ВСЕВОЛОД (Іоанн) КОНСТАНТИНОВИЧ

Церква на честь Преображення Господнього у Спасо-Преображенському мон-рі в Ярославлі. Закладена в 1216 р перебудована в 1506-1516 рр. Світлина. 2001 р

(18.06.1210, Ростов - 4.03.1238, на р. Сить, притоці р. Молога в Ярославському князівстві), родоначальник 1-й династії ярославських князів, 2-й син блгв. вів. кн. Костянтина Всеволодовича і КНГ. Агафії Мстіславни, батько блгв. князів Василя Всеволодовича і Костянтина Всеволодовича .

Згідно із заповітом вів. кн. Костянтина, В. К. відразу ж після смерті батька (2 берез. 1218) отримав Ярославське князівство, мабуть, йому також дісталася територія, що знаходилася на північ від Кубенского оз. Опікуном осиротілих синів вів. кн. Костянтина став блгв. вів. кн. Георгій (Юрій) Всеволодович . Після переїзду з Володимира В. К. жив в Ярославлі в палаці, побудованому батьком. Князь відновлював місто після спустошливої пожежі 27 червня 1221 Р. 6 авг. 1224 року в присутності В. К. Ростовський єп. Кирило I освятив в ярославському на честь Преображення Господнього чоловік. мон-рі Преображенську ц., К-рую «заклав благоверниі князь Костянтин, а здійсни ю син його Всеволод» (ПСРЛ. Т. 1. Вип. 2. Стб. 447). Все р. XVI ст. саме цей факт був включений в коротку біографію В. К., складену для родоводу ярославських князів (РДБ. Ф. 256. Рум. № 349. Л. 105). З Ярославля і його околиць відбувається ряд шедеврів древнерус. живопису, що датуються часом правління В. К .: ікони «Богоматір Влахернітісса» ( «Велика Панагія» (ГТГ), «Спас оплечний» (ЯХМ), що стояв над гробницею дітей В. К.-блгв. князів Василя і Костянтина, «Спас »з с. Гавшінка (ГМіАР), а також мініатюри з« Спаського Євангелія »(ЯІХМЗ) (Смирнова Е. з. Ікони Сев.-Сх. Русі. М., 2004).

З сер. 20-х рр. XIII в. В. К. брав участь у всіх великих військових операціях князів Сев.-Сх. Русі: влітку 1224 за наказом вел. кн. Георгія разом з дядьком блгв. кн. Володимиром (Димитрієм) Всеволодовичем В. К. на чолі володимиро-суздальської раті ходив в похід на допомогу Новгороду, к-рий вів війну в Прибалтиці проти єпископа Риги і хрестоносців, через 2 роки В. К. разом з братами під командуванням вів. кн. Георгія був в поході проти курського кн. Олега Ігоровича, який оскаржував право на Чернігівське князівство у троюрідного племінника - блгв. кн. Михайла Всеволодовича , Союзника правителів Сев.-Сх. Русі. Завдяки посередництву київського кн. Володимира Рюриковича прибув назустріч військам митр. Кирило I в 1226 р схилив протиборчі сторони до миру, а вів. кн. Георгій відпустив племінників «кождо їх і в свою владу».

15 Січня. 1227 р вів. кн. Георгій «за згодою» з кн. Володимиром Рюриковичем відправив В. К. на князювання в Переяславль Русский, куди князь прибув 15 сент. Тут взимку 1227/28 р він одружився на кнж. Марині Олегівні († березень 1278), дочки сіверського кн. Олега Святославича. Однак уже незабаром він повернувся в Ярославль і 14 Січня. 1228 року прийняв участь в поході рус. князів на морді. землі. Ермолинская літопис повідомляє, що В. К. покинув князювання в Переяславі Російському між 1 Квітня. і 7 сент. 1228 г. (ПСРЛ. Т. 23. С. 72).

В кін. літа 1228 р В. К. разом з братами був залучений кн. Ярославом Всеволодовичем в конфлікт з вів. кн. Георгієм. У відповідь Георгій закликав незадоволених на з'їзд в Суздаль. Константиновичі, першими «ісправівше все нелюбов межю собою» і «поклонилися Юрью вси», підтвердили його «батьком собе і паном», після чого 7 сент. 1228 р напередодні Різдва Пресв. Богородиці, князі дали один одному хресне цілування, а потім залишилися в Суздалі у єп. свщмч. Митрофана . Даній події, запобігли міжусобну війну в Сев.-Сх. Русі, сучасники надавали великого значення (Там же. Т. 1. Вип. 2. Стб. 451-452).

У 1-й пол. квіт. 1230 р В. К. підтримав старшого брата, який просив у вів. кн. Георгія про свячення на вакантну в той час Ростовську кафедру св. Кирила II , настоятеля володимирського на честь Різдва Пресв. Богородиці чоловік мон-ря . В. К. брав участь у зустрічі і настолованіі святителя в Ростові, потім повернувся в Ярославль. Після поставлення в Києві (3 Квітня. 1230) єп. Кирило повернувся до Ростова, де 14 Серпня. 1230 року в присутності Костянтинович і їх сімей урочисто освятив «великих священних» ц. в ім'я Пречистої Богородиці.

Між 14 травня і 24 червня 1231 р В. К. брав участь у Володимирі в переговорах володимиро-суздальських князів з митр. Кирилом I, який представляв інтереси вів. кн. київського Володимира Рюриковича, і чернігівським єп. Порфирієм. Архієреї намагалися примирити вів. кн. Георгія, його братів і племінників з чернігівським кн. Михайлом Всеволодовичем. Світ був укладений, але ненадовго, і в 1231-1232 рр. В. К. брав участь у загальних походах князів Сев.-Сх. Русі на Чернігівське князівство. Восени-взимку 1237/38 р В. К. брав участь у відбитті навали військ Батия на Русь. В кін. осені 1237 року він прибув до Володимира на допомогу вів. кн. Георгію. В кін. січ. 1238 р отримавши звістку про полонення монголами кн. мч. Володимира Георгійовича , В. К. разом з вів. кн. Георгієм і братами виїхав з Володимира спочатку в Ярославль, потім в район новгородсько-ярославського порубіжжя. 4 березня 1238 р на чолі ярославських загонів В. К. взяв участь в битві проти раті монг. нойона Бурундая на р. Сить, був убитий під час бою.

У похвальне слові ростовському кн. Василю Костянтиновичу, включеному в Лаврентіївському літопис, про загибель В. К. на р. Сить не повідомляється. Між тим пізніше джерело зазначає, що в числі князів Сев.-Сх. Русі, які пережили нашестя Батия, був син В. К.-блгв. кн. Василь, к-рий замінив батька на ярославському столі. Непряме звістка про смерть В. К. є в рус. редакції Хронографа 1512 року, а також в устюжских літописців, які відзначили смерть вів. кн. Георгія «з детми і братанич» (пор .: ПСРЛ. Т. 22. Ч. 1. С. 401; Т. 37. С. 30, 69). Прямі дані про загибель В. К. збереглися в ряді більш пізніх древнерус. літописів. Повідомлення про те, що В. К. «убиша ... на Сіте з великим князем Юрьем Всеволодичем», мається на літописній редакції родоводів книг 40-х рр. XVI ст., Яка дійшла в складі одного з ранніх списків Воскресенської літопису (РІІР. Вип. 2. С. 28). Цей текст читається і в ін. Приватних списках рус. родоводів книг XVI-XVIII ст. (РДБ. Ф. 256. Рум. № 349. Л. 105-105 об .; РГАДА. Ф. 181. РВ МГАМІД. № 67/90. Л. 39 і ін.). Коротка біографія В. К. увійшла в складене в сер. XVI ст. родовід ярославських князів (РДБ. Ф. 256. Рум. № 349. Л. 105; РІІР. Вип. 2. С. 27, 101 та ін.), в «Государев родословец» 1555 року і Оксамитову книгу 1686 р

Про церковному шануванні В. К. в давнину відомостей немає. Мабуть, одна з причин полягає в тому, що його тіло не було знайдено на місці битви (на відміну від останків вів. Кн. Георгія і ростовського кн. Василя Костянтиновича). Крім того, у 2-й пол. XIII - сер. XV ст. (До 1462/63) в Ярославському князівстві правили представники ін. Династії - нащадки блгв. кн. Феодора Ростиславовича Чорного, 1-м шлюбом одруженого на внучці В. К. Марії Василівні. Згадка в джерелах В. К. з'явилося лише в зв'язку з набуттям в 1501 р в ярославському Успенському соборі мощей його синів. Однак до 2-ї чверті. XVI ст. ім'я В. К. зникло з пам'яті настільки, що єром. Пахомій в написаному між 1526 і 1533. Житії блгв. князів Василя і Костянтина називав їх батьком вів. кн. Всеволода (Димитрія) Юрійовича Велике Гніздо, к-рий був дідом В. К. У компілятивний редакції Житія блгв. кн. Феодора Чорного сер. XVII ст., Одним з джерел до-рій була «Книга статечна царського родоводу», походження дружини ярославського князя (внучки В. К.) визначено вірно. Тому можна припускати, що кн. Всеволод, згадуваний в стихире 6-го голосу служби на набуття мощей св. князів Василя і Костянтина ( «гілки сущія Всеволода преблаженнаго» - Мінея МП. червень. Ч. 1. С. 236) і в короткому житії князів під 8 червня ( «самобратія суть, роду від благовірна князя Всеволода преблаженнаго» - «Алфавіт російських святих »мон. Іони (Керженскіе) (1807-1811) (ЯІАМЗ. № 15544. Л. 145)), є не хто інший як В. К.

Іст .: Серебрянський Н. І. Древнерус. князівські житія. М., 1915. С. 222-234 (1-я пагінація), 90-99 (2-я пагінація); НПЛ. М .; Л., 1950; ПСРЛ. Т. 1. Вип. 2-3. М., 1997р; Т. 4. Ч. 1. М., 2000р; Т. 6. Вип. 1. М., 2000; Т. 15. Вип. 1. М., 2000р; Т. 18. СПб., 1913; Т. 22. Ч. 1. СПб., 1911; Т. 23. М., 2004р; Т. 24. М., 2000р; Т. 25. М .; Л., 1949; Т. 30. М., 1965; Т. 37. Л., 1982 (по указ.); Присілків М. Д. Троїцька літопис: (Реконструкція тексту). М .; Л., 1950 (по указ.); РІІР. Вип. 2. С. 13, 27-28, 96, 101; Клосс Б. М. Обр. праці. Т. 2: Нариси з історії рос. агіографії XIV-XVI ст. М., 2001 (по указ.); Матузова В. І., Назарова Е. Л. Хрестоносці і Русь, кін. XII ст.- 1270 р .: Тексти, пров., Коммент. М., 2002. № XXVII-XXVIII. С. 134-140. Літ .: Філарет (Гумілевський). РСВ. С. 28-32; Барсуков. Джерела агіографії. СТБ. 95; Екземплярський А. В. Вел. і удільні князі Сівши. Русі в татарський період з 1238 по 1505 р .: біогр. нариси. СПб., 1891. Т. 2 (по указ.); Baumgarten N. de. Généalogies des branches régnantes des Rurikides du XIIIe au XVIe siècle. R., 1934. P. 60. Table XI. № 3; Воронін Н. Н. Зодчество Сев.-Сх. Русі XIII-XV ст. М., 1962. С. 63-65; Бережков Н. Г. Хронологія рус. літописання. М., 1963 (по указ.); Татищев В. Н. Історія Російська. М .; Л., 1964. Т. 3-4 (по указ.); Кучкин В. А. Формування держ. території Сев.-Сх. Русі в X-XIV ст. М., 1984 (по указ.).

А. В. Кузьмін