8% військових заявили, що якщо підліток попроситься до них в бліндаж, йому не відмовлять, а нагодують і видадуть автомат
Залучення неповнолітніх до військових конфліктів не таке вже рідкісне явище.
Не зайве згадати сумнозвісну німецьку організацію гітлерюгенд (Hitlerjugend), сформовану на зразок військових. У неї входили неповнолітні у віці від 10 до 18 років. Після початку Другої світової війни члени гітлерюгенду збирали ковдри і одяг для солдатів, відправляли посилки на фронт, а пізніше у віці від 14 років брали участь в боях в складі батальйонів. За офіційними даними, в кінці війни загинули 60 тис. Німців молодше 18 років, але скільки їх було насправді, встановити так і не вдалося.
У Кампучії Пол Пот під час приходу до влади спирався на дітей селян. Середній вік бійців червоних кхмерів не перевищував 14 років. Це пов'язано з тим, що підлітками найлегше керувати, це найбільш радикально налаштована частина суспільства, вони духовно не сформувалися, їм не властиве почуття жалю, вони жорстокі і часто не цінують ні свою, ні чужу життя.
У Сьєрра-Леоне діти і підлітки становили значну частину збройних підрозділів Революційного об'єднаного фронту під командуванням Фоді Санка. При захопленні Фритауна (столиці Сьєрра-Леоне) бойовики фронту, більшість з яких були неповнолітні, вирізали 8 тис. Жителів столиці. У підрозділах фронту билися 11 тис. Дітей, переважно у віці від 7 до 12 років. Вони використовувалися для охорони алмазних копалень, складів зі зброєю та продовольством, а також для каральних рейдів в села і міста.
Дотепер найбільше дітей і підлітків беруть участь в численних збройних конфліктах в Африці. Саме тут феномен дітей-солдатів набув найбільшого поширення. За даними Дитячого фонду ООН, в Центральноафриканській Республіці у складі збройних угруповань в 2015 р перебувало від 6 до 10 тис. Дітей.
У 2015 р чи не кожна десята дитина в країнах Центральної і Західної Африки брав участь в бойових діях на стороні будь-якої повстанської армії або бандитського угруповання. Діти-солдати билися в Ліберії і Сьєрра-Леоне, Конго та Уганді, Бурунді, Сомалі та Кенії. У Демократичній Республіці Конго до 30 тис. Бійців повстанських загонів становили діти і підлітки. Неповнолітні солдати були основною масою бійців повстанських угруповань в Уганді і Ліберії.
Сьогодні, за даними ООН, в списку держав, на території яких найбільше дітей-солдатів, лідирує Сомалі. У збройних формуваннях фундаменталістської угруповання «Аш-Шабаб» (в перекладі з арабської - «Молодь») неповнолітні бійці складають 80% особового складу, вони піддаються ідеологічному впливу, сміливі і нерозумні під час збройних операцій.
Як це не сумно, але тема дітей-солдатів після початку АТО стала актуальною і для України.
Когнітивний диссонанс
Віце-президент Всеукраїнського фонду «Захист прав дітей» Олексій ЛАЗАРЕНКО за підтримки Данської ради у справах біженців (DRC) в минулому році провів дослідження, яке не має аналогів в Україні, - оцінку ризиків залучення дітей до військових дій.
Олексій Лазаренко: «У будь-якому випадку комбатанти, зокрема діти, все одно підпадають під дію міжнародного гуманітарного права»
Його як відомого фахівця в галузі ювенальної юстиції (він екс-керівник Управління кримінальної міліції у справах дітей МВС, кандидат педагогічних наук, розробник правозахисних програм, учасник АТО) також зацікавила тема дотримання прав дітей в кризових умовах воєнного конфлікту на сході нашої держави. Результати дослідження виявили ряд проблем, в тому числі необхідність навчання українських силовиків як азам, так і специфіку міжнародного гуманітарного права в частині забезпечення прав дітей, які опинилися на території війни.
Це дослідження привело до початку співпраці зі Збройними силами. Адже саме ставлення людини з рушницею до дотримання норм, зафіксованих у Конвенції ООН про права дитини, свідчить про цивілізованість держави, яке він захищає.
Олексій Олександрович почав дослідження з активного моніторингу підліткового середовища в Донецькій обл. в кінці 2016- го. Його фокус-групою стали студенти професійно-технічних закладів, розташованих максимально близько до району проведення АТО. Спочатку діагностувалося сприйняття дітьми військової ситуації і пов'язаних з нею ризиків. Виявилося, що 15-20% молоді прибутку з непідконтрольних української влади територій. Майже всі на вихідні відвідували рідних домівок за лінією розмежування, де спілкувалися з місцевими жителями.
Часто це гарантовано викликало у підлітків когнітивний дисонанс. Адже вони одночасно перебували під впливом як вороже налаштованих до України інформаційних, ідеологічних платформ, так і українського освітнього, медійного полів і взагалі реалій нашого буття. Наприклад, в коледжі в Слов'янську їм викладали предмет «Захисник Вітчизни», а коли вони приїжджали додому, за лінію розмежування, то чули розмови про «карателів» і «київської хунті».
У комбатантів - особливий статус
Далі дослідник розширив поле вивчення, виділивши три фокус-групи: адміністрація і педагоги навчальних закладів, учні-студенти і представники силових відомств - ВСУ, Нацгвардія і Нацполіція. Серед військових Олексій Лазаренко найтіснішим чином контактував з офіцерами Військової служби правопорядку, окремими штабами і частинами в районі АТО.
- Цікавим є ставлення військових до проблеми «діти і війна», - говорить Олексій Лазаренко. - 67% опитаних силовиків сказали, що в разі залучення підлітків до збройного конфлікту вони повідомлять про таку ситуацію командуванню. Т. е. Нічого робити не будуть, знімаючи з себе відповідальність.
8% заявили, що якщо підліток попроситься до них в бліндаж, йому не відмовлять, а нагодують і навіть видадуть автомат, якщо він дійсно патріот і хоче допомогти. І тут примітна мотивація або виправдання такої думки. Мовляв, були ж у Другу світову т. Н. «Сини полків». Ось саме ці наративи (історично і культурно обґрунтовані інтерпретації з певної позиції. - Авт.) Радянської епохи досі живі по обидва боки лінії розмежування.
Ще понад 20% респондентів відзначали, що це питання поза їхньою компетенцією.
На основі отриманих даних розроблені тренінги для фахівців соціальних служб та персоналу громадських організацій з моніторингу ситуації з дотриманням прав дітей в районі збройного конфлікту. Але DRC пішов далі - уклав меморандум з Міністерством оборони України для реалізації спільного плану активностей.
Вже діє трирівнева система освіти військовослужбовців - для рядового складу, командирів нижчої та середньої ланки і вищого керівництва. Цю роботу почали влітку 2017 го. Так, відбулися заняття в Краматорську з офіцерами служби морально-психологічного забезпечення та з помічниками командирів з правових питань, а в столиці - зі слухачами оперативно-тактичного рівня Національного університету оборони України.
- Було непросто, адже ця тематика для військових нова, - говорить г-н Лазаренка. - Перш за все ми апелювали до наказу міністра оборони №400 щодо дотримання норм міжнародного гуманітарного права (зараз діє Інструкція про порядок виконання норм міжнародного гуманітарного права в ЗСУ від 4 серпня 2017 року - Авт.). Але в наказі №400 був упущений нюанс - поводження з дітьми в районі військового конфлікту.
Дитина - суб'єкт міжнародного права, зокрема в ситуації збройного конфлікту. До недавнього часу цього питання в Україні не приділяли належної уваги, хоча вже майже чотири роки діти в місцях боїв і неподалік від лінії зіткнення постійно ризикують потрапити на мінні поля, їх можуть образити, залякати, обдурити і використовувати в певних військових цілях.
Лише в лютому 2016- го внесені зміни в ст. 30 закону «Про охорону дитинства», де унормовано поняття «дитина, яка постраждала від збройного конфлікту». До цієї категорії віднесені як діти, які отримали поранення, контузії, психологічні травми внаслідок військових дій, так і діти, втягнуті у військові дії шляхом залучення, залякування і пройшли військову підготовку для подальшої участі в боях.
Тут чітко виписано правове визначення дитини, залученого в військові дії, причому для цього статусу йому не обов'язково брати в руки зброю. Підліток міг підносити боєприпаси, збирати і передавати інформацію військового значення, працювати в госпіталях, на оборонних об'єктах. Наприклад, рити окопи, будувати укріплення. До речі, останнім порушує Конвенцію ООН «Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці».
Доцільно вважати постраждалими від військового конфлікту дітей, не тільки зазнали фізичних страждань, які отримали психологічні травми, але і залучених в незаконні військові формування т. Зв. «Республік». У той же час в Україні зараз існує майже три десятка кримінальних проваджень (25 - в прокуратурі Донецької обл., 1 - Полтавської, 1 - Харківської), відкритих відповідно до ст. 260 КК (створення не передбачених законами України воєнізованих формувань або участь у їх діяльності), в яких фігурантами є підлітки. У більшості випадків мова йде про те, що неповнолітні охороняли будівлі і прилеглі до них території, а також чергували на блокпостах.
Згідно з міжнародним гуманітарним правом, визначено три категорії дітей, на які треба звертати увагу в районі військових дій. Це діти, які беруть у конфлікті ( «просто діти»), діти, які втратили зв'язок з родиною і залишилися без нагляду, і діти-комбатанти (що беруть безпосередню участь в бойових діях в складі збройних сил).
Загальною захистом користуються всі категорії, а ось остання має особливий «імунітет». Наприклад, неповнолітнього комбатанта, що воював на ворожій стороні, не можна утримувати в одній камері з дорослими, залучати до якихось робіт, він має право на освіту. Проблема була в тому, що про це силовики мало що знали, особливо в початку 2014-го. До сих пір позначається відсутність такої спеціалізованої структури, як військова поліція. Військова прокуратура і військова служба правопорядку не мають повноформатної юрисдикції щодо полонених.
Юридична заковика і в тому, що Україна так і не класифікувала цей збройний конфлікт, а від цього залежить його конвенционная приналежність. Т. е. Щоб захист юних комбатантів працювала як слід, треба визначити статусність військового конфлікту на сході України. Але в будь-якому випадку комбатанти, зокрема діти, все одно підпадають під дію міжнародного гуманітарного права.
Безпека шкіл
У процесі тренінгів з військовими вирішувалися ситуаційні задачі, засновані на реальних подіях. Наприклад, неподалік від ротного опорного пункту затримали неповнолітнього, який перетнув лінію розмежування і мав з собою елементи військової екіпіровки, проросійські листівки. У хлопця не було грошей на маршрутку, і десь під Зайцеве він вирішив перейти «кордон» пішки. Сказав, що є учнем профтехучилища. Але листівки посіяли сумнів, і з ним була проведена роз'яснювальна бесіда.
Добре, що подзвонили в училище, де їм підтвердили: такий учень дійсно є. Листівки же «ДНР» були в сумці через інтерес, не більше. Потім з хлопцем розбиралися поліція і директор навчального закладу. Але з точки зору права «прості» військові не повинні були проводити з дитиною процедуру дізнання.
Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ вивчило програми, розроблені за участю пана Лазаренка. Проведено заняття з офіцерами управління, а також офіцерами СІМІС (цивільно-військове співробітництво, Civil-Military Cooperation), які відбувають в район проведення АТО. Кожна ротація СІМІС буде проходити дводенні тренінги з дотримання прав дітей в умовах збройного конфлікту.
Олексій Лазаренко вважає, що в подальшому доцільно готувати відповідних тренерів вже серед військових, адже такі знання потрібні і керівникам, які приймають рішення, від комбата і вище. За його словами, Україна тільки висловила прагнення приєднатися до Декларації з безпеки шкіл. Цей документ було прийнято 18 червня 2015 року на засіданні Радбезу ООН, присвяченому становищу дітей під час збройних конфліктів. Уряди повинні її підписати. Тому наші військові нічого про неї не знають. Міносвіти тільки готує відповідний документ до Кабміну про приєднання до цієї декларації.
Глава представництва ЮНІСЕФ в Україні Джованна Барберіс підкреслила, що таке приєднання покаже світовій спільноті готовність нашої держави надати безпечні умови освіти всім українцям. Світ в черговий раз зрозуміє, що ми визнаємо школи цивільними об'єктами, які не слід атакувати або використовувати у військових цілях.
Учасники декларації повинні робити все для збору достовірних даних про напади на освітні установи, про жертви нападів і військовому використанні шкіл або університетів під час збройного конфлікту, щоб притягнути винних до відповідальності. У декларації наголошується, що навіть якщо військові не можуть уникнути заходу на територію навчальних закладів, вони повинні зробити все, щоб збитки від цього були мінімальними.
До того ж, за словами пана Лазаренка, забезпечення прав дітей в умовах збройного конфлікту буде наріжним питанням до української делегації під час звіту в Комітеті ООН з прав дітей в наступному році. Ставлення держави до прав дітей, особливо в умовах збройного конфлікту, свідчить про її цивілізованості, розумінні людських цінностей і забезпеченні власного майбутнього.
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
