Таємні стежки Халхін-Гола

Чому наполегливі і кровопролитні бої розгорнулися саме на цьому абсолютно нікому не потрібному клаптику пустелі?

11 травня 1939 датується як початок радянсько-японського конфлікту на Халхін-Голі. Згідно канонічної радянської версії, в той день загін баргутской кавалерії зробив наліт на монгольську прикордонну заставу в районі Номон-Хан-Бурд-Обо. Баргуті - монголоязичние народність, близька по культурі бурятам, які проживають у Внутрішній Монголії. Баргутскіе території тоді входили до складу двох створених японцями маріонеткових держав: Маньчжоу-Го і Менцзян. З Баргуті комплектувалися кавалерійські підрозділи армій цих псевдодержав, командували якими японські офіцери. Фактично це були допоміжні частини японської Квантунської армії.

З часів тих боїв пройшло багато-багато десятиліть, але до сих пір жоден історик так і не спромігся чітко відповісти на питання, чому настільки наполегливі і кровопролитні бої розгорнулися саме на тому, здавалося б, абсолютно нікому не потрібному клаптику пустелі? Вітчизняні підручники досі твердять, що це була цілеспрямовано спланована японцями агресія, що мала на меті захоплення Монголії, вихід до озера Байкал і на Транссибірську магістраль, а потім і захоплення радянської території від Іркутська до Владивостока. В агресивності японців можна не сумніватися, але неможливо припустити, що японські генерали могли планувати реалізацію таких грандіозних задумів саме там - це самий невідповідний плацдарм для розвитку будь-якого настання. Невже на всьому протязі кордонів з Монголією чи СРСР японці не могли вибрати містечка в тактичному, оперативному і стратегічному плані трохи краще? Ну як могли японські війська наступати через Халхін-Гол на Улан-Батор, до якого майже тисяча кілометрів безводних, безлюдних степів і повного бездоріжжя? А вже Забайкаллі тим паче відпадає.

Та й з бойовою потужністю у них було якось не дуже: навіть 28 травня, коли на Халхін-Голі щосили палахкотіли справжні бої, японська угруповання нараховувало

1680 багнетів і 900 баргутскіх кавалеристів. А з відносно серйозного озброєння - 18 гармат, шість бронемашин і один танк. З такими силами - завойовувати Монголію і громити СРСР ?! Навіть якщо врахувати, що знаходилися поблизу частині посилення, все одно вийде ніяк не більше 10 тисяч чоловік, що явно недостатньо для реалізації приписуваних японцям задумів. В ході ескалації конфлікту сили, звичайно, грунтовно наростили, але навіть на піку бойових дій в районі Халхін-Гола їх у японців було недостатньо для проведення наступальних операцій.

Є ще версія, що причиною конфлікту стало будівництво японцями залізничної гілки Солунь - Халун-Аршан - Хайлар, яка дозволила б перекидати війська прямо до радянського кордону. Але траса проходила в кількох кілометрах від кордону, могла бути накрита артилерійським вогнем, тому, мовляв, японці і замислили відсунути кордон хоча б на 20 кілометрів. Концепція цікава, але знову-таки вже точно не з тими мікроскопічними силами було відсувати кордон і тримати нові рубежі!

Радянському керівництву військовий конфлікт на монгольських рубежах тоді був абсолютно не потрібен. Про що красномовно свідчить хоча б бойовий склад радянського 57-го особливого корпусу, розгорнутого в Монголії.

До початку конфлікту в 57-м особливому корпусі значилися три мотоброневие бригади і одна танкова, одна моторизована дивізія і окрема кавалерійська бригада: 284 танка, 370 бронеавтомобілів і близько 200 гармат. Але найдивовижніша компонента цього військового контингенту - автомобільні батальйони, точніше, їх кількість. За даними історика бронетехніки Максима Коломійця, в складі корпусу було цілих 16 автомобільних батальйонів і чотири окремі автороти. Станом на 1 лютого 1939 року в цих Автобат значилося 5208 вантажних машин, 631 автоцистерна, 679 спеціальних машин, 245 автомайстерень. До червня 1939 року Коломієць нарахував 4342 вантажні автомашини: 3622 бортових вантажівки і 720 цистерн. Так чи інакше, але в одному місці сконцентрували просто немислиме для РККА зразка 1939 роки кількість автомобільних батальйонів, ні в які існували тоді штатні норми і розкладу не вкладається! Явно настільки надмірне - для корпусу, що спадає на думку: а може, чи не Автобат були додані особливому корпусу, а саме його і розгорнули в МНР для прикриття і забезпечення цієї автомобільної армади? Точніше, стратегічної комунікації, на якій були задіяні ці Автобат.

Це підтверджує хоча б така цитата з документа: «7, 8 і 9-я мотоброневие бригади по суті є броньованої кавалерією, більш придатної для охорони кордонів і підтримки внутрішнього порядку. Піхотний бій вести не вміють ». Але якщо виходити з того, що завданням корпусу було прикриття діяльності всієї цієї автомобільної армади, все стає на свої місця. Правда, виникають питання: чим займалися ці Автобат, що і для кого вони возили?

З 1937 року на території Китаю розгорнулася масштабна Японо-китайська війна, в радянських інтересах було, щоб Китай боровся, сковуючи японську армію. Тому СРСР надав тоді Китаю масштабну і інтенсивну військову допомогу, поставивши величезну кількість зброї, боєприпасів, бойової техніки, палива і т. П. Наші історики пишуть лише про два шляхи цих поставок: морський - з радянських портів через Гонконг, Бірму або В'єтнам, і сухопутно-повітряний - від Алма-Ати до Синьцзяна. Але ось про ще один шлях вітчизняні історики глухо мовчать, хоча в літературі є згадки про перегонці літаків для китайських ВПС ще й через Монголію. Монгольська територія була зручна і для організації лінії наземних поставок - з китайської сторони межа там була практично не прикрита.

«Вигоди» ж району, де розгорнувся конфлікт, теж були істотні: там сходилися кордони МНР з маріонетковими державами Маньчжоу-Го і Менцзян, війська останнього кордон з Монголією там не контролювали. Єдино оптимальне місце для проведення автомобільних колон-конвоїв зі спорядженням для армії Чан Кайши. Важко припустити, що цю можливість не використовували - інакше навіщо взагалі тоді були потрібні в монгольському степу горезвісні 16 автомобільних батальйонів з їх майже 6 тисячами вантажівок ?!

А ось японської армії, яка загрузла в трясовині війни в Китаї, життєво важливо було перерізати всі ці артерії підживлення китайського опору. Дотягнутися до Синьцзяна вони не могли. Але можна було перекрити шлях до Китаю радянським Автобат, закупоривши монгольський тракт ударом в його найбільш вразливою точці. Це японці, мабуть, і спробували зробити спочатку руками Баргуті, вирішивши, що Москва не стане проливати кров за цей клаптик пустелі. Кремль вирішив інакше, і в даному випадку Сталін мав рацію: показовий розгром японських військ на Халхін-Голі згодом вберіг СРСР від цілком реальної загрози війни на два фронти.