Після остаточного розгрому фашистів до влади в багатьох державах Східної Європи прийшли коаліційні уряди, які належали до різних політичних сил комуністам, лібералам, соціал-демократам.
Першочерговим завданням для лідерів східноєвропейських країн стала ліквідація залишків фашистської ідеології в суспільстві, а також відновлення економіки. Після початку холодної війни, держави Східної Європи були розділені на два табори: ті, хто підтримував прорадянський курс, і ті, які віддавали перевагу капіталістичним шляхами розвитку.
Модель розвитку Східної Європи
Незважаючи на те, що в більшості східноєвропейських країн в 50-х роках залишалися комуністичні режими, уряд і парламент були багатопартійними.
У Чехословаччині, Польщі, Болгарії та Східної Німеччини комуністична партія була визнана домінантною, але разом з тим соціал-демократичні та ліберальні партії не були розпущені, а навпаки мали можливістю активної участі в політичному житті.
На початку 50-х років у Східній Європі почала встановлюватися радянська модель розвитку: подібно СРСР в країнах проводилася колективізація та індустріалізація, деякі лідери намагалися створити культ своєї особистості.
СРСР і Східна Європа
У післявоєнний період всі країни Східної Європи мали статус незалежних держав. Однак уже з 1947 року фактичне керівництво цими державами здійснював Радянський Союз.
В цьому році в Москві було створено перше Інформбюро, в компетенцію якого входив контроль над комуністичними і робочими партіями соціалістичних держав ліквідація з політичної арени опозиції.
На початку 50-х років у Східній Європі ще залишалися радянські війська, що говорило про фактичне контролі СРСР внутрішньої політики держав. Урядовці, які дозволяли собі негативно відгукуватися про комуністів, примусово відправлялися у відставку. Така кадрова чистка широко практикувалася в Польщі і Чехословаччини.
Лідерів деяких східноєвропейських держав, зокрема Болгарії та Югославії, були піддані різкій критики з боку КПРС, так як ініціювали модернізацію економіки, яка відповідала капіталістичному шляху розвитку.
Вже на початку 1949 року, що Сталін закликав лідерів комуністичних партій Югославії і Болгарії до повалення керівників держав, оголосивши їх ворогами пролетарської революції. Проте, глави держав Г. Дмитров і І. Тіто, поваленими були.
Більш того, аж до середини 50-х років, лідери продовжували будувати капіталістичне суспільство, використовуючи при цьому соціалістичні методи, що викликало негативну реакцію з боку СРСР.
Різкою радянській критиці піддавалися Польща і Чехословаччина, які на початку 50-х років також ініціювали проведення модернізації. Для цього східноєвропейським країнам потрібно об'єднати свої ресурси, щоб досягти максимально високих результатів.
Радянський уряд розцінює це як спробу створення нової імперії, яка в кінцевому підсумку повністю звільнитися від впливу Москви і в майбутньому навіть може ставити загрозу державності СРСР.
Потрібна допомога в навчанні?
Попередня тема: Інтеграція розвинених країн і її наслідки: Західна Європа та Америки
Наступна тема: & nbsp & nbsp & nbsp Східна Європа в другій половині XX століття: тоталітаризм і соціалізм
