. З іншого боку, банківські установи наполягають на тому, що припинення поручительства має відбуватися тільки при конкретному зміні основних умов договору, яке потягне за собою збільшення обсягу зобов'язань поручителя перед банком, але за умови, що його згода не було отримано, або ж поручитель був повідомлений про зміну. Це стосується і тих осіб, що отримали спадщину, але звернулися до суду за відновленням термінів на його оформлення.
Верховний Суд України неодноразово в своїх постановах відзначав той факт, що поручительство не припиняється при зміні умов договору, а лише у випадках, коли обсяг поручительських зобов'язань був збільшений без відома поручителя. Основними умовами виступають:
- - встановлення неустойки або збільшення її розміру;
- - відстрочка виконання основних зобов'язань;
- - встановлення нової процентної ставки (у бік збільшення);
- - зміна можливості повернення грошових коштів.
У свою чергу ч.1 ст.559 ЦК України вказує, що в деяких випадках порука вважається припиненим, якщо банком були встановлені нові комісії або інші платежі, які не обговорювалися умовами первинного договору. Банки виходять з цієї ситуації шляхом включення в договір положення про можливу зміну умов договору в майбутньому. Так що, стає абсолютно ясно, що положення ч.1 ст.559 ЦК України не несуть абсолютно ніякої важливості. За фактом, це просто текст, який на практиці не застосовується юристами і адвокатами.
На думку правознавців Вищий Суд України ще не позбавив нас від подібних недоліків в ЦКУ, тому залишається сподіватися, що в майбутньому буде знайдена можливість усунення спірних моментів в судовій практиці.
