Для переважної більшості туристів слово «Умань» і слово «Софіївка» - синоніми. Переважна більшість туристичних фірм, організовуючи екскурсійні поїздки «в Умань», мають на увазі лише екскурсії в прекрасний парк, розташований на північно-східній околиці міста. І навіть деякі досвідчені мандрівники України дивуються, почувши про те, що можна їхати на екскурсію до Умані, але не в «Софіївку». Тю, що ж це за Умань без «Софіївки»? ..
центр Умані
Але повірте, Умань і без «Софіївки» є прекрасним і дуже цікавим містом. Недарма зараз у ньому діє історико-архітектурний заповідник «Стара Умань», в якому «Софіївка» - всього лише один з численних об'єктів.
Дендрологічний парк «Софіївка» - перлина садово-паркової архітектури України, але давайте спробуємо оцінити Умань без неї. Сподіваємося, що оцінка ця буде високою.
В Умань від Києва 223 кілометри. Це місто з 90-тисячним населенням розташований поруч з автодорогою Е-95. Він виник в першій половині XVI століття, по крайней мере, до цього періоду відносяться перші письмові документи, в яких згадується населений пункт Умань. Хоча сама назва, яка походить від назви річки Уманка, зустрічається в одній з польських літописів ще в 1497 році. Але то згадка стосувалося швидше місцевості, а не конкретного поселення.
В Умані велика Кількість будинків Зведення у 19 та на качана 20 століть
На початку Національно-визвольної війни Умань вже була досить великим містом. У 1649 році тут створили великий козацький полк і побудували фортецю.
У 1670 році в Умані розмістив свою резиденцію польський ставленик гетьман Михайло Ханенко. В цей же час офіційно обраним гетьманом Правобережної України був Петро Дорошенко. У 1674 році місто захопили і вщент зруйнували союзні Дорошенко турецько-татарські війська.
Наступне століття стало періодом відродження Умані. З 1726 року м належав родині Потоцьких. Ці магнати всіляко підтримували і розвивали його. В середині XVIII століття Умань перетворилась на значний торговий поліс. Тут вели торгівлю греки, вірмени і євреї. Місто поступово збільшувався, але розвиток його припинилося в 1768 році. Тоді в Умань прийшли гайдамаки.
Умань в той час була добре укріпленим містом. Шукаючи порятунку за міськими стінами, сюди приходило безліч поляків і євреїв. Охороняти місто повинен був полк реєстрових козаків полковника Обуха. Але фактичним керівником полку був сотник Іван Гонта. Саме він підмовив козаків перейти на бік повстанців.
Після багатоденної облоги гайдамаки захопили Умань (ця подія описана в поемі Тараса Шевченка «Гайдамаки»). Почалася страшна різанина. Польські історики стверджують, що в місті було вбито до 18 тисяч поляків і євреїв (включаючи жінок і дітей).
Під Уманню і закінчився останній повстання гайдамаків. Кінець йому поклав російський полк Кречетникова з донськими козаками. Їх на виручку полякам прислала імператриця Катерина II, яка сама ж і стимулювала розвиток повстання. Їй вигідно було ослаблення Польщі, але зовсім не вигідно - посилення України. Тому Кречетніков спочатку прийняв в обійми Залізняка з Гонтою, напоївши горілкою гайдамацький військо, а вночі наказав зв'язати сплячих гайдамаків і видати на страту полякам. Зрада росіян зупинила кривавий вибух народного гніву.
Через три роки після завершення повстання власником Умані став казково багатий польський магнат Станіслав Щенсний Потоцький. У 1774 році він одружився на графині Юзефіні Мнішек і примножив свої статки. Сім'я не жила в Умані. Резиденцією Потоцьких був Тульчин, крім того вони багато часу проводили за кордоном, у Відні.
У 1791 році Потоцький познайомився з дружиною коменданта Кам'янець Софією де Вітте. Красуня Софія, яка не відрізнялася суворими моральними принципами і зустрічалася з багатьма чоловіками, зачарувала Станіслава. Між ними спалахнула пристрасна любов, яка закінчилася весіллям Софії і Потоцького в 1798 році.
Майбутня господиня Умані, ще перебуваючи в шлюбі з Юзефом де Вітте, народила Потоцькому трьох дітей. Всі вони померли маленькими. Розлучилася Софія в 1796 році. Юзефина Мнішек за час шлюбу з Потоцьким народила одинадцять дітей, хоча подейкували, що вони не були дітьми Станіслава. Офіційне розлучення Потоцькому дозволили в 1797 році.
У 1792 році Потоцький керував Торговицької конфедерацією. Цей союз боровся проти польського короля і посприяв розділенню Польщі в 1793 році між Росією, Австрією і Пруссією. У наступному році в Кракові та Варшаві спалахнуло повстання проти росіян та інших окупантів Польщі. Повстанці жорстоко розправлялися зі зрадниками-конфедератами. І не зносити б голови керівникам торговічан Браницькому, Ржевуському і Потоцькому, якби вчасно не зникли вони за межі Польщі. Замість них розгніваний натовп повісила на дереві їх портрети. З тих пір Потоцький вимушено порвав з Польщею.
З 1796 року Станіслав і Софія жили в Умані, де облаштували резиденцію і заклали парк. Тут Софія народила Потоцькому ще п'ятьох дітей. Правда, дехто вважав, що не всі вони від Станіслава. Говорили, що Софія зраджувала старому графу з його старшим сином - Єжи. Звістка про це вразило Потоцького і сильно похитнула його здоров'я. Помер граф в 1805 році.
Після смерті графа маєтки перейшли до його сина Єжи. Той був затятим паливоду та картярем. За короткий час він майже все батьківське стан програв в карти. Хоча Умань і прилеглі землі він офіційно передав Софії і її дітям. Та, в свою чергу, намагалася продати місто і парк царського уряду. Але марно.
Померла Софія де Вітте-Потоцька в 1822 році в Берліні. Звідти її тіло каретою, в сидячому стані (труп без спеціального дозволу транспортувати через кордони заборонялося) перевезли в Умань, а потім в Тальне, де і поховали. Власником міста став її старший син, полковник царської армії, Олександр Потоцький. У 1831 році під час Польського повстання, на задоволення бажань сестри, він виділив кошти для формування повстанського полку. До придушення повстання цей полк не встиг зробити жодного пострілу, але Потоцького звинуватили в підтримці повстанців і конфіскували все його землі.
Умань і околиці перейшли спочатку в підпорядкування Київської казенної палати, а потім до керівництва військових поселень. Парк «Софіївка» з тих пір став називатися - Царицин сад.
Васіліанській монастир - найстаріша будівля Умані
Ще з 1797 року Умань була центром повіту в Київській губернії, але справжній її розвиток розпочався у другій половині XIX століття, коли в місто прийшли велика торгівля і промисловість. Більшість промислових і торгових підприємств належали багатим євреям. Взагалі євреї тоді становили понад 50 відсотків від загальної чисельності населення (в кінці XIX століття в Умані проживало 29 тисяч чоловік). Заселення Умані євреями дуже посприяло розташування в місті могили одного з найбільших іудейських праведників - Нахмана з Брацлава. Цей хасидський цадик (до речі, правнук засновника хасидизму Баал Шем Това), відчуваючи близьку смерть, оселився в Умані - місті, де загинули тисячі євреїв в 1768 році. Зараз могила Ребе Нахмана є місцем паломництва десятків тисяч хасидів з усього світу.
Найстарішою спорудою Умані є величезна П-образне в плані будівля Василіанського Свято-Богородицького монастиря. Обитель заснував Францішек Салезій Потоцький в 1765 році. Через три роки монастир став місцем кривавої різанини, влаштованої гайдамаками. Тоді в монастирських стінах загинуло чотириста учнів-василіан. Кажуть, їх тілами наповнили колодязь. Це сталося 10 червня 1768 року.
Вже восени того ж року монастир відновили. Він перетворився в центр не тільки релігійного, але і світської освіти. У 1834 році цю греко-католицьку обитель ліквідували. Закрили і василіянську школу. У будівлі розмістили спочатку госпіталь, а потім військові казарми. У радянські часи тут стояла військова частина. Лише в 1998 році військові звільнили приміщення.
Васіліанській монастир
Зараз полуоблупленное будівля монастиря знаходиться на балансі історико-архітектурного заповідника «Стара Умань». Воно розташоване в центрі міста (вул. Радянська, 31).
Поруч з монастирем знаходиться будівля колишнього вищого народного училища. Побудували його в 1892 році. Припускають, що архітектором цієї чудової будівлі міг бути Владислав Городецький. В радянські часи в будівлі розміщувався педагогічний технікум. З 2005 року він називається гуманітарно-педагогічним коледжем.
Колишнє вищє народне училище. Ніні це педагогічний коледж
Кафедра музики и хореографії педагогічного універсітета
Відразу за будівлею коледжу розташований головний православний храм Умані - Свято-Миколаївський собор. У 1809-1812 роках ця споруда побудував архітектор Томаш Етлінгер на замовлення жителів міста.
У радянський період собор не працював. З 1977 року тут розміщувався музей атеїзму. Лише в кінці 1989-го храм віддали церковній громаді. А через дев'ять років над бабинцем собору побудували високу дзвіницю.
Свято-Миколаївський собор
У ста метрах від головного уманського храму розташований унікальний пам'ятник торгової архітектури - Торгові ряди. Їх побудували в 1780 році за проектом архітектора Тепінгера. Спочатку це одноповерхова будівля мала кутові вежі та двоповерхові бічні в'їзди. У 1861 році підрядник Лейба Айзенер провів капітальний ремонт будівлі. А через два роки були знесені кутові вежі та другі поверхи на входах. Зараз усередині торгових рядів розміщено звичайний ринок (так само, до речі, як і зовні).
У 1780 році на території колишнього польського кладовища заклали фундамент костелу. На цьому фінансування будівництва припинили, і фундамент простояв «безхазяйним» 40 років. Тільки в 1820 році будівництво храму відновили, а закінчилося воно ще через шість років.
У 1974 році в будівлі костелу розмістили картинну галерею, яка знаходиться тут і зараз. Тільки в неділю в храмі проводяться богослужіння.
Костел має досить просту классицистическую архітектуру. Вхід прикрашений чотирма колонами. Склепінь храм не має - його вкриває двоскатний дах. Розташований костел поруч з центральною площею Умані (вул. Коломенська, 2).
торгові ряди
Костьол Успіння Богородиці
Ефектним будівлею міста є колишня міська управа, в якій нині педагогічний університет. Деякі її називає на польський манер ратушею, хоча до поляків будівля вже не мало ніякого відношення - побудували його в 1912 році. Автором проекту був архітектор з Одеси Юрій Дмитренко. Цікаво, що проектувалося будівлю як прибутковий будинок з магазинами та кондитерською.
У внутрішньому дворі управи коштує не менш ефектна споруда - колишня пожежна вежа (каланча). Але її, на жаль, з вулиці майже не видно.
Вниз по вулиці Садовій до управи примикає колишній Грандготель «Савой». Його власником був багатий підприємець Лев Круглий. Побудували будинок в 1899-1900 роках.
На початку ХХ століття Грандготель «Савой» був одним з кращих готелів Умані. Крім номерів тут працювали кілька розкішних ресторанів. В радянські часи в будівлі готелю спочатку розмістили управління міліції, потім - кооперативне училище та республіканську школу ревізорів. Зараз більшу частину колишнього готелю займає економіко-правовий коледж.
міська управа
Грандготель "Савой"
До жовтневого перевороту 1917 року в Умані збудували чимало комфортабельних великих готелів. Серед них «Брістоль» (вул. Радянська, 14, нині це корпус швейної фабрики), «Лондон» (вул. Радянська, 10, ця будівля теж належить швейній фабриці), «Європа» (вул. Радянська, 2, нині в будівлі міська бібліотека) і ще кілька.
Колишній готель "Лондон"
Колишній готель "Європа"
Дуже цікавою пам'яткою архітектури Умані є колишня водяний млин (вул. Чапаєва, 52), яка стоїть на річці Уманка. Її побудували в 1892 році. Велике триповерхова будівля млина можна вважати прикладом правильного сучасного використання пам'яток промислової архітектури. Зараз тут розкішний ресторанно-готельний комплекс «Фортеця». Хоча, по правді кажучи, в процесі реставраційних робіт було використано багато сучасних будівельних матеріалів. Тому млин значно втратила в колориті та архітектурної цінності.
Колишній водяний млин
Практично на території «Софіївки» розташовані корпуси Уманського аграрного університету. Головний корпус цього ВНЗ вражає відвідувачів своєю пишністю та архітектурною довершеністю. А почалася його історія в 1859 році, після того як в Умань з Одеси перевели Головне училище садівництва. Для училища побудували великий навчальний корпус і пансіонат, що стояли поруч. У 1863 році архітектор Микола Марков побудував хатнього церква Марії Магдалини, якій поєднав корпус і пансіонат в єдине Г-образне в плані споруда. Зараз через територію університету пролягає один із шляхів до «Софіївки».
На території Умані збереглося ще дуже велика кількість будівель кінця XIX - початку ХХ століть. Це і гімназії, і будівлі адміністративних установ, і прибуткові будинки, і ціла маса цікавих житлових будинків. Ансамбль міської забудови Умані є одним з кращих на Придніпров'ї, але вся ця краса поки існує «в тіні» дендропарку, створеного Потоцьких.
Фото і текст Романа Маленкова (чорновий текст для путівника видавництва "Грані-Т")
Дивіться Умань на малюнках Наполеона Орди
