Правові позиції Верховного суду України у цивільних справах за 2015 рік (кредитні суперечки, а також інші спори з банком):
Адвокат по спорах з банками в Дніпрі, дізнатися докладніше
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-190 цс14
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості по кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1 050 ГК України змінив термін виконання основного зобов'язання і зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи з цієї дати.
Таким чином, в разі зміни кредитором на підставі частини другої статті 1050 ЦК України терміну виконання основного зобов'язання передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк підлягає обчисленню від цієї дати.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-247цс14
Згідно зі статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом .
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
Таким чином відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк по день фактичного їх повернення вкладнику, а також 3% річних і суму відповідно до індексу інфляції за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-239цс14
Згідно частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Пункт 7 частини одинадцятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодателю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки вказана частина статті 11 Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямована на то, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як більш слабкої сторони договору споживчого кредиту.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-240цс14
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України) .Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Крім цього частиною першою статті 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається укладений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Угода визнається укладеною в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України перебіг позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічного строку позовної давності, не звернули увагу на те, що позивачем не представлено належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що при підписані сторонами кредитного договору діяли Угода споживчого кредиту в редакції , яка передбачає збільшення терміну позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, відповідачем вони не підписувалися.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-35цс15
Статтею 554 ЦК України передбачено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
Якщо ж зобов'язання забезпечується кількома поручителями, які надали поручительство за різними договорами поруки, то останні не несуть солідарну відповідальність перед кредитором. В такому випадку кредитор має право пред'явити вимогу до будь-якого з поручителів на підставі відповідного договору.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-16цс15
Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України).
Згідно з частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Угода визнається укладеною в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Виходячи з правового аналізу зазначених норм Угода споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт), пунктом 5.5 яких встановлено позовної давності тривалістю в п'ять років, не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, якщо такі умови не містять підпису позичальника; не встановлено наявність належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці умови розумів позичальник, підписуючи заяву позичальника, а також те, що умови містили увелічений термін позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі умови, зокрема щодо збільшення терміну позовної давності, не змінювалися. Адже в цій справі зміст пункту 4.2 Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, зазначений в цій Угоді та в заяві позичальника, містить розбіжності.
Крім того, в заяві позичальника домовленістю сторін про збільшення строку позовної давності немає.
У зв'язку з цим доводи позичальника про неознайомлення його з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам ( «Розстрочка») (Стандарт) не можна визнавати необґрунтованими.
Відсутність позову про визнання кредитного договору недійсним як оспорюваного правочину не може бути перешкодою для не врахування інтересів позичальника при розгляді справи за позовом банку до позичальника про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-44цс15
За загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, що закріплено в частині 1 статті 58 Конституції України.
До події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Заборона зворотної сили є однією з важливих складових принципу правової визначеності.
У той же час Конституція України передбачає зворотну дію законів та інших нормативно-правових актів в часі лише у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
Разом з тим мораторій в юридичному сенсі має значення відстрочки виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на певний або невизначений період на підставі спеціального акту.
Підстави для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення передбачені статтею 309 ЦПК України, проте ні на одну з них апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, що не послався.
Норми Закону України від 3 червня 2014 № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в якості забезпечення кредитів в іноземній валюті», який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після прийняття рішення судом першої інстанції, з огляду на вищезазначене, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційним судом.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії Закону.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-59цс15
Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України «Про кредитні спілки», кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг, передбачених цим Законом.
Статтею 21 цього Закону визначено види господарської діяльності кредитної спілки, а пунктом 11 частини 1 цієї статті врегульовано, що здійснення кредитною спілкою іншої діяльності, крім передбаченої Законом, не допускається.
Отже, кредитна спілка як кредитор, з огляду на особливості правового статусу, визначеного Законом, не має права відступати право вимоги за кредитним договором, оскільки такі повноваження Законом не передбачені.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-46цс15
Згідно з пунктом 1 статті 1 Закону України від 3 червня 2014№ 1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого в якості забезпечення кредитів в іноземній валюті" (далі - Закон № 1304-VII) не може бути примусово стягнуто (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави відповідно до статті 4 Закону України "Про заставу" і / або предметом іпотеки відповідно до статті 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає в якості забезпечення зобов'язань громадянина Укр іни (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, за умови, що воно використовується в якості місця постійного проживання, загальна площа якого не перевищує 140 м2 для квартири і 250 м2 для житлового будинку.
За змістом статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи.
У цивільному законодавстві мораторій визначається як відстрочки виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України).
Отже, мораторій не звільняє від виконання зобов'язання, а є відстрочкою виконання певних обов'язків, відкладення певних дій на певний або невизначений період на підставі спеціального акту.
Встановлений Законом № 1304-VII мораторій на стягнення нерухомого житлового майна громадян України, наданого в якості забезпечення зобов'язань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
З огляду на вищесказане норми Закону № 1304-VII, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто після прийняття рішення суду першої інстанції, самі по собі не можуть бути підставою для скасування рішення суду.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-71цс15
Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення «Про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30 квітня 2010 року № 223 банк при здійсненні невирішеною або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжних операціях, які їм не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції і, при необхідності, відновлює ост ток коштів на рахунку до того стану, в якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред'явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу і його власника, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дозволяє ініціювати платіжні операції.
НЕ встановивши обставин, безперечно доводять, що користувач своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дозволяє ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про винність Особі_1 визнавши його дії достатніми для застосування до такої особи цивільно -правової відповідальності.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-64цс15
Законом України "Про внесення змін до статті 6 Закону України" Про третейські суди "щодо підвідомчості справ у сфері захисту прав споживачів третейським судам" частину першу статті 6 Закону України "Про третейські суди" доповнено пунктом 14, згідно з яким третейські суди не можуть розглядати справи у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки) .Указанний Закон вступив в чинності 12 березня 2011 року.
На момент укладення кредитного договору (15 листопада 2011) Закон України "Про третейські суди" містив заборону на розгляд третейськими судами справ у спорах щодо захисту прав споживачів, в тому числі споживачів послуг банку (кредитної спілки).
З огляду на наведене, суди прийшли до правильного висновку про те, що третейське застереження в кредитному договорі від 15 листопада 2011 року між фізичною особою (споживачем) і банком був укладений в порушення вимог пункту 14 частини першої статті 6 Закону України "Про третейські суди", і в цій частині кредитний договір слід визнати недійсним.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-31цс15
У разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та відсотків за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-36цс15
Відповідно до части Другої статті 11 ЦК України підставою Виникнення цівільніх прав та обов'язків среди юридичних Фактів, зокрема, є договори та інші правочини.
За положенням статті 526 ЦК України зобов'язання має Виконувати належно чином відповідно до умов договору та вимог закону, других правових АКТІВ, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звічаїв ділового обороту або іншімі Звичайно ставлять.
Одностороння відмова відмова від Виконання зобов'язання и одностороння зміна его умів НЕ допускається, если інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).
Відповідно до части Першої статті 530 ЦК України, если у зобов'язанні встановлений строк (срок) его Виконання, то воно підлягає Виконання у цею рядків (срок).
Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
За змістом частини першої статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до частини першої статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Як випливає зі змісту укладеного між банком і вкладником договору, його автоматична пролонгація (без додаткового узгодження між сторонами) і зміна умов в односторонньому порядку не передбачена. Відповідно, оскільки безпосередньо в договорі встановлено термін його дії - 12 місяців з моменту укладення договору (11 квітня 2008), то з настанням певної в договорі дати повернення вкладу (11 квітня 2009), закінчується і дію укладеного між сторонами договору.
Таким чином, аналіз зазначених вище правових норм та умов договору банківського вкладу дає підстави для висновку про те, що відповідно до статті 598 ЦК України зобов'язання банку перед вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) припинилися в термін, встановлений договором банківського вкладу.
Закінчення терміну дії договору та невиконання зобов'язань не припиняє зобов'язальні правовідносини, а трансформує їх в охоронні, що містять обов'язок відшкодувати завдані збитки, які встановлені договором або законом.
Однак, приймаючи рішення про стягнення з банку на користь вкладника відсотків, встановлених договором банківського вкладу, за період з початку дії договору до дня фактичного повернення банком вкладу, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, вищевказані положення норм матеріального права до уваги не взяв, положення частини першої статті 1058 та статті 1061 ЦК України в спірних правовідносинах застосував неправильно і прийшов до помилкового висновку про те, що правовідносини сторін, що виникли з договору банко вского вкладу, припинилися після фактичного повернення цього вкладу.
Згідно положень частин першої, другої статті 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума відсотків зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу. Відсотки, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - в розмірі, зазвичай сплачується банком за вкладом на вимогу.
Отже 8 грудня 2009 року між сторонами виникли правовідносини, що випливають з договору банківського рахунку; за користування грошовими коштами, які перебували на рахунку клієнта, банк повинен був сплатити відсотки в розмірі, встановленому цим договором.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-698цс15
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Статтею 258 ЦК України передбачено спеціальну позовну давність для окремих видів вимог.
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про Збільшення позовної терміну давнини укладається у пісьмовій форме.
За змістом статті 207 ЦК України правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Угода визнається укладеною в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України перебіг позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Суди апеляційної та касаційної інстанцій, погоджуючись з доводами позивача про застосування п'ятирічної позовної давності, не звернули увагу на те, що позивач не надав належних та допустимих доказів, які свідчили б про те, що під час підписання сторонами кредитного договору діяли Умови надання споживчого кредиту в редакції, яка передбачає збільшення позовної давності, ці умови не є складовою частиною укладеного між сторонами договору, позичальником вони не підписані.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-301 цс15
У разі безпідставного списання грошових коштів банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом .
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-616 цс15
Іноді договором поруки не визначено термін, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором.
При вирішенні таких спорів суд повинен враховувати, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Отже, якщо кредитним договором не визначено інші умови виконання основного зобов'язання, то у разі неналежного виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором, строк пред'явлення кредитором до поручителя вимоги про повернення отриманих в кредит коштів повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення зобов'язання згідно з такими умовами , тобто з моменту настання строку виконання зобов'язання в повному обсязі або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.
Отже, виходячи з умов кредитного договору та положень статті 599 ЦК України днем настання виконання основного зобов'язання в спірних правовідносинах є наступний день після закінчення наданого банком у вимозі терміну для добровільного виконання зобов'язання за кредитним договором.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-701 цс15
За положеннями частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Виходячи з аналізу зазначеної правової норми порука припиняється за дії двох умов: внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; ці зміни привели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.
Зокрема, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру відсотків; відстрочки виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються відсотки за користування чужими грошовими коштами; встановлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов про порядок зміни процентної ставки в сторону збільшення тощо.
Встановивши в справі, яка переглядається, що зміни кредитного договору про введення додаткової комісії, яка не є боргової сумою, оскільки сплачена боржником при підписанні додаткової угоди, а також зміна методу нарахування відсотків для позичкової заборгованості в національній валюті не привели до збільшення відповідальності поручителя у зв'язку з отриманням кредиту в іноземній валюті, суд правильно застосував норми частини першої статті 559 ЦК України та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність заснований й для припинення поруки.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-255цс15
Статтею 554 ЦК України встановлено, що в разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом договору поруки поручитель і боржник відповідають перед банком солідарно.
При цьому умовами договорів поруки не передбачено солідарну відповідальність поручителів між собою.
Висновки судів попередніх інстанцій про наявність безумовних підстав для задоволення позову в межах заявлених позовних вимог, а саме стягнення солідарно з поручителів суми заборгованості за кредитним договором не узгоджуються з вимогами статті 554 ЦК України та умовами договорів поруки.
Норми закону, які регулюють правовідносини поруки, не містять положень про солідарну відповідальність поручителів за різними договорами, якщо договорами поруки не передбачено інше.
У справі, яка переглядається, встановлено, що кожен із поручителів окремо поручився відповідати перед кредитором разом з позичальником як солідарний боржник. Також умовами договорів поруки передбачено право кредитора пред'явити свої вимоги безпосередньо поручителю.
З огляду на викладене, а також те, що ні нормами закону, ні умовами договорів поруки не встановлено додаткову солідарну відповідальність поручителів, підстави для солідарного стягнення з поручителів кредитної заборгованості відповідно до вимог частини третьої статті 554 ЦК України немає.
Правова позиція Верховного суду України, висловлена під час розгляду справи 6-933цс15
Пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості по кредиту, сплати відсотків за користування кредитом та пені, кредитор відповідно до частини другої статті 1 050 ГК України змінив термін виконання основного зобов'язання і був зобов'язаний пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців, починаючи з цієї дати .
Таким чином, якщо кредитор змінює на підставі частини другої статті 1050 ЦК України строк виконання основного зобов'язання, то передбачене частиною четвертою статті 559 цього Кодексу шестимісячний термін обчислюється від цієї дати.
Подивитися інші правові висновки Верховного суду України, у цивільних справах 2015 року >>>>
