Російський десант у Косово міг змінити історію

11-12 червня виповнилося 10 років від дня унікальної операції російських військ, що увійшла в історію як «Кидок на Пріштіну». Тоді група російських миротворців, дислокованих в Боснії і Герцеговині, здійснила нічний перехід і несподівано для командування НАТО виявилася на аеродромі столиці сербського краю Косово Пріштіни. Місцеві серби вітали наших десантників як визволителів.

Російський десант у Косово міг змінити історію

Марш-кидка передувало підписання так званих Кумановський угод 9 червня 1999 року, що поклали кінець бомбардуванням Югославії. Згідно з цими документами сербські війська і поліцейські сили покинули край, а на їх місце прийшли міжнародні миротворчі сили. Фактично з цього моменту Захід почав процес відторгнення Косово від Сербії і взяв курс на визнання «незалежності» краю.

Читайте: Чи могла Росія врятувати Югославію від натовських бомб?

Варто особливо відзначити: у числі тих, хто умовляв президента Югославії Слободана Мілошевича підписати дану угоду, був і спецпредставник президента Росії по Балканам Віктор Черномирдін. Це було багатьма розцінено як зрада російським керівництвом братської Сербії.

Ледь стало відомо про зміст Кумановський угод, російські військові отримали наказ рухатися з Боснії в Косово, щоб опинитися там раніше військ НАТО, 78 днів бомби Югославію. Після захоплення аеродрому у Росії виявилися на руках сильні козирі. Наприклад, вона могла зажадати собі особливий сектор відповідальності в Косово, який би контролювали російські військові. Або гарантовано вимагати, щоб в край повернулася частина сербської поліції.

Однак на зустрічі «Великої вісімки» 18-20 червня 1999 року тодішній президент Борис Єльцин не зумів домогтися виділення нам окремого сектора: Косово розділили на американську, англійську, французьку, німецьку та італійську зони відповідальності.

У підсумку російський контингент розмістили в чужих секторах - причому в районах, населених албанцями. Сербської поліції повернутися в край не дозволили. Сербів же захистити було фактично нікому. За останні 10 років край, рятуючись від погромів, покинули більше 200 тисяч сербів і інших неалбанців. Шлях до фактичного відторгнення Косово від Сербії був відкритий.

Читайте: Косово - це вирок міжнародного права .

Як приймалося рішення провести «Кидок на Пріштіну»? Як йшли переговори про майбутнє Косово? Чи могла Росія допомогти Сербії утримати край? Про це «Правда.Ру» поспілкувалася з безпосереднім учасником переговорів і підготовки марш-кидка, начальником Головного управління міжнародного військового співробітництва Міністерства оборони РФ в 1996-2001 рр., Генерал-полковником, президентом Академії геополітичних проблем Леонід Івашовим.

- Чому було прийнято рішення про «кидку на Приштини»?

- Ми зробили цей кидок в повній відповідності з міжнародними нормами, і це не розходилося з резолюцією №1244 Ради Безпеки ООН. Ми скористалися цим правом, оскільки блок НАТО не хотів йти ні на які поступки нам.

На останніх переговорах ми намагалися захистити свої позиції на Балканах по максимуму. Ми наполягали на тому, що війська НАТО не повинні заходити в Косово і залишатися там. Замість цього пропонувалося розмістити їх по межах краю, причому в суворо обумовлених масштабах, «50 на 50» з нашими і сербськими. Я навіть пропонував американському трёхзвездному генералу Фаллесону йти далі, але тут він заявив про те, що США відмовляються від колишніх домовленостей.

- Що завадило використовувати даний марш-кидок для захисту інтересів Росії і Сербії?

- Американці, вважаючи себе переможцями, абсолютно не хотіли йти нам на поступки, гнули свою лінію і відмовлялися від компромісу, пропонуючи підпорядковану роль нашим миротворцям при військах Північноатлантичного альянсу. Таким чином, ні про яке нашому секторі командування блоку і чути не хотіло.

Розуміючи, що ми навідріз відмовимося від підпорядкування нашого військового контингенту командуванню НАТО, нам запропонували не менш вражаючий «компроміс», який ми також відкинули: підпорядкування американському генералу. Тільки цього нам не вистачало!
Ми вирішили домогтися того, щоб з нами рахувалися.

Доповіли про це президенту Єльцину і отримали його згоду на введення наших військ одночасно з натівськими. Тому ми вирішили висадитися на аеродромі в Пріштіні. Викинули там один повітряно-десантний батальйон з Углевіка. Планувалося висадити ще два повітряно-десантних батальйону - в Ніші і Слатине. Але цьому завадили політики.

Російський десант у Косово міг змінити історію

- На Заході лунають голоси, що російські десантники мало не збиралися встановити в краї свою владу ...

- Встановлювати свою владу ми там не збиралися. Висадившись на аеродромі в Пріштіні, ми зіграли позитивну роль. Перебуваючи в Косово, ми захищали місцеве сербське населення від албанських бойовиків, охороняли храми, здійснювали медичну допомогу. Таким чином, батальйон вирішив поставлені перед ним завдання на «відмінно». Але далі, як я вже сказав, все вирішували політики.

І чому не були використані досягнення наших військових - питання знову до них. І, перш за все, до Черномирдіна, який, повторюю, грав першу скрипку, будучи спецпредставником президента Росії на Балканах. Те, що ми не скористалися плодами успіхів «Броска на Приштини», - велика геополітична помилка.

А метою американських зусиль було змусити сербів капітулювати без всяких умов.

- У чому полягають уроки тих подій?

- Уроки в тому, що потрібно вірити в свої сили, вірити в себе і свою армію. Не боятися її, всебічно піклуватися про неї. Тоді буде і політична впевненість. Своєю власної армії, яка служить захистом і опорою, боятися не варто.

Читайте: Річниця бомбардувань Югославії: головний переможець - наркомафія .