Епіграф статті - це відображення сьогоднішнього законодавчого регулювання взаємовідносини банків, позичальників і колекторських компаній . З одного боку діяльність колекторів нелегальна, прямо заборонена нормами Закону України «Про захист прав споживачів», спрямована на умисне заподіяння моральної шкоди боржнику, підпадає під визначення ряду статей Кримінального кодексу України. Але з іншого боку, колекторські компанії в Україні чомусь існують, функціонують, розвиваються, і на сьогодні сукупний борг, переданий їм банками «для вимагання:« згідно із законом - нишком »перевищує 10 мільярдів гривень.
Проект Закону України «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників» №9379 від 01.11.2011 р, поданий до парламенту, - це довгоочікуваний і необхідний акт, проте, на мою думку, дуже небезпечний в тій редакції, яка зараз є .
Давайте порівняємо правове поле, яке ми маємо зараз, з тим, яке може виникнути в разі прийняття нового закону.
Як зараз
Існуючі на сьогоднішній день методи роботи колекторських компаній складаються в здійсненні нав'язливих телефонних дзвінків боржникам, розсилці СМС-повідомлень і листів (soft-collection), а також в проведенні візитів за місцем проживання і роботи боржника, для переговорів як з ним самим, так і з особами, які пов'язані з ним в соціальному житті (hard-collection). Мета всіх цих дій - примус до виконання цивільно-правових зобов'язань (погашення боргу) у позасудовому порядку.
Існуючі сьогодні законодавчі норми колекторську діяльність або не регламентують, або забороняють.
Зокрема, пункт 11 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що кредитодавцю забороняється:
- Надавати неправдиву інформацію про наслідки несплати споживчого кредиту;
- Вилучати продукцію у споживача без його згоди або без одержання відповідного судового рішення;
- Вказувати на конвертах з поштовими повідомленнями про те, що вони стосуються несплати боргу або споживчого кредиту;
- Вимагати стягнення будь-яких сум, не зазначених у договорі про надання споживчого кредиту;
- Звертатися без згоди споживача за інформацією про його фінансовий стан до третіх осіб, які пов'язані зі споживачем родинними, особистими, діловими, професійними або іншими стосунками у соціальному житті споживача;
- Здійснювати дії, що вважаються нечесною підприємницькою практикою;
- Вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув.
Пункт 5 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів» вказує, що як агресивні забороняється такі форми підприємницької практики:
- Здійснення тривалих і / або періодичних візитів за місцем проживання споживача, незважаючи на вимогу споживача про припинення таких дій або відхід з житла.
- Вчинення постійних телефонних, факсимільних, електронних або інших повідомлень без згоди на це споживача.
Перелік форм агресивної підприємницької практики не є вичерпним.
Зазначені норми закону в даний час не працюють, оскільки механізм відповідальності за вчинення заборонених діянь або не прописаний, чи неефективний. Також відсутній механізм контролю за дотриманням перерахованих норм законодавства. Неодноразові скарги до територіальних управлінь у справах захисту прав споживача й на ті, чи інші факти порушення норм цього закону кредитними установами, закінчувалися лише відписками про те, що вказаному банку та Національному Банку України відправлено листа. Безумовно, подібні «усні зауваження» не можуть ефективно присікти вимагання, якщо мова йде про 10 мільярдів гривень.
Однак, Закон України «Про захист прав споживачів» не єдиний акт, положення якого порушуються діями колекторських компаній. Так статтею 182 Кримінального кодексу України, незаконне збирання, зберігання, використання або поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, визначено, як кримінальний злочин. І покарання за нього - від штрафу до піврічного арешту, або трьох років обмеження волі. Саме під цю статтю підпадає збір телефонних номерів родичів, друзів, колег боржника і наступні дзвінки їм, чим нерідко промишляють колектори.
Фото: job-sbu.org
Стаття 189 Кримінального кодексу - вимагання - передбачає, крім іншого, вимога передати чуже майно (в даному випадку - гроші) з загрозою обмеження прав, свобод або законних інтересів потерпілого або його близьких родичів, або розголошення відомостей, які потерпілий чи його близькі родичі бажають зберегти в таємниці. Фактично, це саме те, що найчастіше доводиться читати в загрозливих листах і СМС-повідомленнях колекторських компаній, слухати від їх співробітників по телефону. Це при тому, що за такий злочин передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Примус до виконання цивільно-правових зобов'язань - ще один злочин, склад якого вбачається в діяльності колекторських компаній. Статтею 355 Кримінального кодексу України за його вчинення передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на термін від 4 до 8 років.І всі вищевказані норми кримінального законодавства чомусь, знову ж таки, не працюють, щодо колекторських компаній.
Таким чином, не можна сказати, що сьогодні колекторська діяльність не відрегульована законодавчо. Відрегульована. І заборонена.
Як буде
Внесений до парламенту законопроект, в разі прийняття, забезпечить ефективний заборону колекторської діяльності на невеликий період часу (від півроку), а потім легалізує її (в тій чи іншій формі).
Вкрай важливо розуміти, що способів захисту порушеного права, дозволених законом, і так достатньо. Кредитор, у разі порушення його законних інтересів, має право звернутися з позовом до суду. Права кредитодавця також захищаються нотаріусами, шляхом вчинення виконавчих написів, якщо це допускається договором. У передбачених законом випадках, права кредитора можуть бути захищені також і правоохоронними органами .
Фото: most-harkov.info
Однак, такого способу захисту порушеного права, як насильство над волею боржника, шляхом нав'язливих вимог і погроз, порушення його звичного способу життя, занепокоєння сторонніх осіб, заради виконання боржником зобов'язань, причому, не завжди обґрунтованих, не передбачено жодним законом.
Відомий мафіозі Альфонсо Капоне якось вдало сказав, що добрим словом і пістолетом можна добитися більше, ніж одним добрим словом. І якщо, з певною часткою цинізму, сьогодні ми легалізували колекторську діяльність на рівні закону, то завтра доведеться легалізувати вимагання, розбій і насильницьке донорство.
Мені здається, при розгляді питання легалізації колекторської діяльності, депутатам слід брати до уваги 2 фактора - причини, за якими колекторська діяльність стала затребуваною і основна цільова аудиторія для колекторів.
Що стосується причин, то вони очевидні - економічна криза. До кінця 2008 року колекторські послуги мало кого цікавили, так як питання врегулювання щодо невеликої частки проблемних активів кредитних установ легко вирішували внутрішні відділи банків, несучи, при цьому всю повноту відповідальності за можливі неправомірні дії. І в разі недосягнення згоди спір дозволявся в суді, відповідно до Закону.
При настанні кризи, держава отже надмірно опікувалася інтересами банків. Чого вартий один лише заборона на дострокове зняття депозитів, на підставі постанови НБУ? При цьому банки на незаконно утримувані депозити не платили такі ж меганеустойкі, які суди стягують за простроченими кредитами. Це ніхто не забув.
Фото: Макс Левін
Також народ добре пам'ятає, що прострочення по більшості кредитних договорів виникли і існують досі, внаслідок невиконання НБУ своєї основної функції, передбаченої статтею 6 Закону України «Про Національний банк України», - підтримки стабільності національної валюти. І за девальвацію гривні ніхто не поніс відповідальності. Ні матеріальної, так як законом не передбачена відповідальність НБУ за неналежне виконання своєї основної функції, а це значить, що її можна не виконувати! Ні будь-якої ще, оскільки в зв'язку з тим, що гривня знецінилася майже вдвічі, жоден тодішній чиновник Нацбанку не наклав рук на себе руки, ні сів у в'язницю, навіть не був звільнений з посади.
При такій «турботі» держави про інтереси населення додаткова легалізація діяльності вимагачів може стати останньою краплею, що переповнює чашу терпіння електорату.
Окремо варто розглянути питання цільової аудиторії колекторів. Як правило, діє принцип, що «доять ту корову, яка доїться». Якщо боржник не реагує на дзвінки очікуваним чином - не боїться погроз, не справджується, що не обіцяє заплатити, а навпаки - знущається над колекторами, тримає їх на телефоні, глумиться над їх безсиллям, то робота з таким боржником дуже швидко припиняється.
Мені став відомий випадок, коли боржник, якого дошкуляли колектори листами з погрозами, почав ці листи використовувати в якості туалетного паперу. І, після використання, відправляв їх поштою назад до колекторської компанії. І потік кореспонденції миттєво припинився.
Однак найбільш осудна і сумлінна частина населення сприймають колекторський пресинг болісно. Інтернет рясніє публікаціями про самогубства, які стали результатом діяльності надміру працьовитих вимагачів. А скільки в результаті таких дій сталося нервових зривів, сімейних скандалів, алкогольних запоїв, зниклого молока у годуючих матерів, - історія замовчує.
У будь-якому випадку, колекторська діяльність - це агресивна підприємницька практика, спрямована на умисне заподіяння моральної шкоди, з елементами злочинів, передбачених низкою статей Кримінального кодексу України. І вирішуючи питання законодавчого регулювання колекторської діяльності, законодавець (на мою скромну думку), повинен приділити основну увагу повного однозначного забороні такої діяльності, посилення контролю за дотриманням законодавства, що забороняє цю діяльність і над посиленням відповідальності за її вчинення. Цінним було б включення відповідних змін до Кримінального кодексу і спрощення процедури доведення провини, в справах такої категорії.
Упевнений, що в цьому випадку законопроект депутата Полунєєва Ю.В. ., З вищепереліченими змінами, стане корисним і адекватним Законом, що відповідає принципу верховенства права та сприяє швидкому усуненню наслідків економічної кризи в Україні.
Чого вартий один лише заборона на дострокове зняття депозитів, на підставі постанови НБУ?
