Підсумки вересневого саміту глав тюркомовних держав в Стамбулі залишилися майже непоміченими в Росії. Тим часом результатом цих рішень є організаційне оформлення і інституціоналізація міждержавних структур тюркських держав, покликаних інтенсифікувати процеси інтеграції та співпраці в політиці, економіці та культурно-освітній сфері. Відсутність значущих результатів цієї співпраці протягом двох попередніх десятиліть аж ніяк не є показником того, що цих результатів не буде і в подальшому. Тим більше що об'єктом інтересу недавно створених тюркських інститутів і структур майже напевно стануть тюркські автономні республіки і народи в складі Росії.
10-й саміт глав тюркомовних держав, що відбувся 16-го вересня в Стамбулі, спочатку планувалося провести в Бішкеку. Однак хронічна нестабільність, що настала в Киргизії після «квітневої революції», сплутала ці плани, і саміт вирішено було перенести в Стамбул. Перенесення місця проведення саміту виявився символічним, оскільки саме Туреччина в 1992 р, незабаром після розпаду СРСР, виявилася біля витоків всіх інтеграційних заходів тюркомовних держав. Результати «пантюркістських інтеграції» протягом наступних двадцяти років не виправдали її головного очікування - стати загальновизнаним лідером тюркського світу. І ось тепер в процес об'єднання тюркських держав вирішено вдихнути нове життя.
У саміті взяли участь президенти Казахстану Нурсултан Назарбаєв, Азербайджан Ільхам Алієв, Туреччини Абдулла Гюль, Киргизії Роза Отунбаєва і Туркменії Гурбангули Бердимухаммедов. Узбекистан з 1995 р від участі в самітах тюркських держав відмовляється. Його відносини з Туреччиною зіпсувалися після того, як вона надала політичний притулок головному узбецькому опозиціонеру, єдиному супернику президента І. Карімова на виборах 1991 року і лідеру демократичної партії «Ерк» Мухаммаду Саліху. З тих пір М. Саліх встиг перебратися до Норвегії, проте відносини Туреччини з Узбекистаном залишаються поганими. Тим часом відмова Узбекистану від участі в «тюркської інтеграції» виключає з неї велику частину тюркського населення Центральної Азії, що проживає на території цієї густонаселеної республіки.
Пропозиція про створення Ради співробітництва тюркських держав (Тюркського ради) було висунуто президентом Казахстану Н. Назарбаєвим на попередньому, 9-м, саміті глав тюркомовних держав, що відбувся в жовтні минулого року в Нахічевані. Говорячи про контурах майбутнього ради, президент Казахстану заявив, що він повинен володіти «всіма необхідними ознаками політичного регіонального об'єднання, правовим статусом і певними організаційними структурами», тобто бути повноцінним інтеграційним об'єднанням. Основною метою його діяльності він позначив «єдність тюркомовних братніх держав, про який мріяв Ататюрк». Тоді ж Казахстан запропонував створити Центр вивчення тюркського світу і тюркських академію, а в її складі - Центр тюркської історії та культури, Центр вивчення тюркської мови, тюркські бібліотеку, а також загальний Тюркський музей.
На стамбульському саміті всі ці пропозиції були оформлені як остаточних рішень. Крім Ради співробітництва тюркських держав керівними органами цього інтеграційного об'єднання стали Рада глав держав, Рада міністрів закордонних справ, Рада старійшин і Комітет старших посадових осіб. Координацію економічного співробітництва планується покласти на Тюркський ділова рада, а культурного - на Фонд збереження тюркської культури в Баку. Секретаріат Тюркського ради, фінансування діяльності якого протягом перших трьох років взяла на себе Туреччина, буде базуватися в Стамбулі. Його генеральним секретарем призначено досвідченого турецького дипломата, колишній посол в РФ Халіль Акинджі. Це призначення свідчить, що головним напрямком діяльності ради буде активізація співпраці з тюркськими країнами СНД, де Туреччина може спробувати надолужити те, чого не змогла домогтися в 1990-і - першому десятилітті 2000-х рр.
Крім спроб Туреччини повернути собі провідні позиції в процесах «тюркської» інтеграції стамбульський і Нахічеванський саміти показали, що роль лідера все частіше приміряє на себе Казахстан. Останнім часом їм було висунуто більшість інтеграційних ініціатив, таких як створення Ради співробітництва і Міжпарламентської асамблеї тюркських країн, утвореної в 2008 р Визнанням інтеграційних заслуг Казахстану стало рішення ТЮРКСОЙ - міжнародної організації з розвитку тюркської культури і мистецтва зі штаб-квартирою в Анкарі, оголосити Астану столицею тюркського світу 2012 року. В Астані планується розмістити Академію тюркського світу, в рамках якого будуть відкритими музей і бібліотека.
Найбільш успішною на сьогоднішній день є взаємодія тюркських держав в культурно-освітній сфері, причому головна заслуга тут належить Туреччині. У всіх країнах Центральної Азії, крім Узбекистану, створена мережа турецьких ліцеїв - середніх освітніх установ, перевагою яких є непогане викладання мов і природничо-наукових дисциплін, особливо математики. У Туркменії і Киргизії таких ліцеїв налічується близько півтора десятків, а в Казахстані - більше двадцяти. Кілька ліцеїв відкриті навіть в Таджикистані, який є переважно іраномовної країною. У Казахстані, Киргизії і Туркменії діють кілька турецьких університетів. Крім них, в країнах регіону відкриті турецькі мовні курси і центри комп'ютерної грамотності. І все це - на тлі повсюдного згортання російськомовної освіти.
Взаємодія в культурно-освітній сфері ускладнюється тим, що мови тюркських народів Центральної Азії сьогодні досить далеко відстоять від турецького. Прихильниками тюркського єдності робляться спроби створити загальнотюркський мову. Так, в січні 2008 р керівник робочої групи по азербайджано-турецьким міжпарламентських зв'язків, голова постійної комісії парламенту Азербайджану з питань культури Н. Джафаров заявив, що через 10 років все тюркомовні країни і народи будуть користуватися єдиним турецькою мовою на основі латиниці. Однак перспектива переходу на латиницю Казахстану і Киргизії великого оптимізму не викликає, тому що досвід Узбекистану і Туркменії виявився швидше негативним.
Економічна інтеграція тюркських держав в даний час видається ще більш проблематичною. Більшість тюркських республік Центральної Азії, за винятком Киргизії, є великими виробниками вуглеводнів і, скоріше, конкурують між собою за зовнішні ринки збуту, ніж співпрацюють. Туреччина ж є ключовою транзитною країною, яка прагне активно використовувати в своїх інтересах суперечності між виробниками нафти і газу. При цьому саме нафтогазовий експорт становить сьогодні основу економіки і забезпечує більшу частину валютних надходжень і бюджетних доходів тюркських країн Центральної Азії.
Активну участь в «тюркської» інтеграції з часом неминуче ввійде в протиріччя з членством Казахстану в Митному союзі з Росією і Білоруссю. Причому відходити від цього буде не тільки створення альтернативних міждержавних структур та інститутів, а й орієнтація на інші культурні та освітні стандарти. Досвід розвитку Євросоюзу показує, що саме культурно-цивілізаційна спільність стала запорукою успіху європейської інтеграції. «Тюркська» ж орієнтація Казахстану буде все сильніше віддаляти його від слов'янських держав СНД.
