Обговорюване питання стосується процесу утворення вірменської держави на азербайджанських землях. Цей процес почався після приходу на Кавказ Російської імперії, яка створила всі можливі умови для етнічної консолідації російських вірмен.
Нам достеменно відомо, що в XVI-початку XIX століть у всіх провінціях Азербайджану вірмени становили явну меншість. Точно така ж ситуація була і на території сучасної Вірменії, яка виникла з кількох західних провінцій Азербайджану.
Ця територія була перш відома як Чухурсаад - одна з азербайджанських областей, яка сформувалася в другій половині XIV ст. з колишніх володінь двінські Шеддадіди і азербайджанських Ельдегізідов. Спочатку Чухурсаад включав провінції Іреван і Шурагель (Історична географія Азербайджану. Баку, 1987. С.88-91, 93-97, 110-119; Петрушевський І.П.Очеркі з історії феодальних відносин в Азербайджані і Вірменії в XVI-початку XIX ст . Л., 1949. С. 117, 129-134, 141-144.), до яких на початку XVII ст. Сефевіди додали Памбак і Лорі, а в 30-х роках - Нахчиван і Маку. За даними фіскальних переписів 1590 і 1728 рр., Складених при османському правлінні, населення Чухурсаада (з урахуванням ховалися від османського відплати місцевих шиїтів) налічувало 120 тис. І 170 тис. Чол. відповідно. 1590 г. азербайджанці складали 77,5%, вірмени - 22,5%, в 1728 р відповідно -76,5% і 23,5% (İ r ə van Ə yal ə tinin icmal d ə ft ə ri / Ara ş d ı rma, t ə rc ü m ə, qeyd, v ə ə lav ə l ə rin m üə llifl ə ri Z . B ü nyatov v ə H. M ə mm ə dov. Bak ı, 1996. С.8, 18, 22; Nax çı van sanca ğı n ı n m ü f ə ss ə l d ə ft ə ri / Giri ş v ə t ə rc ü m ə nin m üə llifl ə ri : Z. B ü tnaytov v ə H . M ə mm ə dov, Bak ı, 1997, s .335). У сусідній Карабахської області, що включала провінції Карабах, Гянджа і Казах, пропорційний склад населення виглядав так: азербайджанці - 69%, вірмени - 31% (G ə nc ə- Qaraba ğ ə yal ə tinin m ü f ə ss ə l d ə ft ə ri / ö n s ö z, t ə rc ü m ə, qeyd v ə şə rhl ə ri m üə llifi H . M ə mm ə dov. Bak ı-2000, s .16-17).
При російському правлінні в 1849-1867 рр. колишні області були перетворені в російські губернії, розділені на повіти. У Іреванской губернії Памбак-Шурагель став Александропольского повітом, Іреванская провінція була розділена на чотири повіту - Іреван, Ечміадзін, Сурмай і Новобаязід, а Нахчиванської провінція на два повіту - Шарур-Даралагяз і Нахчиван. У Елисаветпольской (Гянджінського) губернії повіти були утворені в межах колишніх провінцій, за винятком нового повіту Зангезур, виділеного зі складу Карабахської провінції.
Західний Азербайджан розглядається нами в територіальних рамках нинішньої Вірменії. До її складу повністю увійшли Памбак-Шурагель, Лорі і Агбаба, основна частина Іревана, крім Сурмай і Садарак, частина Нахчиван (Даралагяз і Мавазнііхатун), більша половина Зангезура і гірська частина казахів.
Етнічний склад населення Вірменії XIX-XX століть у вірменській історіографії неодноразово розглядався, причому практично всіма авторами починаючи з 1831 р, коли внаслідок масових міграцій мусульман і вірмен стався різкий переворот в складі населення і останні виявилися в більшості.
Вперше чисельність і етнічний склад населення, що проживало на нинішній території Вірменії в XIX-початку XX ст., Були визначені в 1930-х роках вірменським статистиком З.Коркотяном. (Коркотян 3. Насселеніе Радянської Вірменії за останні сто років (1831-1931). Єреван, 1932. С. 164-167 (на арм.яз)) Результати, отримані ним на основі первинних статистичних матеріалів камеральних описів (фіскальних переписів), демографічних переписів і поточного статистичного обліку загальновизнана в науці. На жаль, Коркотян обійшов увагою першу чверть XIX ст., Що відрізняється від наступного періоду своїм етнічним складом. Цю прогалину було заповнено О.Е.Туманяном, який на основі тих же джерел визначив, що в населенні Вірменії на 1827 р азербайджанці і курди становили 60%, вірмени - 40% (Туманян О.Е. Народонаселення Вірменії в дорадянський період // історико - філологічний журнал АН Арм. РСР. 1965. N4. З 43 (на арм. яз.), (далі -ІФЖ)).
Ми ж на основі перерахованих джерел більш детально розглянули етнічний склад на 1873-1897 рр., Ніж це було зроблено у Коркотяна. Ми також не стали уточнювати цифри кількісних показників по 1827-1873 років, які страждають великою похибкою в обліку населення, маючи на увазі, що при майже рівному недообліку мусульман і вірмен співвідношення між ними відбивалося в переписах вірно.
Тим часом, у вірменській історіографії при статистичних розрахунках взагалі не беруть до уваги мусульманських емігрантів 1827-1828 рр., Що призводить до спотворення етнодемографічних показників. Винятком є дослідження Г.Бурнутяна, де він визначив число мусульманських емігрантів Іреванского ханства в 26 тис.чол. (Bournoutian G. Eastern Armenia in the last decades of Persian rule . 1807-1828. Malibu, California, 1982. P. 76.). Якщо відняти від цієї цифри число емігрантів правобережних Махалов ханства і додати до залишку не врахованих їм 10000 кочових азербайджанців, 5000 емігрантів Даралагяза і 1500 емігрантів Памбак-Шурагеля і Лорі, ми отримаємо цифру 38500 мусульман, які пішли з тієї території, на якій була утворена в 1920 м Вірменська РСР.
Таким чином, додавши до даних Туманяна чисельність мусульманських емігрантів (азербайджанців і курдів), ми отримали наступну картину населення Вірменії на 1826 р .: мусульмани становили 69,5%, вірмени -30,5% (див. Табл.1)
_________________________________
Таблиця 1. Динаміка етнічного складу населення Вірменії в 1831-1897 роках (в сучасних кордонах)
джерела: Туманян О.Е. Народонаселення Вірменії в дорадянський період. Історико-філологічний журнал АН Арм.ССР. 1965. N 4. с.43 (на арм.яз.); 'Коркотян 3. Населення Радянської Вірменії за останні сто років (1831-1931). Єреван, 1932. С.164-167 (на арм.яз.).
У число мусульман включені також карапапахов. У джерелах азербайджанці показані під назвою як «мусульман», так і «татар».
1826 р1831 р1873 р1886 р1897 Тис.чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Вірмени 39,0 30,5 110,7 68,4 329,3 66,4 430,9 67,8 510,9 64,0 Мусульмани 88,8 69,5 50,3 31,1 147,4 29,7 183,6 28,9 240,3 30,1 Татари - - - - 139,4 28,1 172,5 27,1 222,8 27,9 Курди - - - - 8,0 1,6 11 , 1 1,8 17,2 2,2 Інші - - 0,7 0,5 19,4 3,9 21,4 3,3 46,7 5,9 Разом 127,8 100,0 161,7 100, 0 493,1 100,0 635,8 100,0 797,9 100,0
Сформований сотні років назад демографічний баланс Чухурсаада і суміжних провінцій на початку XIX ст. був порушений настанням Росії на Кавказ. Небажання підкоритися нової влади поклало початок масового виходу азербайджанців.
У 1801-1811 рр. в Памбак-Шурагеле спорожніло більше ста азербайджанських сіл. У 1801 р в Іреван віддалилося 14 сіл памбакскіх азербайджанців (5-6 тис.чол.), В 1803 і 1804 рр. ще стільки ж бігло, але частина їх потім поверталася назад. (Акакій. 1866. T. I N 801, 804. С. 599) Частина памбакцев бігла в Карс і Шурагель, але в 1805 р після заняття останнього російськими військами, памбакци разом з шурагельцамі переселилися в Карc. (Приєднання Східної Вірменії до Росії. Збірник документов.Т. I (1801-1813). Єреван, 1972. N 215. C .290; N 222. C. 295 (далі - Приєднання ...)) Решта шурагельци, понад 3000 чол. , пішли в Іреван. (Акакій. 1868. T. II. N 1128. c .574) Тільки в Іреванском ханстві в 1811 р перебувало 3000 азербайджанських сімей з Памбака і Шурагеля. (АКАК.1875. T. VI, 4.2. Доповнення і додатки. N 68. C .853.)
У той же час з Іревана і Карса в покинуті села переселялися вірмени. У 1804 р під час походу на Іреван російські вивели в Памбак 357 сімей вірмен. У наступному році прибуло ще 40 сімей іреванскіх вірмен. З карсського походу в 1807 р російські перевели 500 сімей в Памбак, 170 сімей в Шурагель, а в 1810р. переселилося ще 40 сімей. У 1823 р з Туреччини в Шурагель прибуло 368 сімей вірмено-католиків.
Даних російських переписів 1804-1805, 1826 і 1829 - 1832 рр, перечневий відомостей вірменського духовенства (Державний історичний архів Азербайджану Ф.24.Оп.1 Д.21Л.80; AKAK. T. I 575.С.462, 464; T . III. N 415. C .228 T. VI .4.1. N 601С. 449;) з урахуванням міграцій 1801-1823 рр. дозволили визначити етнічний склад Памбак-Шурагеля на 1801 г. Якщо в 1801 р співвідношення азербайджанців (87,3%) і вірмен (12,7%) було на користь перших, то догляд понад 5000 азербайджанських сімей і переселення на їх місцями 1500 вірменських сімей за період 1801-1823 рр. привів до значної арменізаціі населення Памбак-Шурагеля і зниження частки азербайджанців в ньому до 27%.
Завдяки даними перепису 1829-1932 рр. з урахуванням мусульманських втрат і вірменських переселенців ми маємо можливість обчислити етнічний склад інших провінцій. У 1801-1826 рр. азербайджанці складали таку пропорцію: 83% в Іреване, 100% в Агбабе, 97% в Даралагязе, 26% в Лорі, 40% в Зангезуре і 12% в казахів. У перших трьох провінціях разом з Памбак-Шурагелем було зосереджено 80% всього населення Вірменії. У трьох невеликих гірських провінціях - Зангезуре, казахів і Лорі проживало 55% усіх вірмен. Приблизно 80% всієї території Вірменії заселяли азербайджанці. І, нарешті, в місті Іреване азербайджанці складали 84% населення.
При руском завоюванні Іреванского і Нахчіванского ханств сталося корінну зміну етнічного складу Вірменії. Від загибелі і еміграції чисельність мусульман зменшилася на 38500 чол., В тому числі азербайджанців на 26500 і курдів на 12000. Велика частина мусульман пішла в Іран, менша - в Туреччину. Із завойованих територій Ірану і Туреччини в 1828-1831 рр. російські переселили в Закавказзі понад 40 000 іранських і 100 000 турецьких вірмен. (Тавакалян Н.А. Переселення вірмен з Персії і Туреччини в Закавказзі після приєднання Східної Вірменії до Росії // ІФЖ .1978. N 3 .С.26-38.) З цього числа: 72 000 вірмен оселилося в Іреване, Памбак-Шурагеле, Даралагязе, Зангезуре і Лорі. Поза міграцій залишилися Казах і Агбаба; остання до 1877 р перебувала в складі Туреччини.
В результаті міграційних процесів в найкоротший історичний термін сталася майже повна репопуляціі всій Вірменії. У найбільшій провінції - Іреване вірмени становили тепер 59%, в Памбак-Шурагеле - 96%, в Даралагязе - 41%, в Зангезуре - 69% і в Лорі - 90%. (Шопен І.Указ соч.С.485-642; Коркотян З.Указ .соч.С.ХХХ I, ХХХ II, 166-167)
Переселення справило визначальний вплив на розмежування етнічної території в Вірменії. Незважаючи на те, що переселенці розподілилися на території повсюдно, виділяються райони підвищеної концентрації в розселенні вірмен. У Іреванской провінції вони в основному розселилися на північ від міста Іревана між західним берегом озера Гейча і Памбак-Шурагелем, створивши суцільну вірменську етнічну територію з вірменами Памбак-Шурагеля, Лорі і казахів.
Таким чином, міграції мусульман і вірмен не тільки значно примножили вірменське населення в чисельному і пропорційному відносинах, а й зіграли першорядну роль у створенні і оформленні вірменської етнічної території на Південному Кавказі.
Зі встановленням світу і розвитком інтеграційних зв'язків Південного Кавказу з Росією протягом періоду 1832-1914 рр. в Вірменії відбувався стабільне зростання всіх національностей. Основними демографічними аспектом залишалося співвідношення двох етнічних груп - мусульман (з коливанням питомої ваги від 28,5 до 31,1%) і вірмен - (від 64,0 до 68,4%). (Див. Табл. 1).
Облік параметра розселення етнічних груп є важливим фактором розподілу населення по території (см.табл.2). Змішані мусульмано-християнські села ми визначали, виходячи з критерію, що одна з етнічних груп складається з не менше чотирьох дворів або з одного двору, що становить не менше 10% всіх дворів. Тільки єзиди проживали окремо від усіх. Тим часом, вірмени, чисельно більше ніж в два рази переважали над мусульманами, за кількістю сіл навіть трохи поступалися їм. За давньою традицією мусульмани, будучи на цій землі повноправними господарями до 1827 р розселялися в основному невеликими селами з безліччю хуторів і селищ. У вірмен, як місцевих, так і прийшлих, було прийнято селитися компактно, великими селами.
Без Зангезурського «апендикса» мусульмани населяли в основному периметр Вірменії: на сході половину Новобаязійдского повіту, починаючи від Діліжан і Даралагяз, на півдні - весь Іреванскій повіт, крім північно-західній частині, західну половину Ечмінадзінского повіту і всю Агбабу. У цих районах були вірменські анклави, так само як і азербайджанські анклави серед суцільного вірменського населення. Вірмени Зангезура були відрізані від Вірменії переважно азербайджанським Даралагязом.
В умовах занепаду Османської імперії великі держави активно втручалися у внутрішні справи цієї держави, нацьковуючи християнські меншини на турецький уряд.
_________________________________
Таблиця 2. Розподіл сільських населених пунктів Вірменії за етнічним складом населення в 1886 році
(Джерела: Звід статистичних даних про населення Закавказького краю, витягнутих з породинного списків 1886 року. Тифліс, 1893. (Без пагінацію); А.Бадалян. Населення Вірменії з часу приєднання її до Росії і до наших днів. Известия АН Арм.ССР, серія громадських наук. 1953. N 5, С.51.)
вірмен
ські Азербай
джанскіе Курди-
мусульмани курдських-єзиди Російські гречес
кі айсори
ські Змішаний
ні Всього повіт Новобаязід 52 58 1 1 6 1 - 9 128 повіт Єреван 44 116 2 - 1 - 2 25 190 повіт Ечміадзін 78 69 51 5 - - 1 11 215 Вся пров. Єреван 174 243 54 6 7 1 3 45 533 Памбак-Шурагель 135 9 - 12 2 2 - 1 161 Дар.і Мавазін хатун 30 75 4 - - - - - 109 Зангезур 71 59 2 - 1 - - 7 140 Казах 37 13 - - 3 1 - - 54 Лорі 45 11 - - 7 4 - 4 71 Агбаба 2 38 - - - - - - 40 Вірменія 494 448 60 18 20 8 3 57 1108
Діяльність вірменського духовенства щодо притягнення до себе уваги європейських держав, розпочата з 1870 р, досягла успіху на Берлінському конгресі 1878 р де вперше сплив «вірменське питання». До того моменту вірмени вже мали план загальнонаціонального повстання. (Гюрюн К.Армянское досьє / Пер. С.тур.яз. І.Ахундова. Баку, 1993.С. 134, 156)
У той час, коли російська армія займала окуповану територію Туреччини і вирішувалося питання про кордони в Східній Анатолії, почали створюватися вірменські екстремістсько-терористичні організації. Ці суспільства, комітети і партії використовували зброю всіх відомих, пронизаних нігілізмом, таємних організацій: брехня, зрада, терор, насильство і озброєний бандитизм.
Найбільш кривавими злочинами відзначена діяльність партій «Гнчак» і «Дашнакцутюн». Перша була створена в 1887 р в Женеві турецькими вірменами, друга - в 1890 р в Тифлісі російськими вірменами.
«Головна мета всіх вірменських агітаторів - створити вороже становище між мусульманами і християнами, розпалювати пристрасті, нацьковував курдів і турків на вірмен з тим, щоб домогтися кровопролиття, необхідного як привід, для втручання в справи Туреччини іноземних держав, пестять вірмен надією - створити для них незалежне становище », (Маєвський В.Т.Военно-статичну опис Ванського і Бітлісского вілаетов. Тифліс, 1904. Відділ пріложеній.С. 12.) - пише В.Маєвський - очевидець тих подій, російський консул в Вані і Ерзурумі.
В результаті вірмено-турецьких зіткнень 1894-1896 рр. десятки тисяч вірмен кинулися на Південний Кавказ і до Ірану. Дашнаки перенесли терор в Росії, де вірменські агітатори сіяли розбрат і ворожнечу. Сепаратистський рух вірмен, з новою силою що розгорівся на Південному Кавказі, прийняло не тільки антиросійську, але і антіазербайджанскую спрямованість, причому в найбільш нещадної формі.
Редактор газети «Кавказ», добре знайомий з взаємовідносинами народів краю, писав: «Серед непрошених опікунів вірменського народу мрія про створення автономного« царства », і до того ж в російських межах, не гасне, а все розгорається. У Туреччині не було території - і вона штучно створюється в Закавказзі ».
Головною причиною вірмено-азербайджанської різанини на Південному Кавказі є діяльність різних вірменських таємних організацій і комітетів, насамперед «Дашнакцутюн», їх участь в найголовніших кривавих сутичках 1904-1906 рр.
Починаючи з осені 1904 р вірменські комітетники почали вбивати азербайджанців, що призвело до вірмено-азербайджанським зіткнень в Баку, в лютому 1905 р Подібні події продовжилися в Іреване, Нахічевані, Шуші. Підігріває конфлікт з новою руйнує силою прокотився в серпні в Баку, потім в казахів, Гянджі і Тифлісі. Бої між збройними загонами вірмен і азербайджанців тривали до першої половини 1906 За деякими оцінками було розграбовано і зруйновано 128 вірменських і 158 азербайджанських сіл. Число загиблих за різними підрахунками були від 3100 до 10000 чол. (Swietochowski T. Russian Azerbaijan. 1905-1920: the Sparing of National Identity in a Muslim Community . Cambridge, 1985. P 41)
Події 1904-1906 рр. в головній мірі вплинули на міжнаціональні відносини і стали стимулом до національного розмежування на Південному Кавказі. Напередодні першої світової війни приблизно 95% вірмен проживало в трьох державах: 1685 тис. В Росії, 1700 тис. В Туреччині і 80 тис. В Ірані. У своїй більшості російські вірмени, 1612 тис., Були жителями Кавказу. Тільки трохи більше половини турецьких вірмен - 870 тис., Проживало в Східній Анатолії, в так званих «Шести вілаетах». Половина іранських вірмен населяла вілает Азербайджан. На території нинішньої Вірменії проживало 40% кавказьких вірмен.
Тепер звернемося до незаперечно Фактів статистики, на якові так люблять посілатіся вірменські вожді и в спотвореному виде підносіті ее великим державам. Перш за все, скажімо про етнографічному складі населення Південного Кавказу, Який нерідко Цілком фігурував у вірменській пропаганді як територія майбутнього вірменського держави. В початку 1914 р більшість населення Південного Кавказу належало до трьох етнічних елементів - вірменам (1549 тис.чол.), Грузинам (+1536 тис. Чол., Без мусульман) і мусульманам (2382 тис.чол.), В тому числі азербайджанцям ( 1992 тис.чол.) (КК на 1914 р С.218-269; Детальніше див .: Балаев А., Гулієв Г., Сафаров Р. Глава III. Етнографічні зони і ареал розселення азербайджанців // Азербайджанці. Баку, 1998.. С.45 - 48.)
У Першій світовій війні турецькі вірмени зі зброєю в руках виступили проти Туреччини на боці Росії, сподіваючись в разі перемоги останньої на незалежність або хоча б на автономію в складі Росії. Росія, підтримуючи в вірмен ці ілюзії, використовувала їх у своїх інтересах - вірменам відводилася роль п'ятої колони. До лав російської армії на Кавказі було покликане 150000 російських вірмен. Крім того, до 50000 добровольців набралося з числа російських, турецьких, іранських та інших вірмен. «На початку літа 1914 р, - свідчить Качазнуні, очевидець і учасник тих подій, один з видних лідерів« Дашнакцутюн », прем'єр-міністр Вірменський республіки, - Туреччина ще не воювала, але готувалася до війни, в цей час в Закавказзі стали множитися загони добровольців ... партія «Дашнакцютун» взяла участь в створенні і озброєнні зазначених груп, зайнявши, по суті, ворожу Туреччини позицію ... влітку 1914 р були сформовані загони вірменських добровольців, які воювали з турками. »(Качазнуні О. Дашнакцутюн більше нічого робити! Баку, 1990 с. 10.)
У листопаді та грудні 1914 турецька армія мала успіх, вона значно просунулася в Батумський і Карсський областях, де її підтримали аджарці і турки, негайно ж піднялися проти росіян. Але незабаром, в січні 1915, турки були розбиті в Сарикамишской операції. У тому ж році російські помстилися аджарцям за підтримку, надану ними туркам: з 137000 мусульман в 1914 р в Батумський області залишилися в живих до початку 1916 р 86000 чол. (Swietochowski T. Op. Cit. P .78-79; 33 КК на 1914 року з. 218-269; КК на 1916 р Тифліс, 1917. С. 177-237.) З огляду на велику небезпеку вірменських банд для мусульманського населення окупованих турецьких територій, російські вислали мусульман до Туреччини.
Головний удар в спину туркам вірмени завдали 17 квітня 1915 г. повстанням у всьому Ванське Віла, що полегшив російським наступ. Захоплення Вана російськими і не припинялися знищення вірменами мусульман по обидва боки фронту змусило турецький уряд вдатися до крайнього заходу - прийняти 27 травня закон про переселення вірменського населення зі східних областей Анатолії на південь.
Очищення прифронтової смуги від бунтівного і вороже налаштованого населення дозволило туркам в липні 1915 перейти в контрнаступ і звільнити Ван. 200000 чол. з числа скупчилися в Вані 250000 російських, іранських і турецьких вірмен, злякавшись кари і відплати за вчинені мусульманські погроми, разом з відступаючої російською армією бігли на Кавказ. В результаті неодноразових зіткнень з засадами курдів вірмени втратили під час відступу 40000 чол. (Shaw St.J. Kural - Shaw-E. History of the Ottoman Empire and modern Turkey. Vol.11: 1808-1975. Cambridge, 1977. P.136)
Біженці і загиблі були з обох сторін. Згідно з даними головного органу Кавказького фронту щодо впорядкування положення біженців, на 1 січня 1916 року в Росії і в районах, захоплених у Туреччині по праву війни, значилося 234000 християнських біженців, в основному вірмен. Так виникла нова потужна хвиля вірменського переселення на Кавказ. За нашими підрахунками протягом 1915 р сюди прибуло 120000 вірмен, в тому числі до 75000 чол. на територію сучасної Вірменії. (КК на 1914 р С.218-269: КК на 1916 г. С. 177-237.)
Втеча вірмен на Кавказ тривало і далі. Згідно з даними Ішханян, з 1914 по 1919 рр. прибуло всього 430000 вірмен і езидов, в тому числі з Туреччини 300000 і з Карса і Сурмай 130000.
Матеріали російських переписів 1916 і 1917 р. і поточного статистичного обліку 1914-1916 рр. дозволили визначити чисельність вірмен в Росії на 1914 і 1917 року. Протягом цього короткого часу вона зросла з 1685100 до 1998700 чол. (Брук С.І., Кабузан В.М.Етніческій склад населення Росії (1719-1917 рр) // Радянська етнографія. 1980 N 6. С.24-25.) З урахуванням того, що основна маса вірменських емігрантів концентрувалася в Іреванской губернії і Карсський області, можна уявити собі весь масштаб складну демографічну ситуацію в цих регіонах напередодні розпаду Росії.
Більшовицький переворот в жовтні 1917 року привів до розпаду Російської імперії. 5/18 грудня між Туреччиною і Закавказьким Комісаріатом вступило в силу Ерзінджанское угоду про припинення вогню до 1/14 січня 1918 в зв'язку з залишенням фронту російською армією декретом Комісаріату було оголошено про створення військових частин за національною ознакою, тобто позиції почали займати покликані в російську армію вірмени і грузини.
Присутність російської армії якось стримувало безчинства вірменських банд проти мусульман, але з її відходом, з половини грудня 1917 почалося масове знищення мусульман в захоплених вілаетах Трапезунд, Ерзурум, Бітліс і Ван. З січня 1918 р почалися погроми росіян мусульман в Карс і Іреване. У січні-лютому в Іреванской губернії було розорене до 200 мусульманських сіл повітів Іреван, Ечміадзін, Сурмай і Новабаязід, більш 100000 азербайджанців і курдів виявилися в положенні біженців. (Твердохлебов. Мемуари російського офіцера // Історія Азербайджану по документів і публікацій / Под ред.З.М.Буніятова.Баку, 1990.С.216-220 (далі - Історія Азербайджану ...)). 20 лютого сталася погром азербайджанців в Іреване.
31 Січня / 12 лютого 1918 турки почали успішний наступ, звільнивши в квітні Батумі і Карс. Панічна втеча вірменської армії привело в рух вірменське населення. Багатотисячна маса вірмен хлинула в Іреванскую губернію, розбігаючись звідти по Кавказу і Росії. Основна частина вірменських переселенців, 350000, влаштувалася на південному Кавказі, де чисельність вірмен, переваливши за 2 млн. Чол., Практично зрівнялася з чисельністю кавказьких азербайджанців.
4 липня між Туреччиною і Вірменією, де до влади прийшли дашнаки, було укладено мирну угоду, за якою залізниця Карс-Александрополь-Джульфа залишалися під контролем турків. Продовжуючи війну з Антантою, турки захопили Хамадан та інші області Ірану; які проживали там вірмени почали переселятися на Кавказ.
У червні на базі турецької піхотної дивізії, Мусульманського національного корпусу генерала Шіхлінскій, частини Кавказької кінної дивізії, а також деяких нерегулярних формувань була сформована Армія Ісламу. У сукупності під командуванням Нурі паші виявилося від 16 до 18 тис. Чол., З яких третина складали турки, а інша частина складалася переважно з ополченців, які не мали достатньої військової підготовки. Вірмени з 1914 р мали під рушницею до 200000 чол, велика частина яких пройшла вишкіл у лавах російської армії. При евакуації Кавказького фронту вірменські збройні загони розосередилися по всьому південному Кавказу, аж до Баку. До приходу Ісламської армії в Бакинської губернії вірмени зробили неодноразові каральні акції зі знищення мусульман.
Дашнакского політика етнічних зачисток і величезна маса вірменських біженців, сконцентрована в Вірменії, а також в Азербайджані та Грузії, створювали дуже складну ситуацію, небезпечну для кавказьких мусульман самими трагічними наслідками.
_________________________________
Таблиця 3. Динаміка етнічного складу населення Вірменії в сучасних кордонах в 1914-1920 роках
(Джерела: Кавказький календар на 1917 рік. Тифліс, 1916. Статистичний отд. С. 177- 237; З.Коркотян .Населеніе Радянської Вірменії за останні сто років (1831- 1931) .Ерівань, 1932. С. 164 -167, 184-185, XLVI - XLVII (на арм.яз.); Відновлення народного господарства Вірменської РСР (Матеріали і документи за 1921-1928 рр.) / Под ред. А.О. Марухяна. Єреван, 1958. C. V. (Етнічний склад обчислений автором)
У джерелах азербайджанці показані під назвою «мусульман» або «тюрків».)
1914 р1916 р1918 р1919 р1920 Тис.чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Тис. чол. % Від виробленого Вірмени 646,1 65,9 739,9 68,4 (931,2) 73,3 877,5 91,2 691,0 95,7 Мусульмани 279,7 28,5 282,5 26,8 290 , 0 22,8 58,5 6,1 10,0 1,4 Азербайданци 265,1 27,0 267,1 25,4 - - - - 10,0 1,4 Курди 14,6 1,5 15,4 1,4 - - - - - - Інші 55,1 5,6 50,6 4,8 (50,0) 3,9 25,7 2,7 21,0 2,9 Разом: 980,9 100,0 1052,9 100,0 1271,1 100,0 691,7 100,0 722,0 100,0
На момент розпаду Закавказзя 26-28 травня на ворогуючі держави населення Вірменії (в сучасних кордонах) разом з біженцями становило 1271200 чол. (См.табл.З). На початок 1918 року тут проживало 290000 мусульман, тепер за чисельністю більш ніж в три рази поступалися вірменам.
Незважаючи на вдалі дії турків, Вірменія не була розгромлена. Поки турки вели наступ в Іранському Азербайджані і в сторону нафтоносного Баку вірменські регулярні частини безуспішно намагалися захопити Нахчиван і різали Зангезурський і карабахських мусульман. За відомостями члена Надзвичайної слідчої комісії Михайлова тільки за літо і осінь 1918 в Зангезуре було знищено і зруйновано 115 азербайджанських сіл і вбито 7729 азербайджанців. (Доповідь члена Азербайджанської надзвичайної слідчої комісії Михайлова ... // Історія Азербайджану ... С. 195-209.).
Після поразки Туреччини Південний Кавказ в листопаді 1918 р окуповується англійськими військами. За період присутності англійців вірмени дуже досягли успіху в етнічних чистках районів, населених мусульманами. Ці злочини здійснювали не лише банди головорізів, але, що примітно, урядові війська. Вірменські політичні діячі встановили державну владу не з метою управління країною, а для винищення мусульманського населення і захоплення його майна. Дашнакское уряд застосував на Кавказі випробуваний метод «обармяніванія» земель шляхом зачистки неармянского населення, приреченого на вигнання і винищення. Політика викорінення мусульман проводилася не тільки в Вірменії, але і в сусідніх провінціях Карса, Сурмай, Нахчиван, Зангезура, Карабаху і інших. (Історія Азербайджану ... с.209 -213, 246-256, Гаджієв А. З історії освіти і падіння Південно-Західної Кавказької (Карської) республіки. Баку, 1992. С. 19-23.) Від цієї політики дісталося і іранським азербайджанцям Урмии , Хоя та інших районів.
У 1919 р був проведений перепис населення Вірменії, яка виявила величезну спад. З приблизно 1500 населених пунктів довоєнного часу перепис вказала тільки тисячі п'ятьдесят-одна село, в тому числі 241 порожніх. Вірмени населяли 689 сіл, інші немусульмани - 31 село і 14 змішаних сіл населяли ці ж категорії жителів. Мусульмани відзначені лише в 76 селах. Народонаселення складалося з 665000 місцевих вірмен, 212500 вірмен - біженців, 25700 російських, езидов, греків, айсори. Остання цифра склалася з 17728 немусульман і половини від числа змішаних. І, нарешті, в республіці залишалося 58500 мусульман. У порівнянні з даними 1914-1916 рр. (З урахуванням вірменських біженців) спад у вірмен була тільки в середовищі біженців. Потік переселенців з Вірменії рушив через Грузію на Північний Кавказ і частково на Україну. Число біженців, які знайшли притулок на Північному Кавказі склало 150000 вірмен. (Ходжабекян В.Є. Вірменська РСР // Населення союзних республік. Збірник статей. М., 1977, с.265.) Крім того, невизначене число вірменських біженців притулилося в Азербайджані, Грузії, Україні та Середньої Азії. Серед росіян, греків, езидов та інших немусульман спад склала більше половини. Основні ж втрати понесли азербайджанці і курди. Після більш ніж річної політики зі знищення і вигнання чисельність мусульман зменшилася на 232000 осіб.
Матеріали перепису свідчать, що в Зангезуре, Новобаязіде, Лорі, Шурагеле і Агбабе азербайджанське населення було повністю знищено або вигнано. Лише за 10% мусульман залишилося в Даралагязе і Іреване, і більше половини збереглося в Ечміадзині. Можна сказати, що поки не зворушеним дашнакской політикою залишалися азербайджанці Памбака і казахів.
До жовтня 1919 в Карс накопичилося до 25000 мусульман з Ечміадзіна і Сурмай. Станом на 1 жовтня на території Азербайджану знаходилося близько 31000 азербайджанців з Вірменії. За офіційними даними Азербайджану в кінці листопада було зареєстровано близько 77000 біженців, які отримали в Азербайджані урядову допомогу ( Адреса-календар Азербайджанської республіки на 1920р. / Под ред. А.І.Ставровского, Баку, [Б.р]. С. 84-85. ).
Евакуація англійських військ у серпні 1919 р повністю розв'язала руки дашнакскогоуряду, яке нещадно добивало залишки мусульманського населення Іреванской губернії і Карсський областей.
Повернення Росії на Кавказ і радянізація Вірменії, що почалася 29 листопада 1920 р поклали край дашнакского правлінню. 16 березня 1921 року між Росією і Туреччиною був підписаний Московський договір, за умовами якого до Туреччини відходили Карс, Артвін і Сурмай. Особливо уточнювався статус Нахчиванської краю, який повинен був залишитися в складі Азербайджану. Мусульмани Карса, Сурмай і Нахчиван змогли вистояти в боротьбі з вірменської експансією і зберегти свою Батьківщину і Батьківщину.
Підсумок трирічного правління дашнаков був сумним. На кінець 1920 року населення Вірменії складало всього 722000 чол. (См.табл. 3). У республіці залишилося 10000 азербайджанців, і оцінені нами 691000 вірмен і 21000 інших немусульман. За період 1918-1920 рр. людські втрати Вірменії склали 549000 чол. Найбільших втрат зазнали мусульмани - 280000 чол. Вірмени втратили 240000 чол., Інші (росіяни, греки, курди-езіди та інші) - 29000 чол.
Цифри не говорять нам того, як загинули жителі Вірменії, Кавказу та Анатолії. Світова та громадянські війни, вимушена міграція мусульман і вірмен, міжгромадські зіткнення, хвороби і особливо голод - такий реєстр основних причин смерті. Але цей реєстр буде неповним, якщо не сказати про цілеспрямовану політику вірменських вождів по винищенню мусульман.
За період 1801-1921 рр. в західній частині Кавказького Азербайджану кардинально змінилася етнополітична і демографічна ситуація. Політичні зміни в зв'язку з приходом Росії на Кавказ спричинили демографічні зміни: в 1801-1831 рр. еміграція азербайджанців і курдів і переселення турецьких і іранських вірмен привели до утворення компактної вірменської етнічної території на стику Іревана, Памбак-Шурагеля, Лорі і казахів, кілька збільшеною в результаті вірмено-мусульманської різанини 1904-1906 рр. Етнополітичні зміни відбулися після відходу Росії з Кавказу. На базі даного етнотериторіального вогнища в 1917-1921 рр. стало можливим утворення Вірменської держави, яка присвятила себе розширення цього самого вогнища за рахунок безпрецедентного винищення і знищення азербайджанців і горців, турок і курдів.
Рафік Сафаров,
старший науковий співробітник Інституту археології та етнографії НАН Азербайджану
http://myazerbaijan.org/index.php?p=history/45
Php?
