Суботні історії від Олеся Бузини: Як Петлюра за "Арсенал" і каналізацію воював

Отаман. Під час січневих боїв 1918 року колишній журналіст Петлюра проявив себе агресивним і одночасно шляхетним лідером

Захоплення Крут відкрив червоним дорогу на Київ. Минулої суботи Віктор Ющенко згадав добрим словом полеглих там студентів, за своїм звичаєм багаторазово завищивши їх цифру. Втім, президенту можна пробачити. Адже він в історії дилетант, а хороших істориків в його оточенні немає.

СТУДЕНТИ ВЕТЕРАНИ. Від себе додам: під Крутами билися ще ті "студенти". Наприклад, студент Омельченко - в минулому штабс-капітан російської імператорської армії, що мав за плечима Першу світову війну. Цей досвідчений головоріз студентом став тільки в 1917 році, вступивши в Український Народний університет. Саме він командував 1-й сотнею Студентського куреня. Його заступником був взагалі гімназист останнього - восьмого класу - Павло Кальченко. Просто сльозами обливаєшся, поки не дізнаєшся, що цей "школяр" за сумісництвом мав ще й чин прапорщика. До підручниками він повернувся прямо з окопів.

Переважна більшість "крутян" - аж ніяк не дітки, як комусь здається, а досвідчені дядьки, котрі володіли вже до Крут солідним бойовим досвідом. Найменше вони схожі на нинішніх кволих учнів вузів, отруєних "дрінки" і драпом і позбавлених необхідності служити в армії. Ні! Чи не таблетками "екстазі" вставлялася тодішня молодь! У неї були "наркотики" покруче - вуличні бої і нічні нальоти.

Ті ж, хто дійсно скидалися на тінейджерів, вели себе, як справжні спецназівці. Уже під час придушення Петлюрою Січневого повстання в Києві, два гімназиста, які щойно повернулися з-під Крут, підкрадалися до червоногвардійцям в районі Золотих воріт з тилу, набивши свої ранці ручними гранатами. У роботяг-більшовиків на них рука не піднімалася - як же можна вбивати Мальцов? А ті витягали замість шкільних чорнильниць гранати і відправляли прихильників вчення Маркса-Енгельса до праотців, щоб вони могли перевірити: чи дійсно праві матеріалісти або загробний світ все-таки існує? Багато народу на "перервах" поклали!

У ЧУЖОМУ МІСТІ. На початку XX століття назвати Київ українським можна тільки умовно. Більшість жителів міста вважало себе або великоросами, або малоросами - представниками двох гілок єдиного російського народу. Фраза з літопису: "Київ - мати міст руських" була історією, а дійсністю. У 1917 році поділ всередині цієї групи відбулося не за етнічною, а за класовою ознакою. Робочі підтримували більшовиків. Інтелігенція, буржуазія і дворянство стояли за білу "єдину і неподільну Росію".

Значну частину киян становили поляки, залишалися тут ще з часів Речі Посполитої. І, природно, дуже потужною і численною групою була єврейська громада. Заможна її частина трималася від революції в сторонці, вичікуючи кращих часів, а незаможний, але горючий і переважно скуштувавши освіти елемент кинувся в революцію, поставляючи кадри для партпрацівників і чекістів. Дора Іткінд, Яків Гамарник, Олександр Горвиць, Ісаак Крейсберг - імена вождів київського Січневого повстання кажуть самі за себе.

По суті, українці до 600-тисячному місті були в меншості. Центральну Раду підтримували тільки деякі військові частини. Як відомо, під ті ж Крути вирушило лише 118 студентів та гімназистів - переважно з Кирило-Мефодіївської гімназії та Українського Народного університету. А де ж решта? Де студенти Політехнічного інституту, Університету св. Володимира - найбільших київських навчальних закладів? Де старшокласники більш ніж тридцяти казенних і приватних гімназій? Де не менше десяти тисяч колишніх царських офіцерів, які перебували на той момент в місті?

НЕЙТРАЛЬНИЙ КИЇВ. Переважна більшість з них залишилося осторонь від протистояння "червоні - українці", не чуючи його своїм. Тільки деякі з них приєдналися до петлюрівців. Наприклад, згадуваний в мемуарах штабс-ротмістр лейб-гвардії кірасирського його величності полку, що пристав до гайдамаків і воював на їхньому боці з більшовиками в своїх срібних погонах і біло-жовтої кашкеті. Дивно він виглядав в одному строю з гайдамаками в червоних шкіряних штанях і шапках з шликами! Цей офіцер загинув в останній день київських боїв. Але слова цього молодці увійшли в історію: "У такому вигляді і бажаю померти!" Він мав рацію - значну частину з тих офіцерів, хто не вийшов тоді на вулиці, більшовики розстріляли відразу ж після вступу до Києва.

Повстання на "Арсеналі" мало розпочатися не 15 січня за старим стилем, як це сталося в дійсності, а, по крайней мере, тижнем раніше. Але серед прихильників Центральної Ради виявився дуже енергійна та ініціативна людина - комендант Києва Ковенко. Він рознюхав, що на заводі готується виступ, і в ніч на 5 січня з загоном вільних козаків після короткої перестрілки увірвався на завод і захопив всю зброю. В ту ж ніч його люди відібрали гвинтівки і кулемети на суднобудівної верфі, механічному заводі і в майстернях Політеху. Весь конфіскат звезли в будинок №7 по Московській вулиці - буквально поруч з "Арсеналом".

І тут українців зрадили. Причому, солдати частини, що носила саме українська назва, яке тільки можна уявити - Полк імені Шевченка! "Шевченківців" поставили охороняти склад на Московській, а ті злили інфор

Київські червоногвардійці. Серед них теж переважала молодь

ЧЕРВОНІ вилітає з ГОТЕЛІ "ПРАГА", "ЯК ЖАБІ"

Втім, цьому є пояснення. Солдат-шевченківців не купили за сало. Вони діяли з ідейних міркувань. Більшість з них зовсім недавно служили в Петрограді в лейб-гвардії Волинському полку - тому самому, який почав Лютневу революцію 1917 року, а потім зробив і Жовтневу. Тільки два місяці тому їх перевели в Київ, і вони забрали більшовицькі традиції з собою. "Своїми" для них були червоногвардійці, а не Петлюра і Грушевський.

"Ворохобніцьке повстання Почалося Вночі на 16 січня, - писала в ті дні газета" Нова Рада ". - большевицького" червона гвардія ", прихиль на свой БІК части полків ім. Шевченка та Сагайдачного, Вже давно розагітованіх большевицького брехня, засіла в арсеналі на Печерську й звідті Почаїв обстрілюваті місто. Зчінівся бой между повстанцями та Українськими військамі и вільним козацтвом, что рушили на оборону місті й обклали арсенал, сілкуючісь вібіті звідті ворохобніків ".

Завдяки фільму Олександра Довженка "Арсенал", ці події саме під такою назвою і увійшли в масову свідомість. А насправді, у виступи київських більшовиків було ще три вогнища - Поділ, Шулявка, де загін червоногвардійців сформував завод Гретера і Криванека (нині "Більшовик") і Головні залізничні майстерні.

Насправді, "Арсенал" тільки відсиджувався в обороні. А самій бойовою частиною виявився загін подільських червоногвардійців. Вгору по Андріївському узвозу вони прорвалися в самий центр міста і були зупинені лише біля Золотих воріт - буквально в п'яти хвилинах ходьби від будівлі Центральної Ради. Тут розгорівся жорстокий, що коштував червоним 60 осіб, бій за готель "Прага" - будівля на розі Володимирської та Прорізної. Тепер на ньому висить меморіальна дошка, що повідомляє, що тут жив письменник Ярослав Гашек. А до революції перебували знамениті "номери", куди водили повій панове-офіцери і студенти. У кімнатах, де зовсім недавно вдавалися до плотських утіх, засіли більшовицькі кулеметники. Штурм готелю йшов, як в бойовику. Один загін українців прорвався на дах, а інший - за підтримки двох броньовиків і гранат увірвався на перший поверх. Через кілька хвилин більшовики полетіли, за словами одного з очевидців, "як жабі", з останнього поверху. Керував обороною "Праги", за спогадами учасників штурму, опублікованими в львівському виданні "Літопис Червоної Калини" в 1938 році, колишній юнкер-єврей Костянтинівського училища - як бачимо, і з боку червоногвардійців воювало багато молоді.

Головною помилкою повсталих була нескоординованість дій. Поки подільська червона гвардія йшла в наступ, інші загони не виявляли активності. Головним досягненням шулявських червоногвардійців на чолі з київським поляком Всеволодом Довнар-Запольським став 1 лютого (за новим стилем) захоплення Кадетського корпусу. Тепер в цьому будинку біля Повітрофлотського мосту знаходиться Міноборони України. А тоді ніякого моста не було. Піднятих вночі з ліжка кадетів - по суті дітей - пограбували до нитки і тим обмежилися. Але вулиця Довнар-Запольського та відповідна трамвайна зупинка на Дегтярівській до сих пір існує в Києві. До речі, самому Довнар було тільки дев'ятнадцять. Він загине в кінці 1919 року.

Зате напередодні, 31 січня, "велику перемогу" здобули арсенальці. Близько опівночі в непроглядній пітьмі вони вилізли зі свого лігва на заводі через каналізаційні колектори і, прокралися на схили Дніпра, захопили водокачку. Київ залишився без води! В елітних квартирах Липок лайно зависло в унітазах. Досадили таки буржуям! Всі мемуаристи з інтелігентних верств в один голос описують цей "жах". Робочі квартали подібними труднощами було не злякати - там не було таких зручностей.

Між боями. Петлюрівський командир разом з нареченою

Настав переломний момент. Доля битви повисла на волосині. Або Центральна Рада захлинеться в екскрементах. Або піднятою "хвилею" накриє самих більшовиків. І тут 2 лютого (за старим - 20 січня) в місто ввалився Симон Петлюра зі своїми гайдамаками. Їх театральний вид наводив жах навіть на своїх. Ось як описує зустріч з живим гайдамакою ще один прихильник Ради Всеволод Петров: "Смужкова шапка з червоним Шліком, Голена голова з Довгим чорним оселедцем за вуха та свіжім шрамом від Кулі, та Нерухоме самовпевнено залізне лица маніяка - аномальної людини, нібіто действительно воскреслий гайдамака прастаріх часів "... Те, що раніше бачили тільки в п'єсах, забігало по

"Маніяки". Грізні хлопці лякали навіть своїх театральними "оселедцями" і шликами на шапках

Але крім "театру", у Петлюри були ще й гармати. На наступний день артилерія в упор пробила пролом в стінах заводу, куди ринули ці красношличние "чорти". Інтелігент Петлюра (дарма, чи, до революції був журналістом і бухгалтером!) Наказував стріляти так, щоб не пошкодити монумент Кочубею та Іскрі. Зараз на його постаменті стирчить крихітна гірська Пушечка біля метро "Арсенальна". "Стріляйте так, щоб пам'ятник оставався цілий!" - наказував отаман, шкодуючи культурні цінності.

3 лютого близько 6 годині вечора колона Петлюри з гайдамака і солдатів полку ім. Хмельницького увірвалася на завод. Декого перебили. Решту, як стадо, зігнали в купу у дворі. "Кілька ще завзятих арсенальців-більшовіків виявило були спротив, но скоро Переконайся, что даремно, - згадує учасник штурму П. Видибайло. - Всі добровільно віддавалі зброю. Багата оборонців арсеналу поховайте по пивниці, Іще Довго хлопці вішукувалі и вітягалі перестрашеніх людей, даже жінок и дітей, які не роблячі жодної кривди нікому и Збирай їх на одному з арсенальськіх дворів ... багата з них жалувало свою вчінку "...

"Гарну" ідею замочити всіх на місці довелося залишити через гуманізму Петлюри. Розпалених атакою гайдамака, вже направили кулемети на натовп, зупинив особисто отаман: "Коли хочете розстріляти їх, то розстріляйте Перш мене! Це ж робітники ... Між ними мож є Чима несвідоміх українців, и ви їх хочете розстріляти? Я того і не дозволю, дере кулю в мене! "

Полонених побудували по чотири і відконвоювали до казарм біля Лаври. Даремно міськрада перейменувала вулицю Січневого повстання в Мазепи. Саме їй і носити б ім'я Петлюри! Це місце, де він проявив, як військові здібності, так і справжнє благородство, рідкісне в громадянській війні.

Під час вуличних січневих боїв за Київ боролося за все 1940 українських бійців і трохи більше 2 тисяч червоних повстанців. Значну частину з них теж складали українці - піддалися на пропаганду більшовиків підрозділи полків ім. Шевченко і Сагайдачного. Понтонери, що розташовувалися через дорогу від Арсеналу, залишилися в стороні бою і з задоволенням продавали робочим зброю і патрони. А полк Богдана Хмельницького розділився. Частина його билася на боці червоних, а інша - штурмувала збунтувався завод.

Це були найжорстокіші вуличні бої за всю історію міста з часів монгольської навали. Прихильники Центральної Ради опинилися енергійніше, сміливіше, а їх командири - більш грамотними, ніж керівництво більшовицького ревкому. "Арсенал" - одна з небагатьох українських перемог. І дуже шкода, що вже виношуються плани зруйнувати стіни цього заводу і забудувати його висотками. Справжні патріоти України не мають права дозволити жадібним спритникам від бізнесу - прибульцям в Києві - знищити частину цієї нашої спільної слави.

Читайте найважливіші та найцікавіші новини в нашому Telegram