лист

Письм про, знакова система фіксації мови, що дозволяє за допомогою нарисної (графічних) елементів передавати мовну інформацію на відстані й закріплювати її в часі. Спочатку для передачі інформації застосовувалися ін. Способи, наприклад піктографічне письмо , Бирки, карби, вампуми , стос і т.п. Власне П. виробляється зазвичай в раннеклассовом суспільстві в зв'язку з ускладненням господарського життя. Система П. характеризується постійним складом знаків, причому кожен знак передає або ціле слово, або послідовність звуків, або окремий звук мови. Для класифікації видів П. важлива не форма знаків (зображально-малюнкова, умовно-геометрична і т.п.), а характер передачі знаками елементів мови. Існує 4 основні типи П.- ідеографічний, словесно-складовий (логографічеськи-фонетичний), власне фонетичний і буквено-звуковий (алфавітний). У конкретних системах П. ці типи зазвичай існують в не цілком чистому вигляді.

У идеографическом П. кожен знак (образотворчий елемент) може позначати будь-яке слово в будь-якій граматичній формі в межі круга понятійних асоціацій, або прямо викликаються зображенням, складовим даний знак, або умовних. Наприклад, знак, який зображає «ногу», може означати «ходити», «стояти», «приносити» і т.п. в будь-якій граматичній формі. Замість зображення можливе вживання і довільного графічного символу. Можливість передачі інформації за допомогою чистої идеографии дуже обмежена; цей тип П. існував лише як перехідний від пиктографии до словесно-складового П., застосовуючи або в господарських записах, де число понять, про які може йти мова, обмежена самим змістом тексту (ранній Шумер, початок 3-го тис. до н. е.), або в ритуальних записах як мнемонічне допоміжний засіб. Неясно, чи були идеографическим або словесно-складовим П. писемність острова Пасхи і чукотське П., винайдене в 20 в. Теневіль.

Набагато більш живучим виявився словесно-складовий тип П. Основою системи П. і тут залишається колишня багатозначна ідеограма, але конкретна прив'язка знаку кожного разу до певного слову забезпечується додаванням знаків, що виражають чисто звукові елементи слова або в цілому, або його частини (особливо граматичних елементів ), і знаками - детермінатіви, які уточнюють коло понять, до якого відноситься дане слово. Наприклад, в давньоєгипетській мові малюнок «жука» (х п р) з силабічним знаками х-, п-, р- (голосні невідомі) + детермінатив абстрактних понять означав (х п р) «існування»; в шумерському малюнки «ноги» + «каменю» означали «прийшов» (г і на), тому що «камінь» називався на, а малюнки «ноги» + «купи зерна (?)» (ба) означали «стоїть» (г у ба); знаки «вишка (?)» + «решітка (?)» з Детермінатіви «божества» (малюнок «зірка») читалися «бог Енліль» (ім'я бога), а з Детермінатіви «землі» (малюнок ділянки, прорізаного каналами) читалися « Нібур »(назва міста, де шанувався цей бог). Ідеографічний знак, прикріплений до певного слова, називається логограми. Для знаків, що виражають послідовності звуків, використовуються теж логограми, але в «ребусное» вживанні [пор. вище на, ба не в сенсі «камінь» і «купа (?)», а як знаки для послідовностей звуків н + а, б + а]. Такі послідовності - не обов'язково склади; так, в давньоєгипетському П. голосні взагалі не передавалися, в акадській склад міг дробитися на частини. Словесно-складовим П. могли передаватися тексти будь-якого змісту, тому що таке П. забезпечувало досить адекватну фіксацію мови і надійне відтворення тексту при читанні. Відсутність обов'язкової безпосереднього зв'язку первинним ідеограм з фонетичної стороною мови дозволяло використовувати одні і ті ж знаки в якості логографічного елементів для різних діалектів (в Китаї) і для різних мов (на древньому Близькому Сході). У найдавніших видах П. цього типу знаки монументальних написів довго зберігали форму малюнків-ієрогліфів; поряд з ними існувала скоропис (На папірусах, черепках - в Єгипті, на глиняних плитках - в Передній Азії, на бамбукових палицях - на Далекому Сході, і т.п.). Такі системи П. виникали усюди, де вперше складалося держава, і зазвичай незалежно один від одного; окремі випадки схожості знаків пояснюються або загальною типологією, або випадковістю. Найбільш відомі: давньоєгипетські П. (з кінця 4-го тис. До н. Е .: рис. 1), шумерское П. (з початку 3-го тис. До н. Е .; рис. 2) і розвинулися з нього види клинопису , Еламська иероглифика (3-е тис. До н. Е.), Протоіндійской лист (тоді ж; рис. 3), критське лист (з початку 2-го тис. до н. е .; рис. 4), китайське лист (з 2-го тис. до н. е .; рис. 5), майя лист в Центральній Америці (1-е тис. н. е .; інші центральноамериканські системи П. були, мабуть, идеографическими і піктографічними). Не всі стародавні системи П. цього типу розшифровані; найбільш вивчено П. Єгипту, Дворіччя (клинопис) і Китаю. Аккадської клинопис - в основі складовий П., але будь-який словесний знак або група знаків шумерського П. могли бути введені в текст як позначення для аккадського слова (так звана гетерограмм), особливо заради економії місця. Єдино існуюча нині древня система П. словесно-складового типу - китайська. Збереження її пояснюється «аморфним» характером китайського слова і тому малої необхідністю в передачі граматичних показників, а також зручністю китайського П. для спілкування між носіями фонетично розрізняються діалектів. Знаки китайського П. сходять до малюнків, які зазнали Скорописна спрощення (остаточно - з введенням паперу в 2 ст.); є різні види скоропису. Знаки зазвичай є складовими, т. Е. Сполученням «Детермінатіви» і «фонетика» (див. китайське лист ). Китайське П. поширилося в Кореї, Японії та ін., Але виявилося не зручним зважаючи іншого граматичного ладу відповідних мов. Тому поряд з китайськими ієрогліфами в цих країнах рано почали вживати місцеві фонетичні системи П.- силлабическое П. «кана» в Японії і буквено-силлабическое (лігатурне) П. «кунмун» в Кореї. В Японії ієрогліфами, що грають роль гетерограмм, зазвичай позначають основи слів, а силабічним знаками - змінні частини слова; в Кореї ієрогліфи зберегли лише вужче застосування (при китайських запозиченнях, для омонімів). Переваги словесно-складового П .: міжнародний характер логограм, менше число знаків на однаковий відрізок тексту у порівнянні з літерним П. Тому логограми застосовуються в складі допоміжних підсистем П. (цифри, алгебраїчні та хімічні формульні знаки і т.п.). Недоліки: численність знаків в системі (від кількох сотень до багатьох тисяч), трудність (громіздкість) при освоєнні читання.

Системи П., де кожен знак передає лише яку-небудь послідовність звуків як таку, а не слово, називаються силабічним. Послідовності можуть бути або тільки типу «С (огласно) + Г (ласно або нуль)», або також типів «Г + С» і навіть «З + Г + С», рідше «З + З + Г», «С + Г + С + Г ». Є також знаки для окремих голосних. Силлабические системи - часто результат спрощення словесно-складових систем (середній розвиток кіпрського листа з критського головним чином шляхом опущення логограм). Вони можуть виникнути і вдруге шляхом введення вивіреності в Консонантне (див. Нижче) буквено-звукове П. [ефіопський з древнесемитского; ймовірно, індійські брахми (Рис. 6) і кхароштхи з арамейської] або можуть бути придумані спеціально на додаток до логографічеськи-силлабическим системам в мовах, що відрізнялися багатством граматичних форм (Японія, Корея). Найбільш широко поширені силлабические системи П. в Індії і Південно-Східної Азії. Найдавнішим індійським силлабическим П., мабуть, було брахми, походження якого неясно (з арамейської?). Більш важлива система кхароштхи (з 3 ст. До н. Е.), Мабуть, утворена з арамейської алфавіту (див. арамійське лист ) Шляхом створення варіантних знаків для однакових приголосних з різними голосними по принципам, виробленим в брахми. Системи брахми і кхароштхи допускають дуже точну, близьку до фонетичної транскрипції передачу звукового складу тексту. Ці системи, як і більшість пізніших різновидів П., що поширилися в Південній і Південно-Східної Азії з Північної Індії, засновані на підсистемі вихідних знаків, частина яких служить для передачі голосних, а більшість - для приголосних + голосний -а; якщо за тим же згодним слід не -а, а інший голосний, то вихідний знак відповідно видозмінюється за формою; якщо за згодним слід ще згідний або більш одного приголосного, то з знаків, призначених для передачі цих приголосних + а, складається одна буква (лігатура); для передачі відсутності голосного в кінці слова існує особливий додатковий значок. Т. к. Знаки не закріплювалися в друкарською формою, в Південній і Південно-Східній Азії виробилися десятки видів скоропису, зовні вже несхожих, але заснованих переважно на тих же принципах; лише в 19-20 ст. багато з них отримали і друкарське оформлення. Найважливіша система П. цієї групи - деванагари (Рис. 7), що застосовується для санскриту, хінді та ін. Перевага силабічного П.- в меншому числі знаків (100-300), недолік - деяка громіздкість і складність у виборі правильного читання, особливо при відсутності словоразделов. Штучно створені системи силабічного П. вводилися в новітній час місіонерами для релігійної пропаганди серед неписьменних народів різних країн, але всі ці системи не витримали конкуренції алфавіту.

В алфавітних системах П. окремий знак (буква) передає, як правило, один звук; це може бути або фонема, або аллофон, або будь-яка фонема в межах деякої групи акустично подібних звуків; І бувало, що букви з'єднуються по 2, 3 і 4 для позначення однієї фонеми (німецьке sch - «ш», tsch - «ч»). Алфавітні і силлабические системи П. часто (неточно) об'єднують під назвою фонетичних. Історичним родоначальником всіх видів алфавітного письма стало древнесемитского (фінікійське) так зване буквене Консонантне П. (див. фінікійське лист ); це силлабическое П. зі знаками лише типа «З + Г», причому «Г» може байдуже відповідати будь-якому голосному або відсутності голосного. Походження древнесемитского прото-алфавіту (2-я половина 2-го тис. До н. Е.) До сих пір не встановлено; найймовірніше його походження з фінікійського ж ( «прото-біблского») силабічного П., де в знаках типу «С + Г» ще розрізнялися якості голосних і число знаків доходило до 100 (рис. 8). У «класичному» фінікійському алфавіті було 22 знака (менше числа приголосних фонем). В основі відомих нам 3 древнесемитских прото-алфавітних систем - фінікійської лінійної, угарітськой клинописной (обидві мали загальний порядок букв) і южноаравійского лінійної - лежить загальний складовий або словесно-складовий прототип. Можливість відмови від розрізнення голосних визначалася характером семітських мов, де значення кореня пов'язане з приголосними, а голосні виражають словотворчі і граматичні елементи слова. Нова система дала можливість фіксувати мова по звуковому способу за допомогою мінімального числа легко і швидко запам'ятовуються знаків (літер). Однак текст, записаний без голосних і зазвичай без словоразделов, був малозрозумілий, окрім як у випадках, коли зміст його було заздалегідь приблизно відомо; таке П. швидше було застосовне як тайнопис купців-мореплавців, ніж як загальний засіб передачі мови, тому протягом більше тисячі років з ним цілком успішно конкурували системи словесно-складового П. Клинописні (угарітський) варіант прото-алфавіту вимер ще в 2-м тис. до н. е .; один з варіантів лінійного алфавіту проіснував в південній Аравії до 7 ст. н. е., а в Африці дав початок існуючого понині ефіопському алфавітом із вторинною огласовкой по індійському принципом. Власне фінікійський лінійний прото-алфавіт у своїй первинній формі був сприйнятий в Малій Азії (малоазійські алфавіти вимерли до початку н. Е.), В Греції і в Італії, давши початок західним алфавитам (див. Нижче), а в Скорописна (курсивною) формі , виробленої для родинного фінікійського древнесемитского мови - арамейської, поширився по всьому Близькому і Середньому Сходу, давши початок східним алфавитам (рис. 9, 10).

Східні алфавіти. Поширення алфавіту разом з канцелярською арамейською мовою в межах Персидської держави Ахеменідів 6-4 ст. до н. е. від Малої Азії до Індії привело до створення безлічі місцевих різновидів П. (найважливіші: арамійське «сирійське» П .; квадратне лист , Прийняте євреями, спочатку для релігійних книг; особливий різновид арамейською скоропису з додаваннями додаткових надрядкових і підрядкових, діакритичних знаків була покладена в основу арабського письма ). Порівняно рано в фінікійському і похідних від нього видах П. за допомогою букв для приголосних w, j, ' і h (так званих «матерів читання», див. матрес лекціоніс ) стали спочатку непослідовно, а потім регулярно позначати також дифтонги аи, ai і довгі голосні ō, `і,` е, `и, ā, будь-яка буква, в тому числі і букви w, j, ', h, якщо вони не були «матерями читання», стала означати згідний + короткий голосний або нуль голосного; таким чином, самі по собі короткі голосні в алфавітах семітського походження зазвичай окремо не позначаються ( «матері читання» для них застосовувалися рідко і непослідовно). Лише починаючи з доби середньовіччя, головним чином в богослужбових книгах, стали позначати все взагалі голосні за допомогою діакритичних значків над або під буквами (в єврейському, сирійському - за допомогою точок і груп точок, в сирійському - також і за допомогою маленьких грецьких букв, в арабських і похідних - за допомогою маленьких арабських «матерів читання»). Однак діакритичні знаки вивіреності ні в сирійському, ні в квадратному, ні в арабському П. до побутового вживання так і не увійшли.

У нестійких державних утвореннях, що виникали на Сході після македонського завоювання (4 ст. До н. Е.), З'явилося звичай в діловому листуванні писати лише загальновідомі канцелярські формули і ін. Окремі слова і вирази арамейською, а решта тексту, іноді і флексію слів, - арамейською літерами на місцевій мові. Так створилася вторинна система арамейских псевдологограмм (гетерограмм); текст в цілому, включаючи і гетерограмм, читався на місцевому мові. Таким чином, арамейська алфавіт в його ранній канцелярської формі, мабуть, не пізніше 4 ст. до н. е. був застосований до древнеперсидскому мови (раніше мав власне клинописное силлабическое П.), а потім в різних різновидах скоропису використовувався для інших іранських мов (парфянского, среднеперсідского, Согдійської, хорезмійських).

В умовах середньовіччя грамотність була зосереджена серед духовенства. Тому поширення кожного алфавіту зв'язувалося з певною релігією: квадратний шрифт поширювався разом з іудаїзмом (нині офіційно вживається в Ізраїлі для мови іврит), араб. П.- з ісламом, вживалося для мов усіх мусульманських народів незалежно від походження (нині - для арабської, перської, афганського, урду та ін.). Різні види арамейською скоропису також поширювалися з різними християнськими сектами (наприклад, несторианское, яковитский П.), а також з манихейством. Писемність з арамейською гетерограмм поширювалася головним чином з зороастризмом. Для священних книг зороастризму був пізніше на тій же основі винайдений вдосконалений алфавіт з голосними буквами (авестскій; принцип позначення голосних був тут, мабуть, сприйнятий з грецького). На основі согдийского і несторианского П. створилися різні види П. тюрків Центральної Азії (найважливіші - уйгурське і тюркське «рунічне»). Пізніше уйгурське П. було пристосовано для монгольських і маньчжурських мов (з огласовкой частково по тибетської-індуїстському типу і з вертикально розміщеним П. за китайським зразком). Поширення християнства зажадало створення писемності на місцевих мовах Закавказзя; для цих мов з їх складною фонологічної системою були створені близько 400 н. е. особливі алфавіти - вірменський, грузинський і албанський (агванскій) шляхом використання арамейских накреслень і грецький орфографічних і філологічних принципів.

Західні алфавіти. Вихідним для розвитку всіх західних алфавітів є грецьке письмо ; воно виникло, мабуть, в 8 ст. до н. е. (Пам'ятники відомі з кінця 8-7 ст.). «Архаїчне» грецьке П. за формою букв майже повністю збігається з фінікійським; лише пізніше були введені додаткові букви j, c, x, y і w). У «архаїчних» малоазійських і грецьких П. спочатку ще були відсутні літери для коротких голосних; напрямок П. було, як і в семітських мовах, справа наліво, потім бустрофедон , Потім зліва направо. Дуже близькі назви грецьких і древнесемитских букв, збігається порядок їх розташування в алфавіті.

У зв'язку з тим, що грецький текст, позбавлений голосних, майже незрозумілий, в грецьких П. були використані для голосних, крім «матерів читання», і ті букви, які позначали фінікійські згодні, чужі грецької фонетиці і опинилися таким чином зайвими: крім a , e, i, n, також h і o, з фінських ', h, у, w, h і'; аналогічний процес відбувався в рано вимерлих малоазійських алфавітах. Перехід до позначення на П. не тільки приголосних, але і всіх голосних з'явився найважливішим культурним досягненням.

Надалі грецьке П. розпадається на варіанти східно-грецького і західно-грецького, що розрізнялися формою і вживанням деяких буквально З східно-грецького в 5-4 ст. до н. е. розвинулося класичне грецьке, а потім візантійське П .; в свою чергу, з нього виникли коптское (християнсько-єгипетське), древнеготское і слов'янсько кирилівське П. На основі західно-грецького виникли італійські алфавіти, в тому числі етруська (в 7 ст. до н. е.) і з нього стародавньонімецькі руни ( з 3 ст. н. е.); з етруського ж, мабуть, розвинулося латинське П. (з 6 ст. до н. е.). В епоху Римської імперії латинське П. набуло міжнародного характеру, що зберігався в зв'язку з поширенням католицької церкви і в епоху західноєвропейського феодалізму (рис. 11). Латинське П. використовується і для національних мов західноєвропейських народів, наприклад французького, німецького, польського та ін. Т. к. Звуковий склад різних нових західноєвропейських мов сильно відрізняється від звукового складу латинської мови, широке поширення в національних орфографії (див. Орфографія ) Отримують двох- і трьохбуквені поєднання для передачі одного звуку (англійське th, німецьке sch і т.п.), що вкрай ускладнило П. Внаслідок інерції літературної традиції деякі західноєвропейські письмові системи вже багато століть не зазнавали значних реформ. У цих системах (англійська, французька) стався розрив з живим і країнам, що розвиваються народною мовою, а традиційність орфографії стала принципом письмової системи, що не дає вже адекватної передачі сучасної звукової мови, так що деякі буквосполучення перетворюються в свого роду вторинні псевдологограмми.

Як в грецькому, так і в латинському рукописному П. протягом століть виникали різновиди (капітальне П., унциал, полуунциал, каролингский минускул, готичне П., гуманістичне П. епохи Відродження і багато ін.). З введенням книгодрукування закріпилися 2 основні різновиди латинського П .: сучасна латиниця і шрифти типу «антіква» (див. шрифт ), Що виникли на основі гуманістичного П. епохи Відродження в наслідування римським монументальним написам; готичне П. і шрифти типу «фрактура», або «швабах», які зберігалися в Німеччині до середини 20 ст. У 19-20 вв., В зв'язку з утворенням нових (буржуазних) націй, складається цілий ряд систем П. на латинській основі у всіх частинах світу; в них широко використовується діакрітіка для позначення звуків, не передбачених латинським П. (наприклад, чеська, турецька, мови Африки; рис. 12).

Слов'янське письмо ( кирилиця ) Було розроблено на основі додавання до 24 букв візантійського грецького П. ще 19 букв для специфічних слов'янських фонем (букви ц, ш були взяті з єврейського квадратного П., а решта винайдені спеціально). Кирилиця вживалася православними слов'янами, а також (до 19 ст.) Румунами; на Русі була введена в 10-11 ст. в зв'язку з християнізацією. Однак якийсь П., можливо, застосовувалося слов'янами вже і раніше. До сих пір не вирішено питання про походження іншого слов'янського П.- глаголиці і її співвідношенні з кирилицею. Майже повністю збігаючись по складу, порядку і значенню букв, азбуки ці різко розрізнялися за формою букв: простий, чіткої і близькою до грецького статутного П. 9 ст. у кирилиці і хитромудрою, дуже своєрідною в глаголиці, яка застосовувалася головним чином у південно-західних слов'ян-католиків із слов'янським богослужінням і вимерла в пізньому середньовіччі (рис. 13). Графіка кирилиці зазнавала змін з 10 по 18 ст. ( статут , полуустав , в'язь ). Сучасні слов'янські системи П .: російська, українська, болгарська, сербська (з додаванням букв С ™, њ, ћ, Слов'янське письмо ( кирилиця ) Було розроблено на основі додавання до 24 букв візантійського грецького П , Я і ін.) Розвинулися на основі кирилиці. Російське П. з 33 букв (називається громадянським шрифтом, на відміну від церковного - власне кирилиці, збереженої для релігійної літератури при реформі, проведеної Петром I) є спрощенням кирилиці з наближенням форм літер до зразків антикви. Воно пережило ряд алфавітно-орфографічних реформ (1708-10, 1 735, 1758, 1918), в результаті яких були виключені всі букви, непотрібні для передачі фонем сучасної російської мови; були введені 2 нові літери: й і (факультативно) е.

В СРСР створено нові алфавіти для народів, які не мали раніше П. (див. Младопісьменниє мови ) Або мали П., побудоване на малопридатною для народної мови основі (наприклад, арабської). Спочатку ці алфавіти будувалися на латинській основі, але з середини 30-х рр. були переведені на російську основу з додаванням ряду доповнить. і діакрітізірованних букв (рис. 14).

Вивченням П. займається грамматология, а також епіграф и палеографія .

Літ .: Васильєв В. П., Аналіз китайських ієрогліфів, ч. 1-2, [2 видавництва.], СПБ, 1884-98; Енциклопедія слов'янської філології, під ред. акад. І. В. Ягича, в. 3 - Графіка у слов'ян, СПБ, 1911; Мови і писемність народів Півночі, ч. 3, М.- Л., 1934; Добіаш-різдвяна О. А., Історія письма в середні віки, 2 видавництва., М.- Л., 1936; Опис виставки «Писемність стародавнього світу і раннього середньовіччя». Путівник, М. Л., 1936 (Акад. Наук СРСР. Інститут книги, документа, листи); Дьяконов І. М., До виникнення письма в Дворіччя, в кн .: Державний Ермітаж. Праці Відділу Сходу, т. 3, Л., 1940; Юшманов Н. В., Ключ до латинських писемності земної кулі, М.- Л., 1941; Шампольон Ж. Ф., Про єгипетському иероглифическом алфавіті, пров. з франц., [М.], 1950; Фрідріх І., Дешифровка забутих писемностей і мов, пер. з нім., М., 1961; Дирингер Д., Алфавіт, пров. з англ., М., 1963; Вайман А. А., До розшифровки протошумерської писемності, в кн .: Переднеазіатський збірник, т. 2, М., 1966; Періханян А. Г., До питання про походження вірменської писемності, там же; Ojha Gaurishankar Hirachand, The palaeography of India, 2 ed., Ajmer, 1918; Meissner B., Die Keilschrift, 2 Aufl., B.- Lpz., 1922; Erman A., Die Hieroglyphen, 2 Neudruck, B.- Lpz., 1923; Karlgren B., Grammata serica. Script and phonetics in Chinese and Sino - Japanese, Stockh., 1940; Dunand М., Byblia grammata. Documents et recherches sur le d é veloppement de l 'é criture en Ph é nicie, Beyrouth, 1945; F é vrier JG, Histoire de l 'é criture, 2 ed., P., 1959; Chadwick J., The decipherment of Linear B, Camb., 1959; Laroche E., Les hi é roglyphes hittites, P., 1960; Gelb IJ, A Study of Writing, rev. ed., Chi., 1963; Friedrich J., Geschichte der Schrift, Hdlb., 1966; Jensen H., Die Schrift in Vergangenheit und Gegenwart, 3 Aufl., B., 1969.

І. М. Дьяконов.

Дьяконов