Тетяна Гармаш-Роффе: «Детектив жанр куди важчий, ніж звичайний роман»

Тетяну Гармаш-Роффе не можна назвати ні російської Агатою Крісті, ні Сименоном. У британській детективниця хоча і були континентальні герої, але все ж вона суто англійський письменник. З Жоржем Сименоном ситуація начебто ближча, але Тетяна відкидає це втішне порівняння. В гостях у «Правди.Ру» російський автор детективів Тетяна Гармаш-Роффе, яка живе в Парижі.

Тетяна Гармаш-Роффе: «Детектив жанр куди важчий, ніж

- Пані Тетяно, в Росії ви були театральним критиком, а в Парижі стали письменником. Що, там повітря особливий?

- У Парижі ... Там у мене чоловік особливий! Коли я поскаржилася йому, що мені сумно без творчості, без «писання» (зрозуміло, що у Франції я не могла продовжувати займатися театром), - то саме він підштовхнув мене до того, щоб я перетворила якісь свої давні смутні задуми в романи . І умови для цього створив.

- Для вас, як автора детективів, які імена в цьому жанрі найбільш значущі? Не можу не запитати про Сіменона. Його романи чимось нагадують вашу прозу: і психологізмом, і цікавістю.

- Дякую за приємне порівняння ... Хоча мені здається, що широкий рух до «психологізму» йде вже давно, дружно і повсюдно. Візьміть для прикладу хоча б серіали, причому будь-якої країни: суцільний психологізм! Часто примітивний, трикопієчну, - але примітна сама тенденція. У 19 столітті російська література була першим «душезнавцем» (на чому ми все, російські автори, і виросли, ти зробив добре, чи погано, - хто як зумів, в міру таланту кожного, - але традиція вбрана «з молоком»), тоді як в наш час інтерес до внутрішнього світу особистості сильно зріс у всіх країнах. І це відрадно, якщо говорити про загальнокультурної тенденції.

Що ж до детективів, то цікавість сюжету в них так само є обов'язковим, як логіка розслідування (на якій тримається сам жанр). Але особисто мене захоплюють сюжети, в яких, крім звичайної цікавості, є якась незрозумілість, - загадка, таємниця, головоломка. Коли сищик і читач навіть толком не розуміють, що саме відбувається! І з якого боку за справу взятися ... Тут мої авторитети - французькі детективщики: Жапрізо, Буало і Нарсежак.

- Дія ваших романів відбувається в Москві. Як ви думаєте, легше писати, перебуваючи в гущі подій, або краще погляд зі сторони?

- У кожного «розташування» є свої переваги. Перебуваючи далеко, можна упустити якісь деталі. Пам'ятається, скільки-то років тому я вперше натрапила в одному вітчизняному романі на фразу: «У неї був перший в місті« Лексус ». Ох, і довго ж я гадала, що може означати це слово! Все шукала зв'язок з «лексикою» ... У Франції японських машин мало, і навіть зараз «Лексуси» рідкісні.

- Однак «велике бачиться на відстані», як відомо. З боку добре видно процеси, які відбуваються в російському суспільстві. Частково впізнавані (для мене), оскільки у нас йде становлення багатьох західних схем, вже мені добре знайомих по життю у Франції. А почасти специфічно-російські, пов'язані з нашою ментальністю.

- Ви на власному прикладі дізналися, що таке французьке правосуддя. Скажіть, чим керується західна Феміда, коли захищає авторські права? Ваш випадок унікальний або вже були прецеденти?

- Теоретично, Феміда керується ідеєю справедливості ... Але люди є люди, - навіть ті, хто давав присягу служити виключно правосуддя. Існують певні групи, які лобіюють судові процеси і рішення в своїх інтересах, - на жаль.

Великий фахівець з плагіату, мадам Елен Індар, випустила книгу, де окрема глава присвячена моєму судовій справі. Вона пише: «Суддя, приймаючи рішення, не міг не враховувати ті фінансові наслідки, до яких могло призвести судове визнання плагіату» ... Справді, видавництво і автор (Марк Леві) виручили за це сумнівне твір, настільки схоже на мій роман , колосальні суми, і визнання плагіату судом призвело б їх до фінансового краху і втрати репутації.

- Мій випадок, якщо говорити про плагіат, зовсім не унікальний. Плагіатчіков, - людей, які бажають поживитися за рахунок чужого таланту і фантазії, - більш ніж достатньо всюди. Особливо легкою здобиччю стає для них початківець автор, тим більше іноземний. В цьому випадку шанс, що плагіат буде виявлено, вкрай малий ... Зате шанс, що велика організація, - видавництво або кіностудія, - зуміє виграти справу проти автора-одинака, дуже великий.

Суддю на Заході підкупити важко, якщо мова про гроші, - але вплинути на нього можна ... Видавець з ним, наприклад, грає в одному клубі в гольф. Або складається в одній масонської ложі. Або, наприклад, як в моєму випадку, одружений на дочці колишнього президента країни ... Адже вирішальним фактором у винесенні рішення є так зване «внутрішнє переконання» судді, - а переконання, та ще й внутрішнє, матерія тонка ... і податлива .

- Яка з російських літературних премій вам найбільше подобається.

- Зізнатися, я не стежу за преміями. Знаю, що є премія вашого майже однофамільця, але кому і за що її присуджують, не цікавилася ...

- Чому?

- У Франції, як і в Англії (напевно, і в інших країнах, я не в курсі), існують премії за кращий детективний роман. Шкода, що у нас таких немає. Детектив - жанр важкий і трудомісткий, - куди більше, ніж звичайний роман! Він вимагає, крім хорошого складу (як будь-який твір літератури), і точного розуміння психології, і логіки, і інженерно продуманій конструкції сюжету ... І було б зовсім не зайвим заснувати в Росії «детективні» премії!

Втім, я знаю деякі факти (з приватних розмов з «присвяченими»), які показують, що більшість премій теж лобіюються в інтересах якихось груп, чому фіналісти відомі комітетам задовго до голосування ... Хочеться вірити, що подібне стосується не всіх премій !

Читайте ще в розділі «Культура».