Ольга Київська, публіцист, автор сайту Антиоранж
Люблю спостерігати за старими годинами. Великий маятник досягає максимальної точки відхилення і, на частку секунди зупинившись, спрямовується в протилежну сторону. Рух годин дуже схоже на історичний процес з його одночасною безперервністю і циклами.
Підпишіться на новини «ПолітНавігатор» в Світ тісний , Яндекс.Дзен , Telegram , Facebook , Одноклассниках , Вконтакте , канал YouTube і Яндекс.Новости
Саме цю точку максимального відхилення і польоту назад пережила Україна. 25-річний період бездумного прагнення на Захід завершився голосуванням Ради ЄС, яке поставило жирну крапку в прагненні України стати членом Європейського Союзу.
Можна, звичайно, довго блукати в нетрях параграфів і шукати можливості обійти блокування Нідерландами всіх положень Угоди про асоціацію, які були важливі для України. Це, нагадаю, перспективи вступу в ЄС, надання Києву фінансово-економічної допомоги зі структурних фондів Євросоюзу, гарантії безпеки і, нарешті, свобода руху української робочої сили. Заради чого, власне, ця робоча сила в каструлях і друшляк на голові дружно скакала, намагаючись переконати Брюссель, що вони не москалі. Мабуть, переконали. Причому, настільки, що навіть звиклі до будь-яких перекручень голландці не захотіли пускати їх на поріг.
І тепер, скачи НЕ скачи, а поїзд пішов. Європі зараз явно не до скакунів і їх проблем з покупкою мереживних трусиків. Їй би самій вижити і не розвалитися на ходу. Британія вже зробила ручкою, а ряд країн ЄС просто мріють провести у себе подібні ж референдуми і звільнитися від диктату все більш впадають в маразм Брюсселя і Берліна.
Вся божевільною ситуації з євроінтеграцією України навіть не в тому, що заради ілюзії кастрюлеголовие розвалили країну і довели до громадянської війни, а в тому, що вони це зробили для того, щоб потрапити в вмираючу структуру. Ще в листопаді 2004 р у мене був цікавий розмова з одним із заступників міністра закордонних справ:
- Куди ви ломітесь? Україна не вступить в ЄС мінімум років 20. Але на той час вже не буде самого ЄС. Захід йде зі світової арени. Точка росту - на сході.
- Ну, ти й терміни назвала. 20 років. Ніхто на такий період не планує.
А варто було б. Щоб зараз не вклеїли з розгону мордою в брюссельську статую пісяючого хлопчика і не звинувачувати ні в чому невинний ЄС в зраді. Йому вже не до того, як старої кобили на скачках: «Ну не шмогла я, не шмогла».
Що маємо в результаті? 20 років від початку безплідних зусиль псу під хвіст, зруйновану економіку, африканський рівень життя, втрачені території, громадянську війну і зіпсовані відносини з усіма сусідами. Крім прибалтійських «наддержав», у яких можна поплакати на плечі, витираючи сльози і соплі мереживними трусиками Грібаускайте.
Західний вектор інтеграції закритий назавжди. А без зовнішніх фінансових вливань, європейських і грузинських няньок, Меркель з кийком і окриків Байдена Україна вже нежиттєздатна. Найімовірніший сценарій її майбутнього прекрасно описаний у фільмі «Весілля в Малинівці».
Цей шалений компот лякає Європу, дратує США і нікому не потрібен, крім Росії. Їй не звикати «гасити» чергову Руїну, в яку Україну вганяють гетьмани.
Та й сам світ змінюється. Захід, що більше нагадує Римську імперію під час навали варварів, втрачає позиції світового лідера. І країнам-тампонам (саме так на французькому називаються лімітрофів) доведеться шукати собі нове місце для вкладання.
Фазовий перехід відбувся. І в України, в силу географічного положення, залишається тільки один шлях: до Росії. Чи не завтра, але неминуче.
Згадаймо, що половину своєї історії Україна не входила до складу Руського світу, але завжди туди поверталася. Але це були переважно спокійні часи її існування.
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту і натисніть Ctrl + Enter.
Що маємо в результаті?
