Добриня Микитич
Жив-був в Києві іменитий боярин Микита з дружиною Мамелфой Тимофіївна, а у них був маленький синок Добриня. Рано осиротів Добринюшка, втративши доброго батька, але чесна вдова Мамелфа Тимофіївна зуміла виростити свого пригожого, розумного сина, навчила його всім наукам і мудростям; ввічливий та ласкавий був Добринюшка на диво всім, а вже як почне в гуслі грати - слухають все не наслухаються.
Молодий був ще Добринюшка, всього-то дванадцяти років від роду, - як зацікавило його серце завзяті-хоробре; захотів він їхати в чисте поле, шукати подвигів богатирських. Каже йому рідна матінка:
- Молодий ти ще занадто, милий син, щоб їздити богатирствовать в чисте поле, але вже якщо поїдеш ти, слухайся мого завіту батьківського: чи не купайся в Почай-річці; та річка - бурхлива, люта, середня хвиля в ній як стріла б'є; дивись, щоб тобі не загинути даремно.
Чи не послухався Добриня рідної матінки; йде він до стайні, сідлає свого доброго коня черкаським сідлом: кладе потнички на потнички, войлочком на войлочком, сідло підтягує дванадцятьма шовковими попругами, та ще тринадцятої залізної, щоб міцно сідло трималося, щоб не скинув кінь по дорозі доброго молодця.
І поїхав Добринюшка до гори високої, де переховувався Змій Горинич; стеріг лиходій православних християн, своїх бранців. Хоче Добринюшка бранців з біди виручити, потоптати злих змеёнишей копитами коня свого богатирського.
Їхав Добриня довго чи коротко, під'їхав до Почай-річці; а день був літній, сонячний; захотів богатир покупатися в Почай-річці.
Сліз Добриня з коня, зняв свою сукню кольорове і поплив по річці; пливе потихеньку і думає собі:
«Казала мені рідна матінка, ніби Почай-річка сердита та бурхлива, а вона тиха та смирна - не переймається, що не ворухнеться».
Не встиг Добриня додумати своєї думоньки, як раптом звідки не візьмись завдало хмару чорну, заблищали блискавки.
Дивиться Добринюшка: налетів страшний Змій Горинич про дванадцять хоботів, кричить богатирю:
- Попався ти тепер, Добриня, в мої руки; що хочу, те з тобою і зроблю: захочу - задушу, в нору знесу; захочу - зараз на місці з'їм.
Пірнув Добриня під воду; пливе під водою до берега, на берег вийшов, немає на березі ні коня, ні зброї; одна богатирська шапка лежить під кущем; набив її Добриня піском доверху, як вистачить зграєю по Змію Горинич, відбив йому всі дванадцять хоботів; впав змій на траву горілиць. Вийняв тут Добриня кинджал булатний, хоче відрубати змію голову. Заблагав змій:
- Не вбивай мене, добрий молодець! Покладемо ми з тобою такий договір: я не буду більше літати на Руську землю, забирати в полон православних християн, а ти не їдь до мене в чисте поле, що не топчи своїм конем моїх малих змеёнишей.
Погодився Добриня на цей договір і відпустив змія.
Злетів змій під хмари, полетів над Києвом-городом; побачив змій в княжому теремі дівчину-красуню, племінницю князя Володимира, Забаву Путятішну. Порушив змій домовленість з Добринею: схопив красуню, забрав її в свою нору.
Жахнувся князь Сонечко, засмутився; три дні збирав він всяких волхвів-відунів , Радився з ними, як би виручити від лиходія свою племінницю - ніхто не викликається князю допомогти.
Каже Альоша Попович: - Пішли, князь, на виручку до Забаві Путятішне брата мого названого, Добринюшка; він один допоможе тобі в твоїй напасті, тому що у них зі змієм договір зроблений, щоб змій не смів відводити в полон православних християн.
Посилає князь Добриню до змію; не відмовляється Добринюшка від служби богатирської, тільки повернувся він додому невеселий, глибоку думоньки роздумує.
Запитує Мамелфа Тимофіївна:
- Що з тобою, дитино моя мила, що повернувся ти невеселий з княжого бенкеті; не образили тебе місцем, що не обнесли чи чарою зелена вина, хтось над тобою не насміявся чи?
- Ні, рідна матінка, прийняв мене князь з пошаною, ніхто мене не образив, тільки наклав на мене Володимир велику службу, посилає мене виручати від змія Забаву Путятішну.
Каже мати Добрині:
- Ляж та відпочинь тепер, Добринюшка, а потім подумаєш, як підсобити горю: ранок вечора мудріший.
Вранці встав Добриня раненько; спорядила його матінка в путь-дорогу - дала йому з собою шовкову плёточку.
- Миле дитятко, як приїдеш ти по чистому полю до гір Сорочинським, де живе змій зі змеёнишамі, вдар свого бурушку плёточкой поміж вух, вдар ще по крутих стегнах. Чи стане бурушка скакати, змеёнишей з ніг стряхнёт, потопче всіх до одного!
Послухав Добриня ради своєї матінки: як став у гори Сорочинської на бурушке скакати, забивати змеёнишей до смерті, - вискочив сам змій з нори, говорить Добрині:
- Навіщо, Добринюшка, порушуєш нашу умову, побивали моїх діток? Розсердився Добриня на змія:
- Як ти смів, лиходій, потягти до себе в нору Князеву племінницю! За те я і потоптав твоїх змеёнишей. Віддавай мені зараз Забаву без бою, без сварки, а то, дивись, погано тобі доведеться!
Чи не віддав змій Князєвої племінниці і затіяв з Добринею великий бій: билися вони цілих три дні, хоче вже Добриня відступитися від змія, нехай слухає богатир голос зверху:
- Бився ти, Добринюшка, з змієм три доби, бийся ще три години - здолаєш змія. Послухав Добринюшка хорошого ради; через три години вбив Змія Горинича; ринула у змія кров з рани струмками, затопила чисте поле; ходить кінь Добрині по коліна в крові. Став просити Добринюшка мати-сиру землю, щоб вона розступилася, прибрала в себе кров зміїну. Розступилася земля. Спустився тоді Добринюшка в глибокі підвали, звільнив Забаву Путятішну, а з нею вивів з погребів всіх інших бранців змія: сорок царів-царевичів, сорок королів-королевичів.
Каже Добриня Забаві:
- Багато я за тебе мандрував, красна дівиця; тепер поїдемо до Києва, відвезу тебе до князю Володимиру.
Поїхав Добриня з Забавою до Києва, наїхав по дорозі на величезний слід богатирський; захотів Добриня з чужим богатирем помірятися силушкой; а тут до речі зустрічається йому Альоша Попович, його хрестовий брат.
Каже Добриня Альоші:
- Милий брат названий, відвези-ка ти Забаву Путятішну до князю Володимиру, а я поїду по сліду богатирського.
Повернув Добриня назад свого доброго коня, наздоганяє в чистому нулі могутню богатиршу Настасію Мікулічна, дочка Микули Селяниновича; захотів Добринюшка поборотися з нею: під'їхав до Настасія Мікулічна збоку, вдарив її по голові; богатирша навіть і не відчула удару Добрині, їде собі далі, не оглядається.
Здивувався Добриня: «Невже розгубив я всю свою колишню силушку?» Ударив тут Добриня в міцний дуб: розколовся дуб на трісочки.
«Ні, - думає собі Добриня, - ще зі мною все моє силушка!» Ще й ще раз налетів Добриня на Настасію Мікулічна, вдарив її і раз, і другий дужче.
Озирнулася на нього богатирша та й каже:
- Я думала, що мене комарики покусують, а це богатир б'ється!
Взяла Настасья Добриню за русяве кучері, підняла однією рукою, сховала в кишеню разом з конем. Їде собі далі. Заблагав тут кінь Настасії Мікулічна:
- Змилуйся наді мною, Настасья Микулична, не можу більше возити тебе з богатирем та ще коня богатирського!
Вийняла богатирша Добриню з кишені і говорить: - А ось я подивлюся на богатиря, як він мені сподобається: якщо старий та поганий - так голову йому зрубаю, а молодий та гожий - так заміж за нього вийду.
І сподобався Добриня Настасія Мікулічна; поїхали вони разом до Києва до князя Сонечку; зіграли веселу свадебку, затіяли почестний бенкет. Щедро нагородив Володимир славного богатиря за його велику службу, за те, що врятував Добриня від злого змія молоду Забаву Путятішну.
Здивувався Добриня: «Невже розгубив я всю свою колишню силушку?
